Постанова № 11816429, 06.07.2006, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2006 р. Справа № 12/112

Суддя господарського суду Чернівецької області Гушилик Світлана Миколаївна

розглядаючи справу

за позовом Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до відповідача Вижницький держспецлісгосп агропромислового комплексу

про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів - 4293,23грн.

за участю представників:

Від позивача –Симоненко О.І. –гол. спеціаліст

Від відповідача –не з’явився

Пунктом 6 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.

З урахуванням об’єктивного складу сторін, предмету спору та місце знаходження відповідача згідно із статтями 12, 15 ГПК України дана справа відноситься до підвідомства господарських судів та підсудна господарському суду Чернівецької області, однак розглядається за правилами КАС України.

СУТЬ СПОРУ: Чернівецьке обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів м.Чернівці звернулось з позовом до Вижиницького держлісгоспу агропромислового комплексу смт. Берегомет Вижницького району Чернівецької області про стягнення штрафних санкцій в сумі 4293,23 грн. за нестворені робочі місця для інвалідів, відповідно до звіту “Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік”.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на звітні дані відповідача за підсумками 2005р., де норматив працевлаштування інвалідів склав 8 чол., однак відповідачем в порушення ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України від 15.06.2004р. № 1773-ІУ (далі –Закон), його не виконано, так як було працевлаштовано 7 інвалідів, а тому він повинен сплатити штрафні санкції в розмірі 4293,23 грн.

Справу порушено ухвалою господарського суду Чернівецької області від 10.05.2006 р. та призначено на 29.05.2006 р. за участю представників сторін (суддя Бутирський А.А.).

В судовому засіданні 29.05.2006 року оголошено перерву до 06.06.2006 року.

Ухвалами від 06.06.2006 року та 19.06.2006 року розгляд справи перенесено та запропоновано відповідачу надати докази, проте які заходи останній здійснював у 2005 році, спрямовані на створення робочого місця для інваліда. Крім того надати докази, що він інформував (і як) державну службу зайнятості та Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність вільних робочих місць (вакантної посади) для працевлаштування інвалідів, починаючи з грудня 2004 року (звітність за формою № 10-ПІ за 2005 рік, звітність за формою № 3-ПН з грудня 2004 року по грудень 2005 року).

Розпорядженням голови господарського суду Чернівецької області Желіка Б.Є. від 30.06.2006 р. у зв’язку з виходом судді Бутирського А.А.. у відпустку справу передано до провадження судді Гушилик С.М.

Відповідач в своєму відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що його основним видом діяльності є лісництво, лісозаготівля, лісопильне виробництво та інше, а згідно листа територіального управління Держнаглядохоронпраці України по Чернівецькій області від 08.11.2004 року створення робочих місць для інвалідів на підприємстві не допускається (а.с.10-23).

В судовому засіданні 04.07.2006 року представник відповідача не з’явився, витребувані судом докази не надав, а тому проаналізувавши надані матеріали, суд прийшов до висновку про можливість вирішення спору без його участі за документами, які є в матеріалах справи.

Представник позивача свої вимоги підтримує в повному обсязі і просить задовольнити позов.

Заслухавши представника позивача, розглянувши подані документи, з’ясувавши фактичні обставини справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Статтею 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.

Частиною 4 статті 43 Конституції України проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до ч.3 ст.5 Закону України “Про охорону праці” працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи. Статтею 12 цього Закону визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов’язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов’язку працевлаштування інвалідів.

Таким чином, особливості господарської діяльності Товариства та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути підставою для зменшення встановленого ст.19 Закону нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено обов’язок підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно п.10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Відповідно до статті 18 Закону № 875-ХІІ обов’язок щодо працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради народних депутатів, громадські організації інвалідів. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають передувати певні дії підприємств (об’єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.

Відповідач не надав доказів створення в установленому порядку робочих місць для працевлаштування інвалідів та повідомлення про наявність таких вакансій державну службу зайнятості та відділення фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно звітних даних за 2005р. про зайнятість та працевлаштування інвалідів (звіт форми 10-ПІ) у Вижиницькому держлісгоспі агропромислового комплексу, у якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 192 чоловіки, норматив для працевлаштування інвалідів становив 8 осіб, однак підприємством було працевлаштовано лише 7 осіб (а.с.5), що в розрахунку складає 4293,23 грн. - середньорічна заробітна плата одного працюючого.

За таких обставин справи позов підлягає задоволенню. З відповідача стягується 4293,23 грн. за 1 (одне) нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 71,86,94,159,160-163,185,186, п.6 Прикінцевих та перехідних Положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Вижиницького держлісгоспу агропромислового комплексу смт. Берегомет Вижницького району Чернівецької області, (ідент. код 30749729, р/р 260093013135, МФО 356345 відділення Ощадбанку) на користь Чернівецького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 87-г, (код 23246436, ВДК в м.Чернівці р/р 31210230500002, МФО 856135) 4293,23 грн. штрафних санкцій.

3.          Стягнути з Вижиницького держлісгоспу агропромислового комплексу смт. Берегомет Вижницького району Чернівецької області, (ідент. код 30749729, р/р 260093013135, МФО 356345 відділення Ощадбанку) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 42,93 грн.

4.          Відповідно до ч.1 ст.185, ч.1,3,5 ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першою інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня складання у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

5.          Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений цим Кодексом строк, постанова набирає сили після закінчення цього строку.

У разі надання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                             С.М. Гушилик