Рішення № 118394092, 03.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 рокуСправа №160/2864/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача-2: Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

31 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві, у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262440020627 від 05.12.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 24.04.1992 по 05.10.1992, з 06.01.1994 по 27.05.1994; періоди провадження підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець з 08.12.1999 по 30.09.2001, з 01.01.2004 по 29.12.2016;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 10 вересня 2023 року та провести відповідні виплати.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що за результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії відповідач 1 прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії через відсутність страхового стажу, оскільки не включено до страхового стажу у розмірах 15 років 7 місяців 25 днів, з чим позивач не погоджується.

На думку позивача, відповідач формально підійшов до виконання своїх прав та обов`язків та не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б перевірити відомості, зазначені у трудовій книжці та уточнюючих довідках.

Ухвалою від 27 лютого 2024 року суд відкрив провадження у адміністративній справі та справу № 160/2864/24 та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

11.03.2024 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов письмовий відзив на позов, в якому він не визнає позовні вимоги в повному обсязі з таких підстав. Відповідач 2 зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України у м.Києві є неналежним відповідачем щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове держане пенсійне страхування».

Розгляд заяви позивача здійснювалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.12.2023 № 262440020627 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи 24.04.1992-04.10.1992 та 06.01.1994-26.05.1994, через відсутність назви підприємства при прийнятті особи на роботу.

14.03.2024 року Головний управлінням Пенсійного органу України в Дніпропетровській області надало відзив на позовну заяву, де зазначило, що позивачу відмовлено у призначені пенсії через відсутність страхового стажу 30 років.

До загального стажу позивача не зараховано періоди трудової діяльності з 08.12.1999 по 30.09.2001 року та з 01.01.2004 року по 29.12.2016 року, відповідно до довідок Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, оскільки згідно із індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Періоди роботи починаючи з 01.01.2004 року зараховуються лише за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру Загальнообов`язкового державного соціального страхування за умови сплати внесків.

Також відповідач 1 зазначає, що не можливо зарахувати періоди роботи з 24.04.1992 року по 05.10.1992 року та з 06.01.1994 року по 27.05.1994 року, оскільки у трудовій книжці позивача відсутнє найменування підприємства, що суперечить вимогам Інструкції № 58 від 29.07.1993 року. У задоволенні позовних вимог просить відмовити.

11.03.2024 року представник позивача подав відповідь на відзив, де зазначив, що протиправно неврахованими відповідачами залишаються періоди, загальний розмір яких складає 15 років 7 місяців 25 днів:

1)період роботи з 24.04.1992 по 05.10.1992 (5 місяців 12 днів);

2)період роботи з 06.01.1994 по 27.05.1994 (4 місяці 21 день);

3)період провадження підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець з 08.12.1999 по 30.09.2001 (01 рік 9 місяців 23 дні).

4)період провадження підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець з 01.01.2004 по 29.12.2016 (12 років 11 місяців 29 днів).

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується громадянином України № 001021448.

01.12.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпроптеровській області .

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.12.2023 року № 262440020627 у призначенні пенсії за віком відмовлено.

В обґрунтування відмови у призначенні пенсії позивачу, відповідач зазначив таке:

-дата народження заявника 09.09.1963;

-дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 01.12.2023;

-пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 60 років;

-страховий стаж особи становить 22 роки 7 місяців 9 днів

-за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи 24.04.1992 року по 04.10.1992 рік та з 06.01.1994 року по 26.05.1994 рік, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті особи на роботу;

-відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком з підстав не зарахування періодів роботи позивача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, доводи відповідачів, викладені у відзивах, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначеніЗаконом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV(далі - Закон №1058-IV).

Громадяни України, які застраховані згідно із цимЗакономта досягли встановленого цимЗакономпенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).

Відповідно дост. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цьогоЗаконунараховуються страхові внески.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача періоди роботи з 24.04.1992 по 05.10.1992, з 06.01.1994 по 27.05.1994, суд зазначає таке.

Відповідач-1 вказує на те, що причиною незарахування стало те, що щодо цих періодів роботи «відсутня назва підприємства у записах трудової книжки».

Однак, на пенсіонера, як на особу, що не відповідає за заповнення своєї трудової книжки, не можуть покладатися негативні наслідки у вигляді позбавлення конституційного права на соціальне забезпечення.

Відповідно до п. З Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У постанові Верховного суду від 11.05.2022 року у справі N° 120/1089/19-а викладена правова позиція, суть якої полягає в тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Частиною 1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Таким чином, при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. В даному випадку відповідач таким правом не скористався, а перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі № 439/1148/17, від 03.10.2018у справі № 235/2873/17, від 27.02.2018 у справі N° 681/813/17, від 22.05.2018у справі № 683/977/17, від 10.07.2018 у справі № 709/1360/17.

Суд увагу звертаємо на те, що підставою для призначення пенсії є наявність законодавчо встановленого розміру страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Записи №№ 10, 11 в трудовій книжці позивача, що підтверджують період роботи з 24.04.1992 по 05.10.1992, завірені печаткою ТОВ "Апекс".

Записи №№ 14, 15 в трудовій книжці позивача, що підтверджують період роботи з 06.01.1994 по 27.05.1994, завірені печаткою ТОВ "Виробничо-комерційна багатогалузева компанія "Цитра".

В трудовій книжці є посилання на назву посади, відбитки печатки підприємства - роботодавця, дату прийняття на роботу та підставу прийняття на роботу, ці дані не містять виправлень, підчисток чи неточностей, відповідач не має підстав без належного обґрунтування ставити їх під сумнів.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що періоди роботи з 24.04.1992 по 05.10.1992, з 06.01.1994 по 27.05.1994 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача період провадження підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець з 08.12.1999 по 30.09.2001, з підстав не надання підтверджуючих документів, які відповідають вимогам пункту 4 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637", суд встановив таке.

Згідно із пунктом 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.

Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу П Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

З огляду на вказане до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:

- до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;

- з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків;

- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК);

- з 01 травня 1993 для осіб, які обрали загальний спосіб оподаткування, період провадження підприємницької діяльності до 01 липня 2000 зараховується до страхового стажу за умови надання особою документів про сплату страхових внесків, а з 01 липня 2000 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням загальної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.

Згідно із частиною першою статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.

При обчисленні заробітної плати (доходу), з якої фактично сплачено страхові внески згідно з Законом № 1058-IV за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та членів їхніх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, береться за основу отриманий ними дохід за відповідний місяць (частина третя статті 20 Законом № 1058-IV).

Обов`язковою умовою для врахування доходу, що був отриманий за час здійснення підприємницької діяльності особою при обчисленні пенсії та набутого за цей час страхового стажу є сплата за весь наведений період внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або єдиного соціального внеску, та/або подання відповідних звітів до відділу персоніфікованого обліку органів Пенсійного фонду України.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 10.06.1994 за № 5-5 затверджено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, де підпунктом 5.2 Розділу ІІІ визначено тарифи обов`язкових внесків до Пенсійного фонду, а саме: для громадян-підприємців, які використовують найману працю,

- у розмірі 33,3 відсотка суми винагород, які виплачуються громадянам за договорами цивільно-правового характеру;

- для громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно на їхній праці - 9 відсотків суми доходу;

Інструкція від 10.06.1994 за № 5-5 втратила чинність на підставі постанови Правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів» від 06.09.1996 за № 11-1.

За змістом пунктів 2.1, 2.2, 2.7 Інструкції від 06.09.1996 за № 11-1 платниками зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування є як фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, такі і ті, які її не використовують.

Згідно із пунктом 4.3 Розділу 4 Інструкції № 11-1 для платників збору, визначених у підпунктах 2.2, 2.4, ставка збору складає 32 відсотки фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). До цих витрат не відносяться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, виплату доходів у вигляді дивідендів, процентів тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4.7 Розділу 4 Інструкції № 11-1 передбачено, що для платників збору, визначених у пункті 2.7 Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту 7.2 Розділу 7 Інструкції № 11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в пункті 2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період.

В подальшому прийнято Інструкцію про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постанову правління ПФ України від 03.06.1999 за № 4-6.

Відповідно до пунктів 2.1.1 та 2.1.3 Інструкції № 4-6 платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є: суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об`єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об`єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників; фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які не використовують прац найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб`єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов`язаною з одержанням доходу.

Згідно із підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління ПФУ від 03.06.1999 за № 4-6 встановлено ставки збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.1.3, та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1.1. пункту 2.1 цієї Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

Пунктом 3.3 Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 за № 16-6, ставка збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.3, та фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1 пункту 2 цієї Інструкції, - у розмірі 32.

Зважаючи на вказані вище положення Інструкцій за № 5-5, № 11-1, № 4-6 і № 16-6, у фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності був наявний обов`язок щодо сплати страхових внесків у відповідному розмірі, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.

З матеріалів справи видно, що позивач надав відповідачу-1 свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи та два свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 . Також на підтвердження даних періодів позивач надав відповідачу звіт суб`єкта малого підприємництва за 2001 рік, яким підтверджується сплата внесків за 2001 рік.

Таким чином, період провадження позивачем підприємницької діяльності з 08.12.1999 по 30.09.2001 підлягає зарахуванню, оскільки надані належні документи на його підтвердження.

Стосовно не врахування до страхового стажу позивача період провадження підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець з 01.01.2004 по 29.12.2016.

Відповідно до підпункту 1) пункту 3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-ІУ до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по ЗО червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Позивач на підтвердженні сплати внесків протягом цього періоду надав відповідачу:

1) за 2004 рік: звіт суб`єкта малого підприємництва за 1 квартал 2004 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 2 квартал 2004 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 3 квартал 2004 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 4 квартал 2004 року;

2)за 2005 рік: звіт суб`єкта малого підприємництва за 1 квартал 2005 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 2 квартал 2005 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 3 квартал 2005 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 4 квартал 2005 року;

3)за 2006 рік: звіт суб`єкта малого підприємництва за 1 квартал 2006 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 2 квартал 2006 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 3 квартал 2006 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 4 квартал 2006 року; копії платіжних доручень про сплату єдиного податку, копія свідоцтва про сплату єдиного податку;

4) за 2007 рік: заява про право застосування спрощеної системи оподаткування, звіт суб`єкта малого підприємництва за 1 квартал 2007 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 2 квартал 2007 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за З квартал 2007 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 4 квартал 2007 року; копії платіжних доручень про сплату єдиного податку;

5)за 2008 рік: заява про право застосування спрощеної системи оподаткування, звіт суб`єкта малого підприємництва за 1 квартал 2008 року, з`віт суб`єкта малого підприємництва за 2 квартал 2008 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за З квартал 2008 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 4 квартал 2008 року;

6)за 2009 рік: звіт суб`єкта малого підприємництва за 1 квартал 2009 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 2 квартал 2009 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 3 квартал 2009 року, копії платіжних доручень про сплату єдиного податку;

7)за 2010 рік: податковий розрахунок за 1 квартал 2010 року, податковий розрахунок за 2 квартал 2010 року, податковий розрахунок за 3 квартал 2JJ10 року, податковий розрахунок за 4 квартал 2010 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 2 квартал 2010року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 3 квартал 2010 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 4 квартал 2010 року, копії платіжних доручень про сплату єдиного податку;

8) за 2011 рік: податковий розрахунок за 1 квартал 2011 року, податковий розрахунок за 2 квартал 2011 року, податковий розрахунок за 3 квартал 2011 року, податковий розрахунок за 4 квартал 2011 року, звіт суб`єкта малого підприємництва за 2 квартал 2011року, копія свідоцтва про сплату єдиного податку.

9) за 2012 -1 півріччя 2013 року: лист ДПС України від 26.01.2023 № 5844/6/26-15-24-01-03-08.

Також, в листі ДПС України від 26.01.2023 повідомлено, що згідно із наявним відомостям позивач протягом періоду 01.01.2003 - 31.12.2008 застосовував спрощену систему оподаткування.

За 2009-2011 роки дані у системах ДПС України дані відсутні, водночас, сплата страхових внесків за даний період підтверджується наданими позивачем документами.

В листі Головного управління ДПС у м. Києві 5844/6/26-15-24-01-03-08 від 26.01.2023 також зазначено, що у ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДПС у м. Києві наявна інформація щодо ведення господарської діяльності позивачем за період з 2003 по 2008 рік із зазначенням реквізитів документів, які передбачають застосування останнім спрощеної системи оподаткування та сплату єдиного податку, а саме: свідоцтва про сплату єдиного податку серія НОМЕР_4 (2003 рік), серія НОМЕР_5 (2004 рік), серія НОМЕР_6 (2005 рік), В № 220469 (2006 рік), серія НОМЕР_7 (2007 рік), серія НОМЕР_8 (2008 рік).

Протягом періоду 01.01.2012 - 30.06.2013 позивач також здійснював підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування.

Таким чином, суд вважає, що періоди провадження підприємницької діяльності позивача як фізична особа-підприємець з 01.01.2004 по 29.12.2016 зарахуванню до трудового стажу, позаяк з матеріалів видно, що у вказаний період позивач сплачував податки в період провадження підприємницької діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач зі свого боку вчинив всі залежні від нього дії для підтвердження факту зайняття підприємницькою діяльністю та сплати ЄСВ.

Відсутність даних про сплату страхових внесків (єдиного внеску) сама по собі не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періоду зайняття позивачем підприємницькою діяльністю, оскільки така інформація відсутня не з вини позивача, тобто у зв`язку з обставинами, що не залежали від його волі і на які він не міг вплинути.

З огляду на наведене та зважаючи на встановлені судом обставини, суд робить висновок про протиправність та необґрунтованість рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262440020627 від 05.12.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та скасувати рішення № 262440020627 від 05.12.2023 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 24.04.1992 по 05.10.1992, з 06.01.1994 по 27.05.1994; періоди провадження підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець з 08.12.1999 по 30.09.2001 та з 01.01.2004 по 29.12.2016.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 10 вересня 2023 року та провести відповідні виплати, суд зазначає про таке.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно із пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стосовно того, який пенсійний фонд повинен повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивачки до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Відповідно до пункту 4.1 розділу ІV Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1 Порядку № 22-1).

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник сервісного центру, в тому числі: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Пунктом 4.8 Порядку № 22-1 передбачено, що заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги» та «Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.

Пунктом 4.10 Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

В даному випадку заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за результатом якої прийнято рішення № 262440020627 від 05.12.2023 , яке оскаржується в рамках цієї справи.

Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві не приймалось рішення по суті заяви позивача, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останнього має бути покладено й обов`язок відновлення порушених прав позивача.

Вже після прийняття рішення про призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України №1058-IV є протиправними.

З огляду на викладене, зробив висновок, що належним способом захисту порушеного права повивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком з 10 вересня 2023 року та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та зарахованих пільгових періодів роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.

Позовні вимоги позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд зробив висновок, що належним способом захисту порушеного права повивача є:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262440020627 від 05.12.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 24.04.1992 по 05.10.1992, з 06.01.1994 по 27.05.1994; періоди провадження підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець з 08.12.1999 по 30.09.2001, з 01.01.2004 по 29.12.2016;;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком з 10 вересня 2023 року та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та зарахованих пільгових періодів роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивач при зверненні до суду сплатив судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією від 08.02.2024 року.

Оскільки позовну заяву задоволено основну позовну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 1211,20 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), відповідача-2: Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262440020627 від 05.12.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 24.04.1992 по 05.10.1992, з 06.01.1994 по 27.05.1994; періоди провадження підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець з 08.12.1999 по 30.09.2001, з 01.01.2004 по 29.12.2016.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком з 10 вересня 2023 року та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та зарахованих пільгових періодів роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427)судові витрати з оплати судового збору у сумі 1211,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з перебування судді Ніколайчук С.В. у щорічній відпустці з 04.04.2024 року по 12.04.2024 року, повний текст рішення суду складено 15.04.2024 року.

Суддя С.В. Ніколайчук