Ухвала суду № 11841635, 12.10.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9032/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"12" жовтня 2010 р. м. Київ

Справа № 2-а-9032/09/2670

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Романчук О.М.,

Суддів: Собківа Я.М.,

Усенка В.Г.,

при секретарі: Шевчук К.В.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ревю»та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2010 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ревю»до Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Ревю»(далі Позивач) звернулися до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва (далі Відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 16.07.2009 №0005582302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2010 року позов було задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Сторони подали апеляційні скарги та просили суд скасувати постанову суду, ухвалити нову, якою задовольнити позов та відмовити у задоволенні позову відповідно.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Службовими особами Відповідача було проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2008 товариством з обмеженою відповідальністю «Ревю», за результатами був складений акт від 03.07.2009 №392/23-2/24585258. Згідно висновків вказаного Акта, Позивачем було порушено 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон), а саме: віднесено до валових витрат суму орендної плати за орендовану квартиру та не віднесено до валових витрат суму кредиторської заборгованості по якій сплинув строк позовної давності.

На підставі висновків суду першої інстанції, Відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 16.07.2009 №0005582302/0, яким Позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1512 200 грн., у тому числі, 789 500 грн. - основного платежу, 722 700 грн. - штрафних (фінансових) санкцій. Як вбачається з матеріалів справи, Позивач відносив до складу валових витрат сплачені суми за оренду житлового приміщення площею 44,8 м за адресою: АДРЕСА_1, яке орендувало у СПД ФО ОСОБА_1. згідно із договором оренди б/н від 26.11.2001 р. і проводило оплату послуг з оренди з 01.01.2006 по 31.12.2008 щомісячно в розмірі 3 000 гривень на загальну суму 108 000 гривень. У відповідності до п. 5.1 Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Як вбачається зі змісту договору оренди б/н від 26.11.2001 року, вказана квартира використовувлась Позивачем у якості офісу.

Колегія суддів відзначає вірність висновків суду першої інстанції у тій частині, що використання жилої квартири для нежитлових потреб не виключає понесення Позивачем таких витрат та правомірності їх віднесення до валових витрат.

Крім того, колегія суддів відзначає вірність висновків суду першої інстанції щодо пропущення строку давності згідно ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181 (далі Закон № 2181).

У відповідності до п.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону № 2181, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно з п.п17.1.6 п. 17.1 ст.17 вказаного Закону, у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що Відповідачем не було доведено правомірності нарахування штрафних санкцій за вказаною нормою та того, що хтось із службових осіб Позивача був засуджений за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах.

Тому, висновки суду щодо неправомірності податкового повідомлення-рішення у цій частині (444 700 грн., у тому числі 27 000 грн. - основного платежу, 417 700 грн. -штрафних(фінансових санкцій) (2 250 грн. * 12 періодів = 27 000 грн., 22 950 грн. - штрафних (фінансових) санкцій відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 № 2181, 394 750 грн. - штрафних (фінансових) санкцій на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181) є правомірними.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у частині правомірності вказаного рішення в частині заниження розміру валових доходів.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонтник»та Позивачем був укладений договір №43 на закупівлю сільськогосподарської продукції від 16.09.2005 р.

На виконанння вказаного договору, згідно накладної № 189 від 16.09.2005 ТОВ «Ремонтник»було поставлено Позивачу пшеницю 5000,0 т на загальну суму 3 050 000,0 грн..

Як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивачем не було здійснено оплату вказаної продукції.

У відповідності до п. 1.22.1 ст. 1 Закону, безповоротна фінансова допомога це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно з п.4.1.6 п.4.1 ст.4 вказаного Закону, до валових доходів відноситься суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Враховуючи те, що строк позовної давності сплинув 16.09.2008 року, то Позивач мав віднести вказану суму до валових доходів.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ревю" та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст виготовлено: 18.10.2010 року