Рішення № 118427191, 16.04.2024, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Житомир справа № 240/30121/23

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області в частині несвоєчасного проведення виплати йому грошової компенсації за невикористані 53 дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2015, 2019, 2020 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби за 2020 рік та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби з урахуванням індексації;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплати йому середній заробіток за 653 дні затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.11.2021 по 22.09.2023 включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби без урахування податків й інших обов`язкових платежів.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу Головного управління Національної поліції в Житомирській області не проведено з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні, зокрема не виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної основної і додаткової відпусток та одноразової допомоги при звільненні з урахуванням суми індексації. Наголошує, що такі виплати здійснено йому на виконання рішення суду. З огляду на що, вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, як того вимагає ст.117 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП), а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 26.10.2023 відкрите провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

13.11.2023 до суду від представника Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - ГУНП) надійшов до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що позивачу на виконання рішення суду здійснено виплату компенсації у розмірі 44637,31 грн, тобто рішення суду виконано у повному обсязі, а виплата компенсації за затримку виплати розрахунку при звільнення осіб, які проходили службу в поліції не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) на них не поширюється, пріоритетними є норми спеціальних законів, а тому твердження позивача про те, що на спірні правовідносини поширюються ст.117 КЗпП не мають законодавчого підґрунтя.

Положення ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 у період з 07.11.2015 по 29.11.2021 проходив службу на посадах Головного управління Національної поліції в Житомирській області та наказом ГУНП від 26.11.2021 №462 о/с його звільнено з органів Національної поліції за п.2.ч1.ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу) з 29.11.2021.

При звільненні позивачу не нарахована та виплачена компенсація за невикористані дні щорічної основної і додаткової відпусток та одноразова допомоги при звільненні без урахування суми індексації.

Виплата компенсації за невикористані дні щорічної основної і додаткової відпусток та одноразової допомоги при звільненні з урахування суми індексації здійснена позивачу на виконання рішення суду №240/29015/22 лише 22.09.2023, що підтверджується банківською випискою, яка містяться в матеріалах справи.

Позивач, вважаючи дії ГУНП щодо не проведення з ним остаточного та повного розрахунку при звільненні протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06.07.1999 №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02 липня 2015 року (далі - Закон №580-VIII).

Частиною першою статті 92 Закону №580-VIII визначено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Водночас, питання звільнення зі служби в поліції врегульовує стаття 77 Закону №580-VIII, відповідно до якої поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок), поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини щорічної відпустки вказується в наказі про звільнення.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

При звільненні поліцейського зі служби в поліції розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину щорічної відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримав поліцейський за дні чергової відпустки.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд зауважує, що ані Законом №580-VIII, ані іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення зі служби в поліції, не врегульовані питання порушення роботодавцем, у спірному випадку відповідачем, строку проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення, зокрема, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні поліцейського зі служби в поліції.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати поліцейським грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Приписами статті 117 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні.

Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.

За змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.

Така, правова позиція також висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.11.2018 у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).

При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі №821/1083/17 постанову, в якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

У контексті викладеного суд вказує, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

При цьому, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зауважено, що наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, мають бути виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, проаналізувавши викладене, суд вважає, що відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а тому він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Як свідчать матеріали справи, спірні відносини виникли з приводу невчасного отримання позивачем коштів при звільненні з ГУНП. Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 29.11.2021 (дата звільнення) по 22.09.2023 (дата виплати).

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995№100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п.5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Керуючись абз.1-3 п.2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Встановлено, що п.5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

У той час, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Проаналізувавши положення стаття 117 КЗпП у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ та у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, слід відмітити, що стягнення середнього заробітку у даних спірних правовідносинах, слід обраховувати за допомогою двох підходів, враховуючи зміни статті 117 КЗпП.

Отже, період з 29.11.2021 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ, тобто до обмеження строком виплати у шість місяців.

Розглядаючи спірний період з 29.11.2021 до 18.07.2022 слід застосовувати істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, тобто під час обрахунку керуватися принципом співмірності, враховуючи висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15.

При цьому, період з 19.07.2022 до 22.09.2023, регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України (в тому числі і частину 1) викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У контексті викладених норм слід відмітити, що враховуючи зміни законодавства, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідальність роботодавця, як в редакції КЗпП, що діяла до 19 липня 2022 року, так і в редакції, що є чинною після 19 липня 2022 року пов`язана з невиплатою належних звільненому працівникові сум, належних йому при звільненні та днем фактичного розрахунку.

Таким чином, задля настання відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок працівника при звільненні необхідні дві умови: 1) невиплата роботодавцем всіх сум працівнику, які належать йому при звільненні; 2) фактичний розрахунок роботодавця з уже звільненим працівником.

Щодо середнього заробітку у період з 30.11.2021 до 18.07.2022, слід вказати наступне.

Затримка повного розрахунку при звільненні позивача у період з 30.11.2021 до 18.07.2022 становить 231 днів.

Як свідчить довідка ГУНП №1458/29/01-2023 від 03.11.2023 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 614,77 грн (грошове забезпечення за вересень 2021 року у розмірі 16213,05 грн + грошове забезпечення за жовтень 2021 року 21287,94 грн/на 61 день).

Кількість днів затримки розрахунку із 29.11.2021 до 18.07.2022 становить 231 днів. Середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 142011,87 грн (614,77 грн х 231 днів).

Враховуючи, що середній заробіток за час затримки виплат при звільненні позивача з ГУНП, становить 142 011,87 грн є в рази більшим ніж неотримана сума на виконання рішення суду, тому застосування до спірних правовідносин підлягає принцип співмірності.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Тобто, як вже зазначалося при обрахунку середнього заробітку за вказаний період підлягає застосуванню істотна частка.

Отже, істотність частки невиплачених працівникові сум (співвідношення невиплачених після звільнення сум в розмірі 44637,31 грн в порівнянні із загальною сумою, яка підлягала виплаті позивачу на день звільнення з урахуванням рішення суду у справі №240/29015/22- 273992,94 грн (229355,63 грн (сума виплачена при звільнення) + 44 637,31 грн (сума виплачена на виконання рішення суду)) становить 16,3% (з обрахунку 44637,31 грн/273 992,94 грн х 100%).

З огляду на викладене, сума, яка підлягає відшкодуванню становить 23 431,96 грн, з обрахунку 614,77 грн (середня заробітна плата позивача за один день) х 16,5% (істотність частки) х 231 (робочих днів затримки розрахунку).

Тобто, співмірною сумою середнього заробітку затримки повного розрахунку при звільненні за період з 29.11.2021 до 18.07.2022, на думку суду, є сума в розмірі 23431,96 грн.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 19.07.2022 до 21.09.2023, суд зважає на таке.

Враховуючи встановлені обмеження після 19 липня 2022 року, виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку може здійснюються не більш, як за шість місяців, тобто до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 19.07.2022, однак не більш як за шість місяців, що становить 182 днів, тобто за період з 19.07.2022 по 19.01.2023).

Як вже зазначалося, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 111888,14 грн (614,77 грн х 182 календарні дні), який є не співмірним до отриманого розміру виплати на виконання рішення суду.

Застосовуючи принцип співмірності, суд вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 18461,54 грн, з обрахунку 614,77 грн (середня заробітна плата позивача за один день) х 16,5% (істотність частки) х 182 (робочих днів затримки розрахунку).

Підсумовуючи викладене, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у справі №560/9586/22, суд дійшов висновку, що загальна сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні становить 41893,50 грн, з розрахунку: 23 431,96 грн (період з 30.11.2021 до 18.07.2022) + 18 461,54 грн (період з 19.07.2022 по 19.01.2023). Така сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, на думку суду є пропорційною і такою, що відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям.

Враховуючи означені вище правові позиції Верховного Суду, за якими розмір відповідальності відповідача повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум, тому розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку має визначатися виключно пропорційно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, а тому, на думку суду справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 41 893,50 грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягаю частковому задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 256 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (бульв. Старий, 5/37, м.Житомир,10008. ЄДРПОУ: 40108625) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області в частині несвоєчасного проведення виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 53 дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2015, 2019, 2020 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби за 2020 рік та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби з урахуванням індексації.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2021 по 18.07.2022 у розмірі 23 431 (двадцять три тисячі чотириста тридцять одна) грн 96 коп та за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 у розмірі 18 461 (вісімнадцять тисяч чотириста шістдесят одна) грн 54 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Єфіменко

Повний текст складено: 16 квітня 2024 р.