Рішення № 118168445, 03.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року Справа № 160/5129/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/5129/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

23.02.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому позивач просить:

- визнати противоправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), щодо відмови у виключенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН НОМЕР_2 ) з військового обліку на підставі ч. 6 п. 6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із раніше засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину за ч. 2 ст. 142 КК України (розбій, кримінальний кодекс, який діяв на той час);

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) виключити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН НОМЕР_2 ) з військового обліку на підставі ч. 6 п. 6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із раніше засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину за ч. 2 ст. 142 КК України (розбій, кримінальний кодекс, який діяв на той час) з видачою відповідної довідки;

- скасувати мобілізаційну повістку б/н видану ІНФОРМАЦІЯ_4 на 22.12.2023 року о 12-00 годину, команда № НОМЕР_3 .

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 23.02.2024 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 28.02.2024 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 28.02.2024 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, а саме:

- звернення позивача до відповідача щодо виключення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН НОМЕР_2 ) з військового обліку на підставі ч. 6 п. 6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із раніше засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину за ч. 2 ст. 142 КК України (розбій, кримінальний кодекс, який діяв на той час);

- листи-відмови/рішення тощо про відмову позивачеві у виключенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН НОМЕР_2 ) з військового обліку на підставі ч. 6 п. 6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із раніше засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину за ч. 2 ст. 142 КК України (розбій, кримінальний кодекс, який діяв на той час);

- лист/відповідь відповідача на звернення позивача від 25.01.2024 року за №164/1;

- всі наявні докази щодо суті спору.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 03.04.2024 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позову зазначає, що звернувся до відповідача з заявою про виключення його з військового обліку.

Покликався на п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", який передбачає, що виключенню з військового обліку підлягають особи, які раніше були засуджені за вчинення тяжкого злочину.

На своє звернення отримав відмову, яку вважає протиправною, тому звернувся до суду із цією позовною заявою, за захистом порушених прав.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Ухвалою суду від 28.02.2024 року відкрито провадження в цій адміністративній справі, та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ухвалою суду від 28.02.2024 року, відповідачу було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі №160/5129/24.

Відповідачем отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується матеріалами справи.

Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

ІV. ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 року провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також, цією ухвалою суду від 28.02.2024 року, третій особі було запропоновано надати пояснення по справі.

Станом на 03.04.2024 року від третьої особи письмові пояснення по справі не надали, хоча третя особа повідомлялася судом належним чином згідно з положень КАС України, що також підтверджується матеріалами справи.

V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Згідно матеріалів справи, позивач, ОСОБА_1 1981 р.н. був засуджений 22.10.2002 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська за ч. 2 ст.142 КК України (розбій, кримінальний кодекс, який діяв на той час), строком на 5 років з конфіскацією майна та відбував покарання у Криворізької виправної колонії № 80 та був виключений з військового обліку, що зазначено у Довідці форми Б серії 00 № 234207 від 01.07.2005 року, у графі «причетність до військової служби» (в/об).

09.12.2023 року представниками ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з представниками поліції, було виписано позивачеві повістку, якою зобов`язано з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 11.12.2023 року,

У зв`язку із наведеним, позивач з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де у нього було вилучено Довідку про виключення його з військового обліку.

18.12.2023 року після проходження ВЛК, працівником ІНФОРМАЦІЯ_5 позивачеві була видана мобілізаційна повістка на 22.12.2023 року об 12-00 годин.

21.12.2023року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із вимогами щодо о виключення з військового обліку на підставі судимості за тяжкий злочин та скасування мобілізаційної повістки.

Не отримавши відповідь на заяву, 25.01.2024 року позивач повторно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою, у якій провив надати йому відповідь на заяву від 21.12.2023 року про прийняте рішення, щодо виключення з військового обліку на підставі судимості за тяжкий злочин.

02.02.2024 року відповідачем була надана відповідь за №244 щодо результату розгляду звернень позивача від 25.02.2024 року та 21.12.2023 року, у якій відповідач зазначає, що заява позивача від 21.12.2023 року була розглянута та надано ґрунтовну відповідь від 25.01.2024 року за вихідним № 164/1, яку направлено на адресу позивача засобами поштового зв`язку.

Також у листі роз`яснено, що відповідно до норм чинного законодавства позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних запасу ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв`язку із чим відсутні підстави для повернення позивачеві оригіналу Довідки про виключення з військового обліку.

21.12.2023 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 позивачем була надіслана скарга на неправомірні дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_7 було надано письмову відповідь на скаргу позивача від 02.02.2024 року за №1/30/1532, у якій зазначено, що звернення позивача від 21,12.2023 року розглянуто та що застосування положень п.6 ч. 6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» є безпідставним, бо згідно положень визначених п. 6 ч. 1 ст. 55 КК України (в редакції 1960 р. зі змінами) з 02.07.2010 року, судимість за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.10.2002 року за ч. 2 ст. 142 КК України ( в редакції 1960 року зі змінами) є погашеною.

Позивач не погодившись із такими діями відповідача звернувся до суду із цією позовною заявою да захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача 1,2, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та триває до цього часу. 24 лютого 2022 з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань Законом України від 03 березня 2022 року №2105-ІХ затверджений Указ Президента України від 24 лютого 2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі по тексту - Указ №69/2022).

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з ч. 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч. 9 cт. 14 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у редакції на час виникнення спірних правовідносин, на районні (міські) комісії з питань приписки покладаються, серед іншого, такі функції:

- зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов`язаних громадян, яких:

- за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час;

- раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання;

виключення з військового обліку громадян, яких:

- за станом здоров`я визнано непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

- раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

VІІ. ОЦІНКА СУДУ

Дослідивши докази по справі, судом встановлено, що за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22.10.2002 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано винним за ч. 2 ст.142 КК України (в редакції 1960 р. зі змінами) та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Відповідно до довідки форми Б серії 00 № 234207 від 01.07.2005 року встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 звільнився з місць позбавлення волі 01.07.2005 року умовно-достроково з невідбутим строком покарання 1 рік 7 місяців 18 днів.

Отже, ОСОБА_1 1981 р.н. був засуджений 22.10.2002 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська за ч. 2 ст.142 КК України (розбій, кримінальний кодекс, який діяв на той час), строком на 5 років з конфіскацією майна та відбував покарання у Криворізької виправної колонії №80 та був виключений з військового обліку, що зазначено у Довідці форми Б серії 00 № 234207 від 01.07.2005 року, у графі «причетність до військової служби» (в/об).

Відповідно до положень ст. 142 КК України (в редакції 1960 року) напад з метою заволодіння індивідуальним майном громадян,

поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи,

яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства

(розбій), карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти

років з конфіскацією майна або без конфіскації.

Розбій, вчинений за попереднім зговором групою осіб або особою, яка раніше вчинила розбій з метою заволодіння державним, колективним чи індивідуальним майном громадян, або бандитизм, карається позбавленням волі на строк від п`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Розбій, поєднаний з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень або вчинений з проникненням у житло чи особливо небезпечним рецидивістом, карається позбавленням волі на строк від шести до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Стаття 7-1 КК України (який діяв на той час) тяжкими злочинами визнаються перелічені в частині 2 цієї статті умисні діяння, що являють підвищену суспільну небезпеку. До тяжких злочинів належать, серед іншого розбій з метою заволодіння державним, колективним майном або індивідуальним майном громадян (статті 86 і 142).

Відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України у редакції, яка діяла на час винесення позивачу вироку, залежно від ступеня тяжкості злочини поділялись на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Злочином середньої тяжкості визнавався злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тоді як за вчинення тяжкого злочину було передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Таким чином, злочин, за вчинення якого було засуджено позивача, станом на час його вчинення та винесення вироку, визнавався тяжким.

Водночас, відповідач помилково визначає його як нетяжкий злочин.

Крім того, суд звертає увагу на те, що редакція п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачає, що виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Водночас розмежування того, чи ці особи є такими, що на даний час мають судимість, або такими, судимість яких є погашеною або знятою, вказана норма не містить.

З огляду на це, підстави відмови, вказані відповідачем у повідомленні від 02.02.2024 року за №244, є необґрунтованими і протиправними.

Відповідач не довів, що діяв у спосіб, визначений законом.

З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_8 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.12.2023 року щодо виключення його з військового обліку та вирішити її із урахуванням правової оцінки, наданої судом.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, з урахуванням положень ч.2 ст. 9 КАС України, про задоволення позовної заяви в частині визнання протиправними підстав відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 , викладені листом ІНФОРМАЦІЯ_8 від 02.02.2024 року за №244 та в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_8 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.12.2023 року щодо виключення його з військового обліку та прийняти рішенняіз урахуванням правової оцінки, наданої судом.

VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що Пенсійним органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності прийнятого рішення про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_8 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними підстави відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 , викладені листом ІНФОРМАЦІЯ_8 від 02.02.2024 року за №244.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_9 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.12.2023 року щодо виключення його з військового обліку та прийняти рішенняіз урахуванням правової оцінки, наданої судом.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_8 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 908,40 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 03.04.2024 року.

Суддя В.В. Ільков