Рішення № 11815301, 05.10.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.10.2010 Справа № 4/120-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ємленінової З.І. при секретарі Сокуренко Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Міністерства юстиції України м. Київ

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне казначейство України м. Київ

до відкритого акціонерного товариства "Південний електромашинобудівний завод" м.Нова Каховка Херсонської області

про стягнення 20183грн.58коп.

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважена особа Сімеоніді І.А.

від 3-ї особи - не з'явився

від відповідача - не з'явився

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача на користь держави 56299грн. 60коп. збитків у зв'язку із виконанням рішення Європейського Суду з прав людини №20984/04 від 11.12.2008року, яким з Держави Україна на користь ОСОБА_1 стягнено заборгованість за судовими рішеннями, 1800 євро в якості компенсації моральної шкоди та 100 євро судових витрат.

Він посилається на те, що виконання рішення Європейського Суду з прав людини здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а Міністерству юстиції України, як органу представництва України в Європейському Суді, надано право звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу.

Справа розглядалася з перервою, яка відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалася в засіданні 21.09.2010року до 05.10.2010року.

В засіданні суду 05.10.2010року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог. Він просить стягнути з відповідача 20183грн.58коп., які були сплачені як моральна шкода та судові витрати за рішенням Європейського суду, посилаючись на те, що сплачені ним ОСОБА_1. 36116грн.02коп., які належали виплаті за рішенням місцевого суду були повернуті до Державного бюджету України, оскільки вони були отримані нею двічі від відповідача та в результаті перерахування із державного бюджету за рішенням Європейського суду з прав людини.

Заява відповідача відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, вона приймається судом, а тому має місце нова ціна позову 20183грн.58, в межах якої і вирішується спір.

Відповідач в засідання суду не прибув. У відзиві позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що він виконав частково рішення ще 28.05.2009року, що підтверджується платіжним дорученням № 3 на суму 36116грн. 02коп. на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.04.2009року. Крім того, він зазначає, що ухвалою від 21.08.2009року по справі № 17/35-Б-09 введено мораторій на задоволення майнових вимог конкурсних кредиторів, а відповідно до приписів п. 8 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" (від 21.04.1999р. № 606-ХІV), та абз. 9 п. 4.5 Розділу 4 Інструкції про проведення виконавчих дій, затверджених наказом Міністерства юстиції № 74/5 від 15.12.1999р. з моменту порушення справи про банкрутство боржника підлягає зупиненню будь-які виконавчі дії та їх проведення, в будь-який спосіб, по відношенню до ВАТ "Південний електромашинобудівний завод" по тим вимогам, на які розповсюджує свою дію мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідачем заявлено клопотання про залучення до участі у справі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби для з'ясування суми заборгованості.

Згідно з ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Відповідач не зазначає на яких правах він просить залучити до участі у справі відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, тому суд ухвалою від 17.09.2010року відхилив клопотання відповідача, оскільки рішення з господарського спору не може вплинути на права або обов'язки відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби щодо однієї із сторін.

Представник відповідача, який був присутній в засіданні суду 21.09.2010року, та третьої особи в засідання суду не з'явилися, однак зазначене не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки будь-яких клопотань від відповідача та третьої особи судом не отримано.

За таких підстав справа відповідно до ст. 75 ГПК України розглядається без участі представників відповідача та третьої особи, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті, оскільки подальше відкладення розгляду справи спричинить порушення строку вирішення спору, що є недопустимим..

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані до справи докази, заслухавши представника позивача, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення 20183грн.58коп. підлягають задоволенню з урахуванням наступного.

Відповідно до статті 14 Закону України „Про міжнародні договори України" міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею15 названого Закону встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

17.07.1997 року Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.50 (надалі - Конвенція).

Згідно зі статтею 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини (надалі - Європейський суд) у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У зв'язку з обов'язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України Верховною Радою України 23.02.2006 року прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статтею 2 якого встановлено, що рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції.

Згідно ст.ст.3, 8 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Частиною 4 статті 9 вказаного Закону передбачено обов'язок Органу представництва звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу.

Органом представництва згідно статті 1 названого Закону є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.06 №784 „Про заходи щодо реалізації Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" таким органом є Міністерство юстиції України.

За результатами розгляду заяви №20984/04, поданої Станковською Л.В., Європейським судом з прав людини визнано порушення державою Україна п.1 ст.6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції й зобов'язано сплатити заявниці заборгованість за судовими рішеннями місцевих судів, 1800 євро відшкодування моральної шкоди та 100 євро відшкодування судових витрат.

Підставою ухвалення вказаного рішення Європейського суду стали наступні обставини.

4 листопада 2003 року Новокаховський міський суд Херсонської області виніс рішення про стягнення на користь заявниці з ВАТ "Південелектромаш" 37 237грн. 36 коп. заборгованості із заробітної плати, що належала її чоловікові, який помер у жовтні 2002року.

2 грудня 2003 року відділом державної виконавчої служби Новокаховського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження та приєднано до іншого виконавчого провадження, яке тривало стосовно підприємства.

Відповідно до ухвали господарського суду Херсонської області від 27 лютого 2004 року виконавче провадження було зупинено.

1 листопада 2004 року Новокаховський міський суд Херсонської області відмовив заявниці у задоволенні скарги на бездіяльність виконавчої служби. Це рішення було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 10 березня 2005року.

1 липня 2005 року виконавче провадження було відновлено. 7 травня 2006 року підприємство сплатило заявниці 8 938 грн.00коп.

2 червня 2006 року Новокаховський міський суд Херсонської області зобов'язав підприємство сплатити заявниці 7 812 грн. 00коп. компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати відповідно до рішення від 4 листопада 2003 року.

13 червня 2006 року виконавча служба відкрила виконавче провадження відповідно до рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 2 червня 2006 року.

Згідно з повідомленням заявниці виконавча служба зупинила виконавче провадження стосовно рішення суду від 4 листопада 2003 року на підставі наданої підприємством неправдивої інформації про сплату заборгованості. Заявниця звернулася з заявою до Новокаховського міського суду Херсонської області з проханням про видачу нового виконавчого листа, який 18 липня 2006 року вона подала до виконавчої служби.

20 липня 2006 року виконавча служба відкрила нове виконавче провадження щодо рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 4 листопада 2003 року.

На час розгляду справи рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 4 листопада 2003 року та від 2 червня 2006 року залишались не виконаними.

Європейський суд вказав на те, що період існування заборгованості тривав близько 4 років і 8 місяців та 2 років і 1 місяця, у зв'язку з цим прийшов до висновку про порушення п.1 ст.6 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції й зобов'язав сплатити заявниці заборгованість за невиконаними судовими рішеннями, а також 1 800 євро відшкодування моральної шкоди та 100 євро судових витрат.

Дане рішення Європейського суду виконано державою 11.06.2009року. Зокрема, за рахунок Державного бюджету України ОСОБА_1. сплачено 36 116грн.02коп. заборгованості за невиконаними судовими рішеннями та 20 183грн.58коп. відшкодування моральної шкоди та судових витрат, що становило 1 900 євро на момент сплати. Факт перерахування зазначених коштів заявниці із державного бюджету підтверджено наданими позивачем копіями платіжних доручень.

В той же час в засіданні 05.10.2010року було зясовано, що ОСОБА_1. повернула до Державного бюджету України 36116грн.02коп., оскільки вони були отримані нею двічі від відповідача та в результаті перерахування із державного бюджету за рішенням Європейського суду з прав людини.

Позивач зменшив ціну позову відповідно до ст. 22 ГПК України, тому суд розглядає позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 20183грн.58коп. відшкодування моральної шкоди та судових витрат, що становило 1 900 євро на момент сплати. Таким чином ціна позову становить 20183грн.58коп. в межах якої і вирішується спір.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею1166 Цивільного Кодексу України.

Згідно з вказаною нормою будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Для відшкодування матеріальної шкоди за правилами ст.1166 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина заподіювана шкоди.

Особливості умов компенсації моральної шкоди передбачено ст. 1167 ЦК України. Відповідно до положень вказаної статті, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювана.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст.115 Кодексу законів про працю України (КЗпП України), ст.24 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами Іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Таким чином, порушення відповідачем як роботодавцем строків і періодичності виплати чоловікові заявниці заробітної плати, а також тривале невиконання судового рішення являється протиправною поведінкою відповідача в цивільно-правовому розумінні, що зазначено і в рішеннях місцевого та Європейського суду.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із ст.35 Господарського процесуального кодексу України, факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Факт заподіяння моральної шкоди заявниці встановлено Європейським судом з прав людини під час розгляду справи (п.34 Рішення) і цей факт відповідно до ст. 35 ГПК України є приюдицією, а тому повторному доказуванню не підлягає.

Факт заподіяння матеріальної шкоди державі підтверджується копією платіжних доручень, згідно яких з Держбюджету сплачено заявниці заборгованість за судовими рішеннями та відшкодовано понесені судові витрати.

У випадку належного виконання відповідачем своїх зобов'язань, настання негативних наслідків у вигляді порушення законних прав заявниці та збитків держави виключається.

Тобто, визнання Європейським судом з прав людини порушення державою Україна Конвенції є наслідком тривалої невиплати відповідачем, як роботодавцем, належних чоловікові заявниці коштів.

Отже, існування причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням відповідачем своїх зобов'язань та моральною шкодою заявниці і шкодою, завданою державі, є очевидним.

За загальною презумпцією вини в цивільному праві, встановленою, зокрема ст.614 ЦК України, відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Частиною 1 ст.1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому, частиною 2 зазначеної норми встановлено, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.

Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Відповідно до ч.1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, сплачені ОСОБА_1 кошти має відшкодувати державі, в особі позивача, саме відповідач.

Так як вказані суми сплачені з державного бюджету України, то відповідно до ч.4 ст.9 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" саме Міністерство юстиції має право на звернення в інтересах держави з позовом до відповідача.

З огляду на викладене, відповідач має відшкодувати державі сплачені кошти.

Оскільки відповідач сплатив ОСОБА_1 лише 36116грн.02коп. і в цій частині позивач зменшив суму позову, але не надав доказів відшкодування державі 20183грн.58коп. моральної шкоди та судових витрат, позовні вимоги в цій частині позову, яка є новою ціною позовних вимог, підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.49 ГПК України відносяться на відповідача пропорційно від суми задоволених позовних вимог, оскільки з його вини спір доведено до суду.

В засіданні суду оголошувалася вступна і резолютивна частина рішення.

Керуючись ст.44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.2.Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Південний електромашинобудівний завод" м.Нова Каховка вул. Першотравнева, 35 Херсонської області р/р 26002222564002 в Херсонській філії КБ «Приватбанк» МФО 354479 код 00213196:

а) на користь Міністерства юстиції України м. Київ вул.Городецького, 13 р/р 31116115700028 в Державному казначействі України м.Київ МФО 820172 код 00015622 20183грн.58коп. основного боргу;

б) в доход державного бюджету одержувач управління Державного казначейства у м.Херсоні р/р № 31119095700002 в Головному управлінні Державного Казначейства по Херсонській області МФО 852010 код 24104230, код призначення платежу 22090200 символ звітності банку 095 201грн.84коп. державного мита;

Наказ надіслати ДПІ в м.Нова Каховка;

в) в доход державного бюджету на рахунок р/р 31218264700002 банк ГУ ДКУ в Херсонській області МФО 852010 код ЄДРПОУ 24104230 отримувач платежу УДК м.Херсона, призначення платежу код 22050003 символ звітності банку 264 236грн.00коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя З.І. Ємленінова

Дата підписання рішення відповідно

до вимог ст. 84 ГПК України 12.10.2010року.