Ухвала суду № 118466693, 15.04.2024, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3401/23

Провадження № 1-кп/345/82/2024

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.04.2024 м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Калуш клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про визнання доказу очевидно недопустимим у кримінальному провадженні № 12023091170000143 від 23.02.2023 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України,

з участю прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в:

на розгляді у Калуському міськрайонному суді Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження № 12023091170000143 від 23.02.2023 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні просила визнати протокол огляду речей і документів від 03.03.2023, об`єктом огляду відповідно до якого є мобільний телефон моделі «Iphone 11», що належить ОСОБА_3 , прокол обшуку від 23.02.2023, а також протокол огляду місця події від 23.02.2023 очевидно недопустимими доказами та припинити їх дослідження.

Своє клопотання обґрунтовує тим, що працівники поліції на місці події вгадали пароль до телефону ОСОБА_3 . Таким чином, мало місце втручання з боку слідчого, який проводив огляд, у приватне спілкування ОСОБА_3 без відповідного судового рішення, що є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас, огляд місця події від 23.02.2023 відбувався на підставі інформації, отриманої внаслідок незаконного доступу до вказаного мобільного телефону, внаслідок чого зазначений протокол є також очевидно недопустимим доказом. Окрім цього, обшук, який 23.02.2023 проводився в транспортному засобі, є незаконним, оскільки не було невідкладних підстав для його проведення без ухвали слідчого судді. Працівники поліції мали можливість звернутися до суду з відповідним клопотанням та після його задоволення провести обшук в автомобілі. Підстав для невідкладного обшуку автомобіля без ухвали слідчого судді не було. Крім того, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 підтвердив, що саме він підібрав пароль до телефону ОСОБА_3 під час обшуку, що є підставою для визнання всіх трьох доказів очевидно недопустимими.

Обвинувачений та захисник ОСОБА_6 підтримали думку адвоката ОСОБА_4 .

Прокурор у судовому засіданні заперечив щодо визнання вказаних доказів очевидно недопустимими.

Суд, заслухавши думки учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов наступних висновків.

За загальним правилом, визначеним статтею 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Проте, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналіз ст. 89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу» слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінальними процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05 жовтня 2012 року «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п.8).

Ухвалою суду від 23.01.2024 було відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про визнання очевидно недопустимим доказом протоколу огляду речей і документів від 03.03.2023, об`єктом огляду відповідно до якого є мобільний телефон моделі «Iphone 11», що належить ОСОБА_3 .

У вказаній ухвалі суд зазначив відповідні мотиви, з яких виходив під час її постановлення.

Водночас, захисник обвинуваченого повторно звернулася до суду з клопотанням про визнання вказаного доказу очевидно недопустимим, однак, обставини та мотиви, з яких виходив суд при постановленні ухвали від 23.01.2024, не змінилися. Покази свідкаОСОБА_7 , на які посилається захисник, суд не може оцінювати наперед, без їх оцінки в сукупності з іншими дослідженими судом доказами, а також доказами, які ймовірно будуть досліджені в наступних судових засіданнях. А тому, у визнанні очевидно недопустимим протоколу огляду речей і документів від 03.03.2023, об`єктом огляду відповідно до якого є мобільний телефон моделі «Iphone 11», необхідно відмовити.

Щодо визнання протоколу огляду місця події від 23.02.2023 очевидно недопустимим доказом з тих підстав, що інформація, яка послужила для огляду місця події, була отримана з вищевказаного телефону, то, оскільки суд прийшов до висновку, що на даному етапі судового розгляду не встановлено очевидної недопустимості отримання доступу до мобільного телефону моделі «Iphone 11», а також, беручи до уваги, що в самому протоколі огляду місця події зазначено, що джерелом походження інформації про місце події є вказівка ОСОБА_8 , а не дані, отримані з телефону ОСОБА_3 , у визнанні очевидно недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 23.02.2023 необхідно відмовити.

Твердження щодо визнання протоколу обшуку від 23.02.2023 очевидно недопустимим доказом є неспроможним, оскільки невідкладний обшук легалізований у встановленому законом порядку, що в цілому не свідчить про наявність такого істотного порушення норм КПК, яке вплинуло чи могло б вплинути на законність та обґрунтованість проведення обшуку, оскільки слідчим суддею була надана відповідна оцінка клопотанню слідчого. А тому у визнанні очевидно недопустимим протоколу обшуку від 23.02.2023 необхідно відмовити.

Враховуючи все викладене вище, суд не вбачає можливості на даний момент часу та на даному етапі вважати вказані захисником докази очевидно недопустимими, а до видалення суду для ухвалення остаточного судового рішення по суті кримінального провадження, на думку суду, оцінка даних доказів на предмет його допустимості буде обмежувати права однієї зі сторін, в даному випадку сторони обвинувачення, оскільки вказане рішення суду не підлягає оскарженню. Позбавивши права однієї зі сторін на надання та дослідження доказів, суд не забезпечить виконання завдань та засад кримінального провадження і, перш за все, змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості.

У даному випадку прийняття і дослідження вказаних доказів, як реалізація права сторони, не може жодним чином непоправно нашкодити іншій стороні, оскільки суд може визнати недопустимим та неналежним будь-який доказ при прийнятті остаточного рішення у справі. Натомість неприйняття і недослідження певних доказів, на думку суду, може непоправно нашкодити інтересам правосуддя, оскільки правила допустимості доказів є як гарантією прав особи в кримінальному процесі, так і гарантією правосуддя.

Також суд зазначає, що в умовах змагальності процесу в багатьох випадках досить складно передбачити наперед напрямок розвитку подій під час судового розгляду, оскільки сторона захисту може вільно обирати свою тактику від повного визнання вини до повного її заперечення, вона може визнати певні фактичні обставини або навпаки висловити несподівані аргументи, які потребуватимуть перевірки, вона також може заперечувати допустимість чи достовірність одного, кількох або всіх доказів або навпаки не бачити в цьому сенсу, тощо.

Саме така непередбачуваність змагального процесу потребує пошуку судом відповідного балансу конкуруючих інтересів держави, обвинуваченого та інших осіб у кожному конкретному випадку для того, щоб забезпечити справедливість процесу в цілому. Це також вимагає застосування такого підходу до тлумачення норм процесуального права, які мають відомий рівень абстрактності, щоб це не створило, ані невиправданих переваг однієї зі сторін процесу, ані невиправданих формальних перепон для реалізації сторонами своїх прав і обов`язків.

Як зазначив Європейський суд з прав людини, при застосуванні процедурних правил національні суди повинні уникати, як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (рішення у справі «Walchli v. France»).

Також Європейський суд з прав людини звернув увагу, що основним аспектом права на справедливий судовий розгляд є те, що кримінальне провадження, в тому числі елементи такого провадження, пов`язані з процедурою, повинні бути змагальними. Право на змагальність означає, що в кримінальному провадженні як стороні обвинувачення, так і стороні захисту повинна забезпечуватись можливість бути обізнаною про факт подання іншою стороною зауважень та коментувати подані зауваження та докази (рішення у справі «Брандштеттер (Brandstetter) проти Австрії»).

Крім того, висловивши на даній стадії судового розгляду свою думку щодо певних доказів та похідних від них, суд заздалегідь, до постановлення остаточного судового рішення, висловить свою позицію за вказаним кримінальним провадженням, що в цілому може поставити під сумнів неупередженість суду і здатність його об`єктивно розглянути кримінальне провадження.

Зважаючи на викладене вище, доводи, викладенні захисником, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених в ньому доказів.

А тому, суд дійшов висновку, що заявлене клопотання захисника щодо визнання доказу очевидно недопустимим задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 242, 332, 371, 372, 392 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про визнання доказів очевидно недопустимими - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали оголошено 18.04.2024 о 09:00 год.

Суддя: