Рішення № 11844587, 19.10.2010, Центральний районний суд м. Сімферополя

Справа № 2-7609/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2010 року Центральний районний суд м. Сімферополя АР Крим

у складі: головуючої судді Андрєєвої О.М.,

при секретарі Кушнеренко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі цивільну справу за позовом Міжнародної громадської організації "Бізім Кирим", ОСОБА_1 до ТОВ "Редакція газети "Кримська правда", журналіста газети ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності і ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Міжнародна громадська організація "Бізім Кирим" і громадянин ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Видавництва газети "Кримська правда" і журналіста ОСОБА_2 з позовом про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності і ділової репутації і компенсації моральної шкоди.

Ухвалою суду в якості належного відповідача замість видавництва газети "Кримська правда" притягнуто Товариство з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Кримська правда".

Позовні вимоги мотивовані тим, що в 53(24396) випуску газети "Кримська правда" 22 березня 2008 року опублікована стаття ОСОБА_2 "ІНФОРМАЦІЯ_1, в якій поміщена недостовірна інформація щодо кримськотатарського народу, яка негативно відображує в очах читача увесь кримськотатарський народ, привела до істотних змін в громадських, робочих і життєвих зв'язках позивачів, значно знизила їх престиж, імідж і ділову репутацію, заподіяла моральні страждання, які оцінюються в 1700 грн.

На пропозицію суду щодо уточнення позовних вимог, саме які відомості позивачі вважають такими, що не відповідають дійсності, відповідачі позовні вимоги не уточнили.

У судовому засіданні представник позивача громадської організації "Бізім Кирим" підтримала заявлені позовні вимоги і пояснила, що, хоча юридична особа, представником якої вона є, і не згадано в статті, але Статут організації передбачає таке завдання як сприяння створенню позитивного іміджу кримськотатарському народові. Поміщені в статті відомості про татар створюють негативне враження про увесь народ, розпалюють міжнаціональну ворожнечу.

Позивач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги також підтримали у повному обсязі. ОСОБА_1 вважає, що статтею відповідача зачіпляються його інтереси особисто як кримського татарина. Вважає, що має право оскаржувати в суді недостовірну інформацію та на відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача ТОВ Редакція газети "Кримська правда" ОСОБА_3 позов не визнав і пояснив, що дійсно в 53(24396) випуску газети "Кримська правда" 22 березня 2008 року опублікована стаття ОСОБА_2 "ІНФОРМАЦІЯ_1, проте, жоден з позивачів в цій статті згаданий не був. Автор виклав загальновідомі факти з сучасного життя Криму і дав їм свою оцінку. У цій справі необхідно виходити з положень ст. 94 і 277 ЦК України про право на спростування поширеної про особу недостовірної інформації. Україна є учасницею Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, і узяла на себе зобов'язання з дотримання прав людини, як вони зафіксовані в конвенції і трактуються в рішеннях Європейського суду з прав людини. Страсбурзький суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що, слід ретельно розрізняти факти і судження про цінності. Наявність фактів можна довести, тоді як вірність суджень про цінності недоказова. Зазначена позиція суду знайшла закріплення у справі Лінгенс проти Австрії. Крім того, особливості покладання відповідальності на журналістів встановлені частиною 4 ст. 17 Закону України від 23 вересня 1997 р. "Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів", з якого виходить, що у разі конфлікту між журналістом і публічним політиком - організацією або посадовцем, журналіст несе відповідальність тільки за наявності злого наміру.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала, пояснивши, що вона дійсно є автором статті "ІНФОРМАЦІЯ_1. У вказаній статті вона описала загальновідомі факти з сучасної кримської дійсності. Ніякого узагальнення щодо всього татарського народу вона не робила.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд розглянув справу в межах заявлених позовних вимог, виходячи із принципів змагальності (ст. 10 ЦПК України) та диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) цивільного судочинства, опираючись на надані сторонами докази.

Судом встановлено, що в 53(24396) випуску газети "Кримська правда" 22 березня 2008 року опублікована авторська стаття ОСОБА_2 "ІНФОРМАЦІЯ_1. У вказаній статті дійсно знаходяться фрази, які просить спростувати відповідач, :

Підпис під фотографією: «Вчера около двухсот крымских татар вопреки запрету суда пикетировали Верховный Совет Крыма. Мёрзли под дождём, колотили в бочки, требовали землю и разошлись. Здание Верховного Совета охраняли милиционеры».

«Кому ж вы будете продавать ваши сальные чебуреки, липкую пахлаву и несвежие шашлыки на пляжах? Перед кем будут демонстрировать чудеса "виноделия" ваши фальшивовинщики, продавая разбодяженную бурду под видом крымского драгоценного вина?»

«О, как красиво умеют рассказывать, начитавшись наших переполненных толерантностью заметок, о том, как ни один из них не ходил в лес, не захватив из дому веточку культурного дерева. Да, были сады чаирные в лесах. Да, приносили веточки. Да, обихаживали родники в горах. Дальше что? Все эти сады и родники потом, по возвращении, закидали таким количеством мусора, такой грязью, что уж лучше бы молчали теперь. Ай-Петри - это же национальный позор того народа, который считает себя коренным здесь, на этой земле. Там ведь почти сто процентов шалманов принадлежит представителям той самой, коренной нации. А какой вой поднялся, когда порушить решили весь этот срам, когда выполняли решения судов о сносе строений в заповеднике!»

«Если вы коренные, как себя называете, что ж вы ведёте себя на своей земле так, как никаким пристяжным не снилось? В своём доме не гадят».

«Скажите на милость, осталось ли хоть что-то в этом несчастном, замордованном вами Крыму, над чем бы вы не надругались? Земля, море, вино, горы, сады, виноградники, города, сёла - всё подёрнуто паутиной ваших притязаний, всё либо разорено-разворовано, либо облито нечистотами ваших помыслов. Осталось разве что небо. И то заходится в нём крик муэдзина, перекрывая все прочие звуки ранее мирной жизни».

«Всё как всегда с тех пор, как они вернулись. Вернулись и сделали своей профессией, национальностью, образом жизни вот эти протесты, ковыряние ран, разжигание обид, розни, раскачивание лодки, в которой все мы находимся».

«Давно уже, за много лет до вашего возвращения, мой друг-бард напел песенку, в которой были слова: "В куполах перевёрнутых храмов плов сварили вчера чингис-ханы, а иконы им - вместо дров". Почему эта песня называется "Предчувствие", спросила я, вернее было бы: "Воспоминание". Поживёшь - увидишь, был ответ барда. У них, поэтов, свои понятия о прошлом, настоящем, будущем, о предчувствиях и воспоминаниях. Сейчас он снова говорит о предчувствии. Войны. "Гражданской, что ли?" - интересуются слушатели. Гражданская - между гражданами одной страны, а тут у вас ничего не поймёшь: ни страны, ни граждан, так, население, перекати-поле, треплемое ветром. Но предчувствие войны есть».

«Какие такие святыни вы защищаете, я вас умоляю! Бойня на бахчисарайском рынке, до сих пор не забытая и не изжитая беда, - это борьба за святыню? Судят-то сейчас всего-навсего одного, конечно же, русского, за участие в той массовой драке. И журналистов на суд не пускают, и, будьте уверены, никто из зачинщиков, организаторов, идеологов этих бесчинств перед судом не предстанет. А что на месте отвоёванной "святыни", то есть там, где раньше был рынок? Правильно, помойка. За это и боролись? Да нет же, ёжику ясно, что борьба идёт за деньги, никакие другие святыни никого не интересуют. В Алуште тоже бились за то, чтобы восстановить мечеть, якобы когда-то стоявшую на этом месте. Плевать, что экспертами доказано: никакой мечети именно здесь никогда не было. Зато место больно хорошее, бойкое такое, на пути к пляжу. И будьте уверены, дали бы им это место - был бы там очередной шалман с чебуреками».

«Без крика и пафоса, мирно и трудолюбиво, цивилизованно и с любовью восстанавливают здесь культуру своих народов греки, армяне, болгары, немцы. Никаких акций протеста, никаких "инициативных" захватов земель. Это называется "цивилизованно". Но это не про вас, кочевников, занесённых сюда каким-то историческим ветром, возвращённых новым ветром перемен».

«Да, история, похоже, ничему не учит. Достучаться до вас с разумным, вечным и добрым в придачу не получается. На призывы вы не реагируете. Переговоры понимаете только как возможность урвать побольше. Разные цивилизации, другие миры. И всё же, всё же ... В чём сила, братишка? Да в ней, в силе, и есть и сила, и правда. Вам ли не знать пусть и слегка запаздывающих, но непременно адекватных славянских ответов?»

Відповідно до частини 1 ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушені в результаті поширення про нього і (чи) членів його сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі ст. 94 ЦК України, юридична особа має право на недоторканість його ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію і інші особисті немайнові права, які йому можуть належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.

Як визначено в п. 15 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності і честі фізичної особи, а також ділову репутацію фізичної і юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Дослідивши текст спірної статті, суд приходить до висновку, що ані позивач - фізична особа ОСОБА_1, ані його члени сім'ї, ані юридична особа - Міжнародна громадська організація "Бізім Кирим", ідентифікаційний № 35016847 ні прямо ні побічно не згадані в статті ОСОБА_2 "ІНФОРМАЦІЯ_1, про них не поширені ніякі відомості, які можна було б розглядати як недостовірні факти. Статут юридичної особи - Міжнародна громадська організація "Бізім Кирим", зареєстрований Міністерством Юстиції України 02.02.2007 р., не передбачає можливість представлення інтересів усього татарського народу в судах.

Суд погоджується з позицією відповідачів про те, що факти про сучасне життя Криму, викладені у статті, є загальновідомими. Стаття "ІНФОРМАЦІЯ_1 також містить судження автора - ОСОБА_2 про цінності. А згідно із п. 19 постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності і честі фізичної особи, а також ділову репутацію фізичної і юридичної особи", відповідно до частини другої статті 471 Закону України “Про інформацію” оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

При цьому, суд виходить з того, що, ратифікуючи 17 липня 1997 р. Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини, Україна узяла на себе зобов'язання з дотримання прав людини, як вони зафіксовані в конвенції і трактуються в рішеннях Європейського суду з прав людини (Страсбург). Згідно ст. 9 Конституцій України, міжнародні договори є частиною національного законодавства України, тому обов'язкові для застосування судами. На цю обставину звернув увагу Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови № 1 від 27 лютого 2009 р. "Про судову практику у справах про захист гідності і честі фізичної особи, а також ділову репутацію фізичної і юридичної особи".

У справі Лінгенс проти Австрії, Європейський суд по права людини (Страсбург) вказав: "Суд повинен нагадати, що свобода вираження переконань, закріплена в п. 1 ст. 10, складає одну з найважливіших основ демократичного суспільства і одна з головних умов його прогресу і самовираження кожної окремої людини. З урахуванням п. 2 вона застосована не лише до "інформації" і "ідей", що сприймаються доброзичливо або нейтральними, що вважаються, але і до тих, які кривдять, шокують або дратують державу або який-небудь шар суспільства. Такі вимоги плюралізму, терпимості і широти мислення, без яких немає "Демократичного суспільства".

Ці принципи особливо важливі, якщо справа торкається преси. Хоча преса не повинна переступати меж, встановлених, зокрема, "для захисту репутації інших осіб", її основна функція - повідомляти інформацію і ідеї з політичних питань і по інших проблемах, що представляють громадський інтерес. Преса має право повідомляти таку інформацію і ідеї, тоді як громадськість має право їх отримувати. В зв'язку з цим Суд не може прийняти виражене в рішенні Віденського суду думка про те, що завдання преси - повідомляти інформацію, а тлумачити її повинен читач.

Крім того, свобода друку дає громадськості один з найкращих засобів дізнатися про ідеї і погляди політичних лідерів і скласти про них свою думку. У загальнішому плані свобода політичних дискусій складає одну з основ концепції демократичного суспільства, на якій будується уся Конвенція.

На думку Європейського Суду, слід ретельно розрізняти факти і судження про цінності. Наявність фактів можна довести, тоді як вірність суджень про цінності недоказова.

Судом встановлено, що відповідач автор статті ОСОБА_2 "ІНФОРМАЦІЯ_1 є професійним журналістом, штатним працівником ТОВ Редакція газети «Кримська правда». Особливості покладання відповідальності на журналістів встановлені частиною 4 ст. 17 Закону України від 23 вересня 1997 р. "Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів", з якого виходить, що у разі конфлікту між журналістом і публічним політиком - організацією або посадовцем, журналіст несе відповідальність тільки за наявності злого наміру. Ніяких доказів про злий намір ОСОБА_2 в частині поширення про позивачів недостовірної інформації позивачі не надали.

Суд не находить, що субєктивну думку автора висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивачів.

Розглядаючи справу за правилами цивільного судочинства, суд не може вирішувати питання про розпалювання міжнаціональної ворожнечі, що відноситься до компетенції кримінальної юстиції.

За вказаних обставин позов Міжнародної громадської організації "Бізім Кирим" і громадянина ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 94, 277 ЦК України, частиною 4 ст. 17 Закону України від 23 вересня 1997 р. "Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів", п. 1 ст. 10 Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 214 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову Міжнародної громадської організації "Бізім Кирим", ОСОБА_1 до ТОВ "Редакція газети "Кримська правда", журналіста газети ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності і ділової репутації, відшкодування моральної шкоди відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Центральний районний суд м. Сімферополя шляхом подання протягом 10 днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя-