Рішення № 117890677, 26.04.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року Справа № 160/5291/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20.03.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови в призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 протиправними та скасувати Рішення № 047250015108 від 20.02.2023 року Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 13.02.2023 року та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 20.06.1985 р. по 02.02.1995 р. - в колгоспі ім. Крейсера «Аврора»; з 02.02.2000 р. по 30.07.2000 р. - отримання матеріальної допомоги по безробіттю в Нікопольському міськрайонному центрі зайнятості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що належними документами, а саме трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 , підтверджено, що позивач дійсно в період з 20.06.1985 року по 01.08.1998 p., працював в колгоспі ім. Крейсера «Аврора» Нікопольського району, в якій також зазначено про кількість відпрацьованих мінімумів трудової участі за роки роботи. Крім того, трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 , і підтверджено, що позивач дійсно в вищезазначений період отримував матеріальну допомогу по безробіттю в Нікопольському міськрайонному центрі зайнятості. Враховуючи вищезазначене, Позивач не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, вважає дії останнього щодо відмови у призначені пенсії є протиправними та незаконними, що стало підставою для звернення з цим позовом.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАСУкраїни) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Ухвалою Дніпропетровського адміністративного окружного суду від 27.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано у відповідачів додаткові докази та встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів КАС України, що підтверджується матеріалами справи.

Копію ухвали про відкриття провадження, враховуючи припинення фінансування суду за кошторисними призначеннями для придбання поштових марок через військове вторгнення російської федерації на територію України та введенням на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/202 воєнного стану, 11.04.2023 позивачеві направлено засобами телекомунікаційного зв`язку на адресу електронної пошти, зазначену в позовній заяві, що підтверджується матеріалами справи. За даними КП «ДСС» копію ухвали про відкриття провадження 10.04.2023 о 19:19 надіслано одержувачам Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області за допомогою підсистеми «Електронний суд» в їх електронні кабінети, а копію адміністративного позову 20.03.2023, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву з урахуванням ч.6 ст.251 КАС України до 26.04.2023.

19.04.2023 від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області засобами телекомунікаційного зв`язку надійшли пояснення на виконання ухвали суду та відзив на позов, у якому відповідач 2 позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні з огляду на те, що відповідно до статті 32 Закону № 1058 особи, яким установлено ІІ та ІІІ групи, зокрема, у віці від 56 років до досягнення особою 59 років включно мають право на призначення пенсії по інвалідності при наявності страхового стажу тривалістю не менше 14 років. Страховий стаж позивача становить 06 рік 08 місяців 17 днів. Позивач додав до заяви про призначення пенсії за віком копію трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 , проте не додав довідки про встановлений мінімум трудової участі у господарстві та фактично відпрацьовані вихододні в колгоспі ім. Крейсера «Аврора» за період роботи з 20.06.1985 по 02.02.1995. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 20.06.1985 по 02.02.1995 в колгоспі ім. Крейсера «Аврора згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутні дані про встановлений мінімум та фактичні відпрацьовані вихододні. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлену норму та вироблені вихододні. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 02.02.2000 по 30.07.2000, оскільки відповідно до пункту 1 статті 24 Закону № 1058 до страхового стажу зараховуються період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язкового державному соціальному страхуванню 5 на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю, допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARA-CoV-2 та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації. Враховуючи всі подані документи право на пенсійну виплату відсутнє. Після повторного звернення за призначенням пенсії з необхідними документами, право на пенсійну виплату буде переглянуло. Аналізуючи вищенаведені правові норми та зважаючи на викладені обставини в їх сукупності вважаємо, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV є правомірними та таким, що ґрунтуються на Конституції, законах України та роз`яснювальних листах Пенсійного фонду України, а відтак позовна заява є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Водночас, суд зазначає, що станом на 26.04.2023 від відповідача 1 відзиву на позов та витребуваних документів не надходило.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

При цьому, суд враховує, що пунктом 3 Розділу VI КАС встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постанова КМУ від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611, від 11.08.2021 №855, від 22.09.2021 №981, від 15.12.2021 №1336, від 19.03.2022 №318, від 27.05.2022 №630, від 19.08.2022 №928, від 23.12.2022 №1423, від 25.04.2023 № 383) з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України встановлений карантин.

Проте, суд звертає увагу, що від відповідача станом на 26.04.2023 жодних повідомлень про неможливість подання відзиву та витребуваних ухвалою від 27.03.20233 доказів до суду, в тому числі з огляду на обмеження, впровадженими у зв`язку з карантином, надано не було. Будь-яких заяв клопотань до матеріалів справи від відповідача також не надходило, у зв`язку з чим у суду відсутні правові підстави для продовження відповідачу процесуального строку, встановленого судом для подання відзиву та витребуваних документів.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та на підставі вищевказаних норм, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 , виданим 30.01.2020 органом видачі 1234.

Згідно з наявною у матеріалах справи копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №565996 з 28.07.2022 позивачеві встановлено третю групу інвалідності.

13.02.2023 позивач звернувся до відділу обслуговування громадян №20 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності з відповідним пакетом документів.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20.02.2023 №047250015108 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні вказано, що вік заявника 59 років 11 місяців 06 днів. Необхідний страховий стаж згідно частини 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії по інвалідності для осіб з інвалідністю II та III групи у віці від 56 років до досягнення особою 59 років включно становить 14 років. Страховий стаж особи становить 06 років 08 місяців 17 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: - період роботи в колгоспі з 20.06.1985 по 02.02.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.03.1986, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі у господарстві та фактично відпрацьовані вихододні. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні видану на підставі первинних документів.

Додатково повідомлено що період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 02.02.2000 по 30.07.2000, не зараховано до страхового стажу, оскільки відповідно до п.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу зараховуються період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

Враховуючи всі подані документи право на пенсійну виплату відсутнє. Після повторного звернення за призначенням пенсії з необхідними документами, право на пенсійну виплату буде переглянуто.

Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії по інвалідності та вважаючи, що період його роботи з 20.06.1985 по 02.02.1995 та період отримання допомоги по безробіттю з 02.02.2000 по 30.07.2000 підлягає зарахуванню до страхового стажу, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керуєтьсяКонституцієюта законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Згідно ч. 3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту ст. 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Приписами ст. 8 Закону № 1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-XII) до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, зокрема, роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону України«Про пенсійне забезпечення»встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637«Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»також визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, для визначення наявного трудового стажу для призначення пенсій необхідно використовувати записи в трудовій книжці і лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж може встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового та пільгового стажу.

Із записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.03.1986, ОСОБА_1 , 1963 року народження, належність позивачу якої встановлено рішенням Нікопольського районного міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.12.2022 у справі №182/3606/22, судом встановлено, що позивач, зокрема:

-Колгосп ім. Крейсера «Аврора»:

-20.06.1985 прийнятий в члени колгоспу;

-03.02.1995 колгосп ім. Крейсера «Аврора» перейменовано в КСП ім. Крейсера «Аврора»;

-01.08.1998 звільнений та виключений з членів колгоспу за власним бажанням;

-Нікопольський міськрайонний центр зайнятості:

-02.02.2000 розпочата виплата матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до п.1 ст.31 Закону України «Про зайнятість населення» (нак. №255 від 02.02.2000);

-30.07.2000 припинена виплата матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до пп.3 п.1 ст.30 Закону України «Про зайнятість населення» (нак. №253 від 30.07.2000).

З наданого до матеріалів справи розрахунку стажу за пенсійною справою 047250015108 вбачається, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 08 років 07 місяців 17 днів, в тому числі спірний період не зарахований до його страхового стажу.

Водночас, з оспорюваного рішення вбачається, що пенсійним органом до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи у колгоспі ім. Крейсера «Аврора» з 20.06.1985 по 02.02.1995 з посиланням на те, що не додав довідки про встановлений мінімум трудової участі у господарстві та фактично відпрацьовані вихододні в колгоспі ім. Крейсера «Аврора». Крім того, пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 02.02.2000 по 30.07.2000 з посиланням на те, що відповідно до п.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу зараховуються період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

Щодо незарахування до загального страхового стажу періоду роботи у колгоспі ім. Крейсера «Аврора» з 20.06.1985 по 02.02.1995, суд зазначає наступне.

На сторінці 18 трудової книжки трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 20.03.1986 «Трудова участь в суспільному господарстві» наявна така інформація:

- 1985 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 250; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 159;

- 1986 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 260; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 322;

- 1987 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 260; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 299;

- 1988 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 260; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 315;

- 1989 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 260; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 293;

- 1990 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 260; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 290;

- 1991 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 250; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 297;

- 1992 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 250; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 297;

- 1993 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 250; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 257;

- 1994 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 250; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 267;

- 1995 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 250; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 267;

- 1996 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 250; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 260;

- 1997 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 250; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 262;

- 1998 рік прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в суспільному господарстві: 150; виконання річного мінімуму трудової участі в суспільному господарстві: 162.

Тобто, посилання пенсійного органу в оскаржуваному рішенні на відсутність інформації про встановлений мінімум трудової участі у господарстві та фактично відпрацьовані вихододні спростовуються даними трудової книжки позивача.

Отже, незарахування пенсійним органом вищевказаного періоду роботи ОСОБА_1 до загального (страхового) стажу лише з підстави ненадання уточнюючої довідки є безпідставним, оскільки позивач має належні записи про роботи в цей період у трудовій книжці.

Водночас, суд наголошує, що неналежний порядок заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Таким чином, оскільки позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17 (провадження №К/9901/768/17).

Згідно з частиною 5статті 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відтак, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для зарахування спірного періоду роботи позивача з 20.06.1985 по 02.02.1995 до страхового стажу ОСОБА_1 .

Стосовно незарахування до страхового стажу позивача періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 02.02.2000 по 30.07.2000, суд звертає увагу на таке.

Абзацом 3 частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Отримання позивачем допомоги по безробіттю у Нікопольському міськрайонному центрі зайнятості з 02.02.2000 по 30.07.2000 підтверджено відповідними записами в його трудовій книжці (запис №6-7).

При цьому, суд наголошує, що оспорюване рішення та відзив на позов відповідача 2 взагалі не містить жодної аргументації незарахування вказаного періоду до страхового стажу позивача. Матеріали справи не містять доказів щодо наявності підстав для не зарахування періоду отримання позивачем допомоги по безробіттю за період з 102.02.2000 по 30.07.2000.

Таким чином, суд дійшов висновку, що період отримання позивачем допомоги по безробіттю з 02.02.2000 по 30.07.2000 підтверджено належними доказами, які містяться в матеріалах справи, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що Головним управління Пенсійного фонду Пенсійного фонду України у Львівській області протиправно незараховано до загального (страхового) стажу періоди з 20.06.1985 по 02.02.1995 та з 02.02.2000 по 30.07.2000, що в свою чергу призвело до невірного розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 в рішенні від 20.02.2023 №047250015108 про відмову у призначенні йому пенсії по інвалідності.

Оскільки відповідачами під час судового розгляду справи не доведено зарахування до страхового стажу роботи позивача вищевказаних періодів, а тому порушені позивачем права підлягають відновленню судом.

При цьому, суд враховує, що відповідно до частини 1статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Фактично, необхідною передумовою застосування частини 2 статті 9 КАС Україниє саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Крім того, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідалозакону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

При цьому, суд враховує, що дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Разом із цим, суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок загального страхового стажу позивача, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.

Отже, з метою повного та всебічного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити заявлені позивачем позовні вимоги, скоригувавши їх відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, а саме:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20.02.2023 №047250015108 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком період його роботи в колгоспі ім. Крейсера «Автора» з 20.06.1985 по 02.02.1995 та періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 02.02.2000 по 30.07.2000;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2023 про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).

Таким чином, судовий збір у розмірі 1073,60 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до електронної квитанції від 13.03.2023 №65031498, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь позивача (по 536,80 грн. з кожного з відповідачів).

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м, Львів, вул. Митрополита Андрея, будинок 10), відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20.02.2023 №047250015108 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком період його роботи в колгоспі ім. Крейсера «Автора» з 20.06.1985 по 02.02.1995 та періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 02.02.2000 по 30.07.2000.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2023 про призначення пенсії по інвалідності з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 536,80 грн. (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В. Юхно