Рішення № 118086929, 29.03.2024, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/3402/23

Номер провадження 2/676/252/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року м. Кам`янець-Подільський

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

в складі головуючої судді - Шевцової Л.М.

з участю секретаря судового засідання Сопрун С.В.

представника позивача- ОСОБА_1

відповідача- ОСОБА_2

представника відповідача- ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданнів режимівідеоконференції в м.Кам`янець-Подільськомуцивільну справу № 676/3402/23 за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за ст.625 ЦК України,-

В С Т А Н О В И В:

04.05.2023 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за кредитним договором № ДУ №966/42-РК13 від 16.11.2007 року.

Ухвалою суду від 08.05.2023 року прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який представляє інтереси на підставі ордера серії ВХ № 1050884 від 31.07.2023 року, надав суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду07.09.2023року від Акціонерного товариства «Сенс Банк», витребувано виписку про рух коштів за Генеральним договором № 966/66-ГД від 16.11.2007 року; інформацію про розмір заборгованості за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_2 перед Акціонерним товариством «Сенс Банк», в розмірі заборгованості за тілом кредиту, за відсотками, та можливими штрафами (пенею) станом на момент звернення та копії документів на підставі, яких відбувся перехід права власності (відчуження) переданих ОСОБА_2 , в іпотеку банку нежилого підвального приміщення загальною площею 238 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 .

29.09.2023 року ухвалою суду призначено розгляд справи у режимі відеоконференції.

Представник АТ «Сенс Банк» Панченко Д.В., 02.10.2023 року на виконання ухвали суду від 07.09.2023 року, надіслав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

22.11.2023 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду, про що постановлено ухвалу суду та повідомлено учасників справи, та зобов`язали АТ «Сенс Банк», надати суду документи згідно ухвали суду від 07.09.2023 року

12.12.2023 року Представник АТ «Сенс Банк» Панченко Д.В.,надіслав документи на виконання ухвали від 22.11.2023 року.

27.02.2024 року в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який представляє інтереси відповідача на підставі ордера серії ВХ № 1050884 від 31.07.2023 року, подав пояснення у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за ст.625 ЦК України.

Представник позивача в позові вказує, що 16.11.2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 , уклали Генеральний договір № 966/66-ГД 66. В подальшому уклали додаткову угоду у вигляді разового кредиту № 966/42-РК 13. Загальними зборами Акціонерів 09 березня 2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування банку на Публічне Акціонерне Товариство «Укрсоцбанк», а 10 серпня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» змінило найменування на АТ «Укрсоцбанк». 15.10.2019 року рішенням № 5/2019 АТ «Укрсоцбанк» було прийнято рішення щодо припинення Акціонерного Товариства «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного Товариства «Альфа-банк» де в п.п.1.2, визначено, що правонаступником щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», виникає у Акціонерного Товариства «Альфа-банк» з 15 жовтня 2019 року. 12.08.2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-банк» на Акціонерне Товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до статуту АТ «Альфа-банк» шляхом затвердження його в новій редакції. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконує, в результаті чого заборгованість розрахована на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, яка станом на 23.02.2022 року становить 1374476,65 грн. Тому просить стягнути з відповідача заборгованість та судовий збір.

Представник позивача АТ «Сенс Банк» Панченко Д.В., який діє на підставі довіреності № 020447/23 від 27.11.2023 року, в режимі відеоконференції в судовому засіданні,підтримав позовні вимоги, та просить суд стягнути з ОСОБА_2 , заборгованість за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором № ДУ № 966/42-РК13 від 16.11.2007 року на підставі ст.625 ЦК України.

Уточнив позов та просить стягнути з відповідача суму заборгованості 3% річних за період 24.02.2019 по 23.02.2022 року в розмірі-215355,14 грн. та інфляційні втрати за цей період в розмірі -545566,36 грн,а всього:760921,50 грн.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який представляє інтереси на підставі ордера серії ВХ № 1050884 від 31.07.2023 року, в судовому засіданні, пояснив, що в позові про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат слід відмовити в зв`язку з тим, що останні нарахування на задавнену вимогу, яка не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, не підлягають задоволенню.

Відповідач вважає припиненими зобов`язання за договором кредиту №ДУ №966/42-РК 13 від 16.11.2007 року оскільки відбулось позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки (квартири) з метою забезпечення вимог кредитора іпотекодержателя, також на інший об`єкт нерухомого майна (нежитлове приміщення), який було передано в якості забезпечення за кредитним договором, було проведено звернення стягнення в судовому порядку.

Предмет іпотеки перейшов у власність банку та в подальшому останнім був відчужений третім особам. Кошти отримані від реалізації двох об`єктів нерухомого майна, які були предметом іпотеки в якості забезпечення за договором кредиту №ДУ №966/42-РК 13 від 16.11.2007 року зараховані банком в якості погашення боргу за кредитом. Інше майно у позичальника відсутнє.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

За положеннями частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Суд встановив, що з моменту отримання кредиту в 2007 року до травня 2014 року відповідач систематично, у визначені договором строки, виконував взяті на себе зобов?язання за кредитним договором, ним було повернуто банку значну частину кредитних коштів.

В 2014 році у відповідача виникли фінансові труднощі, його клопотання до банку про

пролонгацію чи реструктуризацію боргу залишили без задоволення.

Як вбачається в матеріалах справи, в 2015 році ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося із позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

30 червня 2015 року Дніпровський районний суд м. Києва розглянув заяву ПАТ «Укрсоцбанк» про видачу виконавчого листа, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 4322253,63 грн. та третейський збір в сумі 25500,00 грн. Рішення набрало законної сили 30.06.2015 року.

Про рішення суду, як Третейського, так і Дніпровського районного суду м.Києва відповідачу не було відомо оскільки в 2008 році за сімейними обставинами він змінив місце постійного проживання з АДРЕСА_3 на АДРЕСА_4 . Саме за цієї обставини йому не було відомо про існування справи що розглядається, оскільки за вказаною позивачем адресою відповідач не проживає з 2008 року. Жодних документів не отримував. Виконавчий лист, який було видано на підставі рішення третейського суду передано до виконання у відповідний відділ державної виконавчої служби. В процесі його виконання у примусовому порядку було стягнуто певну частину коштів.

З копії постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві вказується про часткове списання в примусовому порядку з рахунку відповідача коштів в сумі 31387,94 грн., які перераховано стягувачу для погашення боргу. Також в зазначеній постанові виконавцем вказується, що відповідно до повідомлення стягувача за вих. № 1907 від 06.12.2016 року залишок заборгованості становить 2392843,90 грн. Однак позивач зазначає при розрахунку 3 % річних та відповідної суми інфляційних втрат на суму боргу 4322253,63 грн.

Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.07.2023 року № 339836248, відповідачу стало відомо що право власності на два об?єкта нерухомого майна, (квартира АДРЕСА_5 , які були предметом іпотеки за означеним вище кредитом перейшло до АТ «Сенс Банк».

Відповідач вважає такі дії банку щодо нього про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на задавнену заборгованість, несправедливими, такі що грубо порушують його права.

Справно сплачуючи кошти за договором кредиту 7 років поспіль, він фактично повернув кошти банку отримані в кредит, разом з тим у нього забрали квартиру та нежитлове приміщення, які він купував частково за отриманий кредит.

Після того, як банк забрав квартиру та нежитлове приміщення, повернувши свої кошти, отримавши значний прибуток, заявляє ще вимогу про стягнення з нього відповідних сум, за начебто не виконанні грошові зобов?язання.

Відповідач вважає припиненими зобов?язання за кредитним договором № ДУ № 966/42-РК 13 від 16.11.2007 року оскільки відбулось позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено таку самостійну підставу припинення зобов?язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя.

Частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» є спеціальною нормою, яка поширюється на зобов?язання, забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов?язання лише належним виконанням.

Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов?язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов?язання. Це правило поширюється на всі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя щодо основного зобов?язання в повному обсязі, включаючи як основний обов?язок боржника, так і додаткові обов?язки, що існують у межах тих самих зобов?язальних правовідносин. Та обставина, чи залишилася після вказаного позасудового врегулювання фактично невиконаною будь-яка частина основного зобов`язання, правового значення не має.

У частині четвертій статті 591 ЦК України міститься загальне правило: якщо одержана від реалізації предмета застави сума не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.

Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.

Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов?язання в розмірі, який перевищує визначену суб?єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).

Водночас відсутність кореспондуючого праву обов?язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов?язання в цілому, тобто до припинення зобов?язання з підстав, визначених законом.

Верховний Суд зауважив, що такого висновку варто дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов?язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності його дій.

До такого висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 3 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15-ц (провадження № 61-1710св22).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, ухвалюючи Постанову ВП ВС про відмову Альфа-банку у стягненні заборгованості з боржника та поручителя після позасудового звернення стягнення на іпотеку від 04.07.2023 року у справі № 553/1501/15-ц).

Так, Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, No 15123/03, § 45, €CII, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення як статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Відповідно до усталеної практики , постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 встановлено, що розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. Натуральним зобов`язанням (obligationaturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.

Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку відповідно до правової позиції,викладеної у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц .

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц зазначено, що «в постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2017 року у справі № 3-1522гс16 зроблено висновок, що «зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК), а тому 12 квітня 2016 року (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) і є датою, коли зобов`язання припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку зі спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України».

У справі № 3-1522г16 між сторонами не існувало натурального зобов`язання і тому висновок у справі № 3-1522c16 не може бути застосований у справі, що переглядається. У справі, що переглядається ПАТ «Родовід Банк» просило стягнути з відповідача 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 04 червня 2014 року по 22 жовтня 2015 року. Оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16 липня 2015 року, було відмовлено у задоволенні позову АТ «Родовід Банк» до ОСОБА 4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2006 року № 15.3/СЖ-229.06.2 у зв`язку з пропуском позовної давності, то 3 % річних у справі, що переглядається, були нараховані до вимоги, яка існує в натуральному зобов`язанні».

Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (частина перша статті 267 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (стаття 625 ЦК України).

Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України).

Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні.

Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності.

Тобто складається ситуація,що зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на заявлену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги.

Приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги або без пред`явлення рішення до примусового виконання у відповідний строк, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності.

Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Виконавчий лист, який було видано на підставі рішення третейського суду передано до виконання у відповідний відділ державної виконавчої служби, яким в примусовому порядку було стягнуто частину коштів, та в зв`язку з відсутністю майна боржника виконавчий лист було повернуто стягувачу.

Роз`яснено кредитору, що виконавчий документ може бути пред`явлено до виконання до 29.12.2019 року. Банк своє право не реалізував, не пред`явив повтовно виконавчий документ до примусового виконання, а тому строк для виконання виконавчого документу сплив.

Банк в подальшому втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред`явлення до виконання рішення суду).

Отже, зобов`язання відповідача є задавненим, в зв`язку з чим набуло характеру натурального зобов`язання. Як вбачається з встановлених обставин, 3% річних були нараховані позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов`язанні, в зв`язку з чим суд мав би відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до заявненої вимоги позовної давності (строку пред`явлення виконавчого документу до примусового виконання), а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку.

Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на заявлену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення заявленої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» то судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.268 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

В позові Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором № ДУ № 966/42-РК13 від 16.11.2007 року на підставі ст.625 ЦК України відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29 березня 2024 року.

Суддя Л.М.Шевцова