Постанова № 11826427, 02.07.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

01 липня 2010 року Справа № 5020-4/084                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Маслової З.Д.,

суддів                                                                      Градової О.Г.,

                                                                                          Заплава Л.М.,

за участю представників сторін:

позивача: Опанасенко Наталя Сергіївна, довіреність №б/н від 15.01.09, товариство з обмеженою відповідальністю "Максимум";

відповідача: Чекунов Костянтин Володимирович, довіреність №189 від 25.06.10, публічне акціонерне товариство "Сведбанк";

третя особа: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Паниол";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Максимум" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 27 травня 2010 року у справі №5020-4/084

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Максимум" (вул. М. Музики, буд. 58, кв. 74, місто Севастополь, АР Крим, 99007; ЄДРПО 31005009)

(вул. Камишове шосе, 7-Г, місто Севастополь, АР Крим, 99040)

до публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (вул. Комінтерну, 30, місто Київ, 01032; ЄДРПО 19356840)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "Паниол" (вул. М. Музики, буд. 58, кв. 74, місто Севастополь, АР Крим, 99007)

про визнання пунктів договору та додаткової угоди недійсними

                                                            ВСТАНОВИВ:

                    29 квітня 2010 року відкрите акціонерне товариство "Максимум" (далі ВАТ "Максимум") звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про визнання недійсним пункту 5.2 кредитного договору №15/06-4 від 17.04.2006 в частині обов'язку позивача надати додаткове забезпечення, пункту 12.6 договору застави від 17.04.2006 в редакції додаткової угоди №3 від 16.04.2009 в частині зобов'язання позивача надати додаткове забезпечення кредиту, пунктів 3, 4, 5, 6, 7 додаткової угоди №8 від 17.04.2009 до кредитного договору №15/06-04 від 17.04.2006 (в рішенні помилково вказаний №16/06-4 кредитного договору) , а також визнання недійсним договору поруки №14Т2004І від 17.04.2009, укладеного між ВАТ "Сведбанк" в особі Севастопольського відділення, ТОВ "Максимум" та ТОВ "Паниол ".

                    Рішенням господарського суду міста Севастополя від 27 травня 2010 року у справі №5020-4/084 у задоволенні позову відмовлено.

                    Рішення мотивовано тим, що позивачем не надано доказів невідповідності нормам чинного законодавства умов наведених вище договорів в цілому та окремих їх положень (а. с. 136).

          Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ВАТ "Максимум" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також суд не звернув увагу та не дослідив надані позивачем та третьою особою докази.

У зв’язку з зайнятістю в іншому судовому процесі судді Фенько Т.П., розпорядженням заступника голови суду від 01 липня 2010 року її замінено на суддю Заплава Л.М.

          У судовому засіданні, призначеному на 01 липня 2010 року, представник позивача підтримував доводи апеляційної скарги, представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити без змін рішення суду першої інстанції, представник третьої особи не з’явився, про дату та час розгляду справи сповідомлений ухвалою суду від 16 червня 2010 року (а. с. 138-139).

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а явку представників сторін обов’язковою визнано не було, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності представника третьої особи.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 ГПК України, судова колегія встановила наступне.

17.04.2006 між акціонерним комерційним банком "ТАС-Коммерцбанк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сведбанк") та товариством з обмеженою відповідальністю "Максимум" (далі позичальник), було укладено кредитний договір №15/06-4, відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої обов'язки у повному обсязі у строки, передбачені договором (а.с.20-26).

Пунктами 1.2, 1.3 кредитного договору №15/06-4 встановлено розмір кредитної лінії -1.200.000,00 грн., строк користування кредитною лінією - з 17.04.2006 по 16.04.2009.

Пунктом 5.1.1 кредитного договору сторони погодили, що виконання кредитного договору забезпечується заставою товарів в обігу загальною балансовою вартістю 1.424.916,21 грн. ринковою вартістю за домовленістю сторін у 1709899,46 грн.

17.04.2006 між акціонерним комерційним банком "ТАС-Коммерцбанк" і (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сведбанк") - заставодержатель, та товариством з обмеженою відповідальністю "Максимум" - заставодавець, було укладено договір застави у забезпечення виконання кредитного договору №15/06-4 (а.с.38-41).

Додатковою угодою від 09.06.2006 до кредитного договору сторони збільшили розмір кредитної лінії до 1.800.000,00 грн., а також виклали пункт 5.1.1кредитного договору сторони погодили, що виконання кредитного договору забезпечується заставою товарів в обігу загальною балансовою вартістю 1424916,21 грн. ринковою вартістю за домовленістю сторін у 1709899,46 грн. (а. с. 28).

17.04.2009 між сторонами у справі було укладено додаткову угоду №8, яка оспорюється, пунктами 3, 4, 5, 6, 7 якої сторони доповнили кредитний договір №15/06-4 пунктами 5.1.2, 5.1.3 та 5.1.4 стосовно забезпечення виконання кредитного договору порукою ТОВ "Паниол", Іконнікова Ю.О. та Іконнікова К.Ю., які є засновниками ТОВ "Максимум". (а.с. 9 зворот,35).

Пунктами 6, 7 додаткової угоди №8 сторони доповнили кредитний договір №15/06-4 пунктами 5.1.5 та 5.1.6 стосовно забезпечення виконання кредитного договору іпотекою трансформаторної підстанції ТП 1525 з силовими трансформаторами 2x630 КВА кабельної лінії КВ ТП 1133, ТП 1525, ТП 1518, які знаходяться за адресою: м. Севастополь, Камишове шоссе, 7 і належать майновому поручителю Іконнікову Ю.О., а також іпотекою земельних ділянок загальною площею 0,742 га, що знаходяться за адресою: Нахімовський район у м. Севастополі в межах СТ "Дерзкий", ділянки № 20, 21, 22, 23, 24, 25, 263, 264, 265, 266, 267 та 268 (а.с.35).

16.04.2009 між сторонами у справі було укладено додаткову угоду №3 до договору застави від 17.04.2006, якою, зокрема, було викладеного в новій редакції пункт 12.6 договору застави: у разі загибелі, пошкодження предмету застави або в разі будь-якого зменшення вартості предмету застави (за оцінкою заставодержавтеля), заставодавець зобов'язується протягом чотирнадцяти банківських днів з моменту загибелі, пошкодження чи зменшення вартості предмету застави надати в забезпечення основного зобов'язання аналогічне за вартістю та якістю майно або додаткове забезпечення, що задовольняє заставодержателя. Невиконання зобов'язання, передбаченого абзацом першим цього пункту договору, розцінюється як істотне порушення умов договору, в зв'язку з чим, заставодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання згідно з умовами кредитного договору (а.с.50).

Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2009 між публічним акціонерним товариством "Сведбанк" - банк, товариством з обмеженою відповідальністю "Паниол" - поручитель, та товариством з обмеженою відповідальністю "Максимум" - позичальник, було укладено договір поруки №14Т2004І, відповідно до пункту 1 якого поручитель зобов’язався перед банком відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику згідно умов кредитного договору №15/06-4 від 17.04.2006 (а.с.64-66).

Позивач вважає, що пункт 5.2 кредитного договору та п. 12.6 договору застави від 17.04.2006 в редакції додаткової угоди №3 від 16.04.2009 до договору застави від 17.04.2009, а також пункти 3, 4, 5, 6, 7 додаткової угоди №8 від 17.04.2009 до кредитного договору №15/06-4 від 17.04.2006 в частині додаткового забезпечення зобов’язань, суперечать вимогам статті 203, ч. 3 статей 509, 579,580 ЦК України. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з позовом про визнання пунктів договору та додаткової угоди недійсними.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5- 6 статті 203 ЦК України.

В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Надаючи оцінку укладеним між сторонами у справі правочинам на предмет їх відповідності вимогам статті 203 Цивільного кодексу України суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1 статті 203 ЦК України - зміст правочину не може          суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В даному випадку між сторонами у справі укладено кредитний договір, договір застави, а також договір поруки можливість укладення яких прямо передбачена статтею 1054 ЦК України, Законом України "Про заставу", а також статтями 553-559 ЦК України.

Згідно з статтею 627 ЦК України встановлено: що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положення пункту 5.2 кредитного договору визначають підстави, при наявності яких банк вправі вимагати додаткового забезпечення кредиту у випадку погіршення або загрози погіршення фінансового стану зайомщика, пошкодження або зменшення вартості предмету застави.

Пунктом 12.6 в редакції додаткової угоди №3 від 16.04.2009 до договору застави від 17.04.2006 прередбачено, що у разі загибелі, пошкодження предмету застави або в разі будь-якого зменшення вартості предмету застави (за оцінкою заставодержавтеля), заставодавець зобов'язується протягом чотирнадцяти банківських днів з моменту загибелі, пошкодження чи зменшення вартості предмету застави надати в забезпечення основного зобов'язання аналогічне за вартістю та якістю майно або додаткове забезпечення, що задовольняє заставодержателя.

Невиконання зобов'язання, передбаченого абзацом першим цього пункту договору, розцінюється як істотне порушення умов договору, в зв'язку з чим, заставодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання згідно з умовами кредитного договору (а. с. 50-51)

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог і заперечень.

Позивач не надав судовій колегії апеляційного суду доказів невідповідності нормам чинного законодавства вищенаведених договорів в цілому та окремих їх умов та додаткових угод.

Відповідно до пункту 2 статті 203 ЦК України - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір №15/06-4 від 17.04.2006 та додаткові угоди до нього, договір застави від 17.04.2006, а також договір поруки від 17.04.2009 від імені банку підписувались директором Севастопольського відділення АКБ "ТАС-Коммерцбанк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сведбанк"), від імені товариства з обмеженою відповідальністю "Максимум" - генеральним директором Іконніковим К.Ю., від імені ТОВ "Паниол", як поручителя, - директором Іконніковим Ю.О.

В процесі розгляду справи позивачем, третьою особою не заявлено доводів про недійсність укладених правочинів у зв'язку з відсутністю у осіб, які їх укладали, належного обсягу повноважень. Відсутність повноважень у сторін судом також не встановлено.

Згідно з пунктом 3 статті 203 ЦК України - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Позивач у судовому засіданні посилався на той факт, що укладення між сторонами у справі угод про додаткову поруку збоку ТОВ "Паниол", Іконнікова Ю.О. та Іконнікова К.Ю., а також про додаткове забезпечення виконання кредитного договору іпотекою трансформаторної підстації та земельних ділянок, відбувалось за відсутності вільного волевиявлення у ТОВ "Максимум" у зв'язку з наявністю примусу збоку банку.

Як зазначалось вище, згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Дослідивши укладені між сторонами та осворювані позивачем правочини, судом встановлено, що підставами їх укладення була саме домовленість сторін.

З матеріалів справи вбачається, що 01.04.2009 збоку генерального директора "Максимум" мало місце звернення на адресу директора Севастопольського відділення ВАТ "Сведбанк", в якому було висловлено повторне прохання продовжити строк дії кредитної лінії по кредитному договору № 15/06-4 від 17.04.206 на один рік - до 17.04.2010. У вказаному листі висловлювалася готовність, у випадку необхідності, надати забезпечення зобов'язання заставленим майном у вигляді земельної ділянки площею 0,742 га, придбаної для розширення торгово-складського комплексу та електропідстанції, розташованої по Камишовому шоссе, 7 (а.с.19, 61).

Судом встановлено, що саме запропоновані позивачем об'єкти і стали предметом додаткового забезпечення виконання кредитного договору.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про добровільне пропонування позивачем додаткового забезпечення у виконання кредитного договору в одмін на згоду банку щодо продовження строку користування кредитною лінією на один рік.

Судова колегія також звертає увагу на статтю 8 Закону України "Про заставу", частиною 2 якої передбачено, що у разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави, заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений чи пошкоджений предмет застави.

В даному випадку матеріалами справи не підтверджується наявність збоку заставодержателя - банку, жодних вимог про надання додаткового забезпечення, а лише має місце добровільне пропонування такого забезпечення самим позичальником (заставодавцем).

З урахуванням викладеного, відсутність вільного волевиявлення сторін є недоведеною, доводи апеляційної скарги в цій частині протирічать матеріалам справи і фактичним обставинам.

Пунктом 4 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено: правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до вимог статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти:

правочини між юридичними особами;

правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною 1 статті 206 цього Кодексу;

інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно з частиною 1 статті 209 Ц.К. України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Статтею 210 ЦК України встановлено: правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

В даному випадку між сторонами у справі укладені: кредитний договір, договір застави та договір поруки, які не підлягають державній реєстрації.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до вимоги частини 1 статті 13 Закону України "Про заставу" договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.

Судом встановлено, що в момент укладення договору застави від 17.04.2006 предметом застави були рухомі речі, у зв'язку з чим, саме в момент укладення договору вимоги щодо форми правочину було дотримано.

Відповідно до статті 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (до якого в силу статті 546 відноситься порука), вчиняється у письмовій формі.

Приймаючи до уваги ті факти, що оспорювані позивачем правочини укладені саме в письмовій формі, підписані уповноваженими особами та скріплені печатками, судова колегія не вбачає підстав для визнання таких правочинів недійсними, як таких, що не відповідають вимогам пункту 4 статті 203 Цивільного кодексу України.

Пункт 5 статті 203 Цивільного кодексу України - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Доказів того, що укладені сторонами правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків позивачем надано не було, ні суду прешої інстанції, ні другої інстанції.

Про відповідність кредитного договору, договору поруки та додаткових угод вільному волевиявленню учасників правочинів, які відповідали їх внутрішній волі, свідчить і протокол загальних зборів учасників ТОВ "Максимум" від 10.04.09 про надання генеральному директору Іконнікову К.Ю. повноважень на підписання необхідних додаткових угод до кредитного договору №15/06-04 від 17.04.2006.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави для визнання недійсними п. 5.2 кредитного договору №15/06-04 від 17.04.2006 в частині додаткового забезпечення, п. 12.6 договору застави від 17.04.2006 в редакції додаткової угоди №3 від 16.04.2009 в частині надання позивачем додаткового забезпечення, пунктів 3,4,5,6,7 додаткової угоди №8 від 17.04.2009 та договору поруки №14Т20041 від 17.04.2009 між ВАТ "Сведбанк", ТОВ "Максимум" та ТОВ "Паниол"

          Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                            ПОСТАНОВИВ:

          Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Максимум" залишити без задоволення.

                    Рішення господарського суду міста Севастополя від 27 травня 2010 року у справі №5020-4/084 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  

Судді