Рішення № 118367737, 08.04.2024, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2645/23

Провадження № 2/346/147/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2024 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі: головуючого судді: Махно Н.В.,

за участю: секретаря: Івасів В.В.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області в режимі відеоконференції цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження запозовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця»про визнання незаконним наказу про призупинення трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця»про визнання незаконним наказу про призупинення трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який мотивує тим, що 01.12.2016 року його було прийнято на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця». Вказує, що 21.08.2017 року його було переведено на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю. Зазначає, що 27.11.2018 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» було перейменовано на Акціонерне товариство «Українська залізниця». Позивач зазначає, що наказом №389/ос від 01.04.2022 року відповідачем було призупинено дію його трудового договору. Позивач вказує, що з копією наказу ознайомився в квітні 2023 року, після того, як відповідач надіслав копію наказу у відповідь на адвокатський запит. Позивач вважає призупинення його трудового договору протиправним, про що 28.07.2022 року він подавав до голови правління АТ «Українська залізниця» відповідну заяву, на що 18.08.2022 року одержав відповідь про відмову в задоволенні заяви. Позивач вказує, що АТ «Українська залізниця» своєї діяльності не припиняло, як станом на час початку збройної агресії російської федерації проти України, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу. Зазначає, що товариство працювало і продовжує працювати по даний час. Позивач зазначає, що він перебував і перебуває в м.Коломия з 24.02.2022 року, де не відбувалися і не відбуваються бойові дії, вказує, що має обладнане робоче місце, міг і може виконувати покладені на нього функціональні обов`язки, що і стало підставою звернення до суду. Також позивач зазначає, що його середньоденний заробіток становить 1005 грн. 40 коп. А сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 262409 грн. 40 коп. Позивач просить поновити йому строку на оскарження наказу №389/ос від 01.04.2022 року в частині призупинення дії трудового договору. Також просив наказ №389/ос від 01.04.2022 року в частині призупинення дії трудового договору визнати протиправним та скасувати. Також просив стягнути з відповідача на свою позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 262409 гривень 40 копійок, а також просив стягнути з відповідача судові витрати.

Від представника відповідача, представника, Акціонерного товариства «Українська залізниця», адвоката Калічака В.П., до суду надійшов відзив, у якому представник відповідача зазначив, що відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі та вважає позов необґрунтованим та безпідставним. Зазначив, що обсяги господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України критично зменшились, що підтверджується консолідованими фінансово-економічними показниками по АТ «Укрзалізниця» за 1 квартал 2022 року. Вказує, що актом простою від 24.02.2022 року засвідчено, що у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану, з 24.02.2022 року зупинена робота структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі завдання. Наголошує на тому, що завдання, які були покладені на Департамент аудиту та контролю АТ «Укрзалізниця» не були критично важливі, оскільки не пов`язані з перевізним процесом, тому робота даного підрозділу була зупинена. Зазначає, що позивачу ОСОБА_1 було встановлено режим простою з 24.02.2022 року по 31.03.2022 року, а оскільки робота Департаменту внутрішнього аудиту та контролю була зупинена, то робота позивачу не могла бути надана. Зазначає, що підставою призупинення дії договору з позивачем стала абсолютна неможливість надання відповідачем позивачу роботу, що виключало можливість виконання ним роботи. Вказує, що відповідач не припинив свою роботу, оскільки є товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, тому повністю свою діяльність припинити не може. Вказує, що основною метою діяльності в умовах збройної агресії для відповідача є забезпечення безперебійного перевізного процесу, а не зосередження діяльності на проведенні аудиту. Представник відповідача також вказав, що зважаючи на те, що значна кількість майна АТ «Укрзалізниця» зруйновано та пошкоджено, економічні показники товариства зменшилися, тому воно не в змозі забезпечити усіх працівників роботою в умовах військового стану, тому було прийнято рішення про призупинення трудових договорів з деякими працівниками. Також представник повідомив, що АТ «Укрзалізниця» діяло в межах закону, використовуючи передбачене законодавцем право про призупинення дії трудового договору, у зв`язку з неможливістю надання для позивача виконання роботи. Щодо поновлення строку позивачу представник відповідача заперечив, оскільки, як вказав представник, позивач задовго до звернення до суду був обізнаний про призупинення дії його договору. Також представник відповідача заперечив щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час призупинення дії трудового договору, мотивуючи це тим, що законодавцем не передбачено відповідальність роботодавця за призупинення дії договору. Також вказує, що стягнення середнього заробітку можливе, лише у разі поновлення на роботі у зв`язку з незаконним звільненням або незаконним переведенням на іншу роботу, а у зв`язку з тим, що позивача не було незаконно звільнено або переведено на іншу роботу то підстав для застосування ч.2 ст.235 КЗпП України відсутні. Вказує, що призупинення дії договору з позивачем не можна вважати вимушеним прогулом, оскільки якби з позивачем не було призупинено дію трудового договору, він все одно не працював би, а перебував би у простої і отримував дві третини встановленого йому посадового окладу, а не середнього заробітку. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а судові витрати покласти на позивача.

Позивач подав відповідь на відзив, у якому висловив те, що не погоджується з поясненнями відповідача. Зокрема вказав, що подаючи заяву 28.07.2022 року він не був повідомлений про призупинення з ним трудового договору, а був тільки обізнаний на свій розсуд. Зазначив, що відсутність повідомлення його про призупинення дії трудового договору, хоч і не може бути самостійною підставою скасування наказу, однак є однією із підстав для такого скасування. Також вказав, що в оскаржуваному наказі відсутня інформація щодо законних підстав призупинення дії договору, оскільки, як передбачено ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у наказі про призупинення повинна зазначатися інформація про причини призупинення дії договору, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки. Як вказує позивач, головною умовою призупинення договору є абсолютна неможливість роботодавця та працівника виконувати відповідну роботу, а пояснення відповідача, що причиною стала збройна агресія, позивач вважає таким, що суперечить закону, оскільки, як зазначив позивач, його робоче місце знаходиться на території, де не проводилися бойові дії, а він сам мав можливість і бажання працювати. Вказав, що заперечення відповідача є необґрунтовані та такими, що суперечать законодавству.

Представником відповідача, адвокатом Редевич О.М., було подано заперечення, у якому представник повністю не погодилась з наданими позивачем запереченнями. Представник відповідача зазначила, що відповідач діяв в межах чинного законодавства, використовуючи передбачену можливість призупинення дії договору з працівником. Вказала, що товариство здійснювало безкоштовну евакуацію населення, перевезення гуманітарних вантажів, міжнародних делегацій, тому станом на 01.04.2022 року неможливо було затвердити плани внутрішніх аудитів та надати позивачу та іншим працівникам Департаменту внутрішнього аудиту та контролю завдання щодо контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень. Представник просила повністю відмовити в задоволенні позовних вимог та судові витрати покласти на позивача.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача, адвокат Романишин Д.М. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача, адвокат Говорова А.І. у судовому засіданні підтримала поданий відзив на позов. Просила у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, дослідивши докази по справі, прийшов до висновку, що позов слід задовольнити, з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 2 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1ст. 4 ЦПК України,передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост.76 ЦПК України,доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогамист.81 ЦПК України,кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановленихст. 82 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 3ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 43 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Судом встановлено,що наказом(розпорядженням)ПАТ «Українськазалізниця» №2275/освід 30.11.2016року ОСОБА_1 було прийнятона посадустаршого ревізоравідділу зконтролю доходіввід вантажнихта пасажирськихперевезень управлінняаудиту таконтролю регіональноїфілії «Львівськазалізниця» Департаментуаудиту таконтролю (а.с.104).Наказом ПАТ«Українська залізниця»№ 1975/освід 18.08.2017року ОСОБА_1 було переведенона посадустаршого ревізоравідділу зконтролю доходіввід вантажнихта пасажирськихперевезень управлінняаудиту таконтролю регіональноїфілії «Львівськазалізниця» Департаментувнутрішнього аудитута контролю(а.с.105).Дана інформаціявбачається такожз копіїтрудової книжкисерії НОМЕР_1 виданої наім`я ОСОБА_1 (а.с.18-21).Актом простоювід 24.02.2022року засвідчено,що узв`язкуіз запровадженнямв Українівоєнного стану,з 24.02.2022року зупиненаробота структурнихпідрозділів апаратууправління АТ«Укрзалізниця»,які невиконують критичноважливі задачі(а.с.106).Витягом ізнаказу АТ«Укрзалізниця» від24.02.2022року №Ц-42/6-Вна підприємствівстановлено режимпростою з24.02.2022року довідміни дляпрацівників апаратууправління відповіднодо додатку№ 1(а.с.107-108). НаказомАТ «Укрзалізниця» від24.03.2022року №Ц-42/6-В внесенозміни дододатку №1до наказуАТ «Укрзалізниця»від 24.02.2022року №Ц-42/6-В«Про запровадженнярежиму простою». Так,згідно здодатком №1до наказувід 24.02.2022№Ц-42/6-Встаршому ревізору ОСОБА_1 встановленорежим простоюз 24.02.2022по 28.02.2022;з 01.03.2022по 31.03.2022(а.с.109-110). Наказом АТ «Укрзалізниця» від 01.04.2022 року № 389/ос призупинено дію трудового договору з старшим ревізором ОСОБА_1 , починаючи з 01.04.2022 року на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» до припинення або скасування воєнного стану (а.с. 29-31, 114-115). Позивач 28.07.2022 року звертався до голови правління АТ «Укрзалізниця» із заявою, що дію його трудового договору було призупинено та не ознайомлено його з цим. Повідомив, що вважає, що відсутня головна умова для призупинення дії його трудового договору, оскільки його робоче місце обладнане в м.Коломия, де не відбувалися і не відбуваються бойові дії, а сам він має можливість і бажання виконувати свої функціональні обов`язки. Просив поновити дії його трудового договору та провести оплату за час простою не з вини працівника з 01.04.2022 року. На що позивач одержав відповідь, що призупинення дії його трудового договору має тимчасовий характер, оскільки у зв`язку зі збройною агресією АТ «Укразалізниця» абсолютно позбавлена можливості надати працівникам Департаменту відповідну роботу, а працівники в свою чергу позбавлені можливості виконувати таку роботу. Також позивача було повідомлено, що призупинення дії трудових договорів відбулося зі всіма, без виключень, працівниками Департаменту, що підтверджує неможливість забезпечити усіх працівників Департаменту відповідною роботою (а.с.22-24).

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України. 15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до ст.1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем у справі не доведено законність та обґрунтованість наказу АТ «Укрзалізниця» від 01.04.2022 року № 389/ос про призупинення дії трудового договору з позивачем, зокрема недоведено, що на час видання оспорюваного наказу, існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її, а тому оскаржуваний наказ є незаконним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Доводи представника відповідача стосовно того, що відповідач у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України був позбавлений у наданні можливості забезпечити роботою позивача, суд не бере до уваги за недоведеністю даних заперечень, оскільки на території міста Коломиї, де працює позивач, з початку повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України, не проводилось активних бойових дій, які б могли свідчити про об`єктивну неможливість роботодавця забезпечити роботою позивача, а позивачу відповідно не виконувати таку роботу. При цьому, слід врахувати, що відповідачем не надано жодних допустимих доказів і не заперечено того факту, що позивач ОСОБА_1 не мав можливості виконувати свої функціональні обов`язки чи певну їх частину на посаді старшого ревізора. А зазначення про те, що було призупинено дію трудових договорів, без виключення, з усіма працівниками Департаменту, суд не бере до уваги, оскільки це не впливає на предмет даного конкретного спору, у межах справи відносно позивача ОСОБА_1 .

Крім того, неможливість виплачувати працівникам підприємства заробітну плату у повному обсязі, якщо це мало місце, з урахуванням пояснень представника відповідача щодо зростання збитків підприємства, не може бути підставою для призупинення дії трудового договору із працівниками.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч.9 ст.10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Особливістю призупинення дії трудового договору є вимушена необхідність тимчасово не виконувати роботу протягом періоду, який роботодавцем не оплачується та тривалість якого може бути значною. На переконання суду, зазначене, за своєю правовою природою, є фактичним відстороненням від роботи (позбавленням права виконувати роботу за плату) та вимушеним прогулом. При цьому, захист відповідного права особи іншим чином є неможливим.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 2 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Оскільки призупинення дії трудового договору відбулося 01.04.2022 року, таким чином для обчислення середнього заробітку слід брати виплати за лютий та березень 2022 року. Відповідно до довідки, виданої АТ "Укрзалізниця" щодо доходів ОСОБА_1 , старшого ревізора АТ «Укрзалізниця», за лютий та березень 2022 року, вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1005 гривень 40 копійок (а.с.25). Такий розрахунок наведений позивачем у позовній заяві про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (час призупинення дії трудового договору) за період з 01.04.2022 року по 31.03.2023 року (а.с. 5). При цьому слід зазначити, що даний розрахунок відповідачем не спростований та не надано контррозрахунку.

Тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022 року по 31.03.2023 року включно, в розмірі 262409 (двісті шістдесят дві тисячі чотириста дев`ять) гривень 40 копійок, з розрахунку 1005 гривень 40 копійок х 261 робочий день (з урахуванням святкових днів, які стали робочими на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).

Посилання представника відповідача на відсутність підстав для застосування ч. 2 статті 235 КЗпП України з посиланням на постанову Верховного Суду у справі № 460/2675/18, оскільки позивача не було незаконно звільнено або переведено на іншу роботу є безпідставними, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку про незастосування положень статті 235 КЗпП України так, як позивач не виконував трудові обов`язки за власним переконанням, яке обумовлене незгодою із переведенням на іншу посаду, отже позивач міг виконувати роботу, в той час, як в межах цієї цивільної справи, мова йде про призупинення трудового договору, а не переведення на іншу (нижчу) посаду, що виключає можливість працівника виконувати трудові обов`язки та не залежить від його переконань чи бажань.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позову.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що слід поновити позивачу, ОСОБА_1 строк звернення з позовом до суду, як пропущений з поважної причини, та суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, та слід визнати протиправнимта скасуватинаказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» №389/ос від 01.04.2022 року в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та слід стягнути з відповідача, з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача, ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022 року по 31.03.2023 року включно, в розмірі 262409 (двісті шістдесят дві тисячі чотириста дев`ять) гривень 40 копійок, а також відповідно до ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача, на користь позивача, судові витрати по справі судового збору в розмірі 3697 (три тисячі шістсот дев`яносто сім) гривень 69 копійок. Відповідно до ст. 430 ЦПК України, слід допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.

На підставі наведеного, ст.ст. 43,129-1 Конституції України, ст.ст.2,24,232КЗпП Українита, керуючись ст.ст.81, 141, 263-265,268,354,430 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення з позовом до суду.

Позов задовольнити. Визнати протиправнимта скасуватинаказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» №389/ос від 01.04.2022 року в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 . Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м.Київ, вул.Єжи Ґедройця, 5, ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022 року по 31.03.2023 року включно, в розмірі 262409 (двісті шістдесят дві тисячі чотириста дев`ять) гривень 40 копійок, та судові витрати по справі судового збору в розмірі 3697 (три тисячі шістсот дев`яносто сім) гривень 69 копійок.

Рішення судув частині стягнення середнього заробітку за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення судунабираєзаконноїсили післязакінченнястрокуна поданняапеляційноїскарги.Апеляційнаскаргана рішеннясудуможебути поданадоІвано-Франківськогоапеляційногосудупротягом 30днівздня йогопроголошення.Якщовсудовому засіданнібулооголошенолише вступнутарезолютивнучастини судовогорішеннязазначенийстрок обчислюєтьсяздняскладення повногосудовогорішення.

Повне судове рішення складено 15.04.2024 року.

Суддя: Махно Н. В.