Рішення № 118399028, 16.04.2024, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 р. м. Чернівці Справа №600/761/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Якименко Микола Миколайович до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

20.02.2024 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (відповідач), з такими позовними вимогами:

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 06.02.2024, винесену головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Тетяною Василівною в межах виконавчого провадження №73741854;

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 14.02.2024, винесену головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Тетяною Василівною в межах виконавчого провадження №73741854.

В обґрунтування поданого позову зазначено, що позивач не погоджується із винесеними органом державної виконавчої служби постановами про накладення штрафу, вважає їх протиправними та просить скасувати. Позивач посилався на те, що згідно із судовим рішенням він був зобов`язаний забезпечити побачення та спілкування малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 в його присутності за місцем проживання дитини, з 16:00 год. до 19:00 год. Вказував, що рішення суду не виконано з поважних причин у зв`язку із категоричною відмовою сина зустрічатися з матір`ю. Державним виконавцем не перевірено причини невиконання судового рішення у встановлений спосіб, та винесено спірні постанови без врахування всіх обставин що мають значення для їх прийняття, необґрунтовано та не у спосіб встановлений законом.

Вважає, що спірні постанови винесено неправомірно, без дотримання вимог Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, а також інших законодавчих актів, які необхідно враховувати у спірних правовідносинах.

Ухвалою суду від 08.03.2024 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей ст. 287 КАС України, на 19.03.2024.

У судовому засіданні, призначеному на 19.03.2024 задоволено клопотання представника відповідача та третьої особи про відкладення розгляду справи та задоволено клопотання представника позивача про продовження строку розгляду справи. Відкладено розгляд справи на 10:00 год. 04.04.2024.

Не погоджуючись із позовною заявою, 04.04.2024 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому посилався на не виконання боржником рішення суду. Вказував, що висновки психологів та експертів не визначено державним виконавцем як поважні причини невиконання виконавчого документа, оскільки перевірити їх достовірність та надати правову оцінку державним виконавцем не є можливим. Щодо відео розмови від 10.02.2024, на яку посилається позивач, то ця інформація до відділу не надавалась, окрім заяви 22.01.2024 до відділу не надходили інші документи від позивача щодо поважності причин невиконання судового рішення.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 подано до суду письмові пояснення, згідно яких вважає, що позивачем не надано та не наведено поважних причин неможливості не виконання рішення суду. Третя особа посилалась на те, що на даний час, відносно протиправних дій ОСОБА_1 здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за ознаками злочину передбаченого ст. 382 КК України, а саме не виконання позивачем постанови Чернівецького апеляційного суду. На думку третьої особи, оскарження позивачем постанов державного виконання про накладення штрафу є способом ухилитися від настання кримінальної відповідальності.

У судовому засіданні, призначеному на 04.04.2024 задоволено клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи для ознайомлення з відзивом відповідача на позов, який надійшов до суду 04.04.2024, та надання можливості підготувати відповідь на відзив. Відкладено розгляд справи на 11:00 год. 09.04.2024.

В судовому засіданні представник позивача, який брав участь у розгляді справи в режимі відео конференції, підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, з викладених у заявах по суті спору підстав.

Представник відповідача в судові засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, за наявними у справі матеріалами. У відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні.

Третя особа та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та просили відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених у письмових пояснення третьої сторони.

Після виступу з вступними промовами та дослідження наявних у справі письмових доказів в судовому засіданні оголошено перерву до 09:00 год. 12.04.2024.

12.04.2024 представником позивача та третьої особи подано суду заяви про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У частині 9 статті 205 КАС України зазначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи статей 194, 205 КАС України, суд вважає, що немає перешкод для продовження розгляду і вирішення справи у письмовому провадженні, за наявними у ній матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 20.09.2023 у справі №727/5956/23 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08.08.2023 скасовано. Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у необмеженому спілкуванні з дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за допомогою засобів зв`язку, із урахуванням режиму сну дитини, шляхом надання батьком дитині доступу до Мобільного телефону. Зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити побачення та спілкування малолітнього ОСОБА_3 , з матір`ю ОСОБА_2 , шляхом періодичних побачень, в присутності батька, за місцем проживання дитини, кожної суботи з 16:00 години до 19:00 години. У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 відмовлено (Т. 1 а.с. 215-221).

21.12.2023 ОСОБА_2 звернулась до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою, в якій просила прийняти до виконання постанову Чернівецького апеляційного суду від 20.09.2023 по справі 727/5956/23, щодо зобов`язання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , не чинити ОСОБА_2 перешкод у необмеженому спілкуванні в дитиною - ОСОБА_3 , за допомогою засобів зв`язку, із урахуванням режиму сну дитини, шляхом надання батьком дитині доступу до мобільною телефону. А також, зобов`язання ОСОБА_1 забезпечити побачення та спілкування малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 , шляхом періодичних побачень, в присутності батька, за місцем проживання дитини, кожної суботи з 16:00 години до 19:00 години (Т.1 а.с. 214).

09.01.2024 державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Тетяною Василівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №73741854 про примусове виконання постанови Чернівецького апеляційного суду №727/5956/23, виданої 20.09.2023 (Т.1 а.с. 17-18).

Листом від 09.01.2024 №3707 Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив позивача про відкриття виконавчого провадження (Т. 1 ас. 226).

Як вбачається із матеріалів справи, 09.01.2024 викликом державного виконавця №3739 зобов`язано ОСОБА_1 з`явитись до виконавця 17.01.2024, 15:30 год за адресою: 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9, щодо виконання постанови Чернівецького апеляційного суду №727/5956/23 від 20.09.2023 (Т.1 а.с. 227).

В той же день, головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Т.В. винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 9446,00 грн (Т. 1 а.с. 228), про що позивача повідомлено листом від 09.01.2024 (Т. 1 а.с. 228 на звороті).

19.01.2024 представник позивача звернувся до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою, в якій просив закінчити виконавче провадження №727/5956/23 на підставі ч.4 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 9 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", а також врахувати надані висновки психологів та висновки експертів, які засвідчують небажання ОСОБА_4 спілкуватися й зустрічатися з матір`ю, під час проведення виконавчих дій (Т.1 а.с. 21-22).

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку із невиконанням рішення суду ОСОБА_2 зверталась до Святошинського управління поліції ГУНП в м. Києві із заявою про кримінальне правопорушення.

29.01.2024 ОСОБА_2 звернулась до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із повідомленням про невиконання боржником судового рішення та клопотанням про забезпечення виходів державного виконавця для проведення виконавчих дій, в якому просила вжити необхідних заходів по відношенню до боржника та скласти акти не виконання рішення (Т.2 а.с. 25-26).

Із акту головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицької Т.В., складеного 03.02.2024, вбачається, що виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_1 , з метою перевірки виконання рішення суду, встановлено, що боржник рішення не виконує, про причини невиконання рішення не повідомив (Т.1 а.с. 26-27).

У зв`язку із цим, постановою головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Т.В. про накладення штрафу від 06.02.2024 ВП №73741854 за невиконання судового рішення накладено на боржника - ОСОБА_1 штраф на користь держави у розмірі 1700,00 грн. Зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення (Т.1 а.с. 23-24).

Разом із цим, 06.02.2024 головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Т.В. винесено постанову про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 09.01.2024, оскільки таку винесено помилково (Т. 2 а.с. 39).

12.02.2024 ОСОБА_2 звернулась до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із повідомленням про невиконання боржником судового рішення та клопотанням про забезпечення виходів державного для проведення виконавчих дій, в якому просила вжити необхідних заходів по відношенню до боржника та скласти акти не виконання рішення (Т.2 а.с. 40).

14.02.2024 головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Т.В. складеного акт державного виконавця, згідно якого державним виконавцем встановлено, що рішення боржником не виконується. Даний факт підтверджується заявою стягувача про невиконання боржником судового рішення та талоном-повідомленням єдиного обліку №7746 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 10.02.2024 (Т.1 а.с. 28-29).

Постановою головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Тетяною Василівною про накладення штрафу від 14.02.2024 ВП №73741854 за повторне невиконання судового рішення без поважних причин на боржника ОСОБА_1 накладено штраф на користь держави у розмірі 3400,00 грн. Зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення (Т.1 а.с. 25-26).

Вважаючи протиправними постанови про накладення штрафу від 06.02.2024 №73741854 та від 14.02.2024 №73741854, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.

Окрім цього, судом встановлено, що 21.02.2024 головний державний виконавець звернувся до Святошинського управління поліції ГУНП в м. Києві із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (в порядку ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження"), в якому просив внести відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за фактом вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України (невиконання судового рішення) (Т. 2 а.с. 48).

27.02.2024 головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Т.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №73741854 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" (Т.2 а.с. 56).

До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон №1404-VIII).

Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до ст. 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За змістом п.2 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

У ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII).

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (п. 1 ч. 3, ч. 4 ст. 18 Закону №1404-VIII).

Відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Частиною 1 ст. 28 Закону №1404-VIII встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентовано ст. 64-1 Закону №1404-VIII.

Згідно ч. 1 указаної статті Закону №1404-VIII, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 64-1 Закону №1404-VIII державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

Частинами 3 та 4 ст. 64-1 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Отже, вказаним Законом чітко встановлений перелік дій, що вчиняє виконавець при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною.

Поряд з цим, відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 5 розділу ІХ Інструкції №512/5, якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.

Згідно з п.п. 8, 9 розділу ІХ Інструкції №512/5 державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ.

Відповідно до ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Із системного аналізу зазначених норм вбачається, що виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною не передбачає примусового виконання. Виконання рішення покладається на боржника, а державний виконавець лише здійснює перевірку виконання і у випадку не виконання рішення може скласти про це акт. Під час виконання рішень немайнового характеру державний виконавець фактично надає боржнику строк на добровільне виконання рішення, а у випадку повторного невиконання боржником рішення протягом наданого строку законодавець диференціює подальші дії державного виконавця залежно від участі боржника в процесі виконання рішення.

Якщо рішення можливо виконати без участі боржника державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець лише здійснює перевірку виконання боржником цього рішення, а після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, тобто не вживає жодних заходів примусового виконання рішення.

Так, предметом спору у цій справі є законність постанов державного виконавця від 06.02.2024 та від 14.02.2024, винесені головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Т.В. в межах виконавчого провадження №73741854 про накладення на позивача штрафу за невиконання та повторне невиконання рішення у цивільній справі №727/5956/23, яким зобов`язано позивача не чинити ОСОБА_2 перешкод у необмеженому спілкуванні з дитиною - ОСОБА_3 , за допомогою засобів зв`язку та забезпеченні побачення та спілкування малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю, шляхом періодичних побачень, в присутності батька, за місцем проживання дитини, кожної суботи з 16:00 години до 19:00 години.

Як встановлено вище, постановою Чернівецького апеляційного суду від 20.09.2023 у справі №727/5956/23 зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у необмеженому спілкуванні з дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за допомогою засобів зв`язку, із урахуванням режиму сну дитини, шляхом надання батьком дитині доступу до Мобільного телефону. Зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити побачення та спілкування малолітнього ОСОБА_3 , з матір`ю ОСОБА_2 , шляхом періодичних побачень, в присутності батька, за місцем проживання дитини, кожної суботи з 16:00 години до 19:00 години. У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 відмовлено.

З огляду на зміст указаної постанови та беручи до уваги положення ст.ст 63, 64-1 Закону №1404-VIII суд зазначає, що виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 20.09.2023 про не вчинення позивачем ОСОБА_2 перешкод у необмеженому спілкуванні з дитиною - ОСОБА_3 , та відповідно, забезпечення побачення і спілкування малолітнього ОСОБА_3 із нею, можливе лише за участі боржника, а саме позивача по даній справі, а тому державний виконавець не вживає жодних заходів примусового виконання рішення, а лише здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням.

Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Частинами 1, 2 ст.75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Згідно із пункту 9 розділу ІХ Інструкції №512/5 у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення).

Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим документом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до ст. 75 Закону №1404-VIII.

Суд зазначає, що поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Судом встановлено, що державним виконавцем у відповідності до ст. 63 та 64-1 Закону №1404-VIII здійснено перевірку виконання позивачем постанови Чернівецького апеляційного суду від 20.09.2023 у справі №727/5956/23, зокрема, виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_1 , об 16 год. 15 хв. встановлено, що боржник рішення не виконує, про причини невиконання рішення не повідомив, про що складено акт державного виконавця від 03.02.2024.

На цій підставі, головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Т.В. прийнято постанову про накладення штрафу від 06.02.2024 ВП №73741854 за невиконання судового рішення та накладено на боржника - ОСОБА_1 штраф на користь держави у розмірі 1700,00 грн.

Надаючи оцінку наявності підстав для винесення відповідачем вказаної постанови про накладення штрафу та з`ясовуючи причини невиконання позивачем судового рішення, суд зазначає наступне.

Приймаючи зазначену вище постанову про накладення на позивача штрафу, відповідач виходив із того, що позивачем, що не заперечується останнім, не виконується постанова Чернівецького апеляційного суду від 20.09.2023 у справі №727/5956/23 щодо забезпечення побачення та спілкування малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 , шляхом періодичних побачень, в присутності батька, за місцем проживання дитини, кожної суботи з 16:00 години до 19:00 години.

Посилаючись на протиправність оскаржуваної постанови, представник позивача посилався на те, що державний виконавець, виносячи таку постанову, не з`ясувала причини невиконання судового рішення та не врахувала надані ним висновки психологів та висновок експертизи.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення постанови про накладення на боржника - ОСОБА_1 штрафу від 06.02.2024 ВП №73741854 за невиконання судового рішення слугував акт державного виконавця від 03.02.2024, яким було встановлено факт невиконання позивачем, як боржником у виконавчому провадженні ВП №73741854, судового рішення.

Суд зазначає, що п. 8 Розділу І Інструкції №512/5, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 визначено, що акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.

Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин.

У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт.

У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.

У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються).

Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка "від підпису відмовився" проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта.

До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Отже, із аналізу зазначеної норми, вбачається, що у акті державний виконавець зазначає, серед іншого, мету і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.

Проте, варто зазначити, що державним виконавцем в ході здійснення виїзду 03.02.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , з метою перевірки виконання позивачем рішення суду, не встановлено в чому саме полягало невиконання рішення суду позивачем, характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що в акті державного виконавця від 03.02.2024 не висвітлено жодних даних про вчинення позивачем перешкод у спілкуванні матері з дитиною (не допуск ним до квартири державного виконавця та стягувача по виконавчому провадженні, відсутність проживання позивача з дитиною у встановлений постановою суду час для побачення, тощо), які б свідчили про невиконання ним постанови Чернівецького апеляційного адміністративного суду від 20.09.2023.

При цьому, суд звертає увагу на те, що обов`язок щодо перевірки факту виконання рішення суду покладено законом саме на державного виконавця.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону державному виконавцю надано широке коло прав для перевірки виконання рішення суду. Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження обставин, зазначених в акті державного виконавця від 03.02.2024 щодо не виконання рішення суду на підставі якого винесено спірну постанову про накладення штрафу.

Окрім цього, як в обґрунтування позовних вимог, так і в судовому засіданні, невиконання рішення суду представник позивача обґрунтовує, тим, що неможливість зустрічі та спілкування з матір`ю викликана поведінкою сина, який категорично відмовляється зустрічатися з матір`ю ОСОБА_2 .

На думку позивача та його представника, зазначена обставина, в силу приписів статей 63 та 75 Закону України "Про виконавче провадження", є поважною причиною невиконання рішення суду.

У судовому засіданні, представник позивача прохаючи суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 06.02.2024, винесену в межах виконавчого провадження №73741854, посилався на те, що державний виконавець, виносячи таку постанову не врахувала надані ним висновки психологів та висновок експертизи.

Так, в ході судового розгляду справи, судом досліджено висновок фахівця (практичного психолога, кандидата психологічних наук, психолога вищої категорії ОСОБА_5 ) за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_6 на звернення його батька ОСОБА_1 , згідно якого аналіз психологічного обстеження показав, що ОСОБА_3 (21.06.2018) має тісну, надійну прив`язаність та позитивну прихильність до батька, який є його опорним об`єктом і якого він чітко пов`язує з відчуттям захищеності та безпеки. Фігуру батька наразі сприймає як важливу та основну для себе, тяжіє до проживання з батьком та боїться втратити можливість жити разом із ним.

ОСОБА_3 висловлює особисте бажання й надалі проживати з батьком.

Рекомендовано не допускати травмування дитини через недбале ставлення, ігнорування її життєво важливих потреб, порушення почуття безпеки дитини, примушування до спілкування з матір`ю та спорідненими особами по лінії матері, раптове відібрання її від батька, який є для неї опорною фігурою.

Вважається недоцільним примусова зміна проживання дитини попри його бажання проживати разом із батьком.

У випадку не виконання рекомендацій існує загроза психологічного травмування ОСОБА_4 та розвитку у нього несприятливих наслідків впливу надмірних для дитини стресових факторів внаслідок порушення безпечності та надійності середовища: деформація прив`язаності щодо споріднених осіб, депресивні стани, розлади соціальної адаптації, труднощів у стосунках з оточуючими.

Відповідно до висновку кандидата психологічних наук, доцента, професора МКА ОСОБА_7 за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_3 , останній має відчуття захищеності і безпеки, міцний, надійний емоційний зв`язок з боку свого батька, розумінні ним своїх потреб та адекватну участь у своєму житті. У стосунках між батьком та сином доведено емоційний комфорт, психологічна рівновага, душевне єднання, розуміння, спокій та повага. Батько доброзичливо і постійно орієнтований на дитину. ОСОБА_4 спокійний з ним, радісний його легко можна заспокоїти. Батько створює емоційну базу впевненої в собі особистості. ОСОБА_4 відчуває, що він може покластися на нього та отримати потребу в близькості, емоційну підтримку і захист, та не хоче втрачати зв`язок із ним. В таких умовах ОСОБА_4 має усі можливості для самореалізації та самоствердження. Середовище в яких перебуває дитина безпечне, спокійне, стабільне та є сприятливим для психоемоційного здоров`я. З батьком прослідковується психологічна близькість і позитивна емоційна насиченість у стосунках.

Батько створив усі необхідні умови для того, щоб дитина розвивалась, навчалась та відчувала себе у безпеці.

Встановлено, що ОСОБА_4 , проживаючи із батьком, знаходить поряд із ним психологічний комфорт та підтримку, де відповідно, буде проходити процес становлення самосвідомості, формування та розвиток його особистості. Відібрання дитини від батька є неможливими, це причинить нанесення ушкодження психічному здоров`ю та відбувається пряма загроза формуванню значної психологічної травми, такий негативний досвід дитина перенесе в доросле життя.

Сказане ОСОБА_4 під час психологічного дослідження не є нав`язаними зі сторони, оскільки він чітко висловлює та описує свої думки, всі неправильні прояви були емоційно доповненими вербальними повідомленнями. Зміна місця проживання ОСОБА_4 на момент дослідження є неможливою, та призведе до ре травматизації. Варто врахувати, що дитина має тісний зв`язок, виражену безпечну прихильність до батька і не бажає змінювати місце проживання.

Відібрання дитини від батька спричинить нанесення ушкодження психічному здоров`ю ОСОБА_4 та відбудеться загроза психічного травмування.

Не виконання рекомендацій психолога призведе до повторного психічного травмування, погіршання емоційного розвитку ОСОБА_4 , порушення самооцінки, невмотивованої агресії, деформації прив`язаності, розвиток надмірної тривожності, суїцидальної поведінки, психосоматичних захворювань, психічні захворювання, пушення статево-рольової ідентифікації та засвоєння гендерних ролей.

Відповідно до висновку експерта Київського НДЕКЦ МВС від 11.01.2024 №СЕ-19/111-23/56995-ПС ставлення дитини ОСОБА_3 до батька ОСОБА_1 позитивне на вербальному та емоційному рівнях. Особливості та характер стосунків дитини з батьком характеризується надійною прив`язаністю та безпечною прихильністю.

Ставлення дитини ОСОБА_3 до матері ОСОБА_2 амбівалентне: з одного боку визначається, що дитина відчуває любов матері, з іншого наявне емоційне відторгнення від неї, відсутність позитивного емоційного зв`язку; негативне вербальне ставлення та дистанціювання, що може бути обумовлено ослабленням контакту з матір`ю, конфліктністю відносин між матір`ю та батьком, що призводить до значних трансформацій у внутрішньому світі дитини. Особливості та характер стосунків дитини з матір`ю характеризуються порушеною прихильністю; наявні ознаки психогічного та фізичного насильства матері над дитиною. На момент дослідження у дитини відсутнє бажання спілкуватися зі своєю матір`ю.

Соціальне оточення та середовище, в якому зараз проживає ОСОБА_3 є сприятливим для його психоемоційного стану та розвитку. Проте тривалий емоційний конфлікт між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також залучення дитини в сімейний конфлікт чинить негативний вплив на подальший особистісний та емоційний розвиток ОСОБА_3 .. У зв`язку із цим, в найкращих інтересах дитини надзвичайно важливим є налагодження взаємодії між батьками та прийняття й дотримання спільної стратегії щодо її виховання.

У зв`язку із відсутністю науково-обгрунтованих методик встановлення співвідношення впливу зміни місця та умов проживання, виховання та оточення на психологічний стан особистості не видається можливим дати відповідь на це питання.

Примусове відібрання дитини від батька, який є для неї опорною фігурою та ситуація зміни місця проживання буде насиллям над її психікою і може призвести до повторного психологічного травмування ОСОБА_4 , внаслідок порушення безпечності та надійності середовища. Умови, в яких наразі перебуває дитина, її соціальне оточення містять ознаки безпечності та є сприятливими для її особистісного розвитку, тому з урахуванням найкращих інтересів дитини, міна місця проживання та її соціального середовища не є доцільною.

Здійснювати примус до ОСОБА_6 щодо контактів з матір`ю або зміни місця проживання є недопустимим, оскільки примус містить у собі ознаки психологічного насильства.

Серед наслідків примусового спілкування та зміни місця проживання також можуть бути: страх спати на самоті, страх розлуки з дорослими, емоційна нестійкість, недовіра та підозрілість, пригнічений стан, тривожність, депресія, затримка інтелектуального розвитку, агресивність, ворожість та конфліктність до оточуючих людей, регресія (повернення до форм поведінки, яка характерна для більш раннього вікового періоду втрачаються навички охайності, смоктання пальців).

Аналіз змісту зазначених висновків дає підстави стверджувати, що на думку фахівців побачення ОСОБА_6 з його матір`ю негативно вплине на його психологічний стан, а тому такі побачення не рекомендовані.

Водночас, як слідує із матеріалів справи, вказані висновки фахівців, відповідачем не взято до уваги, при тому, що, як свідчать матеріали справи, 19.01.2024 представник позивача звертався до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою, в якій, серед іншого, просив врахувати надані висновки психологів та висновки експертів, які засвідчують небажання ОСОБА_4 спілкуватися й зустрічатися з матір`ю, під час проведення виконавчих дій.

Однак, жодної відповіді на вказану заяву відповідачем не надано та залишено поза увагою.

Суд звертає увагу відповідача на те, що Конституцією України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою (частина 3 статті 51).

Стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства" передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Ухвалюючи рішення у справі "М. С. проти України" від 11.07.2017 (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

Отже, небажання дитини спілкуватися зі стягувачем та виходити з дому (до будь-кого), фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, сформульованою у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №824/308/20-а, від 08.07.2021 у справі №640/11833/19, від 18.07.2023 у справі № 380/16763/22.

З огляду на зазначене вище, суд зазначає, що обставини невиконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 20.09.2023 не залежали лише від волевиявлення позивача, оскільки залежать від небажання дитини спілкуватись та зустрічатися із матір`ю, а таке спілкування може негативно вплинути на психологічний стан дитини, про що свідчать висновки фахівців та експерта.

Таким чином, проаналізувавши зміст акту державного виконавця від 03.02.2024, який і став підставою для винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу, суд приходить до висновку, що державним виконавцем було достатньо перевірені доводи позивача в частині поважності причин не можливості забезпечити спілкування дитини з матір`ю та не виконання рішення суду.

Відтак, суд вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для застосування ст. 75 Закону №1404-VIII про накладення штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин.

Згідно зі змістом ст. 75 Закону №1404-VIII підставою для застосування штрафу до боржника є невиконання у встановлений виконавцем строк рішення саме без поважних причин.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду - тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Згідно з ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 року по справі №420/70/19 зауважив, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Натомість надані позивачем до матеріалів справи документи, зокрема висновки фахівців та експерта, які надавались останнім відповідачу свідчать про не виконання позивачем постанови Чернівецького апеляційного суду від 20.09.2023 з поважних причин.

Варто зазначити, що у будь-якому випадку інтереси дитини мають превалювати над іншими обставинами, які склались в ході виконання рішення суду про побачення стягувача з дитиною, однак державний виконавець не взяв до уваги зазначені вище обставини та не надав їм жодної оцінки.

З огляду на те, що матеріали справи містять докази, які можуть підтверджувати не бажання ОСОБА_3 спілкуватися та зустрічатися із матір`ю, що не перевірено та залишено поза увагою державним виконавцем, а також зважаючи на те, що таке спілкування може негативно вплине на психологічний стан дитини, суд вважає протиправним застосування до позивача штрафу, визначеного постановою державного виконавця від 06.02.2024 в межах виконавчого провадження №73741854 за невиконання рішення суду.

Наведені, в обґрунтування відзиву на позовну заяву доводи представника відповідача, на думку суду, не можуть слугувати підставою правомірності дій відповідача в частині застосування до позивача оскаржуваних штрафних санкцій.

Таким чином суд дійшов висновку, що державний виконавець під час винесення постанови про накладення штрафу 06.02.2024 в межах виконавчого провадження №73741854 діяв без дотриманням вимог Закону №1404-VIII та не в межах наданих йому повноважень, а тому оскаржувана постанова про накладення штрафу в розмірі 1700 гривень є протиправною та підлягає скасуванню.

Поряд з цим, щодо законності постанови про накладення штрафу від 14.02.2024, винесеної в межах виконавчого провадження №73741854, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Тетяною Василівною про накладення штрафу від 14.02.2024 ВП №73741854 за повторне невиконання судового рішення без поважних причин на боржника ОСОБА_1 накладено штраф на користь держави у розмірі 3400,00 грн. Зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

Отже, даною постановою накладено на позивача штраф за повторне невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений строк.

Підставою для винесення вказаної постанови став, складений головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Т.В. акт державного виконавця від 14.02.2024, згідно якого державним виконавцем встановлено, що рішення боржником не виконується. Даний факт підтверджується заявою стягувача про невиконання боржником судового рішення та талоном-повідомленням єдиного обліку №7746 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від 10.02.2024.

Дослідженням змісту вказаного акту судом встановлено, що такий складено 14.02.2024 (середа) об 14 год. 38 хв.

В той час, як визначено у постанові Чернівецького апеляційного суду, ОСОБА_1 зобов`язаний забезпечити побачення та спілкування малолітнього ОСОБА_3 , з його матір`ю ОСОБА_2 шляхом періодичних побачень, в присутності батька, за місцем проживання дитини, кожної суботи з 16:00 години до 19:00 години.

Отже, постановою суду визначено час побачення із дитиною: кожна субота з 16:00 години до 19:00 години.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що державний виконавець здійснив перевірку виконання позивачем рішення суду не у суботу з 16:00 години до 19:00 години, як це визначено постановою суду, а у середу (14.02.2024) та без здійснення виходу (виїзду) за адресою: АДРЕСА_1 , з метою перевірки виконання позивачем рішення суду, що не узгоджується із рішенням суду, яке є обов`язковим для виконання.

Таким чином, з огляду на зазначене, суд вважає, що державним виконавцем здійснено перевірку виконання боржником постанови Чернівецького апеляційного суду не у спосіб, та у не визначений постановою день та час побачення, що суперечить Інструкції №512/5, положеннями якої визначено, що державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем.

Пунктом 8 Розділу І Інструкції №512/5 визначено, що акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка "від підпису відмовився" проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта.

До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Проте, із акту державного виконавця від 14.02.2024 вбачається, що такий акт складено за відсутності стягувача та боржника, що не відповідає вимогам Закону №1404- та Інструкції №512/5.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем не дотримано процедури складення вказаного акту державного виконавця від 14.02.2024.

У зв`язку із цим, зважаючи на порушення процедури складання акту державного виконавця, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для винесення постанови про накладення штрафу від 14.02.2024 №ВП 73741854.

Таким чином, суд вважає, що не перевіривши викладені у акті державного виконавця від 14.02.2024 відомості та не взяття до уваги факту складання акту не день та час визначений постановою суду на побачення, є наслідком недотримання відповідачем засад виконавчого провадження встановленим статтею 2 Закону 1404-VIII, а саме законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності.

З огляду на фактичні обставини справи, на переконання суду, головний державний виконавець Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицька Т.В. при винесенні 14.02.2024 постанови про накладення штрафу в межах виконавчого провадження №73741854, з примусового виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 20.09.2023 у справі №727/5956/23, діяв не у відповідності, не в межах та не у спосіб визначений законом, а тому оскаржувана постанова від 14.02.2024 №73741854 про накладення штрафу в розмірі 3400 гривень є протиправною та також підлягає скасуванню.

Судом досліджено додані до матеріалів справи представником позивача CD диски та відеозаписи, на яких містяться відеозапис розмови ОСОБА_1 та його сина ОСОБА_3 .

Водночас, дослідивши зазначені відеозаписи, суд зазначає, що такі не є належними та допустимими доказами по даній справі, оскільки з вказаних відеозаписів неможливо встановити факт відмови ОСОБА_3 зустрічатися із матір`ю та спілкуватися із нею саме в дні, визначені постановою Чернівецького апеляційного суду від 20.09.2023, а тому не бере їх до уваги під час вирішення справи по суті.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що наявні підстави для задоволення адміністративного позову.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування рішень, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 06.02.2024, винесену головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Тетяною Василівною, в межах виконавчого провадження №73741854;

3. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 14.02.2024, винесену головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бистрицькою Тетяною Василівною, в межах виконавчого провадження №73741854.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Згідно статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

У відповідності до статей 287, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Представник позивача - адвокат Якименко Микола Миколайович (02105, Проспект Миру, м. Київ, 15А, оф. 415);

Відповідач Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03148, вул. Гната Юри, буд. 9, м. Київ, код ЄДРПОУ 34999049);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Представник третьої особи - адвокат Морозова Оксана Володимирівна (58000, вул. Головна, 76/1, м. Чернівці).

Суддя В.О. Григораш