Рішення № 118156794, 22.02.2024, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/7384/20

Категорія 8

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2024 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Волошинії А.М.,

за участю: представників Позивача - Геращенко В.І. та Васильєвої С.М.

представника Відповідача-1 - адвоката Корнієнко О.О.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_2 , державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві Гриценко Людмили Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Гаражний автокооператив «Вікторія» про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок та приведення у придатний для користування стан,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій позивач, уточнивши свої вимоги, просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві Гриценко Л.Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.04.2016 року № 29454330 на земельну ділянку, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 937921180000 за ОСОБА_2 ; 2) зобов`язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 17.8 кв.м на АДРЕСА_1 (код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.

Позов мотивований тим, що за результатами здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель, що перебувають у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що державним реєстратором управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гриценко Людмилою Леонідівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.04.2016 року № 29454330, яким за ОСОБА_2 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 , а саме: гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 . Київська міська рада, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_2 , ні іншим особам у власність чи користування не приймала. Дані факти дають підстави вважати, що ОСОБА_2 здійснила самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна. Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890 проведено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки: 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-розрібні та цегляні гаражі гаражного автокооперативу «Вікторія» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження від 31.01.2020 № 20-0050-07. Дані факти свідчать про намагання ОСОБА_2 в незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді м. Києва згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Враховуючи вищевикладені обставини, Київська міська рада не погоджується з діями ОСОБА_2 , вважає їх такими, що прийняті у спосіб що суперечить нормам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), а запис про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна таким, що підлягає скасуванню з огляду на наступне. Щодо неправомірних дій державного реєстратора Гриценко Людмили Леонідівни та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.04.2016 року № 29454330. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що підставою виникнення права власності стала довідка, серія та номер: 57. виданий 07.04.2016, видавник: «ВІКТОРІЯ» гаражний автокооператив (Подільський р-н), голова Гнатюк В.П. ; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 13.04.2016. видавник: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна. З аналізу норм законодавства вбачається, що інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому, держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою ведення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно. Враховуючи вищевикладене, рішення державного реєстратора Гриценко Людмили Леонідівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29454330 від 28.04.2016 року є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм законодавства з питань вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і підлягає скасуванню.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 05.08.2020 року провадження у вказаній справі було відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 15.02.2022 року залучено до участі в справі як третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог, щодо предмету спору - Гаражний автокооператив «Вікторія».

05.06.2023 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено до розгляду справи по суті.

У липні 2023 р. представником Відповідача-1 - адвокатом Корнієнко О.О. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні гаражного автокооперативу «Вікторія» (далі - ГА «Вікторія»), а будь-яких даних про те, що вона вибула з комунальної власності немає. При цьому наданий Позивачем до суду акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07 від 31.01.2020, на який він посилається як на підставу своїх вимог, не містить будь-яких підписів про ознайомлення або заперечення з боку користувача земельної ділянки ГА « Вікторія », що свідчить про те, що Позивач самостійно склав вказаний акт та самостійно визначив об`єм інформації, яка була включена до нього. Вказаний акт, на думку представника Відповідача-1, не тільки спростовує доводи Позивача, але й навпаки підтверджує безпідставність заявленого позову, оскільки підтверджує, що Позивачу достовірно було відомо про перебування зазначеної земельної ділянки у користуванні ГА « Вікторія », сплату останнім плати за користування земельною ділянкою, цільове призначення земельної ділянки тощо. Зазначена земельна ділянка надана ГА « Вікторія » у користування для задоволення потреб членів гаражного кооперативу відповідно до Закону України «Про кооперацію» та вона є складовою частиною кооперативу, який з моменту свого створення здійснює функції землекористувача в інтересах всіх власників гаражів (членів кооперативу) незалежно від того, чи проведена реєстрація права власності на гараж, чи ні. Представник також звертає увагу на те, що правовими підставами для здійснення функцій землекористувача гаражним автокооперативом «Вікторія» щодо земельної ділянки із кадастровим номером 8000000:91:066:005 є: рішення виконкому Київської міської ради № 985 від 03.10.1986, рішення виконкому Київської міської ради № 316 від 31.03.1988, розпорядження Київського міського голови № 969-Г від 03.08.2001, рішення Київської міської ради № 342/9830 від 23.10.2013. Таким чином, ГА «Вікторія» з 1988 року є користувачем земельної ділянки площею 1,4548 га (обліковий код 91:066:0005) на АДРЕСА_1 для обслуговування існуючих гаражів та автостоянки. Користування зазначеною земельною ділянкою є безперервним та відкритим протягом більше ніж 30 років. Будь-яких порушень законодавства щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не зафіксовано. Відповідно до довідки ГК «Вікторія» № 94 від 12.02.2022 ОСОБА_2 є членом автокооперативу та власником гаражного боксу № НОМЕР_1 на законних підставах. Крім того, представник вказує на відсутність будь-яких рішень Київської міської ради щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, вилучення її з користування ГА «Вікторія» чи зобов`язання кооперативу звільнити її, а також доказів того, яким чином державна реєстрація права власності на гаражний бокс порушує права та охоронювані законом інтереси Позивача. Щодо безпідставності вимог Позивача про скасування державної реєстрації права власності на гараж представник Відповідача-1 зазначила, що із урахуванням позиції Верховного Суду, наведеної у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, під час дослідження судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула права власності, оскільки сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності. За змістом позовної заяви Позивач зазначає, що скасування рішення про державну реєстрацію прав на об`єкти нерухомого майна викликано необхідністю захисту прав комунального майна за територіальною громадою в особі позивача, однак при цьому він нічого не зазначив про те, що користувачем земельної ділянки, права на яку намагається захистити позивач шляхом подання відповідного позову до Відповідача-1, є ГК «Вікторія» та саме кооператив є платником земельного податку за рахунок внесків членів кооперативу. При цьому представник також звертає увагу на те, що Позивач не надав схеми земельної ділянки, на якій розміщено гараж, а також акт визначення меж, у зв`язку з чим є незрозумілим, яку саме земельну ділянку намагається звільнити Позивач як самовільно зайняту та яку земельну ділянку необхідно привести у придатний до використання стан.

У серпні 2023 р. представником позивача подано відповідь на відзив, в якому зазначив, що Київська міська рада дізналася про рішення Відповідача-2 від 28.04.2016 № 29454330 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з відповідного реєстру від 28.11.2019 № 190757174. Вважає, що саме з цієї дати Київська міська рада дізналася про порушення своїх прав. Київська міська рада звертає увагу на те, що в Києві кожного дня здійснюється безліч державних реєстрацій речових прав на нерухоме майно, при цьому жодними нормативно правовим актом положеннями не передбачено обов`язок Київської міської ради проводити постійний моніторинг реєстру речових прав на нерухоме майно, Київська міська рада не в змозі відстежити всі реєстраційні дії в межах м.Києва, а тому тільки із інформаційної довідки від 28.11.2019 № 190757174 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка наявна в матеріалах справи, Київська міська рада дізналась про рішення державного реєстратора Гриценко Л.Л., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.04.2016 № 29454330 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої за ОСОБА_2 , зареєстровано спірний об`єкт нерухомого майна. Не погоджується з висновком представника Відповідача-1 щодо недотримання вимог Порядку в частині проведення перевірок земельного законодавства, а саме - неповідомлення позивача про виявлені недоліки та ненадання часу на їх усунення. Вважає, що Позивач не є в силу норм чинного законодавства користувачем та/або володільцем земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, щоб його повідомляти завчасно про перевірку земельної ділянки. Також наголошує, що Департаментом проведено саме обстеження земельної ділянки, а не перевірка дотримання вимог земельного законодавства, тож Порядком не передбачено обов`язку Департаменту щодо повідомлення/запрошення фізичних та/або юридичних осіб на обстеження земельних ділянок та обов`язковості надсилання акту за результатами такого обстеження землекористувачам. Позивач наголошує на тому, що дана справа має значний суспільний інтерес, оскільки її вирішення має виняткове значення для територіальної громади Подільського району м. Києва та в цілому всіх мешканців міста у зв`язку з запланованою побудовою нової дільниці Сирецько-Печерської лінії Київського метрополітену. Позивач вказує, що гаражний автокооператив «Вікторія» не набув права користування/власності земельною ділянкою, адже відповідного рішення Київська міська рада не приймала і рішення Київської міської ради № 342/9830 від 23.20.2013 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Гаражному автокооперативу «Вікторія» на АДРЕСА_1 , орієнтовної площею 1, 45 га, для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки» не є відповідним рішенням. За таких обставин, гараж Відповідача-1 є самочинним. Зауважує, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного, що підтверджується постановою Верховного Суду від 14.07.2021 року в справи № 947/22831/19, а також відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 10.05.2018 у справі 910/15993/16 право на самочинне збудоване майно є неіснуючим не породжує прав щодо розпорядження майном. Вказує, що у діях Відповідача-1 відсутня добросовісність, оскільки при будівництві об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці, особа, яка здійснює таке будівництво зобов`язана бути обізнана про правовий титул власності такої земельної ділянки. Таким чином, відсутня сукупність обставин для визнання за собою права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Щодо порушення норм законодавства у сфері реєстрації права власності на гараж зазначає, що для державної реєстрації права власності на гаражі, які були збудовані до 05.08.1992 і після цього проміжку часу, з урахуванням положень пунктів 41, 42, 81 Порядку, крім довідки відповідного кооперативу про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі та технічного паспорт, потрібний в тому числі і документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, тобто необхідно присвоїти такому об`єкту нерухомого майна, як гараж адресу для державної реєстрації права власності на нього, однак матеріали реєстраційної справи, що містяться в матеріалах судової справи, на підставі яких держаний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не містять такого обов`язкового документу. Вважає, що з цих підстав державний реєстратор зобов`язаний був прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав. На підставі зазначеного просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У серпні 2023 представником Відповідача-1 було направлено заперечення на відповідь на відзив. Зауважує, що Позивач хибно вважає себе власником земельної ділянки, на якій знаходиться спірний гараж, оскільки ці землі перебувають у комунальній власності, а тому власником є територіальна громада, в той час як Позивач є тільки її розпорядником. За таких обставин, зазначення Позивачем щодо відсутності строків позовної давності у контексті подання ним саме негаторного позову є неправомірним. Представник вважає, що різниця між власником та розпорядником полягає у тому, що перший обирає мету користування та розпоряджання цими землями, а другий - її реалізовує. Таким чином, підставою для подання позову має бути саме порушення публічного інтересу - інтересу територіальної громади. Зазначає, що Позивачем ні у позові, ні у відповіді на відзив не надано стверджуючих пояснень з посиланням на докази, в чому саме полягає порушення прав та охоронюваних інтересів відповідної територіальної громади, яке б виправдовувало позбавлення права власності Відповідача-1. Посилання Позивача на те, що суспільний інтерес полягає у побудові нової дільниці лінії метрополітену, вважає недоведеним, оскільки представником Відповідача-1 було отримано відповідь на адвокатський запит від КП «Київський метрополітен» № 44-НЮ від 22.03.2021, у якому зазначається, що будівлі та споруди Гаражного автокооперативу «Вікторія» лише частково заважатимуть для побудови нової дільниці лінії метро. Також представник з посиланням на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції наголошує на неприпустимості порушення розумного співвідношення між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Зауважує, що оскільки даний позов є аналогічний ще багатьом, котрі були подані Позивачем до інших власників гаражів ГА «Вікторія», задоволення таких позовних вимог може потягти за собою створення певного вектору судової практики, що призведе до втручання у право власності як мінімум 253 осіб (відповідно до кількості членів кооперативу «Вікторія» згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб). Вважає, що таке втручання вже не може вважатися пропорційним. Представник також не погоджується з тим, що як вказує Позивач, Відповідач-1 незаконно зареєструвала право власності на об`єкт нерухомого майна, і внаслідок цього не може вважатися добросовісним набувачем права власності на гараж. Посилається на положення частини 2 статті 191 Закону України «Про кооперацію», згідно з яким Відповідач-1, сплативши пайовий внесок за гараж та отримавши відповідну довідку від Гаражного кооперативу «Вікторія», яка в свою чергу є правовстановлюючим документом, отримала законну підставу для набуття права власності на цей гараж. Також адвокат Відповідача-1 зазначає, що відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення з боку члена кооперативу, а відтак і бути підставою для застосування щодо нього приписів статті 212 Земельного кодексу України. Посилається на Постанову Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 з правовим висновком про те, що під час вирішення питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. На підставі зазначеного представник Відповідача-1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги повністю та просили позов задовольнити у повному обсязі з підстав, які викладені у позовній заяві.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволені позовних вимог позивача та застосувати строки позовної давності.

Відповідач-2, будучі повідомлений про день, час та місце розгляду справи належним чином, в судове засідання повторно не з`явилися, про причини неявки суд не повідомив, не подала відзив на позовну заяву.

Представник третьої особи - гаражний автокооператив «Вікторія» в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва та за результатами якого складено Акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07. Обстеження проведено на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890.

За результатами вказаного обстеження земельної ділянки було встановлено, що земельна ділянка площею 1, 4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за гаражним автокооперативом «Вікторія»; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно- розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.

Позивач зазначає, що Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності жодних рішень щодо передачі вищезазначеної земельної ділянки під будівництво у власність чи у користування не приймала. На думку Позивача, Відповідач-1 здійснила самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , та має намір у незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді міста Києва.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Крім того, варто зазначити, що необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є доведена належними доказами наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто законодавець пов`язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою та другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, право власності припиняється у випадках встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Щодо позовних вимог Київської міської ради до державного реєстратора суд робить такі висновки

Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно з ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що: «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року по справі № 431/7386/19 (провадження № 61-8694св21) зазначено, що: «Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі».

Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлений судом, підтверджує, що цей спір виник між міською радою та ОСОБА_2 . Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовної вимоги міської ради до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено належними, достовірними та достатніми доказами ті обставини, на які позивач посилався як на підставу позову, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Щодо позовних вимог Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд зазначає наступне.

Позивач обґрунтовує дану позовну вимогу тим, що ОСОБА_2 надала державному реєстратору неповний пакет документів для проведення реєстраційних дій, зокрема, не було додано документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна (гаражу) адреси.

Водночас відповідно до положень статті 261 Закону України ««Про регулювання містобудівної діяльності» адреса присвоюється об`єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. Вказаний Закон також зазначає, що адреса не присвоюється, зокрема, будівлям та спорудам, що є приналежністю відповідної будівлі або споруди або їх складовою частиною.

З відповіді на адвокатський запит Державного підприємства «Національні інформаційні системи» № 241/13.2-16 від 19.01.2022, основною метою діяльності якого є технічне, технологічне забезпечення створення та супроводження програмного забезпечення ведення автоматизованих систем Єдиних та Державних реєстрів, що створюються відповідно до наказів Мін`юсту, а також інших електронних баз даних, що створюються відповідно до законодавства України, надання доступу фізичним та юридичним особам до автоматизованих систем Єдиних та Державних реєстрів, забезпечення збереження та захисту даних, що містяться в автоматизованих системах Єдиних та Державних реєстрів, у тому числі і єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно Міністерства юстиції України, судом встановлено, що до Словника іменованих об`єктів по місту Києву єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно було внесено запис: «Вікторія» гаражний кооператив (Подільський р-н), адреса ГК: м. Київ, пр. АДРЕСА_1». Даний запис був внесений на підставі листа КП «Київдорсервіс» від 08.02.2011 № 14/11-д.

Тобто, спірний гараж не є самостійним об`єктом нерухомого майна, а входить до складу гаражного кооперативу «Вікторія», який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , як єдиного комплексу, котрий включає в себе будівлі та споруди як складові частини.

Вказане також узгоджується з вимогами Закону України «Про кооперацію» та Положення про реєстр адрес у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 травня 2013 року № 337/9394, розпорядженнями районних в м. Києві державних адміністрацій присвоюються поштові адреси саме гаражним кооперативам, а не окремо взятим гаражам, які розташовані на територіях гаражних кооперативів.

Таким чином, посилання Позивача як на підставу незаконності рішення державного реєстратора від 28.04.2016 № 29454330 відсутність документу щодо присвоєння гаражному боксу адреси, є необґрунтованим.

Окрім цього, відповідно до частини першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільні права та інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що «вимогу про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення сторона у справі не пред`являла, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно було відмовити у зв`язку з тим, що визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Крім того, в задоволенні позовних вимог до державних реєстраторів про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів слід відмовити, оскільки державні реєстратори не є належними відповідачами».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

Отже, у даній справі, позовні вимоги Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на думку суду не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо доводів Київської міської ради про визнання гаражу самочинним будівництвом суд дійшов до такого.

Позивач доводить зазначену обставину з посиланням на те, що земельна ділянка, на якій збудований гараж, не була відведена у відповідності до вимог законодавства для будівництва об`єктів нерухомого майна, відсутні дані щодо видачі дозвільних документів, посилаючись при цьому на положення Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про основи містобудування», «;Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до положень ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України самочинне будівництво підлягає знесенню виключно у разі якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб.

Відомості про порушення будівництвом спірного гаражу прав третіх осіб матеріали справи не містять.

Крім того, суд звертає увагу, що факт самочинного будівництва підлягає встановленню відповідно до правил передбачених ст. 376 Цивільного кодексу України в межах окремого позову, і належним способом захисту порушеного права має бути вимога про знесення самочинного будівництва. Однак у даній справі позивачем не доведено факту самочинного будівництва шляхом надання належних та допустимих доказів відповідно до ст. ст. 77-80 ЦПК України.

Судом з`ясовано, що зазначена земельна ділянка перебуває в комунальній власності міста Києва.

Документів, які б засвідчували наявність у ОСОБА_2 права власності (користування) спірною земельною ділянкою суду не представлено.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, згідно з даними міського земельного кадастру земельна ділянка площею 1, 4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 обліковується за гаражним автокооперативом «Вікторія», членом якого є відповідач ОСОБА_2 .

На вказаній земельній ділянці знаходиться гараж пл. 17,8 кв.м., який ідентифікується згідно технічної документації як гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 .

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (станом на 28.11.2019) вбачається, що на підставі рішення державного реєстратора Гриценко Л.Л. від 28.04.2016 року № 29454330, зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на об`єкт нерухомого майна - гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , загальною площею 17,8 кв.м. за адресою місцезнаходження гаражного автокооперативу «Вікторія»: АДРЕСА_1 . Право власності було зареєстроване на підставі довідки гаражного автокооперативу «Вікторія» № 57 від 07.04.2016.

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (станом на 28.11.2019) вбачається, що Гаражний автокооператив «Вікторія» (м. Київ, АДРЕСА_1) був зареєстрований 04 червня 1997 року, всього - 253 члени кооперативу.

Згідно з витягом з технічної документації земельна ділянка, на якій розташований автокооператив «Вікторія», зареєстрована в Головному управлінні земельними ресурсами під кадастровим номером № 8000000000:91:066:0005, площа земельної ділянки складає: 14 548 кв.м.

На дату подання відзиву відповідно до довідки Гаражного автокооперативу «Вікторія» від 12.02.2022 № 94 ОСОБА_2 продовжує бути членом гаражного автокооперативу «Вікторія» та є власником гаражу № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки законодавством не передбачено процедури виділення земельних ділянок окремим членам автогаражних кооперативів, судом перевірено прийняття відповідних рішень щодо гаражного автокооперативу «Вікторія» та з`ясовано, що в останнього відсутні правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку.

Водночас, відповідно до правового висновку Верховного Суду (постанова від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17) під час вирішення питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Зокрема, при вирішенні спору дослідженню підлягає наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів щодо оформлення права на земельну ділянку тощо.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.10.1985 виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийняте рішення № 985 «Про будівництво в ХІІ п`ятилітці зблокованих, одно-двоповерхових кооперативних гаражів та відкритих стоянок для транспортних засобів, належних громадянам, на замовлення Київської міської ради добровільного товариства «Автолюбитель УРСР» у відповідності з рішенням виконкому міськради №516 від 17.08.1985 «Про заходи щодо розвитку послуг з ремонту будинків, будівництву споруд для садівничих товариств, гаражів та інших будов за замовленням населення у 1986-1990 роках і в період до 2000 року», згідно з яким планувалося будівництво 100 гаражів.

На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 316 від 31.03.1988 «Про будівництво зблокованих, одно-двоповерхових кооперативних гаражів та відкритих стоянок для транспортних засобів, належних громадянам» було прийнято рішення про збільшення кількості місць на автостоянці по АДРЕСА_1 у м. Києві до 500 місць.

Щодо виділення земельних ділянок для будівництва гаражів та автостоянок того часу слід зазначити, що Земельний кодекс Української РСР 1970 року, який втратив чинність з 15.03.1991, але діяв у 1988 році (на момент закінчення будівництва гаража), взагалі не містив положень щодо регулювання питання про виділення земель під гаражно-будівельні кооперативи, а передбачав лише умови виділення та користування земельними ділянками під колективними садками та городами.

Крім того, як вбачається з п. 4.2. рішення № 316 від 31.03.1988, виконавчим органом місцевої ради було вирішено зобов`язати забудовника межі земельних ділянок, які відводяться цим рішенням, визначити в ГоловАПУ виконкому міськради після погодження та затвердження в установленому порядку проектної документації.

Наведене дає підстави суду зробити висновок про те, що фактично вказане рішення виконкому одночасно було й рішенням про відведення земельних ділянок під розташування гаражів та автостоянок за адресами, зазначеними у переліку до нього, у тому числі й по АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи Позивача, наведені в обґрунтування позову, про те, що жодних рішень про виділення земельної ділянки по АДРЕСА_1 під будівництво гаражів не видавалося.

Судом з`ясовано, що розпорядженням Київського міського голови № 969-мг від 03.08.2001 «Про погодження місць розташування об`єктів» гаражному автокооперативу «Вікторія» було погоджено місце розташування автостоянки на проспекті АДРЕСА_1 на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га.

У подальшому, на підставі рішення Київської міської ради № 342/9830 від 23.10.2013 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «Вікторія» на проспекті АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки» гаражному автокооперативу «Вікторія» було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на проспекті АДРЕСА_1 орієнтовною площею 1,45 га в короткострокову оренду на 5 років для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.

Як вбачається з витягу з земельного кадастру, земельна ділянка, на якій розташований автокооператив «Вікторія», зареєстрована в Головному управлінні земельних ресурсів під кадастровим номером № 8000000000:91:066:0005, площа земельної ділянки складає 14 547,93 кв.м.

Положеннями ст. 41 Земельного кодексу України та нормами Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням від 20.04.2017 № 241/2463 передбачено можливість передачі земельних ділянок гаражно-будівельним кооперативам.

Отже у справі встановлений факт вжиття заходів по оформленню спірної земельної ділянки за гаражно-будівельним кооперативом та його можливість претендувати на отримання цієї ділянки для здійснення своєї діяльності, а тому відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення з боку члена кооперативу, а відтак і бути підставою для застосування щодо нього приписів статті 212 Земельного кодексу України.

Ккрім цього, згідно з матеріалами справи гараж № НОМЕР_1 був збудований господарчим способом та введений в експлуатацію у 1988 році. ОСОБА_2 стала членом гаражного кооперативу «Вікторія» у 1990 році. Отже, здійснення будівництва гаражу відбувалося не Відповідачем-1.

Ураховуючи вищевказане, доводи Позивача стосовно того, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі оскаржуваної земельної ділянки у власність або користування, ні ОСОБА_2 , ні іншій особі не приймала, а відповідач ОСОБА_2 самочинно здійснила будівництво гаражного боксу, спростовується наявними матеріалами справи, наданими суду представником відповідача, а також документами, які перебувають у володінні Гаражного автокооператива «Вікторія».

Також оскільки Позивачем не надано остаточного рішення органу місцевого самоврядування про відмову у наданні зазначеної земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що Київська міська рада заперечує проти здійсненого будівництва.

Згідно з п.8 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 28.06.1991 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів» у справах про право на пай і на гараж судам належить виходити з того, що член ГБК, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом (ст. 15 Закону України «Про власність», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 19-1 Закону України «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Таким чином, ураховуючи встановлені вище обставини справи, положення законодавства та судової практики, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 , будучи членом гаражного кооперативу «Вікторія», який у повному розмірі сплатив свій пайовий внесок за гараж № НОМЕР_1 у ряду № НОМЕР_2 , право власності на нього набула правомірно, у відповідності до вимог діючого законодавства.

При вирішенні спору у цій частині суд, ураховуючи положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України, також враховує правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Окрім цього, на підтвердження факту порушення своїх прав позивачем надано суду копію акту обстеження земельної ділянки від 31.01.2020 № 20-0050-07, складений Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради.

Порядок проведення перевірки та складення вказаного акту врегульовано нормами чинного на той час Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин та проведення такої перевірки).

Згідно вимог п. 6.2 Порядку в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства зазначається серед іншого: прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи або найменування юридичної особи, щодо яких проводиться перевірка, та їх адреси або місцезнаходження; пояснення фізичної, юридичної особи з приводу виявлених порушень земельного законодавства. Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства підписується посадовою особою Головного управління та фізичною особою, керівником або уповноваженим представником юридичної особи, щодо яких складено акт перевірки, з наданням пояснень з приводу виявлених порушень. У разі відмови фізичної особи, керівника або уповноваженого представника юридичної особи, щодо яких складено акт перевірки, від підписання акта перевірки та надання пояснень з приводу виявлених порушень посадова особа Головного управління зазначає про це в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства.

Для усунення порушень земельного законодавства посадовою особою Головного управління встановлюється 10-денний термін (п. 6.4 Порядку).

Проте, зазначених відомостей досліджений акт не містить, а матеріали справи не містять відомостей про обізнаність відповідачів чи третьої особи з проведеною перевіркою.

Враховуючи наведене, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18 суд вважає відомості, які містяться у вказаному акті недопустимими доказами, та не приймає такі до уваги.

Щодо позовної вимоги Київської міської ради зобов`язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її в приданий до використання стан.

Заявлені позовні вимоги про звільнення спірної земельної ділянки та повернення її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан фактично, означає знесення належного ОСОБА_2 на праві власності гаражу, оскільки будь-яке його переміщення є неможливим без його знецінення (знищення) та зміни його призначення.

В цьому контексті, суд нагадує, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою, і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 21-1959а16).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці вказує, що: «право власності заявниці на гараж та його постійний характер не ставилися під сумнів двадцять років, поки не почалося нове дороговартісне будівництво на ділянці, яка збіглася з місцем розташування гаража заявниці. «Самовільний» характер користування заявницею земельною ділянкою у цій справі виник не в результаті порушення законодавства на момент будівництва її гаража, а, насамперед, у результаті розвитку українського законодавства в рамках переходу від радянського законодавства, яке не визнавало право приватної власності на землю та оренду у класичному сенсі, до системи, що ґрунтувалася на праві власності та наданні землі в оренду, які наразі характеризують українське земельне законодавство. Усталеним принципом практики суду є те, що умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є важливими для оцінки, чи зберігає оскаржуваний захід необхідний справедливий баланс, і, зокрема, чи покладає він на заявника непропорційний тягар.

До заявниці ставилися як до особи, яка самовільно зайняла земельну ділянку та не мала права не лише на відшкодування, але, у принципі, була зобов`язана відшкодувати владі міста витрати, понесені у зв`язку зі знесенням її гаража. Специфічний характер її ситуації до уваги взято не було. У такій ситуації, коли проект будівництва був, насамперед, спрямований на розбудову житла з метою отримання приватної комерційної вигоди, хоча він також оцінювався національними органами державної влади з точки зору інтересів суспільства через сприяння збільшенню та оновленню наявного житлового фонду, відповідати вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції могло б лише відшкодування, визначене порядком, який гарантує загальну оцінку наслідків експропріації, у тому числі присудження компенсації, яка відповідатиме ринковій вартості відчуженого майна. Жодної такої компенсації разом із належними гарантіями заявниці запропоновано не було» (SVITLANA ILCHENKO v. UKRAINE, № 47166/09, § 63 - 64, 71, 75-76, ЄСПЛ, від 04 липня 2019 року).

Європейський суд з прав людини зазначає, що: «за обставин цієї справи, беручи до уваги прецедентне право та наведений нижче аналіз, суд вважає, що застосовною є норма про позбавлення власності. Повертаючись до питання законності втручання, суду важко прийняти твердження уряду про те, що будівлі, які належали компаніям-заявникам, були законно знищені з наступних причин. У зв`язку з цим суд зазначає, що ЦК України чинна на той час, передбачала, що будівництво будівлі вважається самовільним, якщо воно було збудовано на ділянці, яка не була відведена особі, яка вів будівництво; або воно було виділено з іншою метою; або якщо не було відповідного документа на право виконання будівельних робіт або робіт згідно із затвердженим проектом; або якщо це суттєво порушувало будівельні стандарти та правила. Цією ж статтею передбачено, що особа, яка здійснила самовільне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак будівлі були викуплені у держави в 1990-х роках; вони вже були побудовані, і влада ніколи не припускала, що під час будівництва будинків було порушено будь-який закон. Державні органи видали компаніям-заявникам майнові сертифікати, що підтверджують їх приватну власність на будівлі, і ці сертифікати ніколи не були анульовані. Більше того, у договорах оренди конкретно вказувалося, що землю було надано компаніям-заявникам з метою обслуговування та експлуатації кафе та магазину, які розташовані в будівлях (див. пункт 3 вище). Таким чином, на момент винесення рішення № 679 міська рада усвідомлювала, що компанії-заявники є законними власниками будівель, про які йде мова, і що знищення будівель порушить їхні права власності та завдасть шкоди компаніям-заявникам. За таких обставин важко зрозуміти, як на момент видання рішення міської ради від 7 листопада 2012 року могло належним чином кваліфікувати будівлі, що належали компаніям-заявникам, як «самовільне будівництво». Той факт, що земля перебувала у муніципальній власності, а договір оренди закінчився, не скасовував права власності компаній-заявників на будівлі, яке було встановлено належним чином і не залежало від права власності на земельну ділянку. У зв`язку з цим суд зауважує, що ані Уряд, ані національні суди не посилалися на будь-яке національне правове положення, яке визначає міську раду як орган чи один із органів влади, уповноважених приймати рішення щодо експропріації приватної власності. Суд не зміг визначити будь-яке таке національне законодавство самостійно» (CASE OF AZALIYA, TOV AND OTHERS v. UKRAINE, № 31211/14 та № 31338/14, § 20-22, ЄСПЛ, від 09 березня 2023 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішення про організацію відкритої автостоянки, зблокованих одно-дво поверхових кооперативних гаражів було прийнято виконкомом Київської міської ради 03 жовтня 1986 року № 985, в якому була зазначена адреса: АДРЕСА_1 на 300 машиномісць.

Рішення про відведення земельної ділянки та зобов`язання забудовників завершити до 1990 року організацію відкритої автостоянки, будівництво та здачу в експлуатацію зблокованих одно-дво поверхових кооперативних гаражів на 300 машиномісць на АДРЕСА_1 було прийнято виконкомом Київської міської ради 31 березня 1988 року № 316.

Позивачем не наведено жодного обґрунтування тієї обставини, що державна реєстрація права власності на збудований та введений в експлуатацію в 1988 році гаражний бокс на відведеній Позивачем для цієї мети земельній ділянці порушує його права та охоронювані законом інтереси. Матеріали справи не містять також будь-яких доказів своєчасного реагування контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Києві з даного приводу.

При цьому, суд враховує положення ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно, щоб було дотримано обґрунтовану пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Щодо доводів Київської міської ради про наявність суспільного інтересу

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Стороною Позивача не надано суду належних доказів на підтвердження обставин, у чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував позбавлення права власності ОСОБА_2 . Окрім цього, у позовній заяві Позивач взагалі не зазначав про наявність суспільного інтересу у даних правовідносинах.

Усні доводи представників Позивача про будівництво метрополітену через зазначену земельну ділянку не підтверджені жодними доказами, які долучені до матеріалів справи, а твердження представників Позивача, що така інформація є загальновідомою та розпорядження Позивача міститься на сайті Київської міської ради не є доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України, такі відомості не зазначалися стороною позивача у заявах позивача по суті справи, а тому підлягають доведенню у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України.

Будь-яких клопотань Позивача про огляд доказів за їх місцезнаходженням відповідно до ст. 85 ЦПК України стороною Позивача не заявлялося.

Затвердженого проекту будівництва метрополітену через зазначену земельну ділянку суду також не подано..

Водночас, з відповіді Комунального підприємства «Київський метрополітен» на запит адвоката Коганкової О.О. № 44-НЮ від 22.03.2021 року, вбачається. що відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.04.2008 № 585 (із змінами) «Про проектування та будівництво дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції «Сирець» на житловий масив Виноградар з електродепо у Подільському районі» генеральною проектною організацією (ТОВ «КИЇВМЕТРОПРОЕКТ») розроблено проєкт «Будівництво дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції «Сирець» на житловий масив Виноградар з електродепо у Подільському районі» (1-а черга будівництва - дільниця від ст. «Сирець» до ст. «АДРЕСА_1» з двома станціями («Мостицька» та «АДРЕСА_1») та дільницею вилочного відгалуження в бік ст. «Виноградар»). Зазначений проект затверджено розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11.07.2018 № 1216. Траса лінії запроєктована в межах «червоних ліній» вулиць. До початку виконання робіт з будівництва дільниці КП «Київський метрополітен» проведено обстеження території. Згідно із затвердженими проєктними рішеннями будівельний майданчик для спорудження перегінних тунелів між станціями «Мостицька» і «АДРЕСА_1» частково передбачено розміщувати в межах території, на якій розміщені будівлі та споруди гаражного автокооперативу «Вікторія».

Позивач не надав доказів на підтвердження того, що саме гараж, який належить на праві власності ОСОБА_2 , знаходиться в межах тієї території, де згідно із затвердженими проєктними рішеннями частково передбачено розміщувати будівельний майданчик для спорудження перегінних тунелів між станціями «Мостицька» і «АДРЕСА_1» та чи перешкоджатиме відповідний гараж будівництву.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України).

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта статті 83 ЦПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч.5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказування також не може ґрунтуватися на пошуках, зокрема щодо тих аргументів, що певні докази містяться на сайтах, і у випадку якщо необхідно, то суд може з`ясувати певні обставини шляхом знаходження на сайтах такої інформації щодо будівництва метрополітену.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 78 ЦПК України).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що заявлена позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав є неефективним способом захисту, тоді як позовні вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки з приведенням її у придатний для використання стан, є недоведеними.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України не підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

В позові Київської міської ради до ОСОБА_2 , державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві Гриценко Людмили Леонідівни, третя особа: Гаражний автокооператив «Вікторія» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - Київська міська рада (місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141);

Відповідач-1 - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач-2 - державний реєстратор управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в м. Києві Гриценко Людмила Леонідівна (місцезнаходження: 02660, м.Київ, вул.Євгена Сверстюка, буд.15, поверх 10);

Третя особа - Гаражний автокооператив «Вікторія» (місцезнаходження: м. Київ, пр.АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 24927279).

Суддя Н. М. Ларіонова