Рішення № 117914779, 26.03.2024, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-а/760/641/24

Справа № 760/18264/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; адреса представника: АДРЕСА_2 ; e-mail представника: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: 03048, м. Київ, вул. Ф. Ернста, 3; e-mail: public@patrol.police.gov.ua) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,

В С ТА Н О В И В:

Рух справи

07.08.2023 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 02.08.2023, за підписом представника позивача - адвоката Гулько Ж.В. (діє на підставі ордеру), в якій позивач просить суд:

- скасувати постанову серії ЕАС № 7391772 від 24.07.2023 в справі про адміністративне правопорушення, винесену УПП в м. Києві та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення та скасувати адміністративне стягнення у вигляді штрафу;

- стягнути з відповідача судові витрати позивача на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн та витрати на судовий збір.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2023 для розгляду зазначеного позову визначено суддю Шереметьєву Л.А.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 08.09.2023 вказаний позов прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Розпорядженням в.о. керівника апарату Солом`янського районного суду міста Києва № 395 від 22.02.2024 у зв`язку з звільненням у відставку головуючого судді Шереметьєвої Л.А., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2024 для розгляду зазначеного позову визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України /далі - КАС України/).

Обґрунтування позову

В позові, зокрема, вказується, що 24.07.2023 в м. Києві працівниками патрульної поліції було складено постанову серії ЕАС № 7391772 від 24.07.2023 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері відносно позивача про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Як вказується у позові, за змістом оскаржуваної постанови встановлено, що «24.07.2023 о 15:13:28 м. Київ, вул. Братиславська 96, водій керуючи ТЗ не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 ПДР - керування ТЗ особою, яка не має при собі посвідчення водія ; відповідної категорії, реєстраційного документа на ТЗ, а у випадках, передбачених законодавством, ліцензійної картки на ТЗ, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифікату Зелена картка)», тобто зміст постанови не відповідає вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП.

Позивач стверджує, що вказаного адміністративного правопорушення не вчиняв, зазначені документи мав при собі, на вимогу працівників поліції надавав на ознайомлення: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на ТЗ, поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Разом з тим, позивач звертає увагу на те, що відповідно до полісу № 214721481 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «МАZDА 6», р.н. НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ СК «Інтер-Поліс», поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на дату зупинки 24.07.2023 був чинний.

Крім того, позивач наголошує на тому, що в оскаржуваній постанові відсутнє посилання на жоден із доказів, які передбачені ст. 251 КУпАП, в тому числі на технічний засіб, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису (як вбачається з копії постанови, що додається до матеріалів справи, будь-який запис в графі 7 «до постанови додаються» - відсутній).

Враховуючи викладені обставини, позивач зі змістом вказаної постанови не погоджується, вважає, що остання була складена безпідставно, з порушеннями норм матеріального та процесуального права, без належних доказів вчинення адміністративного правопорушення, тому просить скасувати оскаржувану постанову, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою.

Щодо правової позиції відповідача

01.11.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому Департамент просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 36-42).

У відзиві вказується, що відповідно до оскаржуваної постанови, 24.07.2023 о 15 год. 13 хв. у м. Києві по Братиславській 96, позивач керував транспортним засобом (далі - ТЗ) МАZDА 6, державний номерний знак НОМЕР_1 не мав при собі посвідчення відповідної категорії, чим порушив п. 2.1а Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України), чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП, що призвело до застосування до позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.

Як вказується у відзиві, 24.07.2023 року екіпаж патрульної поліції здійснюючи патрулювання території Дніпровського районну отримав інформацію, що водій МАZDА 6 державний номерний знак НОМЕР_1 , може не мати посвідчення водія на право керуванням ТЗ відповідної категорії.

Інспектором, на підставі ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» було здійснено зупинку даного ТЗ, після чого інспектор представився, назвав причину зупинки.

В ході перевірки документів працівниками поліції було виявлено, що позивач (водій), не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії. Однак, позивач документів передбачених п. 2.1 ПДР не надав та не виконав законну вимогу працівникам поліції у відповідності до п. 2.4.а ПДР.

Таким чином, на думку відповідача, твердження позивача про відсутність доказів вчинення адміністративного правопорушення та законних підстав пред`являти документи є необґрунтованими та такими які не відповідають дійсності.

Зі слів відповідача, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення був досліджений та встановлений інспектором під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, який відповідно до норм чинного законодавства вмотивовано виніс постанову серії ЕАС № 7391772 від 24.07.2023 за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

При цьому, відповідач зауважує, що у відповідності до п. 1 ч. 3 розділу VIII Інструкції із правил застосування органами та підрозділами поліції технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджену наказом МВС від 18.12.2018 №1026, строк зберігання відеозаписів з портативних та відео реєстраторів, установлених у службових транспортних засобах БпЛА, становить - 30 днів.

Таким чином у Департаменті патрульної поліції відсутні фото- та відеоматеріали на підставі яких була винесена постанова серії ЕАС 7391772 від 24.07.2023 за якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Разом з тим, відповідач вказує на те, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення був досліджений та встановлений інспектором під час розгляду справи про адміністративне правопорушення

Підсумовуючи, відповідач зазначає, що працівники поліції діяли виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, постанова винесена з дотриманням всіх вимог встановлених законодавством, отже, на думку відповідача, позов не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

24.07.2023 інспектор Управління патрульної поліції в місті Києві Проценко Богдан Миколайович склав постанову серії ЕАС № 7391772 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 9), за змістом якої 27.07.2023 о 15:13, у м. Київ, вул. Братиславська, 96, водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом «МАZDА 6», номерний знак НОМЕР_1 , не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 ПДР - керування т/з особою, яка не має при собі посвідчення поді відповідної категорії, реєстраційного документа на т/з, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката Зелена картка), за яке ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.

У зв`язку з зазначеним на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 425,00 грн.

Пункт 7 вказаної постанови - «до постанови додаються» - не заповнений.

Позивач не погоджується із інкримінованим йому правопорушенням, вважає оскаржувану постанову незаконною, акцентує на відсутності доказів вчинення ним правопорушення.

Відповідач доказів на підтвердження вчинення позивачем зазначеного правопорушення до матеріалів справи не долучив, вказав, що відповідно до розділу VIII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1026 від 18.12.2018, строк зберігання відеозаписів становить 30 діб, а тому направити відеофайл правопорушення з об`єктивних причин не видається за можливе.

Доказів відсутності у водія, права на керування транспортним засобом при перевірці документів 24.07.2023 в т.ч. витягу з бази даних «АРМОР» матеріали справи не містять.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже законодавчо встановлено презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.

Це означає, що повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Стаття 62 Конституції України встановлює, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст. 251 КУпАП, а саме: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

В постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 560/751/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, звертається увага на те, що обов`язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладений на відповідача, - суб`єкта владних повноважень.

Даючи оцінку правомірності оскаржуваної постанови суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 вказаного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до Закону України "Про дорожній рух" єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України).

Згідно з п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9. ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За приписами ст. 14 та ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`явити для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом 2.1 ПДР встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб; поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до п. 1.10 ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Відповідно до п. 2.4. ПДР на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України «Про дорожній рух» поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом.

Статтею 31 вказаного Закону визначено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як, зокрема, перевірка документів особи та зупинення транспортного засобу.

Щодо безумовного обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені документи вказано у постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 127/19283/17, адміністративне провадження № К/9901/17925/18.

При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 по справі № 127/19283/17, притягнення позивача до відповідальності та накладення стягнення за ст. 126 КУпАП є обґрунтованим, навіть коли факт невиконання вимог ПДР не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Отже, право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також полісу (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу праці2ника поліції пред`явити такі документи.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом з тим, відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, в ній не наведено докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України), суд має констатувати, що працівником поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом.

Так, оскаржена постанова не містить відміток про наявність на момент її винесення доказів на підтвердження вчинення відповідного правопорушення.

Не подано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження вчинення правопорушення до суду також і в порядку надання відзиву.

Суд ще раз наголошує, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача. Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 05.03.2020 у справі № 607/7987/17, від 19.02.2020 у справі № 524/1284/17, від 13.02.2020 у справі № 524/9716/16-а, від 02.12.2019 у справі № 766/16904/16-а, від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17, від 24.01.2019 у справі № 428/2769/17, від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, які є обов`язковими для врахування в силу приписів ч. 5ст. 242 КАС України.

Вимоги щодо обов`язкової вказівки в постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис передбачені КУпАП.

В даному випадку суд вважає, що в спірних правовідносинах підлягають врахуванню значені висновки Верхового Суду та положення ч. 3 ст. 283 КУпАП, яка чітко вказує, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Щодо посилань відповідача на те, що строк зберігання відеозаписів становить 30 діб, тому у патрульної поліції відсутні фото- та відеоматеріали на підставі яких була винесена оскаржена постанова, то вони не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки, як зазначалось, у зв`язку з відсутністю в оскаржуваній постанові вказівки, на підставі яких доказів вона винесена (в т.ч. відеодокази), наразі неможливо встановити чи такі докази взагалі існували.

Як зазначено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 177/525/17(2-а/177/23/17) /адміністративне провадження № К/9901/34580/18/ сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки така постанова за своєю природою є результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення після збору та дослідження доказів вчинення такого правопорушення.

При цьому, рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №524/4668/17, адміністративне провадження № К/9901/33802/18).

Разом з тим, суд бере до уваги, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 зазначив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Отже, працівник поліції у своїй діяльності порушив принципи всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

З іншого боку, рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Враховуючи викладене, відсутність доказів правомірності дій з боку інспектора патрульної поліції, встановлені судом обставини, не спростовані відповідачем, суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо скасування оскаржуваної постанови.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Отже, одним зі способів захисту прав позивача у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є скасування судом оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення.

Враховуючи наведене, відсутність доказів правомірності дій з боку відповідача, встановлені судом обставини, не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Щодо судових витрат

За змістом п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, з урахуванням задоволення позову на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судовий збір у розмірі 536,80 грн (а.с.19), сплачений позивачем за подання позову у даній справі.

При цьому, суд враховує, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 523/12032/18 (провадження № 61-6898св22): «банківська комісія - це грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Банківська комісія береться також за оплату чеків, розміщення депозитів, виконання постійних доручень, пряме дебатування. З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що стягненню на користь позивачки підлягають виключно судові витрати без врахування комісії, оскільки банк було обрано нею самостійно, та банківська комісія за своєю суттю не є частиною судового збору чи судовими витратами, який встановлюється державою відповідним нормативно-правовим актом та є обов`язковим до сплати. Комісію за обслуговування було стягнуто обраним позивачем банком за надання йому банківської послуги».

Щодо витрат на правничу допомогу

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами частин третьої-четвертої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 ст. 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вбачається, що для того, щоб встановити, чи скористалась особа своїм правом на професійну правничу допомогу, наявність у неї у зв`язку з цим судових витрат та їх розмір, сторона має надати відповідні докази в установленому законом порядку.

На підтвердження надання позивачу адвокатом правничої допомоги до справи долучено:

-копію договору про надання правової допомоги № 28/1 від 28.07.2023 (а.с. 15);

-копію додаткової угоди № 1 від 28.07.2023 до договору про надання правової допомоги № 28/1 від 28.07.2023 (а.с. 14);

-розрахунок судових витрат (а.с. 16);

-копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 12 від 02.08.2023 (а.с. 13);

-копію ордеру № 1408693 від 12.06.2023;

-копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 18).

Департамент у відзиві щодо розміру витрат на правничу допомогу заперечує, звернув увагу на те, що за змістом наданої позивачем копії договору про надання правової допомоги № 28/1 від 28.07.2023 та додатку № 1 Адвокат надає допомогу по складанні позовної заяви про оскарження накладеного адміністративного стягнення у вигляді штрафу на підставі постанови серії ЕАС № 7391772 від 24.07.2023, представництво інтересів в суді першої, апеляційної інстанції, складання та направлення адвокатського запиту) на суму 5 000 грн. Однак, як вбачається з матеріалів справи адвокатом не надано жодних документів, що останній від імені позивача звертався з адвокатським запитом для отримання інформації, щодо оскаржуваної постанови. Крім цього, розгляд справи відбувається у спрощеному проваджені без виклику сторін, таким чином наведені в договорі послуги не відповідають дійсності. Виходячи з наведеного встановити затрачений час на складання позовної заяви по якій є стала практика не можливо, а всі інші послуги, які перелічені в договору не виконанні, тому, на думку відповідача, витрати на правову допомогу не підлягають задоволенню.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа за позовом ОСОБА_1 розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Відтак, надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позовної заяви, з мінімальною кількістю доказів.

Враховуючи зазначене, результат розгляду справи в суді (задоволення позову), оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також врахувавши наявність клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 1 000,00 грн, що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

Наведене узгоджується з усталеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.03.2020 у справі № 726/549/19, від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 та інших.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72-78, 90, 139, 241-247, 255, 257, 269, 286 КАС України, ст.ст. 7, 9, 18, 251, 256, 268, 276, 286-289, 293 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕАС № 7391772 від 24.07.2023 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складену інспектором Управління патрульної поліції в місті Києві Проценко Богданом Миколайовичем відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Закрити справу у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ):

- 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) судового збору;

- 1 000,00 грн (одна тисяча гривень) витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л. Л. Зуєвич