Рішення № 118347076, 27.03.2024, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/6373/19

Провадження № 2/643/375/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2024 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Крівцова Д.А., за участю секретаря судових засідань Ісоєва К.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Бондаренко Т.О., відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання права власності, визначення порядку користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення

ВСТАНОВИВ

Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (позивач)просить:

- визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 (Квартира);

- визначити порядок користування житловими приміщеннями Квартири, виділивши в користування позивача кімнату площею 16,3 кв.м. з балконом; в користування відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділити житлові кімнати площею 14,9 кв.м. з балконом та 12,9 кв.м.; місця загального користування (кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор, комору) залишити в загальному користуванні;

- усунути перешкоди в користуванні належній позивачу на праві власності Квартирою шляхом виселення з неї відповідача ОСОБА_4 .

Обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги

Позивач, її колишній чоловік ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_3 є співвласниками Квартири, яка належить їм на праві спільної сумісної власності. Квартира складається з трьох житлових кімнат площею 16,3 кв.м. з балконом, площею 14,9 кв.м. з балконом та 12,9 кв.м. Позивач проживала в Харківській області, а після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 в грудні 2017 року переїхала в Квартиру та вселилась в кімнату площею 16,3 кв.м. Проте дочка та її чоловік, зять позивача ОСОБА_4 , заперечували проти проживання позивача в Квартирі, у зв`язку з чим між ними відбувались конфлікти. При цьому ОСОБА_4 не зареєстрований за адресою Квартири, тобто права користування вказаним житловим приміщенням не має. Ураховуючи вказані обставини та неможливість спільного користування Квартирою, позивач звернулась до суду з позовом.

Основні процесуальні дії у справі

У серпні 2023 року справа розподілена в провадження судді Крівцова Д.А.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 28.08.2023 справу призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 04.01.2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 31.01.2024 року зустрічний позов (клопотання) ОСОБА_2 про позбавлення права власності на частину Квартири повернуто особі, яка його подала.

Стислий виклад позиції сторін в ході судового провадження

У судовому засіданні позивач та її представник адвокат Бондаренко Т.О. позовні вимоги та доводи, викладені в позові, підтримали в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечував проти задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на 1/3 частину Квартири. Проти задоволення іншої частини позову заперечував, посилаючись на незаконність та необґрунтованість позовних вимог.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з`явились, подали заяви, згідно яких просили розглядати справу за їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 18.06.2019 подав відзив, у якому заперечував проти визначення порядку користування Квартирою та виселення ОСОБА_4 .

Позивач 01.10.2019 подала відповідь на відзив, згідно якої наполягала на задоволення позовних вимог.

Позиція суду

Щодо позовних вимог про поділ Квартири

Основні фактичні обставини та докази, на підставі яких вони встановлені

Згідно з Свідоцтвом про право власності на житло від 20.05.1999, реєстраційний № НОМЕР_1 , Квартира належить на праві спільної сумісної власності позивачу, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Відповідно до листа КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 18.04.2018, станом на 31.12.2012 Квартира зареєстрована на праві спільної сумісної власності за позивачем, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на підставі вказаного вище Свідоцтва про право власності.

Згідно з даними Інформаційної довідки з Державного реєструречових правна нерухомемайно таРеєстру праввласності нанерухоме майно,Державного реєструІпотек,Єдиного реєструзаборон відчуженняоб`єктівнерухомого майнащодо об`єктанерухомого майна№ 166475610 від 14.05.2019, у вказаних реєстрах інформація щодо Квартири, у тому числі щодо її обтяжень, відсутня.

Застосовне законодавство і релевантна судова практика

Майно,що єу власностідвох абобільше осіб(співвласників),належить їмна правіспільної власності(спільнемайно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 368 ЦК України).

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (ч. 1 ст. 357 ЦК України).

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 1-3 ст. 372 ЦК України).

Оцінка суду

Судом встановлено, Квартира належить на праві спільної сумісної власності позивачу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Законодавством України презюмується рівність часток співвласників у разі поділу майна, яке є у спільній сумісній власності.

За таких обставин суд виходить з презумпції, що частка кожного з трьох співвласників у праві власності на Квартиру дорівнює 1/3 частині.

Право позивача поділити Квартиру та визначити її частку у праві спільної сумісної власності на Квартиру ґрунтується на нормах законодавства України та, на переконання суду, не порушує права та інтереси інших співвласників Квартири.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та визнання за позивачем права власності на 1/3 частину Квартири в порядку поділу вказаної Квартири.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не пред`явили зустрічні позовні вимоги про поділ Квартири та визнання за ними права власності на відповідні частки Квартири. За таких обставин суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для визначення часток інших співвласників в праві спільної сумісної власності на Квартиру, та залишає 2/3 частки Квартири в спільній сумісній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Щодо позовних вимог про визначення порядку користування Квартирою

Основні фактичні обставини та докази, на підставі яких вони встановлені

Згідно з технічним паспортом, Квартира складається з трьох ізольованих кімнат: площею 16,3 кв.м., 14,9 кв.м. та 12,9 кв.м., а також двох балконів площею 3,6 кв.м. та 2,2 кв.м.

Виходячи з схеми Квартири, балкон площею 3,6 кв.м. примикає до кімнати площею 16,3 кв.м., балкон площею 2,2 кв.м. примикає до кімнати площею 14,9 кв.м.

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 23.04.2019, за адресою Квартири зареєстровані за місцем проживання відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач у судовому засіданні наполягала, що проживала в більшій кімнаті площею 16,3 кв.м., яку вона просить виділити їй у користування.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував факт проживання позивача в кімнаті площею 16,3 кв.м., зазначивши, що позивач завжди проживала в меншій кімнаті.

Застосовне законодавство і релевантна судова практика

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ч. 3 ст. 358 ЦК України).

Доводи про те, що перевищення чи зменшення виділеного в користування метражу житлової площі, який припадає на ідеальну частку кожному зі співвласників, забезпечить всім можливість користуватись квартирою, але істотно не вплине на права відповідача, як користувача квартири, та ніяким чином не вплине на розмір їх частки у праві власності, не можуть бути прийняті судом, оскільки наведене суперечить положенням частини третьої статті 358 ЦК України та порушить права інших співвласників на володіння тією частиною спільного майна в натурі, яка відповідає їх частці у праві спільної часткової власності (постановаКЦС ВСвід 30.03.2020у справі№ 333/2545/17-ц).

Порядок користування спірною квартирою, який просять визначити позивачі, не відповідає їхнім часткам у праві власності на квартиру та призведе допорушення прав інших співвласників, виходячи з розміру належної їм частки у спірному майні (постанова КЦС ВС від 18.10.2018 у справі № 756/9713/16-ц).

Як свідчить тлумачення частини третьої статті 358 ЦК України надання співвласнику у користуванні частини майна має ґрунтуватися на встановленні відповідності між розміром частки в праві спільної часткової власності, та часткою того майна надання якого у користування вимагає такий співвласник. За домовленістю співвласників, може бути допущений відступ від засади відповідності між розміром частки у праві та розміром частки у майні. Колегія суддів не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про визначення саме такого порядку користування спірної квартирою, оскільки надавши в користування позивачу кімнату площею 14,4 кв.м, а відповідачці 14,8 кв.м, та залишивши кімнату площею 15,2 кв. в загальному користуванні, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що кімната площею 14,8 кв.м не є ізольованою. Крім того, такий порядок фактично зменшує як частку ОСОБА_1 так і частку інших співвласників у праві спільної сумісної власності вказаною квартирою, яка становить по 22,2 кв.м. Тому встановлений судами попередніх інстанції порядок щодо користування кімнатами в квартирі для сторін та спільне користування всіма іншими приміщеннями квартири не відповідає вимогам закону та порушує права сторін (постанова КЦС ВС від 01.04.2020 у справі № 759/3860/17).

Суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку відмову в задоволенні позову в частині визначення порядку користування квартирою, оскільки сторонами у справі не ставилося перед судом питання щодо визначення часток в квартирі і порядку користування цієї квартири відповідно до їх часток, а також не ставилося питання про призначення відповідної експертизи, яка б встановила такі обставини, а без вирішення цих питань неможливо визначити порядок користування спірною квартирою (постанова КЦС ВС від 07.02.2019 у справі № 209/4739/16-ц).

Експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи (ч.1ст.72ЦПК України).

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (ч. 2 ст. 102 ЦПК України).

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (ч. 1 ст. 103 ЦПК України).

Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (ст. 1 Закону України «Про судову експертизу»).

Основними завданнями будівельно-технічної експертизи є визначення можливості та розробка варіантів порядку користування об`єктів нерухомого майна (п. 5.1. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від26.12.2012 № 1950/5).

Орієнтовний перелік вирішуваних будівельно-технічною експертизою питань: - Чи є технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва визначити порядок користування об`єктом нерухомого майна відповідно до часток співвласників (вказати частки)? - Які варіанти розподілу визначення порядку користування об`єкта нерухомого майна можливо визначити відповідно до часток співвласників (вказати частки) та вимог нормативно-правових актів? (п. 5.1.1. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Оцінка суду

Судом встановлено, що житлова площа Квартири складає 44,1 кв.м., житлова площа Квартири з урахуванням балконів складає 49,9 кв.м. Відповідно, на одного співвласника припадає 14,7 кв.м. житлової площі та 16,63 кв.м. житлової площі з балконами.

Позивач просить виділити їй у користування більшу кімнату площею 16,3 кв.м., до якої примикає балкон площею 3,6 кв.м. Оскільки вхід на балкон можливий виключно з вказаної кімнати, у разі задоволення позовних вимог в індивідуальному користуванні позивача буде кімната житловою площею 16,3 кв.м. та балкон площею 3,6 кв.м., всього частина Квартири площею 19,9 кв.м.

У індивідуальному користуванні двох інших співвласників, частки яких не виділені, у такому випадку залишаться дві кімнати загальною житловою площею 27,8 кв.м. та балкон площею 2,2 кв.м., а всього частина Квартири площею 30 кв.м. Відповідно, на кожного з вказаних двох співвласників припадатиме житлової площі 13,9 кв.м.(27,8 кв.м. /2 осіб), а всього 15 кв.м. площі Квартири, ураховуючи балкон (30 кв.м. /2 осіб).

Таким чином, в разі задоволення позовних вимог житлова площа, яка припадатиме на кожного з двох відповідачів-співвласників, буде менше на 2,4 кв.м. за житлову площу, що припадатиме на позивача (16,3 кв.м. 13,9 кв.м.), а загальна площа Квартири, що перебуватиме в користуванні кожного з відповідачів, буде менше на 4,9 кв.м. за площу, що перебуватиме в користуванні позивача (19,9 кв.м. 15 кв.м.).

За таких обставин суд вважає обґрунтованими доводи відповідача ОСОБА_2 відносно того, що задоволення позовних вимог призведе до порушення прав інших співвласників Квартири, зокрема їх права на користування тієї частиною спільного майна в натурі, яка відповідає їх частці у праві спільної власності.

Вказані обставини, а саме порушення прав інших співвласників Квартири, виходячи з вказаних вище висновків щодо застосування норм права Верховного Суду (постанови КЦС ВС від 30.03.202 у справі № 333/2545/17-ц, від 18.10.2018 у справі № 756/9713/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 759/3860/17), є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визначення порядку користування Квартирою, який запропонований позивачем.

Інших варіантів визначення порядку користування Квартирою позивач не пропонувала. Ураховуючи, що суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, у суду відсутні підстави на власний розсуд визначати інші варіанти користування Квартирою, ніж запропонований позивачем.

Також суд звертає увагу, що виходячи з вказаних вище положень ЦПК України, Закону України «Про судову експертизу» та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, вирішення питань, пов`язаних із визначенням порядку користування Квартирою відповідно до часток співвласників, потребує спеціальних знань експерта та проведення будівельно-технічної експертизи.

Судом у судовому засіданні було роз`яснено позивачу та її представнику право заявити клопотання про призначення експертизи для визначення варіантів порядку користування Квартирою, виходячи з розміру частки позивача у праві власності на Квартиру.

Після отримання вказаних роз`яснень суду, позивач та її представник повідомили, що не вважають за необхідне заявляти клопотання про призначення експертизи.

Таким чином, суд на виконання вимог п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України в межах наданих йому повноважень, вжив необхідних заходів для роз`яснення позивачу та її представнику їх процесуальних прав та сприяння в їх реалізації.

Позивач та її представник не скористались правом заявити клопотання про призначення експертизи для визначення варіантів порядку користування Квартирою відповідно до частки позивача. Між тим у ході вказаної експертизи, в разі необхідності, в тому числі можна було вирішити питання щодо перерозподілу ідеальних часток співвласників, зокрема позивача, для приведення їх у відповідність до можливих варіантів користування Квартирою, та визначити розмір компенсації за відповідне збільшення або зменшення частки. Зазначене в свою чергу дозволило б виконати вимоги ч. 3 ст. 358 ЦК України та забезпечити дотримання справедливого балансу між правами та інтересами усіх співвласників Квартири, який полягає в отриманні можливості користуватись тієї частиною Квартири, яка відповідає їх частці у праві власності на вказане майно.

Вказані обставини, а саме незаявлення клопотання про призначення експертизи, виходячи з вказаних вище висновків щодо застосування норм права Верховного Суду (постанова КЦС ВС від 07.02.2019 у справі № 209/4739/16-ц), також є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визначення порядку користування Квартирою, який запропонований позивачем.

Оцінюючи доводи позивача відносно того, що вона фактично проживала в кімнаті площею 16,3 кв.м., суд керується таким.

Вказані обставини заперечувались відповідачем ОСОБА_2 , який наполягав, що позивач проживала в меншій кімнаті.

Ураховуючи доводи позивача та її представника щодо неможливості на даний час здійснити допит свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 через запроваджений в України воєнний стан, суд з метою сприяння реалізації права позивача на подання доказів, задовольнив клопотання представника позивача та відтворив у судовому засіданні звукозапис судового засідання із допитом вказаних свідків, який відбувся під час розгляду справи в попередньому складі суду.

З показань свідка ОСОБА_8 убачається, що факт проживання позивача в більшій кімнаті площею 16,3 кв.м. та застосування насильства щодо позивача, свідку відомий виключно зі слів позивача.

З показань свідка ОСОБА_7 вбачається, що факт застосування насильства щодо позивача свідку відомий зі слів позивача, оскільки свідок особисто не спостерігала відповідні події. Факт проживання позивача в більшій кімнаті площею 16,3 кв.м. свідку відомий зі слів позивача, крім того, коли свідок приходила до позивача в Квартиру, позивач перебувала в більшій кімнаті площею 16,3 кв.м.

Відповідач ОСОБА_2 зазначив, що вказані показання свідка не підтверджують факт проживання позивача в більшій кімнаті площею 16,3 кв.м., оскільки вказана кімната є залою та позивач зустрічала гостей у залі, хоча проживала в іншій кімнаті.

З доводів позовної заяви вбачається, що після заселення позивача в Квартиру в грудні 2017 року між позивачем та відповідачами відбувались постійні конфлікти з приводу користування Квартирою.

Вказані обставини підтвердили у своїх показаннях свідки. Так, обидва свідки показали, що після вселення позивача в Квартиру між нею та іншими мешканцями, зокрема відповідачем ОСОБА_3 , виникали конфлікти з приводу проживання позивача в Квартирі. Внаслідок вказаних конфліктів речі позивача перенесли з кімнати площею 16,3 кв.м. в меншу кімнату, та позивач переселилась і в подальшому проживала в меншій кімнаті.

Ураховуючи наведене, у суду відсутні підстави вважати, що між співвласниками Квартири на протязі тривалого часу склався та існував сталий і погоджений всіма співвласниками порядок користування Квартирою, відповідно до якого позивач користувалась більшою кімнатою площею 16,3 кв.м. з балконом.

За таких обставин у суду відсутні підстави для висновку, що визначення порядку користування Квартирою, який запропонований позивачем, відповідає фактичному порядку користуванню Квартирою, який склався протягом тривалого часу та не заперечувався усіма співвласниками.

Крім того, суд звертає увагу, що право користування Квартирою, крім співвласників, яким вказане право належить незалежно від факту їх реєстрації за адресою Квартири, належить також ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за місцем проживання за адресою Квартири.

З пояснень учасників справи вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином співвласника Клемберг- ОСОБА_9 .

Таким чином, право користування Квартирою мають три співвласника, які не є членами однієї сім`ї - позивач, її колишній чоловік ОСОБА_2 та їх повнолітня заміжня дочка ОСОБА_3 , а також малолітній син останньої, який зареєстрований за місцем проживання в Квартирі.

За варіантом користування, який запропонований позивачем, їй в користування має бути виділена найбільша кімната, а двом іншим співвласникам, які є особами різної статі та не є подружжям, і малолітньому ОСОБА_6 дві менші кімнати.

Вказаний варіант користування, на переконання суду, не відповідатиме завданням якнайкращого забезпечення інтересів дитини, справедливого вирішення даної справи і забезпечення розумного балансу між інтересами всіх заінтересованих осіб.

Ураховуючи вищенаведене, суд відмовляє в позовних вимогах про визначення порядку користування Квартирою.

Щодо позовних вимог про виселення ОСОБА_4 .

Основні фактичні обставини та докази, на підставі яких вони встановлені

Позивач звернулась до суду з позовом 23.04.2019.

Позивач у судовому засіданні показала, що ОСОБА_4 не проживає в Квартирі з лютого 2019 року.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні показав, що ОСОБА_4 не проживає в Квартирі з січня 2019 року. Зазначив, що ОСОБА_4 разом з дружиною ОСОБА_10 - ОСОБА_9 та сином в січні 2019 року виїхав до Польщі та з того часу проживає і працює в Польщі. У Квартирі ОСОБА_4 з січня 2019 року не був та не проживає.

Застосовне законодавство і релевантна судова практика

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15ЦК України).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до судуза захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свободчи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним (постанови КЦС ВС від 27.07.2022 у справі № 331/5517/19, від 05.10.2022 у справі № 569/7529/20, від 29.03.2021 у справі № 598/420/19-ц).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені (постанова КЦС ВС від 29.03.2021 у справі № 598/420/19-ц).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача (постанова КЦС ВС від 17.04.2019 у справі № 753/9162/17

Оцінка суду

Аналіз законодавства України та релевантної судової практики Верховного Суду свідчить, що захисту підлягає лише порушене право особи, при цьому порушення прав має бути реальним. Вирішуючи спір, суд повинен переконатись в наявності порушеного права на момент прийняття судом рішення.

З пояснень учасників справи, у тому числі позивача, судом встановлено, що ОСОБА_4 не проживає в Квартирі принаймні з лютого 2019 року, тобто вже більше 5 років, у зв`язку із виїздом разом із дружиною ОСОБА_3 та дитиною на проживання до Польщі, де він постійно проживає останні 5 років.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_4 не проживав в Квартирі більше ніж півтора місяця вже на момент звернення позивача до суду з позовом 23.04.2019 року.

Таким чином, вже на момент звернення позивача до суду з позовом її права як співвласника Квартири не могли бути порушені у зв`язку із проживанням в Квартирі ОСОБА_4 . Останній не проживає в Квартирі і станом на час ухвалення рішення.

Вказані обставини були визнані в судовому засіданні позивачем, яка показала, що ОСОБА_4 не проживає в Квартирі з лютого 2019 року.

Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо відсутності порушення прав позивача та, відповідно, відсутності підстав для виселення з Квартири ОСОБА_4 .

Аргументи представника позивача відносно того, що ОСОБА_4 може повернутись на проживання до Квартири, у зв`язку з чим за доводами представника позивача суд повинен задовольнити позовні вимоги про виселення вказаної особи, суд відхиляє з огляду на таке.

Насамперед суд зазначає, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Ураховуючи наведене, у суду відсутні підстави ухвалювати рішення про виселення ОСОБА_4 на підставі припущення, що він може повернутись проживати в Квартиру.

Крім того, як неодноразово зазначав Верховний Суд, обов`язковою умовою захисту порушеного права є реальність такого порушення. Таким чином, прийняття судом рішення про виселення ОСОБА_4 можливе виключно за умови, що позивач доведе реальне порушення її прав через проживання ОСОБА_4 в Квартирі.

Як вже зазначалось судом, ані на час звернення позивача до суду з позовом, ані протягом всього часу розгляду справи в суді та ухвалення рішення, ОСОБА_4 не проживав у Квартирі. Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 не порушував та не міг порушувати будь-які права позивача, які можуть бути захищені шляхом його виселення з Квартири.

За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_4 з Квартири.

Одночасно суд роз`яснює позивачу, що в разі повернення ОСОБА_4 на проживання до Квартири, позивач не буде позбавлена права звернутись до суду з новим позовом про його виселення, обґрунтувавши порушення її прав у зв`язку із вказаним обставинами.

Щодо інших аргументів та доказів сторін

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торія проти Іспанії", від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).

Ураховуючи наведені вище мотиви, з яких суд частково задовольняє позов, та практику Європейського суду з прав людини, суд не вбачає необхідності надавати детальну оцінку іншим аргументам сторін та наданим ним доказам.

Одночасно, оцінюючи численні медичні довідки, надані позивачем, суд зауважує, що наявність у позивача захворювань не впливає на висновки суду щодо відмови в позовних вимогах про визначення порядку користування Квартирою. При цьому посилання позивача на її захворювання як на підставу для проживання в Квартирі в м. Харкові, де знаходяться заклади охорони здоров`я, на переконання суду не мають правового значення для даної справи, оскільки право позивача на проживання в Квартирі ґрунтується на наявності в неї права власності на вказане житло і не залежить від стану її здоров`я.

Оцінюючи численні докази, надані позивачем на підтвердження факту її звернень до правоохоронних органів та факту спричинення їй тілесних ушкоджень, суд керується таким.

На уточнююче запитання суду позивач та її представник зазначили на відсутності вироків суду, якими встановлена вина відповідачів у вчиненні насильства відносно позивача.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував факт застосування насильства до позивача.

Свідки показали, що про факт насильства їм відомий зі слів самого позивача.

Ураховуючи наведене, самі по собі факти звернення позивача до правоохоронних органів та встановлення у неї тілесних ушкоджень, не можуть бути визнані судом належними та допустимими доказами на підтвердження факту вчинення відповідачами протиправних дій щодо позивача. Крім того, вказані обставини самі по собі не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог про визначення порядку користування Квартирою.

Факт же наявності між позивачем та іншими співвласниками неприязних відносин підтверджується в тому числі поясненнями сторін та свідків, проте не впливає на висновки суду щодо відсутності підстав для встановлення порядку користування Квартирою, який запропонований позивачем.

Численні взаємні звинувачення позивача та ОСОБА_2 в неналежній та неприпустимій поведінці суд не вважає за необхідне оцінювати в даній справі, оскільки вказані звинувачення свідчать про існування між вказаними особами неприязних відносин та не мають значення для предмету доказування в даній справі.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на факт оплати ОСОБА_4 комунальних послуг за адресою Квартири як підстави для відмови в позові про виселення останнього суд відхиляє, оскільки сам по собі факт оплати комунальних послуг не свідчить про набуття особою у встановленому законом порядку права користування житлом.

Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України

УХВАЛИВ

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання права власності, визначення порядку користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення задовольнити частково.

В порядку поділу майна, що є у спільній сумісній власності, визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) право власності на 1/3 (одну третю) частину квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 15.04.2024 року.

Суддя Д.А. Крівцов