Рішення № 11815274, 07.10.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.10.2010 Справа № 3/152-10

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватний підприємець ОСОБА_1

до Публічне акціонерне товариство "Західінкомбанк" в особі Херсонської філії

про стягнення 104079 грн. 00 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 НОМЕР_1 вид. Суворовським РВ УМВС України в Херсонській області.

від відповідача- не прибув

Приватний підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк»в особі Херсонської філії (відповідач) 104079,00 грн.

Відповідач в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив. 29 вересня 2010 року представник відповідача Літвінов О.В. надав суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги позивача визнає.

Неявка відповідача в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, яка б унеможливлювала розгляд справи; підстав для відкладення розгляду справи немає.

Враховуючи викладене, суд, у відповідності до ст..75 ГПК України проводить її розгляд за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд,

в с т а н о в и в:

18 березня 2004 року між КБ «Західінкомбанк», правонаступником якого є відповідач (далі відповідач, банк), та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (далі позивач, Клієнт) укладено договір на розрахунково-касове обслуговування поточних рахунків у національній та іноземній валюті (далі Договір) №1521, за умовами якого відповідач зобов»язується відкрити клієнту поточний рахунок №26009004706, здійснювати розрахунково-касове обслуговування Клієнта і проводити з його доручення розрахункові і касові операції, передбачені режимом відкритого йому рахунка (рахунків).

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Згідно з ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України, послуги відповідача, що надаються позивачеві за договором банківського рахунку, полягають фактично в прийнятті і зарахуванні на рахунок позивача грошових коштів, що йому надходять, виконанні розпоряджень позивача про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком, передбачених законодавством та ліцензією Відповідача.

Користуючись правами володільця рахунку, позивач надав відповідачеві для виконання платіжне доручення №1 від 19.01.2009 р. на суму 1800,00 грн. та платіжне доручення №2 від 22.01.2009 р. на суму 622,00 грн.

Зазначені вище платіжні доручення позивача були прийняті відповідачем до виконання 19.01.2009 р. та 22.01.2009 р., однак, кінцевому отримувачу кошти до цього часу не перераховані.

Відповідно до п.2.1.2. Договору Банк зобов»язується здійснювати розрахунково-касове обслуговування Клієнта і проводити з його доручення розрахункові і касові операції, передбачені режимом відкритого йому рахунка. Пунктом 2.1.4. Договору передбачено зобов»язання Банка обслуговувати Клієнта у встановлений час у межах банківського операційного дня.

Норми щодо строків виконання банками переказу коштів за розрахунковим документом клієнта закріплені в п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та п. 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України N 22 від 21.01.2004 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за N377/8976.

Таким чином, в день подання позивачем платіжних доручень про перерахування грошових коштів банк зобов»язаний був провести таке перерахування, але цього не зробив, чим порушив договірні зобов»язання.

Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово звертався до банку з листами з проханням повернути грошові кошти, які знаходяться на його рахунку в інший банк. У відповідь на це звернення Банк послався на призначення тимчасової адміністрації з 13.02.2009 р. по 12.02.2010 р. та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів з 13.02.2009 р. по 12.08.2009 р.

Згідно банківської виписки (а.с.10) на розрахунковому рахунку позивача знаходилось 104072,79 грн., тобто матеріалами справи підтверджується факт достатності грошових коштів на рахунку підприємця.

Відповідно до ч.2 ст.1066 Цивільного кодексу України банк гарантує клієнту право безперешкодно розпоряджатися коштами на рахунку останнього.

Відповідно до ч.3 ст.1068 Цивільного кодексу України банк зобов»язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Щодо посилання Банку в листах-відповідях від 02.03.2009 р. та від 17.04.2009 р. на призначення тимчасової адміністрації та введення мораторію суд вважає зазначити наступне.

Поняття та зміст мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного Національним банком України стосовно комерційного банку, регулюються ст..2 та ст..85 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Так, відповідно до визначення термінів, що вживаються у ст..2 вищезазначеного закону, мораторій - це зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Статтею 85 Закону встановлено, що мораторій вводиться Національним банком України під час здійснення тимчасової адміністрації, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку та на строк не більше шести місяців.

Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

Із наведених вище норм чітко вбачається, що за своїм змістом мораторій є спеціальним заходом, що спрямований на відновлення фінансового стану банку за рахунок тимчасового припинення останнім виконання майнових зобов»язань перед кредиторами.

Відповідно до визначень, наведених в ст..2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань (очевидно, під "боржником" в даному випадку розуміється власне банк). Натомість, клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Враховуючи викладене, суд констатує, що власники поточних (не депозитних) рахунків, відкритих в установі банку, не є кредиторами банку стосовно коштів, які зберігаються на відповідних рахунках, адже ці кошти належать не банку, а власникам рахунків, а, відтак, на операції з цими коштами жодним чином не може розповсюджуватися мораторій, до того ж, зупинення операцій за цими рахунками навіть теоретично не може призвести до "відновлення фінансового стану банку", адже відновлювати власний фінансовий стан можна лише за рахунок власних активів, а не за рахунок коштів, що належать третім особам.

Отже, зупинення виконання банком майнових зобов»язань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів означає, що з метою відновлення власної платоспроможності банк тимчасово, на строк, встановлений Національним банком України, припиняє розраховуватися за власними боргами, за рахунок чого акумулює власні кошти та власне майно, запобігаючи у такий спосіб подальшого банкрутства і ліквідації.

Саме таке розуміння поняття мораторію повністю кореспондується з наведеними вище нормами Цивільного кодексу України, що регулюють договір банківського рахунку, а також ч.3 ст.85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в якій чітко зазначено, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій.

Статтями 80 та 81 Закону України «Про банки і банківську діяльність»вичерпно встановлені права та обов»язки тимчасового адміністратора, які за своєю сутністю є пов'язаними із забезпеченням збереження активів та документації банку. Жодна із вищеназваних норм не містить визначення клієнта банку (тобто особи, якій надаються послуги за договором розрахунково-касового обслуговування), як кредитора банку, оскільки грошові кошти клієнтів банку не залучаються та не розміщуються останнім від свого імені, на власних умовах та на власний ризик і які банк повинен повернути кредитору на певних умовах.

З огляду на викладене, помилковими є посилання відповідача на те, що він є «боржником»у зобов»язанні (за договором банківського рахунку), а позивач «кредитором»- особою, на користь якої зобов»язаний виконати певні дії, оскільки зобов»язальні правовідносини пов»язані з правом (речовим правом) та виконання майнових зобов'язань призводить до виникнення, зміни чи припинення права власності, чого не відбувається між сторонами у зобов'язаннях за договором банківського рахунку. Таким чином, вимоги позивача та зобов'язання відповідача у даних спірних правовідносинах не є такими, на які поширюється мораторій у розумінні ст..2 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в сумі 104072,79 грн. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі

За усними поясненнями позивача до суми, яка підлягає стягненню, позивач включив поштові витрати в сумі 6,21 грн. Оскільки вищевказані вимоги не обґрунтовано відповідними доказами та нормами права, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог в сумі 6,21 грн.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі викладеного, Закону України «Про банки і банківську діяльність»та керуючись, ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства „Західінкомбанк” в особі Херсонської філії „Західінкомбанк” (73000, м.Херсон, вул..21-го Січня, 37, р/р невідомий, код ЄДРПОУ 36699252) на користь Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_3 в ХФ ВАТ «Райффайзен банк Аваль»м.Київ, МФО НОМЕР_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 104072,79 грн. заборгованості, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 1050,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В. В. Людоговська

Повне рішення складено 12.10.2010 р.