Рішення № 11810428, 22.09.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2010 р.Справа № 15/123-10-3245 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Діасамідзе А.Д.

За участю представників:

від позивача - Купрій А.А.,

від відповідача - Штепа Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансхлібекспорт” до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” про стягнення 402658,08 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 18.08.2010 р. та 14.09.2010 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Трансхлібекспорт” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” про стягнення 402658,08 грн., посилаючись на наступне.

ТОВ „Трансхлібекспорт” та Дочірнє підприємство ДАК „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” 29 грудня 2009 року уклали договір купівлі-продажу № 27-12/ПР, згідно якого позивач зобовязується надати та відпустити, а відповідач прийняти і оплатити сільгосппродукцію, вигляд, кількість, якість і вартість якої визначаються відповідно до положень договору та додаткових угод до нього.

Відповідно до додаткової угоди № 3 від 21 січня 2010 року до вказаного договору позивач мав поставити відповідачу пшеницю в кількості 546,600 тонн 6-го класу по ціні 1400,00 грн. за тонну, в тому числі ПДВ.

Так, на виконання договору та додаткової угоди позивач поставив відповідачу 546,570 тон пшениці 6-го класу на загальну суму 765 200,18 грн.

Відповідно до п. 6.1. договору покупець здійснює оплату поставленого товару в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 15 календарних днів, з дня поставки товару.

Так, згідно з видатковою накладною № РН-0000014 від 21.01,2010 року позивачем відвантажено, а відповідачем прийнято 31,080 тон товару (перша партія товару), а згідно з видатковою накладною № РН-0000017 від 02.02.2010 року - 515,490 тон товару (друга партія товару), у звязку з чим строк оплати за поставлений товар для відповідача настав 18.02.2010р.

10.02.2010 року відповідачем на розрахунковий рахунок позивача в рахунок оплати поставленого товару було перераховано 400 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку за 10.02.2010 року. Крім зазначеної суми жодних коштів на розрахунковий рахунок позивача від відповідача не надходило.

Таким чином, відповідачем частково була оплачена поставка товару в кількості 285,714 тон, неоплачена сума коштів за поставлений товар склала відповідно 365 200,18 грн.

З метою досудового врегулювання спору 03.03.2010 року листом за № 34 позивач звернувся до відповідача щодо невиконання останнім своїх зобов'язань з оплати товару в сумі 365 200,18 грн. та з вимогою терміново погасити заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансхлібекспорт”

Листом № 236 від 10.03.2010 року відповідач підтвердив свою заборгованість перед позивачем і повідомив про фінансові труднощі та відсутність можливості перерахувати кошти.

Також актом звірки взаємних розрахунків від 15.03.2010 року відповідач підтвердив стан взаємних розрахунків з позивачем за даними обліку. Згідно вказаного акту сторони підтвердили, що станом на 15.03.2010 року заборгованість Дочірнього підприємства ДАК „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансхлібекспорт” складає 365 200,18 грн.

Станом на дату подачі позову грошових коштів від відповідача не надходило. Таким чином, позивач вважає, що відповідач повністю визнав та підтвердив наявність своєї заборгованості перед позивачем, однак в добровільному порядку не виконує свої зобов'язання.

Разом з тим позивач вказує, що строк виконання зобов'язання з оплати відповідачем неоплаченої частини товару, поставленого за накладною № РН-0000017 від 02.02.2010 року настав - 18.02.2010 року.

Таким чином, прострочення виконання зобов'язання з оплати другої партії товару в сумі 365 200,18 грн. має місце з 18.02.2010 по 19.07.2010 року та складає 152 днів.

У звязку з простроченням виконання відповідачем зобовязань з оплати товару позивачем нараховано основну суму заборгованості 365 200,18 грн. з урахуванням індексу інфляції, що становить 368879,57 грн. (інфляційне збільшення 3679,39 грн.).

Крім того, враховуючи, що ні законом, ні договором поставки не встановлено іншого відсотку річних, позивач згідно ст. 625 ЦК України здійснив нарахування трьох відсотків річних на основну заборгованість, що складає 4562 грн.

Більш того, відповідно до п. 8.2. договору в разі нездійснення оплати товару покупець оплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен ь прострочення, але не більше 1% від вартості неоплаченого товару. Так, сума пені, нарахована на суму основного боргу 365 200,18 грн. за весь період заборгованості, станом на 19.07.2010 р. становить 3652,00 грн.

Також позивач вважає, що з відповідача як суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, підлягає застосування ст. 231 Господарського кодексу України в частині стягнення 7% штрафу від несплаченого боргу за прострочення строків виконання зобов'язання понад 30 днів. Таким чином, нарахований позивачем штраф за прострочення зобов'язання понад 30 днів становить 25 564,01 грн.

Відтак, загальна сума боргу, що підлягає стягненню з відповідача за розрахунками позивача становить 402 658,08 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.07.2010 р. порушено провадження у справі № 15/123-10-3245 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у письмових запереченнях на позов та доповненнях до заперечень на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

29 грудня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансхлібекспорт” та Дочірнім підприємством ДАК „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” був укладений договір купівлі-продажу № 27-12/ПР, згідно якого позивач зобовязується надати та відпустити, а відповідач прийняти і оплатити сільгосппродукцію, вигляд, кількість, якість і вартість якої визначаються відповідно до положень договору та додаткових угод до нього.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 січня 2010 року ТОВ „Трансхлібекспорт” та ДП ДАК „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” уклали додаткову угоду № 3 до договору купівлі-продажу № 27-12/ПР від 29.12.2009 р., згідно якої позивач поставляє відповідачу пшеницю 6-го класу врожаю 2009 року в кількості 546,600 тонн по ціні 1400,00 грн. за тонну, в тому числі ПДВ.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищевказаного договору № 27-12/ПР від 29.12.2009 р. позивачем було поставлено відповідачу:

-згідно видаткової накладної № РН-0000014 від 21.01,2010 року пшеницю у кількості 31,080 тон товару (перша партія товару);

-згідно видаткової накладної № РН-0000017 від 02.02.2010 р. пшеницю у кількості 515,490 тон товару (друга партія товару).

Так, на виконання умов вказаного договору та додаткової угоди № 3 до нього позивач поставив відповідачу 546,570 тон пшениці 6-го класу на загальну суму 765 200,18 грн.

Виходячи з того, що відповідно до ч. 1 п. 5.1. договору поставка товару вважається здійсненою, коли сторони підписали видаткові накладні на товар та передали їх одна одній, позивач виконав свої зобов'язання за договором.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 21.01.2010 р. згідно акту приймання-передачі товарно-транспортних накладних позивачем було передано відповідачу накладну № 852663. Також за актом приймання-передачі товарно-транспортних накладних від 02.02.2010 р. позивачем було передано відповідачу наступні товарно-транспортні накладні: № 391882; № 391731; № 076181; № 076225; № 391726; № 42328739; № 42328740; № 42328741; № 42328738; № 42328737. Згідно вказаного акту позивач передає, а відповідач приймає товарно-транспортні накладні, згідно з якими на ДП ДАК „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” на квоту ДП ДАК „Хліб України” „Хліб експорт” для ТОВ „Трансхлібекспорт” було завезено вантаж пшениці у кількості 546,600 тон.

Разом з тим відповідач підтверджує факт отримання ним від позивача за зазначеним вище договором 31,080 тон пшениці 6-го класу. Проте, відповідачем оспорюється отримання ним від позивача пшениці 6-го класу у кількості 515,490 тон, оскільки вважає, що відповідачем вказаний товар було отримано на перевалку (обслуговування) не на свою квоту в період з 21.01.2010 р. по 02.02.2010 р. згідно товарно-транспортних накладних/залізничних накладних, тому вантаж має бут власністю відповідача.

Між тим такі доводи відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи видатковими накладними і товарно-транспортними накладними, які є первинними документами та підтверджують факт здійснення позивачем поставки пшениці.

До того ж передача позивачем у власність відповідача 515,490 тон пшениці 6-го класу підтверджується листами ДП ДАК „Хліб України” „Хліб-експорт”, на квоту якого було завезено цей вантаж. Так, листом від 02.02.2010 р. № 23 позивач звернувся до ДП ДАК „Хліб України” „Хліб-експорт” про необхідність переоформлення 515,490 тон пшениці 6-го класу, що належить позивачу на відповідача. Своїм листом ДП ДАК „Хліб України” „Хліб-експорт” від 02.02.2010 р. № 18 повідомив відповідача про переоформлення на нього 515,490 тон пшениці 6-го класу, яка знаходилась на квоті ДП „Хліб-експорт” та належала позивачу.

Більш того, факт здійснення позивачем поставки вказаного товару було підтверджено у судовому засіданні ОСОБА_2, який на момент виконання договору купівлі-продажу № 27-12/ПР від 29.12.2009 р. виконував обовязки заступника директора ДП ДАК „Хліб України” „Одеський портовий елеватор”, про що зазначено у поданій до суду ОСОБА_2 заяві. Зокрема, ОСОБА_2 пояснив, що працює на Дочірньому підприємстві Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” на посаді заступника директора та на підставі довіреності № 67 від 06.11.2009 р. ним був підписаний договір купівлі-продажу № 27-12/ПР від 29.12.2009 р., укладений між Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансхлібекспорт” та поставлена резолюція на листі Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Хліб-експорт” № 18 від 02.02.2010 р. про переоформлення 515 тон 490 кг пшениці 6-го класу з квоти останнього на квоту Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Одеський портовий елеватор”.

Також у судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що працював заступником директора на Дочірньому підприємстві Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” та підтвердив, що поставки за договором купівлі продажу № 27-12/ПР від 29.12.2009 р. були здійснені, а відповідач товар отримав, але оплату відповідачем не було здійснено.

Між тим відповідно до п. 6.1. договору покупець здійснює оплату поставленого товару в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 15 календарних днів, з дня поставки товару.

Як вказує позивач, 10.02.2010 року відповідачем на розрахунковий рахунок позивача в рахунок оплати поставленого товару було перераховано 400 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку за 10.02.2010 року. Вказане свідчить про здійснення відповідачем частковою оплати товару пшениці в кількості 285,714 тон.

У звязку з цим заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає відповідно 365 200,18 грн. (765 200,18 грн. - 400 000,00 грн.).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 03.03.2010 року листом за № 34 позивач звертався до відповідача з вимогою терміново погасити заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансхлібекспорт” в сумі 365 200,18 грн. Листом № 236 від 10.03.2010 року відповідач підтвердив свою заборгованість перед позивачем і повідомив про фінансові труднощі та відсутність можливості перерахувати кошти.

Також актом звірки взаємних розрахунків від 15.03.2010 року відповідач підтвердив стан взаємних розрахунків з позивачем за даними обліку. Згідно вказаного акту сторони підтвердили, що станом на 15.03.2010 року заборгованість Дочірнього підприємства ДАК „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансхлібекспорт” складає 365 200,18 грн.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором купівлі-продажу відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Строк виконання зобов'язання з оплати відповідачем неоплаченої частини товару, поставленого за накладною № РН-0000017 від 02.02.2010 року настав - 18.02.2010 року.

Таким чином, прострочення виконання зобов'язання з оплати другої партії товару в сумі 365 200,18 грн. має місце з 18.02.2010 по 19.07.2010 року та складає 152 дні.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, враховуючи, що ні законом, ні договором купівлі-продажу не встановлено іншого відсотку річних, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на основну заборгованості, що складають 4562,50 грн. (365200,18 грн./100% * 3%:365 дн.* 152 дн.)

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. У звязку з цим суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат в сумі 3679,39 грн. згідно наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку інфляції за березень 2010 року з огляду на те, що з квітня по червень 2010 року індекс інфляції становив менше 100%.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Разом з тим частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено п. 8.2. договору купівлі-продажу, в разі нездійснення оплати товару покупець оплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен ь прострочення, але не більше 1% від вартості неоплаченого товару.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобовязання за договором купівлі-продажу від 29.12.2009 р. щодо оплати поставленого товару, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за весь період заборгованості станом на 19.07.2010 р. в розмірі 3652,00 грн. (365200,18 * (1%/100).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача як суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафу згідно ст. 231 Господарського кодексу України в розмірі 7% від несплаченого боргу за прострочення строків виконання зобов'язання понад 30 днів, що складає 25 564,01 грн., суд зазначає наступне.

Ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно установчих документів відповідач є дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії „Хліб України”.

В свою чергу ДАК «Хліб України»створено на виконання Постанови КМУ від 22.08.96р. № 1000 у формі мі відкритого акціонерного товариства. Відповідно до додатку № 3 до Постанови КМУ від 05.11.1997 р. № 1218 до статутного фонду ДАК „Хліб України” передане державне майно підприємств (в тому числі майно відповідача).

Відповідно до пункту 1 постанови КМУ від 25.10.2006р. №1473 повноваження з управління корпоративними правами держави стосовно ДАК «Хліб України»здійснює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до статуту ДАК «Хліб України»компанія є відкритим акціонерним товариством, діє на принципах повної господарської самостійності і самоокупності, та має право бути засновником дочірніх підприємств.

Так, в обґрунтування своїх заперечень на позов відповідач посилається на те, ДАК «Хліб України»не належить до державного сектору економіки, а згідно до ст. 80 ГК України має статус господарського товариства, що підтверджується довідкою головного відділу статистики у м. Києві АБ №169161 від 12.02.2008 р., де у розділі „Інституційний сектор економіки”, вказано „Приватні нефінансові корпорації”.

Згідно наказу Комітету статистики № 96 від 18.04.2005 р. нефінансові корпорації це інституційні одиниці основною діяльністю яких є виробництво ринкових товарів чи надання нефінансових послуг. Сектор нефінансових корпорацій включає такі підсектори : державні нефінансові корпорації, приватні нефінансові корпорації, та нефінансові корпорації під іноземним контролем.

Із довідки головного управління статистики в Одеський області АА №087109 від 16.10.2008 року, яка видана Одеському портовому елеватору, у розділі «інституційний сектор економіки», вказаний номер сектору 8 11002, що відповідає інституційній одиниці «приватні нефінансові корпорації».

Приватні нефінансові корпорації включають всі нефінансові корпораці,ї які не контролюються органами державного Управління. їх характерною рисою є те, що вони не підлягають контролю з боку органів державного Управління.

До приватних нефінансових корпорацій відносяться такі суб'єкти господарювання як Дочірні підприємства (код 160).

Кабінет Міністрів України контролює лише статутний капітал ДАК „Хліб України”

Державний сектор економіки мають підприємства, які реєструються під номером інституційного сектору економіки 8 11001.

З огляду на вищевказане, суд доходить до висновку, що відповідач не є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, тому у даному випадку положення ст. 231 ГК України не можуть бути засновані.

За таких обставин, суд вважає необґрунтованими та безпідставними вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 25 564,01 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ „Трансхлібекспорт” частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у звязку з чим підлягають частковому задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32,33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансхлібекспорт” до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” про стягнення 402658,08 грн. задовольнити частково.

2.СТЯГНУТИ з Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії „Хліб України” „Одеський портовий елеватор” (65003, м. Одеса, Хлібна Гавань, 4; код ЄДРПОУ 00955176) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансхлібекспорт” (03115, м. Київ, просп. Перемоги, б. 104; код ЄДРПОУ 36546777) 365200/триста шістдесят пять тисяч двісті/грн.. 18 коп. основного боргу, 3679/три тисячі шістсот сімдесят девять/грн. 39 грн. інфляційні втрати; 4562/чотири тисячі пятсот шістдесят дві/грн. 50 коп. - три відсотки річних; 3652/три тисячі шістсот пятдесят дві/грн. 00 коп. - пені, витрати по сплаті державного мита у сумі 3770/три тисячі сімсот сімдесят/грн. 94 коп.; 221/двісті двадцять одна/грн. 02 коп. витрат по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку на подання апеляційної скарги з дня його підписання, якщо не буде подано апеляційну скаргу.

Повний текст складено та підписано 27.09.2010 р.

Суддя