Рішення № 118265230, 10.04.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 квітня 2024 р. Справа № 120/16652/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області (далі - відповідач) про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що рішенням від 23.12.2022 року № 03/519 Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради протиправно відмовлено позивачу у наданні допомоги при народженні дитини у зв`язку із тим, що нею пропущено 12-місячний строк для звернення за призначенням такої допомоги.

Крім того, у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на оскарження зазначеного рішення. З підстав того, що рішення Управлінням праці отримано лише у відповідь на адвокатський запит.

Ухвалою від 08.11.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою позивачу поновлено строк звернення до суду.

08.12.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги заперечує та просить відмовити у задоволенні останніх. Мотивуючи свою позицію Управління праці вказує, що допомога при народженні дитини призначається на підставі Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», яким передбачено, що зазначена допомога призначається на підставі свідоцтва про народження та у разі, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше 12 місяців з дня народження дитини тоді, як позивачем цей строк пропущено. Як орган державної влади, відповідач повинен діяти виключно в межах закону, а тому, встановивши, що заява на отримання соціальної допомоги подана поза межами визначеного строку, відповідач не мав іншого способу дії, інакше як відмовити в призначенні допомоги.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_2 .

Реєстрацію народження проведено за заявою матері ОСОБА_1 , Відділом Реєстрації Актів Цивільного Стану м. Бидгощ 04.01.2022 року, свідоцтво № 0461011/00/AU/2022/665109.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований громадянином України, що підтверджується довідкою про реєстрацію особи, яка видана Консульством України в Гданську № 61316/536-117 від 18.02.2022 року.

15.04.2022 року видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження Польща.

Із витягу реєстрації територіальної громади № 2023/004167909, сформованого 02.06.2023 року, Ладижинською міською радою, встановлено, що місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, ОСОБА_1 , у грудні 2022 року звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради із заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Відповідно до інформації, зазначеної у паспорті громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 , останній з мамою прибули до України 27.05.2023 року.

Однак, допомога при народженні дитини позивачу виплачена не була. У зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулась до відповідача, та на звернення якої в червні 2023 року в усній формі було повідомлено, що такій відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини.

В подальшому, представник позивача звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради з адвокатським запитом, за результатом розгляду якого 13.06.2023 року відповідачем надіслано рішення про відмову в наданні допомоги при народженні дитини № 03/519 від 23.12.2022 року.

Зі змісту рішення слідує, що допомога ОСОБА_1 , призначена не була з підстав того, що заява до УПСЗН надійшла поштою з республіки Польща 16.12.2022 року, тобто пізніше 12 календарних місяців після народження дитини (дата народження дитини - 06.12.2021).

Окрім того, зазначено, що згідно Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, заяву про призначення допомоги при народженні дитини з необхідними документами, повинні були особисто подати мати (батько) дитини або через додаток Е-малятко за електронним підписом матері (батька), а також, що жінки, які мають зареєстроване місце проживання на території України і народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають видані компетентним органом країни легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням відповідача, позивачка звернула за захистом прав та законних інтересів до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Згідно статті 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).

Суд зазначає, що відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №591/610/16, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, виходячи з завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що, відмовляючи у призначенні допомоги при народженні дитини, відповідач не врахував всі обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Згідно ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, суд зазначає, що позивач та її дитина мають право на соціальний захист від держави, який передбачає комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства, забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, держава зобов`язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

Позивач, в сім`ї якої виховується та проживає неповнолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ст. 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами, невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії, вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року, відповідно до якої держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій суд встановив обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи зазначене та аналізуючи підстави для відмови, покладені в основу оскаржуваного рішення № 03/519 від 23.12.2022 року, слід звернути увагу на зауваження відповідача про те, що заява надійшла до УПСЗН поштою з республіки Польща 16.12.2022 року (дитина народилася 06.12.2021 року), тобто після 12 календарних місяців після народження дитини.

З даного приводу суд акцентує увагу, що відповідно до пункту 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Пунктом 12 Порядку № 1751 визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Суд наголошує, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, досліджуючи матеріали справи, а саме конверт, яким надіслано заяву позивача до УПСЗН Ладижинської міської адміністрації з додатками, судом встановлено, що такий відповідно до штемпеля пошти, було зареєстровано в республіці Польща 17.11.2022 року.

Отже, зазначене свідчить про те, що позивач звернулась за відповідною допомогою в межах визначеного законодавцем строку 12 місяців, а саме 17.11.2022 року (момент реєстрації листа для відправки у поштовому відділенні). У зв`язку з чим, така підстава для відмови, як пропущення позивачем строку звернення за допомогою при народженні, є безпідставною та необгрунтованою.

Стосовно доводів відповідача про те, що згідно Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, заяву про призначення допомоги при народженні дитини з необхідними документами, повинні були особисто подати мати (батько) дитини або через додаток Е-малятко за електронним підписом матері (батька), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Статтею 33 Конституції України закріплено кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Суд звертає увагу, що реалізація позивачкою права на вільний вибір місця проживання/перебування, гарантованого Конституцією України не може ставитись в залежність від місця проживання/перебування особи та позбавляти права її дитину на отримання належної державної допомоги.

Окремо також суд наголошує, що в межах урегулювання чинних норм законодавства Постановою КМУ № 340 внесено зміни до Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751, де зазначено, що у період дії воєнного стану для призначення допомоги при народженні дитини один із батьків (опікун), який тимчасово перебуває за межами України (крім осіб, які перебувають на території держави, визнаної згідно із законом державою-окупантом та/або державою-агресором щодо України), надсилає до органу соціального захисту населення за своїм зареєстрованим (задекларованим) місцем проживання (перебування) заяву та видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини.

Разом з тим, оскільки, закон не має зворотної дії у часі, суд не застосовує вказану норму до даних правовідносин, а лише наголошує, що законодавець в межах правового поля під час дії військового стану врегулював діючі норми з метою виключення порушення прав громадян.

Крім того, слід врахувати рішення Європейського Суду з прав людини «Пічкур проти України» у якому значиться, що виплата соціальних платежів сама по собі не може ставити осіб, які проживають у різних країнах, у відносно схоже становище, оскільки будь-яка система соціального забезпечення, у першу чергу створена для забезпечення певних мінімальних стандартів рівня життя осіб, що проживають у відповідній країні, та обслуговування їхніх потреб. Практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За приписами статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Враховуючи зазначене суд вважає, що право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань, а відтак відмова відповідача у призначенні позивачці вказаної допомоги є протиправною.

Стосовно того, що жінки, які мають зареєстроване місце проживання на території України і народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають видані компетентним органом країни легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, належним буде зазначити про таке.

Як судом встановлено з наявних матеріалів справи доказів, реєстрацію народження дитини проведено Відділом Реєстрації Актів Цивільного Стану м. Бидгощ 04.01.2022 року, свідоцтво № 0461011/00/AU/2022/665109.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований громадянином України, що підтверджується довідкою про реєстрацію особи, яка видана Консульством України в Гданську № 61316/536-117 від 18.02.2022 року (зазначені документи перекладено на українською мовою).

Отже, вказані документи свідчать про те, що дитина зареєстрована громадянином України та повна виписка зі свідоцтва про народження ОСОБА_2 , перекладена присяжним перекладачем української мови м. Бидгощ, яка внесена до списку присяжних Перекладачів Міністерства Юстиції Республіки Польща № ТР/70/08. Яка перекладаючи документ підтвердила, що переклад відповідає оригіналу на польській мові.

Більше того, відповідачем не було конкретизовано та роз`яснено позивачу, які саме документи слід легалізувати.

Окремо суд акцентує увагу, що консульська легалізація офіційних документів - це процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ. Легалізація документів здійснюється для тих країн, які не підписали Гаазьку конвенцію 05.10.1961 року, що скасовує вимогу легалізації офіційних документів.

Враховуючи той факт, що і Республікою Польща, і Україною було підписано Гаазьку конвенцію, дане зобов`язання відповідача щодо легалізації документів позивачем є протиправне.

Крім того, при розгляді даної справи суд вважає за належне відступити від надмірного формалізму у даному питанні та зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи, керуючись позицією на якій наголошує Верховний суд у прийнятій постанові № 240/4894/23, де зазначено про те, що загально прийнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як "in dubio pro persona" або "in dubio pro homine" (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини".

Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

Тому, з метою належного та повного захисту прав позивача, які безпосередньо охоплюють права дитини, суд вважає, що достатнім та належним захистом прав позивача буде визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради № 03/519 від 23.12.2022 року щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні допомоги при народженні дитини.

Відтак, задля ефективного захисту порушених прав позивачки суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 , державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2

Враховуючи наведене, та те, що нормами чинного законодавства позивачу гарантоване право на отримання допомоги при народженні дитини, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст.73-77,90,94,139,241,245,246,250,255,295КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради № 03/519 від 23.12.2022 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.(одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 ).

Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення Ладижинської міської ради Вінницької області (вул. Процишина, 91, м. Ладижин, Вінницька область, 24321, код ЄДРПОУ 20088333).

Рішення суду сформовано: 10.04.2024.

СуддяБошкова Юлія Миколаївна