Рішення № 11840168, 20.10.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

20 жовтня 2010 року справа № 5020-4/159 За позовом          Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5),

до                     Приватного підприємства “Астарта”

(99011, м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, 2),

про стягнення 27763,40 грн., розірвання договору та звільнення приміщення                                                                                           Суддя Погребняк О.С.

Представники:

Позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) – Ігнатенко В.В., представник, довіреність б/н від 11.01.2010,

Відповідач (Приватного підприємства “Астарта”) –не з’явився.

ВСТАНОВИВ:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства “Астарта” про стягнення 27763,40 грн., розірвання договору та звільнення приміщення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 06.11.2006 між сторонами у справі було укладено договір № 297-06 оренди нерухомого майна, однак відповідач, в порушення вимог Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Цивільного кодексу України не сплачує орендну плату, що на думку Фонду комунального майна є суттєвим порушенням умов договору, та, надає право в силу статті 651 Цивільного кодексу України, статей 10, 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального» вимагати розірвання договору оренди та повернення об’єкту оренди орендодавцеві.

Ухвалою суду від 27.08.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-4/159, розгляд справи призначений на 14.09.2010.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи був відкладений 14.09.2010 на 05.10.2010, 05.10.2010 на 19.10.2010 через нез’явлення представника відповідача у судове засідання та невиконання ним вимог суду.

У судове засідання 20.10.2010 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про причину нявки суд не сповістив.

Суд звертає увагу на той факт, що відповідно до даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, адресою ПП “Астарта” є 99011, м. Севастополь, вул. Ген. Петрова будинок 2 (арк.с. 27).

Поштова кореспонденція ПП “Астарта”, яка направлялась судом, зокрема і на адресу: 99011, м. Севастополь, вул. Ген. Петрова будинок 2, поверталась на адресу суду з відміткою пошти про неможливість вручення у зв’язку з “неповною адресою”.

В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка учасників судового процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд –

В С Т А Н О В И В:

24.10.2003 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Приватним підприємством “Астарта” (Орендар) укладений договір оренди № 297-06 (далі –Договір)(а.с. 11-14).

Відповідно до пунктів 1.1-1-2 Договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно –вбудовані приміщення дитячого оздоровчого центру в підвалі триповерхової житлової будівлі, загальною площею 82,20 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Б. Морська, 22, та перебувають на балансі РЕП-17, з метою використання приміщень для функціонування дитячого оздоровчого центру. Вартість цього нерухомого майна складає 287445,00 грн., відповідно до акту оцінки від 30.09.2006.

Згідно з пунктами 2.2, 3.2 Договору, орендна плата складає 245,77 грн. та перераховується на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 20 числа поточного місяця з 30.09.2006.

Відповідно до пункту 3.3 відповідно до Методики, затвердженої рішенням сесії Севастопольської міської Ради від 13.11.2002, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому.

Згідно з пунктом 2.5 Договору, повернення Орендарем орендованого майна здійснюється протягом одного тижня після закінчення договору. Майно повинно бути повернуто в стані, в якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу. Прийом-передача об’єкта оренди після закінчення дії договору оренди здійснюється комісією, яка складається з представників Орендодавця та Орендаря. Вартість майна, яке повертається орендодавцю визначається на підставі акту оцінки, складеного за даними інвентаризації майна на дату припинення договору оренди. Прийом-передача орендованого майна засвідчується актом приймання-передачі, який підписується представниками сторін. Майно вважається повернутим орендарю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об’єкту оренди.

Обов’язок повернути об’єкт нерухомого майна, з урахуванням його зносу після закінчення дії Договору, передбачений пунктом 4.12 Договору.

Відповідно до пункту 7.1, строк дії Договору –з моменту його підписання до 28.09.2007.

Зміна або розірвання Договору можливі лише за згодою сторін. Зміни та доповнення до договору розглядаються в місячний строк. Одностороння відмова від виконання умов Договору, або внесення до нього змін не допускаються (пункт 7.2 Договору).

Договір може бути розірваним за вимогами однієї сторони за рішенням господарського суду у випадку невиконання сторонами своїх зобов’язань та з підстав, передбачених законодавством України (пункт 7.3 Договору).

Відповідно до пункту 7.5, дія Договору припиняється внаслідок:

- закінчення строку оренди, передбаченого договором;

- рішення господарського суду;

- загибелі об’єкта оренди;

- банкрутства Орендаря;

- приватизації об’єкта оренди Орендарем;

Згідно з пунктом 6.2 Договору, спори, що виникають у ході виконання договору, вирішуються за згодою сторін, якщо згода не була досягнута, спірні питання передаються на розгляд господарського суду.

На підставі акта приймання-передачі майна від 06.11.2006 Орендодавець передав Орендарю майно –вбудовані приміщення дитячого оздоровчого центру в підвалі триповерхової житлової будівлі, загальною площею 82,20 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Б. Морська, 22 /арк. с. 12/.

Протоколом від 24.05.2007 узгодження змін до Договору оренди №297-06 від 06.11.2006 був змінений розмір орендної плати, а саме, відповідно до пункту 3.1 Договору, з урахуванням внесених змін з 01.01.2007 –розмір орендної плати встановлений відповідно до рішення Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007 та складає 14372,25 грн. у рік. Орендна плата визначена виходячи з орендної ставки 5% від вартості об’єкта оренди, визначеної незалежною оцінкою майна, що передається в оренду станом на 30.09.2006. Згідно з пунктом 3.2 орендна плата складає 1287,45 грн. за місяць оренди (із застосуванням індексів інфляції станом на квітень 2007 року) та перераховуються орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця з 01.01.2007 (арк.с. 15).

Означеним протоколом також внесені зміни до пункту 3.3, а саме: відповідно до рішення Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому.

Також сторонами внесені зміни до пункту 7.1 Договору, а саме продовжено строк дії договору до 24.05.2009.

Протоколом від 31.03.2009 узгодження змін до договору оренди №297-06 від 06.11.2006 були внесені зміни до пункту 7.1 Договору, а саме, строк його дії продовжено до 25.02.2011.

Умовами пункту 4.4 Договору передбачений обов’язок Орендаря своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, що пов’язані з використанням об’єкту оренди, в тому числі оплату послуг, що надаються підприємствами комунальній сфери.

Несплата заборгованості за орендною платою з 01.07.2009 стала підставою для звернення позивача до господарського суду міста Севастополя з вимогами про стягнення з відповідача орендної плати у розмірі 19603,43 грн., пені –1377,19 грн., 3% річних –345,53 грн. штрафу 6437,25 грн. а також розірвання договору оренди та зобов’язання відповідача звільнити орендоване приміщення.

Розглянувши матеріали справи, суд вважає вимоги позивача такими що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов’язання (в тому числі господарське зобов’язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобов’язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна, тобто виникли орендні правовідносини.

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата –це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов’язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною п’ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами Договору, внесення орендної плати здійснюється Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Отже, відповідач припустився порушення умов Договору стосовно повного та своєчасного внесення орендної плати.

Доказів погашення заборгованості станом на момент прийняття цього рішення не надано.

Стаття 32 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Заборгованість відповідача у розмірі 19603,43 грн. за період з 01.07.2009 по 31.07.2010 підтверджена наявними матеріалами справи.

Як встановлено судом, станом на день прийняття рішення у справі обов’язок щодо перерахування орендної плати відповідачем не виконаний, докази погашення заборгованості за вказаний період в матеріалах справи відсутні. Наведене дозволяє суду зробити висновок про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Враховуючи викладене, заявлена позивачем сума основної заборгованості підлягає стягненню у заявленому розмірі –19603,43 грн. (за період з 01.07.2009 по 31.07.2010).

Позивачем, також, заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних з 21.05.2009 по 08.08.2010 в сумі 345,53 грн. згідно з наданим розрахунком (арк.с. 10).

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, вважає його обґрунтованим, а вимоги щодо стягнення 345,53 грн. –такими, що підлягають задоволенню в означеному розмірі.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми пені за прострочення зобов’язання у розмірі 1377,19 грн.

Згідно з пунктом 3.5 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня, від суми недоплати за кожен день прострочення..

Зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обов’язку щодо внесення орендної плати, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно невиконаного грошового зобов’язання.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіряючи наданий позивачем розрахунок пені, суд знаходить його вірним, а вимоги позивача щодо сплати відповідачем суми пені у розмірі 1377,19 грн. такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 6437,25 грн. за неналежне виконання зобов’язання (відповідно до пункту 6.1 Договору).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 6.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за договором оренди сторони несуть відповідальність у вигляді штрафу в п’ятикратному розмірі місячної орендної плати (арк.с. 14).

Стаття 217 Господарського кодексу України визначає види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов’язання або неналежно виконаного зобов’язання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити штраф - господарську санкцію у вигляді грошової суми (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України ).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взятий місячний розмір орендної плати у сумі 1287,45 грн., таким чином загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 6437,25 грн. (1287,45 грн.*5) /арк. с. 8/.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, вимоги позивача щодо стягнення суми штрафи обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Позивачем також заявлена вимога про розірвання спірного договору оренди нерухомого майна та зобов’язання відповідача звільнити об’єкт оренди, передавши нерухоме майно позивачу у порядку, передбаченому договором оренди.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Право розірвати Договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобов’язань та з інших підстав передбачено пунктом 7.3 договору 297-06.

Порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Із цією нормою узгоджується стаття 11 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не дотримано встановленого порядку розірвання договору, оскільки докази, які б підтверджували надсилання відповідачеві пропозиції про розірвання договору, в матеріалах справи відсутні.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити на таке.

Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку розірвання господарського договору. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді припинення провадження у справі.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів №1-2/2002) зазначає наступне.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України, щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб’єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Зокрема, частина четверта статті 13 Конституції України, встановлює обов’язок держави забезпечити захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб’єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб’єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов’язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Верховним Судом України, з посиланням на вказане рішення Конституційного Суду України, також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України, щодо обов’язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова названого суду від 17.06.2008 №8/32пд).

Отже, відсутність пропозиції позивача про розірвання договору не є перешкодою для вирішення цього питання в судовому порядку та підставою для відмови у позові.

На думку суду, вимога про розірвання договору відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

Частинами. 1, 2 ст. 651 ЦК України, встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Оцінка порушення умов договору як істотне здійснюється відповідно до критерію, що встановлений абзацом другим ч. 2 ст. 651 ЦК України, а саме істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом встановлений факт суттєвого порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна №297-06 від 06.11.2006 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов’язання внаслідок розірвання договору.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про розірвання договору оренди суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частинами другою та третьою статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

У разі розірвання договору зобов’язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов’язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України, надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Відповідно до пункту 6 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 №02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з судовим захистом права державної власності", державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 4.12 договору встановлений обов’язок Орендаря повернути орендоване майно при припиненні дії даного договору.

Пунктом 2.5 унормовано, що повернення орендарем об’єкта оренди здійснюється протягом одного тижня після закінчення договору. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об’єкта оренди.

Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, об’єкт оренди - вбудовані приміщення дитячого оздоровчого центру в підвалі триповерхової житлової будівлі, загальною площею 82,20 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Б. Морська, 22 –підлягає поверненню позивачеві.

Отже, позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача звільнити орендоване майно та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради також підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита в сумі 362,63 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. підлягають стягненню з відповідачеві на користь позивача

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49, 75, 82 –85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

                                                  В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити.

2.          Розірвати договір оренди нерухомого майна №297-06 від 06.11.2006 - вбудованих приміщень дитячого оздоровчого центру в підвалі триповерхової житлової будівлі, загальною площею 82,20 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Б. Морська, 22, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) та Приватного підприємства “Астарта” (99011, м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, 2, ідентифікаційний код 32634927).

3.          Зобов’язати Приватне підприємство “Астарта” (99011, м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, 2, ідентифікаційний код 32634927) звільнити вбудовані приміщення дитячого оздоровчого центру в підвалі триповерхової житлової будівлі, загальною площею 82,20 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Б. Морська, 22, і передати їх Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (99011, місто Севастополь, вул. Луначарського, 5; ідентифікаційний код 25750044) за актом прийому-передачі.

4.           Стягнути з Приватного підприємства “Астарта” (99011, м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, 2, ідентифікаційний код 32634927) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) суму в розмірі 27763,40 грн. (двадцять сім тисяч сімсот шістдесят три грн. 40 грн.)(яка складається з суми заборгованості з орендної плати у розмірі 19603,43 грн, суми пені –1377,19 грн., 3% річних –345,53 грн., штрафу –6437,25 грн.), з яких 97% – 26930,49 грн. на п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач –місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400 ), а 3% –832,90 грн. на п/р 31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач –місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.          Стягнути з Приватного підприємства “Астарта” (99011, м. Севастополь, вул. Ген. Петрова, 2, ідентифікаційний код 32634927) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) державне мито в сумі 362,63 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Суддя                                                                                 О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 25.10.2010.