Рішення № 118397576, 16.04.2024, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 квітня 2024 року м. Рівне №460/1090/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача в ненарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019, 2020 роки, за невикористані дні щорічної чергової відпустки за 2021, 2022 роки, за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача зі служби в поліції - 08 червня 2023 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019, 2020 роки, за невикористані дні щорічної чергової відпустки за 2021, 2022 роки, за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача зі служби в поліції - 08 червня 2023 року; визнання протиправною відмови відповідача від 05 січня 2024 року №11/Г-1421 в зарахуванні пільгової вислуги років до його календарної вислуги років та до стажу служби в поліції, вимоги по якій були зазначені в заяві від 20 листопада 2023 року; зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та зарахувати до його календарної вислуги років та до стажу служби в поліції, відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» вислугу років у пільговому обчисленні, сформовану за період з 01 листопада 2007 року по 26 вересня 2011 року, з розрахунку один місяць служби за півтора місяці служби на посадах дільничного інспектора міліції органів внутрішніх справ та за період з 15 грудня 2014 року по 19 січня 2015 року, з 12 травня 2021 року по 14 липня 2021 року, з розрахунку три місяці за кожен місяць участі в антитерористичній операції у період проходження служби.

Ухвалою суду від 31.01.2024 позовну заяву було залишено без руху; запропоновано позивачу у десятиденний строк усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду нової заяви про поновлення строку звернення до суду щодо строку звернення до суду з цим позовом, у якій вказати підстави для поновлення строку, додати докази поважності причин пропуску цього строку.

01.02.2024 позивачем подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду та долучено копію контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України.

Ухвалою суду від 02.02.2024 визнано причини пропуску строку для звернення поважними та поновлено позивачу пропущений строк звернення до суду; позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що з квітня 2002 року по листопад 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, у складі УМВС України в Рівненській області, а з листопада 2015 року по 08 червня 2023 року проходив службу в Національній поліції. Вказує, що після отримання відповіді на адвокатський запит, він дізнався, що на час його звільнення, у нього були невикористані відпустки, тому звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, у тому числі як учаснику бойових дій. Однак, відповідачем проігнорована вимога в нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні відпустки без будь-якого обґрунтування. Також зазначає, що при його звільненні не зараховано до календарної вислуги років та до стажу служби в поліції вислугу років у пільговому обчисленні, тому він звернувся до Головного управління Національної поліції в Рівненській області з відповідною заявою. Однак, відповідачем відмовлено в перерахунку та зарахуванні до календарної вислуги років вислугу років у пільговому обчисленні. Зауважує, що він може набути право на вихід на пенсію за вислугою років тоді, коли відповідачем буде зарахована пільгова вислуга років до календарної. За наведеного, вважає таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує його права, а тому просить суд позов задовольнити повністю.

Відповідач подав відзив до суду, в якому вказав, що при звільненні позивачу виплачено компенсацію за невикористану основну та додаткову відпустки за 2023 рік, а тому відсутні правові підстави для виплати компенсації за невикористані відпустки за попередні роки, оскільки виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку (п.8 розділу 3 Порядку №260). Щодо вимоги про зарахування вислуги років у пільговому обчисленні до календарної вислуги років, наголошує, що підставою для призначення пенсії за вислугу років в даному випадку є наявність необхідної календарної вислуги, яка у відповідача відсутня, а чинне законодавство передбачає врахування вислуги років в пільговому обчисленні лише для визначення розміру пенсії. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 25.06.2015, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.

ОСОБА_1 з 03.11.2002 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ; з 07.11.2015 по 08.06.2023 проходив службу в Головному управлінні національної поліції в Рівненській області.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління національної поліції в Рівненській області від 08.06.2023 №130 о/с капітана поліції ОСОБА_1 дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Сарненського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області, 08.06.2023 звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) відповідно до частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

У вказаному наказі зазначено, що стаж служби в поліції на день звільнення становить 21 рік 11 місяців 23 дні. Вирішено виплатити компенсацію за 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік та за 13 календарних діб щорічної основної оплачуваної відпустки пропорційно відпрацьованого часу в 2023 році.

Листом від 23.10.2023 №11/191Аз, у відповідь на адвокатський запит, Головне управління національної поліції в Рівненській області повідомило, що основні та додаткові відпустки за 2021 та 2022 роки позивачу не надавались.

02.12.2023 позивач засобами поштового зв`язку звернувся до Головного управління національної поліції в Рівненській області з заявою від 20.11.2023 в якій просив: нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019, 2020 роки, за невикористані дні щорічної чергової відпустки за 2021, 2022 роки, за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 08 червня 2023 року; здійснити перерахунок та зарахувати до його календарної вислуги років та до стажу служби в поліції вислугу років у пільговому обчисленні за період з 01 листопада 2007 року по 26 вересня 2011 року, з розрахунку один місяць служби за півтора місяці служби на посадах дільничного інспектора міліції органів внутрішніх справ та за період з 15 грудня 2014 року по 19 січня 2015 року, з 12 травня 2021 року по 14 липня 2021 року, з розрахунку три місяці за кожен місяць участі в антитерористичній операції у період проходження служби. Також просив повідомити, чи надавалась йому відпустка як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019, 2020 роки.

Листом від 05.01.2024 №11/Г-1421 Головне управління національної поліції в Рівненській області повідомило, що ОСОБА_1 не було використано відпустки як учасника бойових дій за 2016, 2018, 2019, 2020 роки. Вказано, що враховуючи чинні норми законодавства та у зв`язку з відсутністю на день звільнення необхідної вислуги років для призначення пенсії, зарахування на пільгових умовах періодів служби для визначення розміру пенсії немає.

Позивач вважає наявним в себе право на отримання компенсації за невикористані дні відпусток та зарахування до календарної вислуги років та до стажу служби в поліції вислуги років у пільговому обчисленні, тому звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019, 2020 роки, за невикористані дні щорічної чергової відпустки за 2021, 2022 роки, за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача зі служби в поліції 08.06.2023, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Згідно з статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР передбачена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

В силу частин першої та третьої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейські проходять службу в поліції: на посадах у центральному органі управління поліції, територіальних органах, закладах, установах поліції; під час перебування в розпорядженні згідно з положеннями статті 67 цього Закону; під час навчання на денній формі навчання за державним замовленням у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських; під час прикомандирування до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування згідно з положеннями статті 20 Закону України "Про статус народного депутата України", статті 29 Закону України "Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим" та статті 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад"; під час відрядження до державних органів, установ та організацій згідно з положеннями статті 71 цього Закону.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (стаття 60 Закону №580-VIII).

За змістом частин першої та другої статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

В силу частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України від 06.04.2016 №260 (далі - Порядок №260 в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

У відповідності з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Системний аналіз наведених законодавчих приписів свідчить, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. При цьому, як свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, зокрема: поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Тобто, законодавець не виключає випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року, а навпаки, закріплює право поліцейського використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, з нормативного тлумачення наведених правових норм слідує, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже в протилежному випадку - це суперечитиме суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.

Відтак, з огляду на не врегулювання приписами Закону № 580-VIII і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».

Частиною 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні правові висновки висловлено судовою палатою Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 04.11.2021 у справі №440/5244/19.

При цьому, суд звертає увагу відповідача, що в постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19 Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16.

Суд наголошує, що частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР і частиною першою статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відтак, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної чергової відпустки за 2021, 2022 роки, додаткової оплачуваної відпустки за 2021, 2022 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019, 2020 роки.

Однак, відповідач протиправно не виплатив позивачу таку компенсацію.

За наведеного, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання здійснити перерахунок та зарахувати до календарної вислуги років та до стажу служби в поліції, вислугу років у пільговому обчисленні, сформовану за період з 01 листопада 2007 року по 26 вересня 2011 року, з розрахунку один місяць служби за півтора місяці служби на посадах дільничного інспектора міліції органів внутрішніх справ та за період з 15 грудня 2014 року по 19 січня 2015 року, з 12 травня 2021 року по 14 липня 2021 року, з розрахунку три місяці за кожен місяць участі в антитерористичній операції у період проходження служби, суд вказує таке.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Стаття 2 Закону №2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

За приписами пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-»д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Статтею 17 Закону №2262-XII визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії.

Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 17 липня 1992 року прийнято постанову «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі - Постанова № 393).

Згідно з пунктом 1 Постанови № 393, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» (чинній на момент виникнення спірних правовідносин), установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-»д», «ж» із статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема служба в органах внутрішніх справ на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Згідно з пунктом 2-1 Постанови № 393 для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Пункт 3 Постанови № 393 визначає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах, зокрема:

один місяць служби за три місяці час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції; період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів (підпункт «а»);

один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств (підпункт «в»).

Спірним між сторонами цієї справи є питання щодо можливості відповідачем здійснення перерахунку та зарахування вислуги років у пільговому обчисленні.

Посилаючись на приписи статті 12 Закону №2262-XII, відповідач вважає, що підставою для призначення пенсії за вислугу років в даному випадку є наявність необхідної (25 років і більше) календарної вислуги, а чинне законодавство передбачає врахування вислуги років в пільговому обчисленні лише для визначення розміру пенсії.

Позивач у позовній заяві зазначив, що він може набути право на вихід на пенсію за вислугою років тоді, коли відповідачем буде зарахована пільгова вислуга років до календарної. При цьому, покликається на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 по справі №805/3923/18-а.

Суд звертає увагу позивача, що приймаючи висновок, викладений у постанові від 03.03.2021 року по справі №805/3923/18-а, Верховний Суд виходив з того, що редакція пункту 3 Постанови 383 чинна на момент розгляду справи №805/3923/18-а на відміну від статті 12 Закону № 2262-XII передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац 1 пункту 3 Постанови №393 до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. 393» встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах […] час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів […], тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не було враховано приписи підзаконного нормативно-правового акта.

Однак, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393», і стаття 12 Закону №2262-XII, і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Відтак, виходячи з положень статті 12 Закону №2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та постановою № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.

Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а, ґрунтуються на іншому правовому регулюванні.

Отже, згідно з законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин у цій справі, необхідною умовою для призначення пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років, а певні періоди підлягають пільговому обчисленню для саме для визначення розміру пенсії.

Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.08.2023 у справі № 200/4951/22, від 11.09.2023 у справі № 480/4827/22, від 07.09.2023 у справі № 560/9478/22, від 15.09.2023 у справі № 380/10714/22, від 18.10.2023 у справі № 360/17/23 та від 14.11.2023 у справі № 600/3836/22-а.

Сторонами не заперечується, що календарна вислуга років позивача складає 21 рік 11 місяців 23 дні.

Оскільки, календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його заяви щодо перерахунку вислуги років із зарахуванням пільгової в календарну.

Отже, вимоги в зазначеній частині позовних вимог до задоволення не підлягають.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, частково доведено правомірність своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджено не в повному обсязі.

Відтак, адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, суд присуджує на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 484,48 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019, 2020 роки, за невикористані дні щорічної чергової відпустки за 2021, 2022 роки, за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 08.06.2023.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2018, 2019, 2020 роки, за невикористані дні щорічної чергової відпустки за 2021, 2022 роки, за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 08.06.2023.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Рівненській області витрати по сплаті судового збору у сумі 484,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 16 квітня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Національної поліції в Рівненській області (вул. Миколи Хвильового, буд. 2, м.Рівне, Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 40108761)

Суддя Н.В. Друзенко