Рішення № 11839281, 15.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

__________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 жовтня 2010 р. Справа 7/174-10

за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м.Вінниця

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Вінниця

про стягнення 1947,07 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О

Cекретар судового засідання Кислиця Л. С

Представники сторін:

позивача - Рибаченко І.В., юрисконсульт, довіреність № 02/1150 від 01.09.2010 року, посвідчення № 03 від 12.05.2008 року.

відповідач - не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області 30.07.2010 року надійшла позовна заява КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 1947,07 грн., з яких 1739,25 грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання, 16,50 грн. 3% річних, 34,18 грн. інфляційних втрат та 103,15 грн. пені.

Ухвалою від 30.07.2010 року порушено провадження у справі № 7/17-10 та призначено до розгляду на 29.09.2010 року.

Однак відповідач в судове засідання не з'явився та не надав документів, які витребовувались від нього ухвалою суду від 30.07.2010 року про порушення провадження у справі.

Як встановлено судом ухвала від 30.07.2010 року надіслана відповідачу повернулась до суду з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

З врахуванням повернення ухвали від відповідача судом було здійснено повідомлення відповідача про судове засідання телефонограмою від 21.09.2010 року.

Крім того слід зауважити, що ухвалу від 30.07.2010 року відповідачу надіслано кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (АДРЕСА_1).

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців НОМЕР_1 станом на 29.09.2010 року місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: АДРЕСА_1 яка є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій було направлено ухвалу про порушення провадження у справі відповідачу.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на таку фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 30.07.2010 року про порушення провадження у справі, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За відсутності поданого представником позивача відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 29.09.2010 року оголошено перерву до 15.10.2010 року з метою надання позивачем додаткових документів необхідних для розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

17.12.2009 року відповідачу згідно супровідного листа за № 1246 вз було надіслано для підпису два примірники договору № 622 від 01.12.2009 року.

Вказаний лист було отримано відповідачем 28.12.2009 року нарочно, що вбачається із відповідного підпису відповідача на цьому листі (а.с.26, т.1).

Згідно п.1.1 договору № 622 від 01.12.2009 року КП ВМП "Вінницяміськтеплоенерго" (Постачальник) бере на себе зобов'язання продавати та постачати ФОП ОСОБА_1 (Споживач) теплову енергію в гарячій воді в договірних обсягах та з параметрами теплоносія на вході мереж споживача, які відповідають, температурному графіку теплової мережі. а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни передбачені цим договором.

Згідно п.6.2 Договору від 01.12.2009 року № 622 споживач щомісячно протягом року вносить плату за приєднане теплове навантаження та окремо сплачує за спожиту теплову енергію на підставі показів приладів обліку, або за їх відсутності, розрахунково, відповідно до теплового навантаження. У разі зміни тарифів та порядку розрахунків нові тарифи і порядок розрахунків є обов'язковим для сторін з моменту введення їх в дію.

Відповідно до п.6.3 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Пунктом 6.4 Договору сторони погодили, що розрахунки по договору виконуються в наступному порядку: споживач не пізніше 25 числа розрахункового місяця вносить плату за приєднане теплове навантаження, визначене в додатку № 1 до Договору та сплачує 70 відсотків вартості від обсягу теплової енергії, який передбачений на наступний розрахунковий період. Остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію споживач проводить до 10 числа місяця наступного за розрахунковим.

Позивач взяті на себе зобов'язання за договорами про постачання теплової енергії виконував належним чином та за період з грудня 2009 року по травень 2010 року включно надав Споживачу послуг по наданню теплової енергії на загальну суму 1793,25 грн..

В підтвердження наведеного позивач надав суду акти здачі-приймання виконаних робіт надання послуг за вказаний період, виписку з журналу нарахувань і оплати тощо.

За посиланням позивача відповідач за отримані з теплопостачання послуги не провів розрахунок.

Несплата відповідачем боргу спонукала позивача звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення боргу.

Враховуючи викладене суд зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Разом з тим, із аналізу ч.ч. 2-7 названої статті Господарського кодексу України можна дійти висновку про те, що в разі якщо проект договору викладено як єдиний документ укладення він буде вважатись укладеним за наявності згоди іншої сторони з його умовами при оформленні його відповідно до вимог частини першої цієї статті (підписання та скріплення печатками) і поверненні одного примірнику договору другій стороні або надсиланні відповіді на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. При наявності заперечень сторін щодо умов договору розбіжності між ними вирішуються в порядку передбаченому названою статтею шляхом складання протоколів розбіжностей, а в подальшому в судовому порядку.

Правовідносини щодо укладення, зміни і розірвання договорів регулюються главою 53 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч.1 ст.641 ЦК України).

Згідно приписів ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи те, що відповідач в подальшому підписував акти здачі-прийняття виконаних робіт, не надсилав позивачу протоколів розбіжностей до договору чи іншим чином не вчинив дій, які б свідчили про відсутність з його сторони акцепту на укладення договору суд дійшов висновку про те, що договір від 01.12.2009 року № 622 слід вважати укладеним.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги встановлені обставини та наведені вище приписи законодавчих норм суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 1793,25 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі як обґрунтовані та правомірні.

також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 34,18 грн. інфляційних втрат, 16,50 грн. 3 % річних та 103,15 грн. пені за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.7.3.4 договору сторонами передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію зі споживача стягується пеня у розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення

Разом з тим суд звертає увагу на те, що ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим згідно п. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку останній обраховував пеню в розмірі подвійної облікової ставки.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та умова договору.

Провівши перевірку правильності наданих позивачем розрахунків судом виявлено помилки, які полягають в наступному.

Так, позивач розраховував пеню беручи для розрахунку заборгованість із платежів наростаючим підсумком, хоча вірним було б визначати розмір пені по кожному платежу окремо за весь період прострочення, враховуючи при цьому приписи ч.6 ст.232 ГК України.

Однак, допущена позивачем методологічна помилка не призвела до завищення заявленої до стягнення суми пені, оскільки загальний строк нарахування пені становить 156 днів.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних процесів судом виявлено наявність у ньому помилок, які полягають в наступному.

Як вбачається із розрахунку позивач обраховував інфляційні втрати за кожен місяць окремо збільшуючи щомісячно розмір простроченого платежу на суму наданих відповідачу послуг за відповідний місяць.

Однак вказана методика не відповідає рекомендаціям по обрахунку інфляційних втрат вказаним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" виходячи з яких для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Аналогічний підхід рекомендується застосовувати і у випадках коригування розміру боргу під час проведення нарахування, що вбачається із наведеного у вказаному листі прикладу розрахунку.

Крім того, слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 року, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Таким чином, виходячи із приписів які містяться в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р та наказі Держкомстату від 27.07.2007 року, № 265, правильним буде обраховувати інфляційні втрати шляхом множення індексів інфляції за місяці, які складають період заборгованості для визначення середнього значення індексу інфляції для кожної із сум заборгованості окремо.

Тобто, в даному випадку слід інфляційні втрати на суму заборгованості яка повинна сплачуватись у визначений строк розраховувати визначивши середнє значення індексу інфляції за період з початку виникнення заборгованості до того періоду коли така заборгованість фактично погашається із врахуванням часткових проплат.

Провівши перерахунок інфляційних втрат за періоди вказані позивачем із врахуванням сум наданих послуг (січень 2010 року - травень 2010 року) із врахуванням виявлених помилок судом в результаті отримано 19,07 грн. інфляційних втрат.

З огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення 34,18 грн. (тобто більше ніж отримано судом при перерахунку) суд відмовляє в стягненні 15,11 грн. інфляційних втрат як заявлених позивачем безпідставно.

Перевіркою розрахунку 3 % річних судом не виявлено помилок з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) .

За таких обставин, суд дійшов висновку часткове задоволення позову з врахуванням часткової відмови в стягненні інфляційних втрат з мотивів наведених вище.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

18.10.2010 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (відсутні відомості про ідентифікаційний код, дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію 03.10.2007 року) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33126849) - 1793 грн. 25 коп. - боргу, 103 грн. 15 коп. - пені, 19 грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 16 грн. 50 коп. - 3 % річних, 101 грн. 21 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 234 грн. 17 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні 15 грн. 11 коп. інфляційних втрат відмовити.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 26 жовтня 2010 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - АДРЕСА_1