Рішення № 117976903, 28.03.2024, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/7579/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Овідіополі, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ :

20 грудня 2023 року, представниця ОСОБА_1 адвокат Крутоголова О.О. звернулася до суду з позовом, в якому просила суд, стягнути з відповідача на користь позивача різницю між вартістю відновлювального ремонту та вартістю матеріального збитку у розмірі 7499,84 грн., різницю між фактичною вартістю ремонтних робіт та отриманим відшкодуванням у сумі 6548,95 грн. та судовий збір у сумі 1073,60 грн., мотивуючи це ДТП, яка відбулася 09.06.2023 р. о 19:30 год., під час якої водій ОСОБА_2 , чия цивільно-правова відповідальність була застрахована в ПрАТ «СК «Євроінс Україна», керуючи автомобілем марки «ВАЗ-2107», р/н НОМЕР_1 , по вул. Маріїнській, з боку вул. Одеської, на перехресті з автодорогою Н-33 «Одеса-Білгород-Дністровський-Монаші», в смт. Великодолинське, Одеського району Одеської області, виїжджаючи з другорядної дороги на головну, не надав перевагу в русі автомобілю марки «Daewoo», р/н НОМЕР_2 , власником якого є позивач ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданим Іллічівським МРЕВ ДАІ УМВС України в Одеській області 11.12.2004 р. - під керуванням водія ОСОБА_3 , яка рухалася в напрямку м. Білгород-Дністровський, внаслідок чого допустив зіткнення, порушивши вимоги п.п. 16.11 ПДР, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, за що постановою Овідіопольського райсуду від 05.07.2023 р. ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення.

В подальшому, з заявою на отримання суми страхового відшкодування позивач, як потерпіла особа, звернувся до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» 12.06.2023 р.та 19.07.2023 року на його рахунок страховою компанією було проведено безготівкове зарахування страхового відшкодування згідно Акту № 101697/1/2023 від 19.07.2023 р. у розмірі 22751,21 грн.

При чому, винуватцем у скоєній ДТП відповідачем ОСОБА_2 , 27.07.2023 р. було перераховано на рахунок потерпілого ОСОБА_1 франшизу в сумі 3200 грн.

Отже, загальна сума отриманого відшкодування потерпілим (позивачем) ОСОБА_1 складає 25951,21 грн., в той час, як вартість відновлювального ремонту, проведеного позивачем перевищує розмір отриманого відшкодування з огляду на звіт № 25131 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, виконаним на замовлення ПрАТ «СК «Євроінс Україна», в якому вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобілю марки «Daewoo», р/н НОМЕР_2 становить 33451,05 грн. (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування), значення коефіцієнта фізичного зносу 0,7000, вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ 27621,45 грн., вартість матеріального збитку без ПДВ 25951,21 грн.

Згідно з актом виконаних робіт № 16 від 25.07.2023 р., складеним ФОП ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту становить 40000 грн.

Враховуючи розмір сплаченого страхового відшкодування у розмірі 25951,21 грн., на користь позивача підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту та вартістю матеріального збитку у розмірі 7499,84 грн., а також різниця між фактичною вартістю ремонтних робіт та отриманим відшкодуванням у сумі 6548,95 грн., які представниця позивача просила суд, стягнути з відповідача на користь позивача.

В судове засідання представниця позивача не з?явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки не повідомила, надіславши до суду заяву, в якій повністю підтримала позов, який просила задовольнити та слухати справу за її відсутністю (а.с. 53).

Відповідач в судове засідання не з?явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, особисто під розписку, причини неявки не повідомив, надіславши до суду заяву, в якій повністю визнав позов, не заперечуючи проти його задоволення та проханням про слухання справи за його відсутністю (а.с. 45,53).

Представник 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» в судове засідання не з?явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зворотним поштовим повідомленням з відміткою про вручення судової повістки, причини неявки не повідомив, письмових пояснень чи заперечень суду не надав (а.с. 52).

Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, який завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Приписами статті 979 ЦК України передбачено за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно дост. 1187 ЦК Українишкода, спричинена джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідних правових підставах володіє транспортним засобом або іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого складає підвищену небезпеку. Відповідно до ч.1 вказаної статті ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, яка пов`язана з використанням, зберіганням та утриманням транспортних засобів та ін., що складає підвищену небезпеку для осіб, які здійснюють цю діяльність та інших осіб.

Шкода, спричинена джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Статтею 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Стаття1192ЦК Українивстановлює,якщо іншене встановленозаконом,з урахуваннямобставин справисуд завибором потерпілогоможе зобов`язатиособу,яка завдалашкоди майну,відшкодувати їїв натурі(передатиріч тогож родуі такоїж якості,полагодити пошкодженуріч тощо)або відшкодуватизавдані збиткиу повномуобсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданою нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Пунктом 2частини 4та частини2Постанови ПленумуВСУ №6від 27.03.1992р.«Про практикурозгляду судамицивільних справза позовамипро відшкодуванняшкоди» передбачено,що підволодільцем джерелапідвищеної небезпекирозуміється юридичнаособа абогромадянин,що здійснюютьексплуатацію джерелапідвищеної небезпекив силуправа власності,повного господарськоговідання,оперативного управлінняабо зінших підстав(договоруоренди,довіреності тощо). Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов?язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв?язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов?язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п?ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов?язана відшкодувати шкоду.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об?єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). Особою, яка зобов?язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб - то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

За вибором потерпілого - вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.

Згідно з частиною другою статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Зважаючи на аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.

Водночас розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначається виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Під час визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, необхідно враховувати складові цих збитків відповідно до змісту частини другої статті 1192 ЦК України: реальна вартість втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, зазначеного у постанові від 13.03.2018 р. у справі №910/9396/17, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять із фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року розглянув справу № 6 - 2808 цс15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого - право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову - заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред`явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ст. 29 Закону № 1961- IV - у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно зі ст. 30 Закону № 1961- IV, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Судом встановлено, що 09.06.2023 р. о 19:30 год., водій ОСОБА_2 , чия цивільно-правова відповідальність була застрахована в ПрАТ «СК «Євроінс Україна», керуючи автомобілем марки «ВАЗ-2107», р/н НОМЕР_1 , по вул. Маріїнській, з боку вул. Одеської, на перехресті з автодорогою Н-33 «Одеса-Білгород-Дністровський-Монаші», в смт. Великодолинське, Одеського району Одеської області, виїжджаючи з другорядної дороги на головну, не надав перевагу в русі автомобілю марки «Daewoo», р/н НОМЕР_2 , власником якого є позивач ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданим Іллічівським МРЕВ ДАІ УМВС України в Одеській області 11.12.2004 р. - під керуванням водія ОСОБА_3 , яка рухалася в напрямку м. Білгород-Дністровський, внаслідок чого допустив з нею зіткнення, порушивши вимоги п.п. 16.11 ПДР, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, за що постановою Овідіопольського райсуду від 05.07.2023 р. ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення (а.с. 14).

В подальшому, з заявою на отримання суми страхового відшкодування позивач, як потерпіла особа, звернувся до ПрАТ «СК «Євроінс Україна» 12.06.2023 р.та 19.07.2023 року на його рахунок страховою компанією було проведено безготівкове зарахування страхового відшкодування згідно Акту № 101697/1/2023 від 19.07.2023 р. у розмірі 22751,21 грн.

При чому, винуватцем у скоєній ДТП відповідачем ОСОБА_2 , 27.07.2023 р. було перераховано на рахунок потерпілого ОСОБА_1 франшизу в сумі 3200 грн.

Отже, загальна сума отриманого відшкодування потерпілим (позивачем) ОСОБА_1 складає 25951,21 грн., в той час, як вартість відновлювального ремонту, проведеного позивачем перевищує розмір отриманого відшкодування з огляду на звіт № 25131 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, виконаним на замовлення ПрАТ «СК «Євроінс Україна», в якому вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобілю марки «Daewoo», р/н НОМЕР_2 становить 33451,05 грн. (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування), значення коефіцієнта фізичного зносу 0,7000, вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ 27621,45 грн., вартість матеріального збитку без ПДВ 25951,21 грн.

Згідно з актом виконаних робіт № 16 від 25.07.2023 р., складеним ФОП ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту становить 40000 грн.

Враховуючи розмір сплаченого страхового відшкодування у розмірі 25951,21 грн., на користь позивача підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту та вартістю матеріального збитку у розмірі 7499,84 грн., а також різниця між фактичною вартістю ремонтних робіт та отриманим відшкодуванням у сумі 6548,95 грн., які суд вважає документально доведеними і такими, що підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача в порядку ст. 141 ЦПК України витрат по сплаті судового збору у сумі 1073,60 грн. з урахуванням визнання позову відповідачем (а.с. 8).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 22,23,623,1166,1167,1177,1187,1192,1195 ЦК України, постановою Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», практикою ВС, практикою ЄСПЛ, ЄКПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ;

2.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_4 ) різницю міжвартістю відновлювальногоремонту тавартістю матеріальногозбитку урозмірі 7499,84грн.,різницю міжфактичною вартістюремонтних робітта отриманимвідшкодуванням усумі 6548,95грн.та судовийзбір усумі 1073,60грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 28.03.2024 р.

Суддя Гандзій Д.М.