Ухвала суду № 11841708, 14.10.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3765/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"14" жовтня 2010 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Кучми А.Ю

Бистрик Г.М.

при секретарі:Комісаренко В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Т.М.М.»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Фірма «Т.М.М.»звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ДПІ у Святошинському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000321710/14073675 від 03.03.2009р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2010 року позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення №0000321710/14073675 від 03.03.2010 р. Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ДПІ у Святошинському районі м. Києва подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2010 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення зявившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Святошинському району м. Києва проведено планову виїзну перевірку ТОВ Фірма «Т.М.М.»(код ЄДРПОУ 14073675) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008р. по 30.09.2009р. та складено акт перевірки №26/23-50/14073675 від 22.02.2010р.

За результатами перевірки правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету встановлені порушення пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1, п. 7.3 ст. 7, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. 9.11.1 п. 9.11 ст. 9, п. 17.1 ст. 17, пп. «а»п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

В акті перевірки встановлено, що на момент перевірки на підприємстві відсутнє повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу. Тому, застосування до іноземних осіб ставки оподаткування доходів, встановленої до громадян, що мають статус резидента призвело до заниження податкових зобовязань позивача по податку з доходів фізичних осіб на суму 10 437,59 грн. Відповідач у звязку з цим вважає, що оподаткування доходів зазначених осіб повинно було здійснюватися за ставкою, встановленою п.7.3 ст.7 Закону України «Про оподаткування доходів громадян».

На підставі висновків акту перевірки та керуючись пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ДПІ у Святошинському районі м. Києва прийняте податкове повідомлення-рішення №0000321710/14073675 від 03.03.2009р. про визначення податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 37 976,41 грн., в т.ч. 10 437,59 грн. - основного платежу, 27538,82 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про правомірність прийняття ДПІ у Святошинському районі м. Києва податкового повідомлення-рішення №0000321710/14073675 від 03.03.2009р., з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що з позивачем у трудових правовідносинах перебувають іноземні громадяни - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Відповідно до пп. 9.11.1 п.9.11 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Додатково до визначень пункту 1.3 статті 1 цього Закону, доходами з джерелом їх походження з України вважаються доходи, нараховані нерезидентам, які: а) працюють на обєктах, розташованих на території України, у тому числі у представництвах нерезидентів - юридичних осіб, незалежно від джерел виплати таких доходів; б) є членами керівних органів резидентів - юридичної особи чи фізичної особи - субєкта підприємницької діяльності або їх представництв за кордоном та отримують у цьому звязку заробітну плату, інші виплати та винагороди за рахунок таких резидентів; в) є субєктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну професійну діяльність на території України, незалежно від джерел виплати таких доходів.

Відповідно до пп.9.11.3 п.9.3 ст.9 цього Закону, якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобовязаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ставка податку становить 15 відсотків від обєкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Згідно з п. 7.3 ст.7 цього Закону, ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від обєкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

У матеріалах справи містяться докази: належним чином засвідчені копії тимчасових посвідок та дозволів на працевлаштування, що підтверджують наявність у ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 статусу іноземних громадян - громадян Росії.

Відповідно до пп. 1.1.20 п. 1.1 ст. 1 Закону України фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні звязки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та відїзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сімї або її реєстрації як субєкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Законом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Згідно з Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Таким чином, порядок оподаткування доходів нарахованих іноземним громадянам-резидентам України визначений Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Встановлення іншого порядку оподаткування доходів громадян має здійснюватися з дотриманням приписів Закону України «Про систему оподаткування».

Суд не приймає доводи відповідача про недотримання фізичними особами - іноземцями: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 вимог Наказу ДПА України від 05.10.04 № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу», з таких підстав.

Зазначений вище наказ з метою впорядкування діяльності субєктів підприємницької діяльності, які є працедавцями для іноземців, та осіб без громадянства, дотримання ними вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», керуючись статтею 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», затверджує виключно примірні форми Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу.

Згідно Листа Міністерства юстиції України від 31.12.2009 № 2336-09-24 за результатами правового аналізу наказу ДПАУ від 05.10.2004 № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу»встановлено, що форми зазначених Заяв та Повідомлення є примірними (зразковими) формами, тобто не є обовязковими до виконання та використовуються виключно за бажанням фізичної особи, у звязку з чим та відповідно до пп. «є»п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 p. N 731, на державну реєстрацію не подаються.

Проте, враховуючи викладену в листах ДПАУ від 22.09.2009 p. N 9345/6/17-0716, від 20.10.2009 р. N 22860/7/17-0717, від 04.11.2009 p. N 24216/7/17-0717 правозастосовну практику, цей наказ фактично спрямований Державною податковою адміністрацією до органів державної податкової служби як обовязковий до виконання.

Відповідно до вказаного вище Листа Міністерства юстиції України пропонується скасувати зазначений наказ, розробити в межах повноважень відповідний нормативно-правовий акт із зазначеного питання, узгодити його із заінтересованими органами та подати на державну реєстрацію до Міністерства юстиції у встановленому законодавством порядку.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в діях позивача не вбачається наявності ознак порушення вимог податкового законодавства, а тому і підстав для донарахування йому податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб.

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності прийняття ДПІ у Святошинському районі м. Києва податкового повідомлення-рішення №0000321710/14073675 від 03.03.2009р.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як субєктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2010 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у звязку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2010 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвалу може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання ухвалою законної сили.

Ухвалу складено в повному обсязі - 15.10.2010 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді: