Рішення № 118427192, 16.04.2024, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Житомир справа № 240/29583/23

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04 жовтня 2023 року № 064250007756 про відмову їй в призначенні та виплаті пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити їй пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»" починаючи з 27 вересня 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що після досягнення 57-ти річного віку, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою, в якій просила призначити їй пенсію, відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". У відповідь на заяву отримав відмову у її задоволенні з якою позивачка не погоджується, а тому звернулася до суду за захистом порушених прав.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 20.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

20.11.2023 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідача 1, Управління) до суду надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність. Зауважує, що позивачем документально не підтверджено період проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення з 30.08.1989 по 12.12.1990, оскільки Законом "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" не передбачено врахування періоду фактичного проживання за свідченнями сусідів, з огляду на що документально підтверджено період проживання в такі зоні - 2 роки 20 днів, що не дає право на пенсію зі зниженням пенсійного віку.

Разом із відзивом на позов, представником відповідача 1 подано до суду клопотання про залучення співвідповідача у даній справі, яке ухвалою суду від 07.12.2023 задоволено, залучено до участі у справі співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву впродовж п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та позовної заяви з додатками.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 2) відзив на позов до суду не подав.

17.01.2024 від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 3) надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування правомірності прийнятого рішення, представник пояснює, що відповідно до поданих позивачкою підтверджуючих довідок період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у зв`язку із аварією на ЧАЕС станом на 01.01.1993 становить менше ніж 3 роки, тому право на призначення пенсії, зі зниженням пенсійного віку, позивачка не набула.

Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд вказує наступне.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до відповідача 1 із заявою про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII).

Як стверджує представник відповідача 1, після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення, відповідачами 2-3 розглянуто подану заяву за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду заяви прийняті відповідачем 2 прийнято рішення №064250007756 від 21.08.2023 та відповідачем 3 рішення №064250007756 від 04.10.2023, якими відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного періоду проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.

Про відмову у призначенні позивачці пільгової пенсії Управління листом №0600-0211-8/107933 від 11.10.2023 повідомило позивачку.

Позивачка не погоджується із рішенням про відмову у призначенні йому пільгової пенсії та вважає таке протиправним, а тому звернулася до суду за захистом порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон № 796-XII).

При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону № 796-XII.

Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, а особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абз.5-6 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII).

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Частиною 2 ст.56 Закону №796-XII передбачено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У свою чергу, ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року, а починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII та із врахуванням ст.26 Закону №1058-IV при призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на момент досягнення особою пенсійного віку (60 років) необхідний страховий стаж, який повинен становити не менше 30 років, при розрахунку якого слід врахувати, що від 30 років необхідного страхового стажу передбаченого ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV віднімається 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-XII.

Як вже зазначалося, підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-XII слугував факт відсутності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення - 3 роки, станом на 01.01.1993. При цьому, щодо необхідного страхового стажу спірних відносин у сторін, які беруть участь у розгляді справи не виникало, за наданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу в системі персоніфікованого обліку до страхового стажу позивачки зараховано 28 роки 06 місяців 24 дні.

Між тим, як зазначено відповідачами підставами для відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах період роботи (проживання) - 3 роки станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення, згідно з наданими позивачем документами не підтверджено, на переконання відповідачів період проживання в зоні добровільного відселення позивачки складає 02 рік 0 місяців 14 днів.

На спростування доводів відповідачів, позивачка посилається на відомості щодо підтвердження постійного проживання, реєстрації або трудової діяльності в зоні гарантованого добровільного відселення, які викладені в:

- довідці відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради №2712 від 19.07.2023, сформованої на підставі архівних документів, яка свідчить про період проживання з 19.12.1990 по 19.12.1991, з 27.05.1992 по (дата зняття відсутня) та з 11.11.1992 по теперішній час, на території, яка згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесена до зони гарантованого добровільного відселення;

- довідці органу самоорганізації населення Спілка голів окружних будинкових, вуличних комітетів №75 від 25.09.2023 про реєстрацію та проживання в м.Коростені позивачки з 30.08.1989 по 12.12.1990, з 19.12.1990 по 19.12.1991, з 27.05.1993 - дата зняття з реєстрації відсутня, з 11.11.1992 по теперішній час. Довідка складена на підставі свідчень сусідів;

- довідці виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області №В-261 від 30.05.2023 про трудову діяльність позивачки з 12.12.1990 по 13.01.1993 в Коростенській бавовнопрядній фабриці (прийнята на підставі наказу №266-К від 12.12.1990 та звільнена за власним бажанням на підставі наказу №5-К від 13.01.1993).

Проаналізувавши викладене, суд вважає, що твердження представників відповідача, щодо відсутності у позивача необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення спростовуються матеріалами справи, оскільки наявні відомості про її проживання з реєстрацією в м.Коростені у період 19.12.1990 по 19.12.1991, з 27.05.1992 - дата зняття відсутня та з 11.11.1992 по теперішній час, тобто в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Крім того, матеріали справи містять відомості про трудову діяльність позивачки з 12.12.1990 по 13.01.1993 в Коростенській бавовнопрядній фабриці.

Враховуючи встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами, такий період проживання є достатнім та повинен бути врахований Пенсійним фондом під час вирішення питання про призначення пенсійного забезпечення позивачу на пільгових умовах.

Щодо підтвердження періоду роботи (проживання) позивачем на територіях радіоактивного забруднення, суд вважає за необхідне вказати наступне.

За положеннями ст.55 Закону №796-XII право на пенсію зі зниженням пенсійного віку (на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років), мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Як свідчать матеріали справи позивачка з 19.12.1990 по 19.12.1991, з 27.05.1992 - дата зняття відсутня та з 11.11.1992 по теперішній час, постійно проживала та була зареєстрована в населеному пункті, який відносяться до зони гарантованого добровільного відселення, а тому суд не погоджується з твердженнями представників відповідачів стосовно правомірності підстав, які слугували незарахуванню періоду його проживання у вказані періоди.

Положеннями Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону №796-XII (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ).

Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).

Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

У контексті викладених норм слідує, що єдиним документом який підтверджує статус громадянина, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при вирішенні цієї справи.

Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.04.2020 у справі № 357/6372/17.

Як свідчать матеріали справи, позивачка є потерпілою особою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 15.02.1993.

Таким чином, видача позивачу уповноваженим органом держави посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи", яке наявне в матеріалах справи, підтверджує факт її проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Доказів скасування або анулювання виданого позивачці посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, суду не надано і матеріали справи не містять.

Тож матеріалами справи підтверджено факт проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, як власниці посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

З огляду на що, доводи представників відповідачів про відсутність у позивача підтвердженого періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 тривалістю 3 роки, спростовуються матеріалами справи.

З огляду на викладене та на підставі доданих до позовної заяви доказів, суд дійшов висновку, що позивачка має право на зниження пенсійного віку на шість років.

У контексті викладеного слід відмітити, що факт постійного проживання позивачки у зоні гарантованого добровільного відселення доведений матеріалами справи, що у сукупності дає їй право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на шість років.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

З огляду на викладене та оскільки на час звернення до відповідача 1, належність позивачки до статусу громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зоні гарантованого добровільного відселення 3 категорії, ніким не оспорювалась, а тому посвідчення є чинним і воно вказує на те, що вона має право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Суд зазначає, що подані позивачкою документи в сукупності не викликають сумнівів щодо її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення та наявності у неї вищевказаного статусу. Інших підстав неможливості призначення позивачу пенсії за віком відповідачем не наведено, а тому суд вважає, що відмова у призначенні їй пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII порушує її конституційне право на пенсійне забезпечення та соціальний захист, а отже є протиправною.

Відтак, відповідно статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами, суд вважає, що прийняті рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №064250007756 від 04.10.2023, та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №064250007756 від 21.08.2023 є немотивованими і протиправними, оскільки прийняті без перевірки усіх поданих позивачкою документів до заяви про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат, судом вирішується відповідно до ст.139 КАС України, та підлягає стягненню у рівному розмірі із відповідачів у справі.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 КАС України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, ЄДРПОУ: 21910428), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, 3 м.Тернопіль, 46000, ЄДРПОУ: 14035769) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 21 серпня 2023 року №064250007756 про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04 жовтня 2023 року №064250007756 про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із зменшенням пенсійного віку на 6 років, починаючи з 27 вересня 2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 357 (триста п`ятдесят сім) грн 87 коп коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 357 (триста п`ятдесят сім) грн 87 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 357 (триста п`ятдесят сім) грн 87 коп коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст складено: 16 квітня 2024 р.