Рішення № 118142416, 04.04.2024, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 04 квітня 2024 року м. Полтавасправа № 440/1955/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

19 лютого 2024 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якій просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 164450004340 від 11 січня 2024 року про відмову у призначенні з пенсії за віком;

зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно записів її трудової книжки серії НОМЕР_1 від 27 липня 1982 року;

зобов`язати відповідача призначити позивачу з пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 14 грудня 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв`язку з досягненням пенсійного віку та за наявності достатнього для цього страхового (трудового) стажу набув право на пенсію за віком. З метою реалізації права на пенсійне забезпечення звернувся до територіального органа Пенсійного фонду із заявою про призначення відповідного виду пенсії, однак Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за результатами розгляду такого звернення протиправно не зарахувало до страхового стажу позивача окремі періоди його роботи та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з наявністю недоліків, допущених при заповненні трудової книжки від 27 липня 1982 року серії НОМЕР_1 (дата народження на першій сторінці внесена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок). Переконання позивача у протиправності відмови у призначенні пенсії за віком стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

02 квітня 2024 року до суду надійшов відзив на позов, у якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області просить у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що подана позивачем для призначення пенсії за віком трудова книжка від 27 липня 1982 року серії НОМЕР_1 містить виправлення, внесені у спосіб, що не відповзає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок: місяць народження " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на першій сторінці закреслений та дописано "декабрь", а відтак такий документ не дає підстав для визначення на його підставі тривалості страхового стажу заявника.

Третя особа правом на подання письмових пояснень не скористалась.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

05 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії у зв`язку з досягненням пенсійного віку, до якої приєднала усі необхідні документи.

Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області № 164450004340 від 11 січня 2024 року в призначенні пенсії позивачу відмовлено з тих підстав, що загальний стаж позивача склав 23 роки 2 місяці 20 днів за необхідності не менше 30 років. При цьому до страхового стажу не зараховано періоди роботи, зазначені в трудовій книжці серії від 27 липня 1982 року серії НОМЕР_1 , через те, що зазначений документ містить виправлення, внесені у спосіб, що не відповзає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок: місяць народження " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на першій сторінці закреслений та дописано "декабрь". Крім того зазначено, що період з 11 травня 1986 року по 09 листопада 1995 року потребує додаткового підтвердження, оскільки запис завірений печаткою УРСР.

Позивач не погодився з позицією відповідачів, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років.

Зі змісту спірних рішень судом встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи зазначені у трудовій книжці від 27 липня 1982 року серії НОМЕР_1 через те, що внесені у цей документ виправлення щодо дати народження позивача здійснені роботодавцем з порушенням вимог пункту 2.13 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників" № 162 від 20 червня 1974 року та № 58 від 29 липня 1993 року.

Визначаючись щодо правомірності відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи на підставі відомостей його трудової книжки від 27 липня 1982 року серії НОМЕР_1 , суд виходить з такого.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з положеннями частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до пункту 2.11 Інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Пунктом 2.13 Інструкції № 58 врегульовано, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Матеріалами справи підтверджено, що Куп`янською міжрайбазою (на якому позивач працював з у період з 11 травня 1986 року по 09 листопада 1995 року) внесено виправлення до трудової книжки позивача щодо дати його народження у спосіб, передбачений вимогами зазначеної Інструкції.

Натомість, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не визнало правомірності виправлень до трудової книжки позивача.

Суд відхиляє такі доводи відповідача з огляду на те, що виправлення дати народження позивача здійснене з дотриманням вимог пункту 2.13 Інструкцій "Про порядок ведення трудових книжок працівників" № 162 від 20 червня 1974 року та № 58 від 29 липня 1993 року підприємством (установою/орагнізацією), уповноваженим на внесення таких виправлень.

Крім того, на переконання суду, громадянин не може здійснювати контроль та впливати на правильність оформлення трудової книжки, а тому не може нести і негативних наслідків порушення порядку її ведення.

Слід звернути увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації.

Судом встановлено, що позивачу належить трудова книжка від 27 липня 1982 року серії НОМЕР_1 , яка, крім іншого, подавалась відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії. Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.

Таким чином, суд вважає достатніми підстави для зарахування наявного в трудовій книжці від 27 липня 1982 року серії НОМЕР_1 стажу роботи позивача до його страхового стажу.

При цьому суд зауважує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не надало жодних доказів на підтвердження існування об`єктивних перешкод для зарахування періодів роботи позивача на підставі трудової книжки від 27 липня 1982 року серії НОМЕР_1 з урахуванням внесених до неї виправлень.

З огляду на викладене, суд визнає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи позивача на підставі трудової книжки від 27 липня 1982 року серії НОМЕР_1 та вважає за необхідне зобов`язати зазначений орган здійснити таке зарахування.

Статтями 72, 73 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen V. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Серед критеріїв, принципів, які повинні застосовуватись суб`єктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій (ст. 2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб`єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаному критерію для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

З огляду на встановлені фактичні обставини суд визнає протиправним та вважає за необхідне скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області рішення відповідача № 164450004340 від 11 січня 2024 року про відмову у призначенні з пенсії за віком.

Крім того, суд не визнає правомірним незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 11 травня 1986 року по 09 листопада 1995 року з тих мотивів, що записи у трудовій книжці щодо цього періоду завірені печаткою УРСР з огляду на таке.

З проголошенням незалежності України від 24 серпня 1991 року Україна набула статусу незалежної, демократичної держави.

У той же час, позивач розпочав свою трудову діяльність та був прийнятий на роботу ще у 1981 році.

Суд вважає за необхідне зазначити, що до 24 серпня 1991 року Україна мала статус УСРС, а відтак печатки підприємств, установ та організацій могли містити напис "УРСР". У подальшому зміна печаток відбувалась поступово і упродовж тривалого часу.

Та обставина, що підприємство (установи/організації), з яким позивач у період з 11 травня 1986 року по 09 листопада 1995 року перебував у трудових відносинах, не замінило станом на дату звільнення позивача (після припинення існування УРСР) свою печатку на нову (без напису "УРСР"), не нівелює чинності або достовірності документів, нею засвідчених, а також не призводить до визнання документів такими, що не підлягають застосуванню.

Висновок відповідача про те, що період роботи з 11 травня 1986 року по 09 листопада 1995 року зарахувати до страхового стажу неможливо у зв`язку з тим, що записи трудової книжки про такий період роботи завірено печаткою з написом "УРСР" не ґрунтуються на жодній нормі законодавства.

Відтак, суд критично ставиться до позиції відповідача, адже на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.

На переконання суду, запис про звільнення в трудовій книжці завірений печаткою на якій наявний напис "УРСР", не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу особи, який дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Аналогічна позиція міститься в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 та від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

Крім того, частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.

Суд зазначає, що у дослідженому випадку відповідач не скористався правом на збір додаткових документів, на перевірку чи уточнення необхідних обставин.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу з пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 14 грудня 2023 року, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи на підставі трудової книжки, а також рішенню, ухваленому відповідачем за результатами розгляду звернення позивача за призначенням пенсії в межах мотивів, наведених відповідачем у такому рішенні. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для призначення пенсії за віком.

Отже, позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію з 14 грудня 2023 року задоволенню не підлягає.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У дослідженому судом випадку Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не доведено правомірність та обґрунтованість свого рішення, а позивачем надано достатні, достовірні та допустимі докази на підтвердження існування обставин, що свідчать про те, що зазначений орган Пенсійного фонду у спірних правовідносинах мав діяти в інший спосіб.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. О. Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33004, ЄДРПОУ 21084076), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 164450004340 від 11 січня 2024 року про відмову у призначенні з пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 27 липня 1982 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 05 січня 2024 року з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. О. Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33004, ЄДРПОУ 21084076).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяА.О. Чеснокова