Рішення № 118428015, 17.04.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 року м.Київ№ 320/11991/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ПАТ Центренерго з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови від 28.11.0222 у виконавчому провадженні № 70419248 про стягнення виконавчого збору 71 456 712,35 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 даний позов було повернуто позивачеві, однак постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2023 ухвалу суду першої інстанції скасовано, а справу направлено на продовження розгляду.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 26.09.2023 суддю Київського окружного адміністративного суду Брагіну О.Є. було звільнено за власним бажанням.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно прийняв постанову про стягнення з позивача виконавчого збору, оскільки жодних заходів з примусового виконання виконавчого документу та фактичного стягнення заборгованості державним виконавцем здійснено не було.

У зв`язку з цим позивач вважає, що відсутні підстави для стягнення з нього виконавчого збору.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказує, що прийняття постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є вимогою Закону України «Про виконавче провадження» та обов`язком державного виконавця.

Також позивач подав відповідь на відзив, відповідно до якого просить суд позов задовольнити.

Ухвалою суду від 29.03.2024 підготовче провадження було закрито та за клопотанням продовжено розгляд справи по суті в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.11.2021 у справі № 911/1931/21, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022, позов Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг» задоволено та стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» 714 567 123,50 грн, з яких 694 677 157,05 грн основного боргу, 5 138 707,69 грн 3% річних, 13 956 758,76 грн інфляційних втрат, 794 500,00 грн витрати по сплаті судового збору.

16.09.2022 на виконання рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2021 у справі № 911/1931/21 видано судовий наказ.

06.12.2022 на адресу ПАТ «Центренерго» надійшла постанова відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження № 70419248 від 28.11.2022 з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області № 911/1931/21 від 16.09.2022 про стягнення 714 567 123,50 грн, з яких 694 677 157,05 грн основного боргу, 5 138 707,69 грн 3% річних, 13 956 758,76 грн інфляційних втрат, 794 500,00 грн витрати по сплаті судового збору.

Також одночасно при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем прийнято постанову № 70419248 від 28.11.2022 про стягнення з ПАТ «Центренерго» 71 456 712,35 грн виконавчого збору.

Цього ж дня, постановою від 28.11.2022 виконавче провадження № 70419248 було зупинено в порядку, визначеному п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки боржник ПАТ «Центренерго» на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.01.2019 № 36-р включено до Переліку об`єктів великої приватизації державної власності на 2022 рік.

Вважаючи протиправною постанову державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічні положення містить і Закон України Про судоустрій і статус суддів, ст. 13 якого встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства слідує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Відповідно особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки протилежне суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 за №1404-VIII (далі - Закон № 1404).

Статтею 1 Закону № 1404 встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404 встановлено, що рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» ( ч. 1 ст. 5 Закону № 1404).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 цього ж Закону, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (ч. 1, 2 ст. 18 Закону № 1404).

Відповідно до ст. 10 Закону № 1404 заходами примусового виконання рішень є в тому числі звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами та заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем.

Порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено ст. 34 Закону № 1404, відповідно до п. 12 ч. 1 якої виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Наведені зміни були внесені в ст. 34 Закону № 1404 Законом України Про приватизацію державного і комунального майна від 18.01.2018 № 2269-VIII (надалі - Закон № 2269), який набрав чинності з 07.03.2018.

Частиною 1 ст 3 Закону № 2269 визначено, що законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Галузеві особливості приватизації об`єктів державної власності можуть встановлюватися виключно законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону № 2269 до об`єктів великої приватизації належать об`єкти державної або комунальної власності (єдині майнові комплекси державних підприємств та пакети акцій (часток) суб`єктів господарювання, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі), вартість активів яких згідно з даними фінансової звітності за останній звітний рік перевищує 250 мільйонів гривень.

Судом встановлено, що підставою для зупинення виконавчих дій по примусовому виконанню виконавчого провадження № 70419248 є розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 № 36-р Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності. До вказаного переліку увійшло Публічне акціонерне товариство "Центренерго".

Разом з тим, при включенні позивача до переліку об`єктів великої приватизації не було визначено ні порядку, ні строків, в тому числі і граничних, приватизації ПAT "Центренерго".

Крім цього, як уже зазначалось вище, судове рішення є обов`язковим до виконання, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Таким чином, виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), (Reports of Judgments and Decisions); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі Іммобільяре Саффі проти Італії).

Отже, на думку суду, зупинення виконавчого провадження, з даної підстави не відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та діючому в Україні конституційному принципу верховенства права.

При цьому, як було зазначено судом вище, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404 передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно ч. 5 ст. 26 Закону № 1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Закону № 1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно ч. 3 ст. 27 Закону № 1404 за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно ч. 4 ст. 27 Закону № 1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Положеннями ч. 5 ст. 27 Закону № 1404 встановлено вичерпний перелік випадків, коли виконавчий збір з боржника стягненню не підлягає.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження. На момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом № 1404 не передбачено.

Таким чином, згідно вказаних приписів, стягнення виконавчого збору пов`язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тобто одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору та винести постанову про стягнення виконавчого збору.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що положення законодавства, а саме ч. 2 ст. 27 Закону України Про виконавчий збір, чинного на момент вчинення виконавчої дії, було передбачено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто дана норма не містила вказівки, щодо стягнення виконавчого збору у відповідному розмірі саме від суми, що була фактично стягнутою.

Крім того, судом не встановлено наявності обставин, вичерпний перелік яких зазначено у ч. 5 ст. 27 Закону № 1404, які б звільняли позивача від стягнення виконавчого збору.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що постанова про стягнення виконавчого збору № 70419248 від 28.11.2022 є правомірною та не підлягає скасуванню.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в п. 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Європейський суд з прав людини в п. 26 рішення у справі «Глоба проти України» відзначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia) та рішення від 06.03.2003 у справі «Ясюнієне проти Литви». Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine).

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами. 1, 4 ст. 73 КАС України регламентовано, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню і у задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 287 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволені адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Головенко О.Д.