Рішення № 11792445, 05.10.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.10.10 р. Справа № 37/160пд

Рішення Господарського суду Донецької області у справі № 37/160пд________

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Укравтокомплект”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 31071684

про: розірвання договору купівлі-продажу №4363 від 06.09.2004р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укравтокомплект” в частині нежитлового вбудованого приміщення площею 86,7кв.м. (колишня площа 91 кв.м.)

із залученням у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача:

·Третя особа 1 - ОСОБА_1, м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

·Третя особа 2 - ОСОБА_2, м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_2

за участю уповноважених представників:

від Позивача не зявився;

від Відповідача Преданников В.В. (керівник згідно наказу №1 від 02.10.2000р.);

від третьої особи 1 не зявився;

від третьої особи 2 ОСОБА_3 (за довіреністю від 26.08.2010р. №2460)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 16.08.2010р. на 07.09.2010р., з 07.09.2010р. на 20.09.2010р., з 20.09.2010р. на 05.10.2010р. Ухвалою суду від 20.09.2010р. продовжено строк розгляду справи до 13.10.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укравтокомплект”, м. Донецьк (далі Відповідач) про розірвання договору купівлі-продажу №4363 від 06.09.2004р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укравтокомплект” в частині нежитлового вбудованого приміщення площею 86,7кв.м. (колишня площа 91 кв.м.)

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем умов договору купівлі-продажу №4363 від 06.09.2004р., а саме п.5.4, 5.6 при здійсненні відчуження приватизованого приміщення на користь третіх осіб без погодження з органом приватизації.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір купівлі-продажу №4363 від 07.09.2004р., договір купівлі-продажу від 04.06.2009р., лист №11-12-03571 від 01.04.2010р., лист №25808 від 14.04.2010р., лист №11-12-07177 від 05.07.2010р., лист №20-12-07270 від 06.07.2010р., витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №22969373 від 10.06.2009р., витяг з Державного реєстру право чинів № 7356686 від 04.06.2009р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.7,27 „Про приватизацію державного майна”, п.1.4 Порядку надання державним органом приватизації згоди на подальше відчуження та передачу в заставу обєктів, обтяжених зобовязаннями їх власників перед державою”, ст. 611 Цивільного кодексу України

На виконання вимог ухвал суду та задля підтвердження своєї позиції Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.17-19), а також - пояснення від 13.08.2010р. (а.с.а.с. 20, 21) відносно відсутності впливу результатів розгляду справи на поточних власників приміщення.

Відповідач надав відзив №8 від 03.09.2010р. (а.с.а.с.34-36), в якому проти позову заперечив, посилаючись на: сумлінне виконання своїх обовязків за спірним договором купівлі-продажу, а саме - укладання договорів з комунально - експлуатаційними підприємствами, використання приміщення за призначенням та утримання його в належному санітарно-технічному стані; здійснення відчуження приміщення наприкінці пятирічного строку з моменту його приватизації; невизначеність строку приватизаційних обтяжень за спірним договором.

Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.37-50)

Ухвалою суду від 16.08.2010р. залучено до участі у справу у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Плетньова Віктора Петровича (далі Третя особа 1) та Заікіну Людмилу Іванівну (далі Третя особа 2) поточних власників спірного приміщення.

Третіми особами надані спільні пояснення від 01.09.2009р. (а.с. 32), згідно яких останні стверджували про дотримання зі свого боку всіх законодавчих приписів при придбання приміщення у Відповідача.

Представники учасників справи у судових засіданнях підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судових засіданнях представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

07.09.2004р. між Позивачем (Продавець) та Відповідачем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових вбудованих приміщень №4363 (а.с.а.с.6-7), згідно п.1.1 якого Продавець зобовязався передати у власність Покупця обєкт державної власності нежитлові вбудовані приміщення площею 85,8 кв.м, що складає 37/100 ідеальної частки та 91,0 кв.м., що складає 39/100 ідеальної частки, розташовані за адресою: 83114, м. Донецьк, вул. Університетська, 98, що знаходяться на балансі Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. Туган-Барановського і орендуються ТОВ „Укравтокомплект”, а Покупець зобовязався прийняти вказаний обєкт та сплатити ціну у відповідності з умовами, що визначені в цьому договорі.

Згідно п. 1.2 договору купівлі-продажу №4363 (далі спірний договір) право власності на обєкт приватизації переходить до Покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, що і було здійснено в день його укладання приватним нотаріусом Мироновою Н.П.

Положеннями п. 3.2. цього договору передбачено, що передача спірного обєкту Продавцем та його прийняття Покупцем посвідчується актом приймання передачі, який був складений сторонами 08.09.2004р. (а.с.19).

Відповідно до умов п. 5.4, 5.6 спірного договору на Покупця покладені, серед іншого, наступні зобовязання (обтяження): обєкт приватизації відчужується або здається в оренду з додержанням умов на яких він був придбаний; подальше відчуження обєкта приватизації здійснюється в порядку визначеному діючим законодавством.

За змістом п. 11.3. договору у разі невиконання однією стороною умов цього договору він може бути змінений або розірваний на вимогу другої сторони за рішенням суду або господарського суду.

До Державного реєстру правочинів внесено реєстраційний запис відносно договору купівлі-продажу від 07.09.2004р., що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі право чинів №92255 від 07.09.2004р. (а.с.а.с.15 ,16).

04.06.2009р. між Відповідачем (Продавець) та Третіми особами 1, 2 (Покупці) укладено договір купівлі-продажу нежитлового вбудованого приміщення (а.с.а.с.8-9), згідно п.1 якого Продавець зобовязався передати майно у рівних частках у власність Покупців, а Покупці зобовязалися прийняти і сплатити оговорену грошову суму за належне продавцю на праві власності нежитлове вбудоване приміщення площею 86,7 кв.м, що складає 39/100 ідеальних часток на І-ому поверсі будівлі гуртожитку літ. А-5 номер 98, що знаходиться у місті Донецьку по вул. Університетська.

Згідно п. 2 договору купівлі-продажу, вказана частка нежитлового вбудованого приміщення, загальна площа якого 227,9 кв.м., належить продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого 07.09.2004р. Мироновою Н.П., нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за реєстровим №6473, зареєстрованого 13.09.2004р. КП БТІ м. Донецька у книзі №25в, номер запису 8615.

Положеннями п.4 договору, передбачено, що право власності на нежитлове вбудоване приміщення виникає у покупців з моменту державної реєстрації цього договору, яка була здійснена в день його укладання (а.с.18).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу право власності на спірне майно зареєстровано за Відповідачами, що вбачається із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.06.2009р. №22969373 (а.с.14).

Листом від 01.04.2010р. №11-12-03571 (а.с.11) Позивач звернувся до начальнику КП БТІ м. Донецька із запитом про надання інформації відносно власника нежитлового вбудованого приміщення 91,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Університетська,98 з 01.01.2009р. по теперішній час та на підставі яких документів.

Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації міста Донецька листом від 14.04.2010р. № 25808 повідомило про те, що на теперішній час приміщення площею 86,7 кв.м. (39/100) належить фізичним особам на підставі договору купівлі-продажу від 04.06.2009р.

У подальшому, листом від 05.07.2010р. № 11-12-07177 (а.с.13) Позивач звернувся до Відповідача з проханням у добровільному порядку розірвати договір купівлі-продажу від 06.09.2004р. №4363 в частині нежитлового вбудованого приміщення площею 86,7 кв.м, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Університетська, 98 з попередженням про звернення до суду у разі не виконання зазначених вимог.

Крім того, листом від 06.07.2010р. №20-12-07270 (а.с. 12) Позивач звернувся до Третіх осіб 1 та 2, в якому повідомлено, що договір купівлі-продажу від 04.06.2009р. №2104 вчинений в період дії зобовязання, обумовлених договором, укладеним під час приватизації нежитлового вбудованого приміщення та зазначений правочин порушив абз. 16 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» та „Порядку надання державним органом приватизації згоди на подальше відчуження та передачу в заставу обєктів, обтяжених зобовязаннями їх власників перед державою”.

Не отримавши Відповіді від відповідача на означену пропозицію, Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, приведених у відзиві від 03.09.2010р. №8 (а.с.а.с.34-36).

Треті особи свою позицію по суті спору виклали у поясненнях від 01.09.2009р. по суті спору (а.с. 32).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у застосуванні заходів відповідальності за невиконання зобовязань за договором у формі розірвання зазначеного договору в частині певного обєкту приватизації.

Враховуючи характер правовідносин між учасниками договору (приватизаційні), останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законами України „Про приватизацію державного майна”, „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, та умовами договору купівлі-продажу №4363 від 06.09.2004р.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобовязань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

При цьому, відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” Позивач як орган приватизації управнений у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору у разі невиконання його умов покупцем.

Як встановлено ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, що кореспондується із визначеними ст. 611 цього Кодексу наслідками порушення зобовязань у світлі змісту п. 11.3. спірного договору.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Відсутність будь-якого з означених умов унеможливлює застосування судового захисту.

Зважаючи на статусу Позивача держаний орган приватизації згідно ст. 7 Закону України „Про приватизацію державного майна” та приписи абз. 16 ч. 2 ст. 27 цього Закону, і ч. 8 ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, подання розглядуваного позову розцінюється судом як реалізацію Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області у розумінні ч. 2 ст. 1 та ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України спеціального повноваження із захисту інтересів держави у сфері контролю за дотриманням приватизаційного законодавства, що і є обєктом захисту у розглядувані справі.

Як встановлено ч. 2 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного та комунального майна” та передбачається ч.ч. 2, 3 ст. 23 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” всі зобовязання сторін, які визначалися умовами викупу, мають бути обовязково включені до договору, що дозволяє зробити висновок про граничність переліку зобовязань Відповідача як покупця, встановлених розділом 5 спірного договору купівлі-продажу.

Здійснення органом приватизації функцій контролю за виконанням приватизаційних зобовязань за змістом наведеної норми обмежується терміном дії означених зобовязань, який не може перевищувати 5-ти років. Отже і порушення визначених такими зобовязаннями умов обтяжень обєкту приватизації може бути вчинене виключно впродовж відповідного строку їх дії, який і має визначати строк існування захищуваного права.

Між тим, за висновком суду, встановлення законодавцем граничної тривалості існування обтяжень обєкту приватизації зобовязаннями не може ототожнюватися із обовязковістю застосування 5-ти річного строку їх дії відносно кожного договору безвідносно до змісту домовленостей сторін з цього приводу, адже імперативно заборонено лише визначати більшу, аніж 5 років тривалість таких зобовязань, тоді як встановлення меншого строку не заборонено.

Оскільки термін дії зобовязань має істотне значення для здійснення покупцем своїх прав і обовязків щодо обєкту приватизації, остільки, у світлі запровадженого ч. 1 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного та комунального майна” правила оформлювати приватизаційні правовідносини угодою, термін має визначатися саме у договорі про приватизацію відповідного майна.

Однак, як вбачається із змісту спірного договору купівлі-продажу, його положення не визначають такого терміну, що унеможливлює існування факту порушення інтересів держави в контексті покладених на Позивача функцій контролю виконання зобовязань на момент звернення із розглядуваними позовом (28.07.2010р.) після спливу максимального 5-ти річного строку існування будь-яких приватизаційних зобовязань.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України Позивач як державний орган приватизації має здійснювати свої повноваження з контролю за виконанням приватизаційних зобовязань виключно в межах, встановлених законом, у тому числі щодо строків дії відповідних обтяжень приватизаційного майна.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає ініціювання Позивачем розглядуваного позову таким, що виходить за межі наданих йому діючим законодавством повноважень.

Виходячи з підстав позову, у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, Позивач наполягає на розірванні договору саме як на наслідку порушення його умов з боку Відповідача у вигляді невиконання вимог п. 5.6. спірного договору щодо здійснення відчуження обєкту приватизації в порядку, визначеному діючим законодавством.

Отже, безпосередньо спірний договір не встановлює обовязку Відповідача отримувати попереднє погодження на подальше відчуження приватизованого майна у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області.

В свою чергу, посилання Позивача на запровадження такого обовязку п. 1.4. Порядком надання державними органами приватизації згоди на подальше відчуження та передачу в заставу об'єктів, обтяжених зобов'язаннями їх власників перед державою, затвердженим Наказом ФДМУ №500, судом відхиляються оскільки вказаних пункт Порядку визначає лише форму погодження, але не встановлює самого приватизаційного обтяження у вигляді необхідності такого погодження відчуження. Наразі, як вбачається із змісту п. 1.1. Порядку він регулює питання виконання вже існуючих у покупця обєкту приватизації зобовязань, а не встановлює приватизаційні обтяження понад тих, що визначені договором.

Відтак, посилання Позивача на порушення Відповідачем умови п. 5.6. спірного договору жодними належними доказами не підтверджено, адже не вбачається існування самого обєкту вказаного органом приватизації обтяження.

Крім того, суд також приймає до уваги, що і приведені вище норми приватизаційного законодавства, і ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України не передбачають можливості часткового розірвання договору, адже це формою припинення відповідних правовідносин сторін договору в цілому, а не відносно певного обєкту приватизації. Наразі, зміст спірного договору не дозволяє відокремити одне приміщення від іншого із одночасним збереженням всіх істотних умов приватизації по відношенню до приміщення, щодо якого претензій Позивачем не висувається, так як в п. 1.3. ціна обєкту приватизації, яка є істотною умовою договору, визначена без розподілу відносно кожного приміщення.

Поряд із цим, визначаючи неприйнятність обраного Позивачем способу захисту своїх прав проти відсутнього факту порушення, суд зауважує, що задоволення заявлених позовних вимог не узгоджується із встановленими п. 6 ст.3 Цивільного кодексу України принципами справедливості, добросовісності та розумності, а отже і не сприяє досягнення визначеної ст. 55 Конституції України меті судового захисту, з огляду на таке:

Відповідно до ч. 9 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” розірвання договору приватизації зумовлює необхідність повернення Відповідачем відповідного обєкту, вже приналежного Третім особам, до державної власності, що обєктивно не може бути забезпечено з огляду на відсутність такого приміщення у Відповідача на поточний момент.

Водночас, у світлі не спростованих презумпцій правомірності підстави набуття Третіми особами приміщення у Відповідача, встановлених (презумпцій) ст.ст. 204, 328 Цивільного кодексу України, ймовірне розірвання договору приватизації (у певній частині), з яким діюче законодавство повязує повернення майна до державної власності, зумовлює підання сумніву відповідного права власності Третіх осіб. Означений стан речей є несумісним із принципом непорушності права власності, закріпленим ст. 41 Конституції України, та гарантіями невтручання держави у здійснення права власності як складовою частиною встановленого ратифікованим Україною п. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. права мирного володіння своїм майном.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про недоведеність Позивачем як наявності захищуваного права та і його порушення з боку Відповідача, а також можливості застосування обраного способу судового захисту, що зумовлює відмову у задоволені позову.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що Позивач згідно п. 35 ст. 4 Декрету КМУ „Про державне мито” звільнений від сплати державного мита, з урахуванням п. 6.6. Розяснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.1998р. №02-5/78, судові витрати не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволені позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (ідентифікаційний код 13511245) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укравтокомплект”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 31071684) про розірвання договору купівлі-продажу №4363 від 06.09.2004р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укравтокомплект” в частині нежитлового вбудованого приміщення площею 86,7кв.м. (колишня площа 91 кв.м.)

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 05.10.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2010р.

Суддя