Рішення № 117972028, 18.03.2024, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 18.03.2024Справа № 554/6879/23 Провадження № 2/554/555/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2024 року Октябрський районний суд м.Полтави

в складі головуючого судді Чуванової А.М.

за участю секретаря Єсліковської О.А.,

за участю учасників справи:

представник позивача: адвокат Руль М.І.,

відповідач: ОСОБА_1 ,

представник відповідача: адвокат Бибик В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом; треті особи: перша Полтавська державна нотаріальна контора, Полтавський обласний державний нотаріальний архів,-

ВСТАНОВИВ:

В липні 2023 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Октябрського районного суду м.Полтави з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, в якому просить визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право ОСОБА_2 на спадкування нею майна, що залишилося після її померлого чоловіка - ОСОБА_3 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 жовтня 1994 року, видане державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Башинською Т.В., зареєстроване в реєстрі за № 3-4904, спадкова справа № 115/1994, відповідно до якого спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме 2/3 частини жилого будинку з частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що між нею та ОСОБА_3 19 травня 1989 року було укладено шлюб, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач з чоловіком - ОСОБА_3 проживали спільно за адресою: АДРЕСА_1 .

15 липня 1994 року ОСОБА_2 уклала договір міни зі своєю дочкою - ОСОБА_4 , яка у цих договірних відносинах діяла від себе та як законний представник своїх дітей. Відповідно до змісту якого позивач обміняла 1/3 частини житлового будинку з частиною надвірних будівель в АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 ). Після укладення договору міни, позивач була переконана, що ще має успадковану частину житлового будинку з частиною надвірних будівель в АДРЕСА_1 та продовжувала і далі проживати за вказаною адресою. Після смерті свого чоловіка позивач звернулася до Першої полтавської державної нотаріальної контори з метою оформлення спадкових прав на майно, що залишилося після померлого чоловіка - ОСОБА_3 , а саме на частину житлового будинку з частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, державний нотаріус повідомила, що не потрібно подавати заяву про прийняття спадщини, оскільки позивач фактично прийняла спадщину після померлого чоловіка ОСОБА_3 , так як фактично вступила в управління та у володіння спадковим майном - частини житлового будинку з частиною надвірних будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_3 . Позивач одразу не оформлювала свідоцтво про право на спадщину за законом як його дружина, у зв`язку з тим, що у неї не було достатньо коштів, зважаючи на те, що вона була пенсіонером, на пенсію утримувала дочку та трьох онуків.

Відповідач не повідомляв позивача, що ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до змісту якого заповів йому щось зі свого майна. Лише після отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом він прийшов до позивача та повідомив про те, що він успадкував частину будинку з частиною надвірних будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , але не показав жодних документів, сказав, що він успадкував 2/3 від тієї частини будинку, що належала ОСОБА_3 на праві власності. І тому, позивач була переконана, що в неї залишилася частина будинку і вона її фактично успадкувала.

У 2021 році позивач згадала, що на частину будинку з частиною надвірних будівель у АДРЕСА_1 вона так і не оформила свідоцтво про право на спадщину за законом, тому звернулася до Першої полтавської державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Державний нотаріус повідомила, що спадкова справа до моменту її звернення не була заведена і вона може оформити свідоцтво про право на спадщину за законом у будь-який час.

Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №67585287 від 02.12.2021 року, спадкова справа заведена 02.12.2021 року (номер у спадковому реєстрі 68767250, номер у нотаріуса 153/2021). У довідці Першої полтавської державної нотаріальної контори від 19.08.2022 року за № 399/02-14 вказано, що «Перша полтавська державна нотаріальна контора повідомляє, що 02 грудня 2021 року відкрито спадкову справу № 153/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , 1932 року народження, який постійно до дня своєї смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно матеріалів спадкової справи спадкоємцем за законом є дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інформація про інших спадкоємців станом на 19.08.2022 року, згідно матеріалів спадкової справи відсутня, будь-які інші заяви не надходили». Згодом позивач отримала лист-роз?яснення від 23.11.2022 року, у якому було вказано, що спадкова справа була відкрита помилково на підставі довідки Полтавського обласного державного нотаріального архіву. Згідно повторного запиту та нової відповіді Полтавського обласного державного нотаріального є наявна спадкова справа №115 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , яка була відкрита 10.10.1994 року Першою полтавською державною нотаріальною конторою за заявою іншого спадкоємця згідно заповіту. Враховуючи вищевикладене, видати свідоцтво про право на спадщину за законом неможливо, у зв`язку з відсутністю законних підстав для цього.

Спадкова справа після померлого ОСОБА_3 відкрита лише ІНФОРМАЦІЯ_4 , а помер ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому спадкова справа повинна бути відкритою протягом 6 місяців з дати смерті, а відкрита через 6 місяців і 25 днів, що є грубим порушенням законодавства. Таким чином, ОСОБА_1 повинен був звернутися до Першої полтавської державної нотаріальної контори протягом 6 місяців для того, щоб успадкувати по заповіту майно після померлого ОСОБА_3 , а після спливу цього строку він втратив право на спадкування по заповіту. Отже, день відкриття спадщини після померлого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зважаючи на той факт, що позивач постійно проживала з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі і на момент його смерті, а тому фактично прийняла спадщину та фактично вступила в управління та у володіння спадковим майном - 2/3 частини житлового будинку з частиною надвірних будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_3 . ОСОБА_1 не мав права претендувати на спадщину за заповітом після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, у зв`язку з неподанням протягом шести місяців відповідної заяви, а нотаріус, відповідно, не мав права видавати йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 підтверджує факт порушення прав позивача як спадкоємця першої черги після смерті її чоловіка ОСОБА_3 . Оскільки, ОСОБА_1 пропустив строк звернення для прийняття спадщини із відповідною заявою, то він не мав права на спадкування.

Отже, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 була дружиною померлого ОСОБА_3 та входила в першу чергу спадкування за законом, то видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 на підставі відкритої спадкової справи після спливу шестимісячного строку порушило її законні права та інтереси. Про дату відкриття спадкової справи їй не було відомо раніше, а достеменно стало відомо лише 25 липня 2023 року після ознайомлення з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (№ витягу 70708779 від 23.11.2022 року), а тому строк позовної давності для звернення з позовною заявою пропущений нею з поважних причин.

Ухвалою суду від 31.08.2023 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

19.08.2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бибик С.В. надав до суду відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.10.1994 року відповідач ОСОБА_1 набув право власності на 2/3 частини житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 . Спадкодавець був власником вказаного майна на підставі дублікату свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою полтавською державною нотаріальною конторою 18.08.1992 року та дублікату свідоцтва про право на спадщину, виданого Першою держнотконторою від 05.03.1994 року. Вказаний правовстановлюючий документ відповідач ОСОБА_1 набув на підставі заповіту від 01.11.1990 року, згідно якого спадкодавець ОСОБА_3 заповів все належне йому майно з чого б воно не складалось відповідачу ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі із спадкодавцем ОСОБА_3 та вони проживали спільно за однією адресою по АДРЕСА_1 . Оскільки позивач як дружина спадкодавця, яка постійно проживала з ним на момент відкриття спадщини і після його смерті вступила в управління та володіння майном, тому вважає себе такою, що прийняла спадщину на 2/3 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 . Однак, вказана норма матеріального права, що регулювала спірні правовідносини на момент їх виникнення, не підлягає до застосування в даному випадку. Так, позивач ОСОБА_2 свідомо вводить в оману суд щодо перебування в шлюбі із спадкодавцем ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини (смерті), а саме станом на 17.03.1994 року. Згідно рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15.02.1994 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 розірвано. Також вважає, що суд повинен застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають до застосування, зокрема, згідно ст.524 ЦК УРСР.

Таким чином із врахуванням фактичних обставин справи і застосування до них зазначених норм матеріального права, вважає, що в даному випадку у зв?язку із наявністю нотаріально посвідченого заповіту на ім?я ОСОБА_1 спадкування відбувалося за заповітом, а не за законом. У позовній заяві позивач зазначає, що після укладення договору міни 15.07.1994 року вона була переконана, що має успадковану частину житлового будинку з частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1 і продовжувала і надалі проживати за вказано адресою і вступила в управління та володіння спадковим майном, а саме відповідною частиною домоволодіння спадкодавця. Слід зазначити, що між позивачем ОСОБА_2 і спадкодавцем ОСОБА_3 тривалий час існував спір з приводу володіння спільним майном, а саме житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами та земельною ділянкою площею 1813 кв.м. по АДРЕСА_1 у зв?язку із зазначеним Октябрським районним судом м. Полтави в 1994 року розглядався спір з цього приводу і було виготовлено «Заключение технической експертизы по делу ОСОБА_5 до ОСОБА_6 » від 10.05.1994 року в розділі власники зазначено: ОСОБА_3 - 2/3 частини і ОСОБА_2 1/3 частина. Згідно вказаного технічного висновку експертом було запропоновано розподіл будинку і земельної ділянки як схематично так і реально. В подальшому вказаний будинок було технічно переобладнано на дві частини і вже близько 30 років нові власники користуються ним. Таким чином позивач по справі була проінформована, що в 1994 року після смерті ОСОБА_3 новим власником став відповідач ОСОБА_1 . Крім того, в самому позові позивач по справі зазначає, що після оформлення свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 повідомив її, що він став новим співвласником вказаного домоволодіння, як єдиний спадкоємець. Тому доцільно відраховувати початок строку позовної давності із 1994 року.

Позивачу було відомо про володіння ОСОБА_1 2/3 частинами будинку по АДРЕСА_1 , оскільки Октябрський районним судом м.Полтави в період 1994-1995 року розглядав спір з приводу поділу будинку та земельної ділянки за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . По даній справі було проведено технічну експертизу від 10.05.1994 року, в якій експерт зазначив частки співвласників та запропонував розділити будинок та ділянку згідно запропонованого варіанту. Таким чином, станом на 1994 рік позивач по справі ОСОБА_2 була проінформована про спадкування розміру частки відповідачем ОСОБА_1 , а також в цей період був здійснений реальний розподіл будинку. В частині викладу обставин позову, що ОСОБА_1 не мав претендувати на спадщину за заповітом після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини у зв?язку із неподанням протягом 6 місяців відповідної заяви, а нотаріус відповідно не мав права видавати йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом зазначає, що вказане твердження позивача є помилковим, оскільки матеріали справи не містять доказів, що відповідач ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 із порушенням строку визначеного законом (а.с.45-49).

18.09.2023 року від позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив в якій вона зазначає, що згідно рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15.02.1994 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 - розірвано. Тобто це рішення не стосується позивача. Шлюб між позивачем та її чоловіком припинився внаслідок смерті ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 втратив право на спадкування за заповітом, оскільки подав заяву про прийняття спадщини після спливу шестимісячного строку, а тому зважаючи на цю обставину позивач повинна була спадкувати по закону, оскільки вона фактично вступила в управління та у володіння спадковим майном - 2/3 частини житлового будинку з частиною надвірних будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_3 . Отже, оскільки ОСОБА_1 не подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, то вважається, що він відмовився від прийняття спадщини за заповітом. ОСОБА_1 не мав права претендувати на спадщину за заповітом з дня відкриття спадщини після спливу шести місяців неподанням протягом шести місяців відповідної заяви, а нотаріус відповідно, не мав права видавати йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 підтверджує факт порушення прав позивача як спадкоємця першої черги після смерті чоловіка ОСОБА_3 .

У відзиві вказано, що між позивачем і спадкодавцем ОСОБА_3 тривалий час існував спір з приводу володіння спільним майном, а саме житловим будинком з надвірними будівлями і спорудами та земельною ділянкою пл. 1813 кв.м. по АДРЕСА_1 . Жодного спору щодо житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_3 не було, оскільки ОСОБА_7 заповів 2/3 частини жилого будинку з частиною надвірних будівель - ОСОБА_3 та 1/3 частини жилого будинку частиною надвірних будівель ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 не повідомляв позивача, що ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до змісту якого заповів йому щось зі свого майна. Лише після отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом він прийшов до позивача та повідомив про те, що він успадкував частину будинку з частиною надвірних будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , але не показав жодних документів, сказав, що він успадкував 2/3 від тієї частини будинку, що належала ОСОБА_3 на праві власності. У відзиві вказано, що позивачу було відомо про володіння ОСОБА_1 2/3 частинами будинку по АДРЕСА_1 , оскільки Октябрським районним судом м. Полтави в період 1994-1995 року розглядався спір з приводу поділу будинку та земельної ділянки за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Відповідно до змісту експертизи не повідомляється, що ОСОБА_1 щось має успадкувати після смерті її чоловіка, і не було зазначено про розмір частки майна, яку мав би успадкувати ОСОБА_1 , а крім цього станом на 10.05.1994 року ОСОБА_1 взагалі не мав права вирішувати питання щодо поділу будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_1 ще не був власником вищевказаного майна, а тому не мав права здійснювати його поділ (а.с.71-80).

Ухвалою суду від 16.01.2024 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Руль М.І. позов підтримала, просила задовольнити з підстав, вказаних у позовній заяві. Зазначила, що позивач не знала про розірвання шлюбу, ніхто не отримував свідоцтво про розірвання шлюбу. Відсутні дані про отримання листів нотаріуса Прібильською Л.І.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав. Зазначив, що ОСОБА_2 била свого чоловіка, забирала у нього гроші, тому останній вирішив написати заповіт на нього. Заповіт був складений 01.11.1993 року в лікарні, ОСОБА_2 дала для цього домову книгу. Відповідач прожив 29 років в будинку, всіх все задовольняло, в 1995 році робили простінки відповідно до часток, всіх все влаштовувало.

Представник відповідача - адвокат Бибик В.А. в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити з підстав, вказаних у відзиві. Зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер спадкодавець, на наступний день ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Рішенням суду від 15.02.1994 року шлюб між позивачем та ОСОБА_3 був розірваний. Є лист від 26.09.1994 року, в якому нотаріус просить позивача з`явитися з приводу спадкової справи, також 03.10.1994 року - пропозиція з`явитися до 10.10.1994 року. Пройшло 30 років, вони ділили земельну ділянку, ОСОБА_2 була проінформована хто є власником, про розмір часток. У разі задоволення позову просив застосувати строк позовної давності.

Представники третіх осіб: Першої полтавської державної нотаріальної контори, Полтавського обласного державного нотаріального архіву до суду не з`явилися, просили про розгляд справи у їх відсутність. Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників третіх осіб.

Заслухавши представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (пункт 63).

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17.03.1994 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.22).

Відповідно до заповіту від 01.11.1993 року, посвідченого державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Башинською Т.В., зареєстрованого в реєстрі за №3-7268, ОСОБА_3 все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, заповів повністю ОСОБА_1 ( а.с. 118).

Відповідно до заяви від 16.03.1994 року, ОСОБА_1 звернувся до Першої полтавської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом (а.с.115-116).

10.10.1994 року ОСОБА_1 звернувся до Першої полтавської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом ( а.с. 116-117).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 жовтня 1994 року, виданого державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Башинською Т.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3-4904, спадкова справа №115/1994, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме 2/3 частини жилого будинку з частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 (а.с.121-зворот - 122).

Позивач наполягає на тому, що ОСОБА_1 не мав права претендувати на спадщину за заповітом після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, у зв`язку з неподанням протягом шести місяців відповідної заяви, а нотаріус, відповідно, не мав права видавати йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Крім того, ОСОБА_2 стверджує, що вона була дружиною померлого ОСОБА_3 , пенсіонеркою, входила в першу чергу спадкування за законом, фактично вступила в управління та у володіння спадковим майном, тому видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 підтверджує факт порушення прав позивача як спадкоємця першої черги після смерті її чоловіка ОСОБА_3 . Суд вважає ці твердження позивача слушними, а заперечення відповідача безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 525 ЦК Української РСР (тут і надалі чинного на час спірних правовідносин), часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на належне йому майно, в тому числі і на нерухоме.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 524 ЦК Української РСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Отже, спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529 - 535 ЦК Української РСР.

Відповідно до статті 526 ЦК Української РСР, місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

На час смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про отримання одним із подружжя свідоцтва про розірвання шлюбу на виконання рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 15.02.1994 року ( а.с.53 - рішення суду; а.с.14 - свідоцтво про укладення шлюбу; а.с.87 - повторне свідоцтво про шлюб).

Згідно позову, на час смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_2 на праві власності належала 1/3 частина житлового будинку з частиною надвірних будівель в АДРЕСА_1 , яку вона 15 липня 1994 року обміняла на квартиру АДРЕСА_2 ). ОСОБА_3 належала 2/3 частина житлового будинку з частиною надвірних будівель в АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 на час смерті чоловіка була зареєстрована та проживала спільно з ним за адресою АДРЕСА_1 (а.с.13- довідка).

Згідно зі статтею 534 ЦК Української РСР, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Цивільним законодавством гарантовано власнику на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, але водночас і встановлено певні обмеження щодо права розпоряджатися своєю власністю, тобто визначено обмеження волі заповідача, шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов`язкову частку у спадщині.

Згідно зі статтею 529 ЦК Української РСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Статтею 535 ЦК Української РСР передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.

ОСОБА_2 була дружиною спадкодавця ОСОБА_3 та на момент відкриття спадщини після його смерті вона була непрацездатною, оскільки з 04 лютого 1994 року перебувала на пенсії за віком (а.с.14 - довідка).

Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР, для придбання спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР ЦК Української РСР визначено, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов`язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

ОСОБА_2 фактично вступила в управління та у володіння спадковим майном - 2/3 частини житлового будинку з частиною надвірних будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_3 .

У зв`язку з викладеним слід зазначити, що у випадку спадкування за законом позивач на підставі статті 529 ЦК Української РСР, як єдина спадкоємиця, яка вважається такою, що прийняла спадщину, мала б успадкувати все майно померлого, 2/3 частини будинку за адресою: АДРЕСА_1 , які належали ОСОБА_3 .

Однак, оскільки ОСОБА_3 залишив заповіт на ім`я ОСОБА_1 , позивач, як непрацездатна особа на момент відкриття спадщини, повинна була успадкувати 2/3 частки від 2/3 частини спадкового майна, яка б належала їй у випадку спадкування за законом.

Таким чином, розмір обов`язкової частки позивача у спадщині після смерті чоловіка складав 4/9 частини всього спадкового майна (2/3 від 2/3 = 4/9) незалежно від змісту заповіту.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

У зв`язку з наведеним, суд вважає, що видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 підтверджує факт порушення прав позивача як спадкоємця першої черги після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , чим було порушене право позивача на спадщину та свідчить про наявність правових підстав для визнання такого свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Однак, стороною відповідача було заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду, а позивач просила визнати причини пропущення позовної даності та захистити її право на спадкування.

Щодо перебігу позовної давності у спірних правовідносинах суд зазначає наступне.

За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, провадження № 61-9916сво21 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновки про наступне.

Об`єднана палата наголосила на тому, що початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов`язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об`єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.

У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В Цивільному кодексі України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (§ 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Stubbings and Others v. the United Kingdom»; § 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, не достатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17).

Верховний Суд у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012 зазначив, що «для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (стаття 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Визначаючи початковий момент перебігу позовної давності у спірних відносинах, суд виходить з того, що право на позов у ОСОБА_2 виникло з моменту коли вона дізналася про оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме у жовтні 1994 року, як заявлено самою позивачкою - після отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом, коли той успадкував частину будинку з частиною надвірних будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та повідомив її про це. Також, відповідач заявив, що будинок технічно переобладнано на дві частини і вже близько 30 років нові власники користуються ним, що також не було спростовано позивачем.

На вказані правовідносини поширюється загальний трирічний строк позовної давності.

Твердження ОСОБА_2 про те, що лише 25 липня 2023 року, після ознайомлення з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (№ витягу 70708779 від 23.11.2022 року), їй стало відомо про порушення своїх прав, а тому строк позовної давності для звернення з позовною заявою пропущений нею з поважних причин, суд вважає таким, що не підтверджує обставину стосовно невідомості про спірне свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 жовтня 1994 року.

Позивач суду не надала належних доказів того, що у неї існували обґрунтовані перешкоди по з`ясуванню даної обставини.

Зазначені обставини якраз і доводять той факт, що ОСОБА_2 ще з жовтня 1994 року мала реальну можливість достовірно довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила. У цьому випадку розуміється передбачувана неминучість інформування її про такі обставини, або існування в неї певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких ОСОБА_2 мала би змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Не дивлячись на зазначене з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 звернулася до суду лише 28.07.2023 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

При цьому, поважних причин пропуску строку позовної давності позивачем не наведено.

Позаяк судом встановлено, що ОСОБА_2 пропустила трирічний строк на звернення з позовом до суду за захистом порушеного права, та наявність заяви сторони відповідача про застосування строків позовної давності, суд у зв`язку з встановленим доходить висновку про відмову в задоволенні позову з цих підстав.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,223,257,259,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.525,529,535,548 ЦК Української РСР, ст.1301 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом; треті особи: перша Полтавська державна нотаріальна контора, Полтавський обласний державний нотаріальний архів, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ;

відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ;

третя особа: перша Полтавська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: 36000, м.Полтава, вул.Гоголя,11, код ЄДРПОУ: 0290156;

третя особа: Полтавський обласний державний нотаріальний архів, місцезнаходження: 36000, м.Полтава, вул.Шевченка,13, код ЄДРПОУ: 34412084.

Повний текст судового рішення складено 28.03.2024 року.

Суддя А.М.Чуванова