Рішення № 118499373, 17.04.2024, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/3183/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,

за участю секретаря Кочмар Н.Г.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Сокалі, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення,

в с т а н о в и в:

Позивачі звернулись в суд з позовом до відповідача, в позовній заяві вказавши, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 . Право власності позивача на нерухоме майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , виданого 29.08.2017р. Сокальською державною нотаріальною конторою на 1/3 частки квартири та свідоцтвом про право власності, САА 419846, 30.01.2006, яке видане виконкомом Сокальської міської ради на підставі розпорядження № 46 від 15.12.2005р. на 1/3 частки квартири.

Іншим співвласником квартири у розмірі 1/3 частки є позивачка ОСОБА_2 , яка в даній квартирі не проживає.

За даною адресою у квартирі є зареєстрована відповідач онука позивачки ОСОБА_3 . Відповідач за даною адресою проживає з 2017р..

Відповідачка систематично порушує правила співжиття, в добровільному порядку виселитися з квартири відмовляється. З 12.01.2024р. відповідачка знята з реєстрації за даною адресою, але на далі проживає в цій квартирі.

Внаслідок таких дій відповідачки, позивачі постійно перебувають у стані психологічної напруги, страху, тривоги.

Крім того, відповідачка негідно себе поводить по відношенню до сусідів, веде аморальний спосіб життя, вчиняє безпідставні скандали, погрожує насильством та вчиняє насильство по відношенню до позивачів.

Позивачі неодноразово зверталися з заявами до поліції на таку поведінку відповідачки. Поліцією були зафіксовані факти псування майна сусідів та здійснення погроз у заподіянні тілесних ушкоджень. Відповідачка неодноразово попереджалася працівниками поліції про недопущення неправомірних дій по відношенню до позивачів, але висновків з цього не зробила і надалі допускає антигромадську поведінку.

Посилаючись на правила статтей 116, 157 ЖК України, а також на вказані обставини щодо систематичного порушення відповідачкою правил співжиття, неможливість подальшого спільного проживання позивачів в одному житловому приміщенні з відповідачкою, просили суд виселити відповідачку ОСОБА_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з квартири без надання іншого житлового приміщення.

14.08.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (виклику) сторін до суду не надходило, а тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази в справі суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що право власності на 2/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 позивачки ОСОБА_1 на нерухоме майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , виданого 29.08.2017р. Сокальською державною нотаріальною конторою на 1/3 частки квартири та свідоцтвом про право власності, САА 419846, 30.01.2006, яке видане виконкомом Сокальської міської ради на підставі розпорядження № 46 від 15.12.2005р. на 1/3 частки квартири. Право власності позивача ОСОБА_2 на частку квартири у розмірі 1/3 частки підтверджується свідоцтвом про право власності.

ОСОБА_5 зареєстрована в спірній квартирі з 25 вересня 2017р. і знята з реєстрації 12 січня 2024р.

Відповідачка систематично порушує правила співжиття, в добровільному порядку виселитися та знятися з реєстрації відмовляється, при цьому зловживає спиртними напоями, застосовує насильство до позивачки, що підтверджується листом Червоноградського РВП відділення поліції №2, веде аморальний спосіб життя неодноразово притягується до адміністративної відповідальності, що підтверджується справами про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_3 , які розглядались Сокальським районним судом надійшли до суду - 11.02.2021р. надійшов адмінпротокол за ст.173-2 КУпАП, постанова від 04.01.2022р., 01.06.2021р. надійшов адмінпротокол за ст.173 КУпАП (постанова від 02.06.2021р.), 18.05.2022р. надійшов адмінпротокол за ст.173-2 ч.1 КУпАП (постанова від 20.06.2022р.), 20.06.2022р. надійшов адмінпротокол за ст.173 КУпАП, 20.06.2022р. надійшов адмінпротокол за ст.173-2 КУпАП.

Внаслідок протиправної поведінки відповідачки, власники квартири не можуть вільно користуватися житлом, що робить неможливим їх спільне проживання в квартирі з відповідачкою.

Правилами статтей 12, 13 ЦПК України встановлено, що: цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Правилами статті 10 ЦПК України встановлено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, а правилами частини четвертої статті 263 цього Кодексу встановлен, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Закріплені принципи у зазначених протоколах до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод узгоджуються з правилами статтей 316,317,319,321 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі №447/455/17 , посилаючиь на частину 1 статті 9 ЦК України, відповідно до якої положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства, зробила висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

При розгляді справ щодо права члена сім`ї власника житлового приміщення на продовження користування житловим приміщенням після того, як особа втратила статус члена сім`ї необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін у справі.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі №447/455/17 , посилаючиь на частину 1 статті 9 ЦК України, відповідно до якої положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства, зробила висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

При розгляді справ щодо права члена сім`ї власника житлового приміщення на продовження користування житловим приміщенням після того, як особа втратила статус члена сім`ї необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін у справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі №447/455/17 , посилаючиь на частину 1 статті 9 ЦК України, відповідно до якої положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства, зробила висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

При розгляді справ щодо права члена сім`ї власника житлового приміщення на продовження користування житловим приміщенням після того, як особа втратила статус члена сім`ї необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін у справі.

Тому суд вважає, що у даному випадку наявність судових рішень про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, з урахуванням правових висновків ЄСПЛ і ВП ВС не виключають застосування до відповідача передбаченими вказаними нормами матеріального права заходів як виселення з житла, з огляду на доведеність фактів неодноразового домашнього насильства з боку відповідача і неодноразове притягнення його до адміністративної відповідальності. Таку тривалу протиправну поведінку відповідача суд розцінює як зловживання правом, внаслідок чого відповідно до приписів згаданої нормист. 13 ЦК Українивиселення відповідача на підставі вищевказаних норм матеріального права відповідає, є пропорційним обмеженням захищеного ст. 8 Конвенції права на повагу до житла, оскільки є необхідним у демократичному суспільстві для захисту права позивача на користуванням своїм житлом.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Надані позивачем в якості доказів вищевказані постанови суду про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за вчинення по відношенню до позивачки, зафіксовані Сокальським відділенням поліції неодноразові повідомлення позивачки вчинення протиправних дій відносно позивачки відповідачкою свідчать про те, що між сторонами склались неприязні стосунки, які виникли у зв`язку з проживанням у належній позивачці квартирі, відповідачка порушує правила співжиття в даному житлі, що робить неможливим для позивачки проживання з відповідачем в одній квартирі і факти систематичного вчинення відповідачкою таких дій є доведеним.

На думку суду, виселення відповідачки із вищевказаної квартири, яка належить на праві власності позивачцам, забезпечить справедливий баланс між усіма протилежними особистими інтересами.

Відповідно до вимогстатті 2 ЦПК Українизавданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України)

Згідно зістаттею 5 ЦПК України(здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Таким чином, у цій справі, інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї (колишнього чоловіка), у якого припинилися правові підстави користування чужим майном.

Така позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року по справі № 447/455/17 провадження № 14-64цс20.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачка, спільним побутом з позивачкою не пов`язана, членом її сім`ї не є, не дотримується охоронюваного законом права позивачки на мирне володіння своїм майном, систематичним порушенням правил співжиття робить неможливим для позивачки проживання з нею в одній квртирі, а заходи впливу виявились безрезультатними, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та виселення без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно доч.1ст.141 ЦПК України з відповідачки на користь позивачки слід стягнутивитрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 47 ч. 3 Конституції України, ст.ст. 9 ч. 4, 64, 116 ч. 1, 150, 156 ч. 1, ч. 4, 157 ЖК України, 319, 321, 391, 405, 406 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10 -12, 81, 141, 259, 263-265,268ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Виселити без надання іншого житлового приміщення, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 1073 гривні 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач 1. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Позивач 2. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий: Л. Ю. Фарина