Ухвала суду № 118412916, 16.04.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/55483/23-ц

пр. № 2-5279/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

в складі головуючого - судді Литвинової І. В.

при секретарі судових засідань Орел А. О.,

за участі позивача (у режимі відеоконференції) ОСОБА_1 , представника відповідача Пенсійного фонду України Карпіленко Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві клопотання представника відповідача Шостого апеляційного адміністративного суду - Карпушової Катерини Геннадіївни про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Окружного адміністративного суду м. Києва, Шостого апеляційного адміністративного суду, Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

04 грудня 2023 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яку передано судді 07 грудня 2023 року, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

06 грудня 2023 року, 08 грудня 2023 року та 09 грудня 2023 року за допомогою Електронного суду заявник подав додаткові пояснення до свого позову.

14 грудня 2023 року ухвалою судді позовну заяву залишено без руху, на виконання якої 24 грудня 2023 року також за допомогою Електронного суду заявник подав заяви про усунення недоліків, зокрема ініціював призначення перекладача для перекладу його документів з португальської мови /т. ІV а. с. 88-90, 93-170/.

27 грудня 2023 року ухвалою суду повернуто матеріали позовної заяви як неподану, у зв`язку із не усуненням недоліків заявників /т. ІV а. с. 171-172/.

Постановою від 15 лютого 2024 року Київський апеляційний суд ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 27 грудня 2023 року скасовано та направлено матеріали справи до суду першої інстанції для вирішення питання відповідно вимог ЦПК України /т. VІ а. с. 3-8/.

22 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Печерського районного суду м. Києва, які 23 лютого 2024 року передано судді, згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду.

26 лютого 2024 року ухвалою судді у справі відкрито провадження, для розгляду справи за правилами загального позовного провадження /т. VІ а. с. 33-34/.

11 березня 2024 року позивач подав за допомогою Електронного суду додаткові пояснення у справі.

18 березня 2024 року представник відповідача Державної казначейської служби України подала відзив на позов за допомогою Електронного суду, зареєстрований у суді 19 березня 2024 року.

19 березня 2024 року представник відповідача Шостого апеляційного адміністративного суду - Карпушова К. Г. за допомогою Електронного суду подала до суду відзив на позов, у якому зокрема було ініційовано питання закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

20 березня 2024 року представник відповідача Пенсійного фонду подав до суду за допомогою Електронного суду відзив на позов ОСОБА_1

24 березня 2024 року позивач за допомогою Електронного суду подав відповідь на відзив відповідача Пенсійного фонду України, зареєстровані 26 березня 2024 року, а 31 березня 2024 року доповнення до відповіді на відзив.

Також 24 березня 2024 року позивач подав відповідь на відзив відповідача Шостого апеляційного адміністративного суду і відповідь на відзив відповідача Державної казначейської служби України.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заперечував проти задоволення клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

Представник відповідача Пенсійного фонду України Карпіленко Н. В. у судовому засіданні поклалася на розсуд суду, не висловивши однозначної думки щодо клопотання.

Представники решти відповідачів у судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими належним чином за допомогою засобів Електронного суду.

Суд, заслухавши думку присутніх позивача і представника відповідача, вивчивши клопотання і дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, у межах ініційованого питання, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Відповідно до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Статтями 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Розгляд судом позовних вимог про зобов`язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов`язане з розглядом іншої судової справи, провадження в якій відкрито, закони України не передбачають.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatismutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року в справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року в справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року в справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що, згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя».

У постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18) зазначено, що, здійснюючи правосудця, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Позивач на час розгляду його справ судами був наділений правом подавати відповідні заяви та клопотання у порядку, встановленому процесуальним законом. Процесуальні порушення, що їх допустили суди, могли бути оскаржені позивачем також в апеляційному та касаційному порядку. Натомість можливість звернення з окремим позовом про зобов`язання суду вчинити певні процесуальні дії у конкретній справі процесуальний закон не передбачав і не передбачає.

Тобто, якщо позивач вважає, що суд допустив порушення норм права під час розгляду його справи, він має можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів.

Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, що сформульовані у постановах від 03 квітня 2018 року в справі № 820/5586/16, від 13 березня 2018 року в справі № 800/554/17, від 22 березня 2018 року в справі № П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року в справі № 800/404/17.

Приписи «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19), від 22 березня 2023 року в справі № 686/10652/21 (провадження № 61-2766св22).

Так, закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Виходячи з зазначеного, позов ОСОБА_1 у цій справі не підлягають розгляду за правилами будь-якого судочинства.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року в справі № 216/1461/23 (провадження № 61-13930св23) з аналогічних правовідносин.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 62, 124, 126, 129 Конституції України, ст.ст. 1-18, 23, 33, 34, 184, 255, 258-261, 263, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Клопотання представника відповідача Шостого апеляційного адміністративного суду - ОСОБА_2 про закриття провадження у справі задовольнити.

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Окружного адміністративного суду м. Києва, Шостого апеляційного адміністративного суду, Державної казначейської служби України про стягнення майнової та моральної шкоди.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення складено 17 квітня 2024 року.

Суддя І. В. Литвинова