Рішення № 117884678, 25.03.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року Справа № 280/10725/23 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді МаксименкоЛ.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вулиця Розумовська, 37, м. Одеса, Одеська область, 65091, код ЄДРПОУ 43315529),

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління юстиції у Запорізькій області (правонаступником якого є Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) код ЄДРПОУ 43315529) щодо неприсвоєння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 7 рангу державного службовця у межах категорії В;

зобов`язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (яке є правонаступником Головного управління юстиції у Запорізькій області) внести зміни до електронної трудової книжки ОСОБА_1 шляхом присвоєння їй з 28.11.2019 року 7 рангу державного службовця;

зобов`язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (яке є правонаступником Головного управління юстиції у Запорізькій області) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 за період з 28.11.2019 по 15.02.2021 різницю надбавки між 7 і 9 рангом державного службовця; нарахувати і виплатити за період з 28.11.2019 по 15.02.2021 різницю між сумою нарахованої і виплаченої заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності, матеріальної допомоги на вирішення соціально- побутових питань з урахуванням донарахованої надбавки за ранг державного службовця, з індексацією, відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення, та компенсацією, відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що наказом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області №911/07-12 від 26 листопада 2019 року ОСОБА_1 було призначено з 28.11.2019 року на посаду старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, з присвоєнням 9 рангу державного службовця у межах категорії «В» посад державної служби. Крім того, визначено, що стаж державної служби на день призначення становить 11 років 08 місяців 19 днів. Вважає, що ОСОБА_1 при призначенні з 28.11.2019 року на посаду старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області мало б бути враховано її попередній стаж: 1) державної служби - на посаді старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції з 03.04.2009 по 08.08.2012 року( 3 роки 4 місяці 6 днів); 2) патронатної служби - на посаді помічника судді з 11.07.2016 по 02.08.2019 (3 роки 00 місяців 23 дні); та мало б бути присвоєно одразу не найнижчий 9 ранг, а 7 ранг державної служби в межах відповідної категорії посад. Вважає також, що позивачу за період з 28.11.2019 по 15.02.2021 року не доплачена сума, що є різницею надбавки між 7 та 9 рангом та яка входить до складу заробітної плати державного службовця. Вказує, що необхідно нарахувати і виплатити ОСОБА_1 за період з 28.11.2019 по 15.02.2021 різницю між сумою нарахованої і виплаченої заробітної плати за час щорічної відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням донарахованої надбавки за ранг державного службовця. Просить задовольнити позов.

Відповідач подав відзив на позовну заяву вх. № 4299 від 26.01.2024, в якому вказує, що посади помічників суддів належать до посад патронатної служби, на які не поширюється дія Закону України «Про державну службу», крім статті 92 цього Закону, де визначено посади патронатної служби, а патронатна служба відноситься до органів місцевого самоврядування. Стверджує, що оскільки ОСОБА_1 вже раніше перебувала на державній службі, то присвоїти ранг вперше їй вже неможливо, тому їй був присвоєний черговий ранг. Черговий ранг у межах відповідної категорії посад присвоюється державному службовцю через кожні три роки з урахуванням результатів оцінювання його службової діяльності. Вказує, що питання щодо рангу вирішують залежно від того, як співвідносяться наявний ранг та ранги у межах категорії посади, на яку відбувається призначення. Тому вважає, що 11 ранг попередньої посади ОСОБА_1 (помічник судді Заводського суду м. Запоріжжя) у співвідношенні до рангу в межах категорії останньої займаної посади (старший державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби) є 9 рангом державної служби тому ніяких порушень з боку Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відносно позивача немає.. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 10.01.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/10725/24.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Наказом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області №911/07-12 від 26 листопада 2019 року ОСОБА_1 було призначено з 28.11.2019 року на посаду старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, з посадовим окладом 3810 грн., з присвоєнням 9 рангу державного службовця у межах категорії «В» посад державної служби, як таку, що успішно пройшла конкурсний відбір. Призначено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 33% посадового окладу державного службовця, стаж якого на день призначення становить 11 років 08 місяців 19 днів.

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо неприсвоєння ОСОБА_1 7 рангу державного службовця у межах категорії В, та з вимогою зобов`язати відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 889-VIII) та Порядком присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20.04.2016 року (далі Порядок № 306).

Відповідн до ч.2 ст.1 Закону № 889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби .

Посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону (п.4 ч.1 ст.2 Закону № 889-VIII).

Статтею 6 Закону № 889-VIII визначено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців, та встановлює такі категорії:

категорія "А" (вищий корпус державної служби) - посади: Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, державних секретарів міністерств; керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників; керівників апаратів Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів та їх заступників, керівників секретаріатів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступників, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників; голів місцевих державних адміністрацій; керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

2) категорія "Б" - посади: керівників структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України та їх заступників; керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників; заступників голів місцевих державних адміністрацій; керівників апаратів апеляційних та місцевих судів, керівників структурних підрозділів апаратів судів, їх заступників; заступників керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України; 3) категорія "В" - інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б".

З матеріалів справи вбачається, що посада, на яку було призначено позивачку Наказом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області №911/07-12 від 26 листопада 2019 року відноситься до посад державної служби категорії "В".

Згідно зі статтею 39 Закону № 889-VIII видом спеціальних звань є ранги державних службовців, яких цим Законом встановлено 9 рангів.

Відповідно дочастини третьою статті39 Закону № 889-VIII передбачено присвоєння таких рангів: державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "А", - 1, 2, 3 ранг; державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "Б", - 3, 4, 5, 6 ранг; державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "В", - 6, 7, 8, 9 ранги державної служби.

Ранги державних службовців присвоюються одночасно з призначенням на посаду державної служби, а в разі встановлення випробування - після закінчення його строку. Державному службовцю, який вперше призначається на посаду державної служби, присвоюється найнижчий ранг у межах відповідної категорії посад.

Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що присвоєння найнижчого рангу державної служби у межах відповідної категорії посад присвоюється державному службовцю, який призначається на посаду державної служби вперше.

Судом з трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 12.09.2005 встановлено наступне:

13.11.2007 вона призначена на посаду державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та 13.11.2007 прийнята присяга державного службовця, присвоєно 15 ранг державного службовця;

з 03.04.2009 по 08.08.2012 перебувала на посаді старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції та 13.11.2007 прийнята присяга державного службовця; протягом вказаного періоду позивачці присвоєно 14 та 13 ранг державного службовця;

з 09.08.2012 по 23.04.2015 працювала на посаді головного спеціаліста Заводського районного відділу у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області зі збереженням 13 рангу державного службовця;

24.04.2015 призначена на посаду секретаря судового засідання Заводського районного суду м.Запоріжжя за переведенням із Заводського районного відділу у м. Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області;

14.05.2015 призначена на посаду помічника судді Заводського районного суду м.Запоріжжя та їй встановлено 11 ранг державного службовця;

11.07.2016 відповідно до ст. 92 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 посада помічника судді віднесена до патронатної служби;

02.08.2019 звільнена з посади помічника судді Заводського районного суду м.Запоріжжя у зв`язку із закінченням строку трудового договору;

З 14.08.2019 по 27.11.2019 отримувала допомогу по безробіттю;

З 28.11.2019 по 15.02.2021 працювала на посаді старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та звільнилась за угодою сторін.

Таким чином, позивачка вперше була прийнята на посаду державної служби ще 13.11.2007, цього ж дня прийняла присягу державного службовця.

При цьому, на час призначення ОСОБА_1 вперше на посаду державної служби був чинним Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ, який у ст.26 передбачав сім категорій посад та 15 рангів державної служби, позивачу в межах її категорії посад з урахуванням відпрацьованого часу на державній службі було присвоєно від 15 до 11 рангу державної служби.

Одночасно, суд звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 92 Закону № 889-VIII , до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України, працівників патронатних служб Прем`єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.

За приписами ч. 5 ст. 92 Закону № 889-VIII , час роботи на посадах патронатної служби зараховується до стажу державної служби та враховується при присвоєнні державному службовцю рангу в межах відповідної категорії посад, якщо до призначення на посаду патронатної служби він перебував на державній службі та після звільнення з посади патронатної служби повернувся на державну службу.

Тож, суд відхиляє покликання відповідача на те, що патронатна служба, а в даному випадку робота на посаді помічника судді, відноситься до органів місцевого самоврядування, оскільки це не відповідає положенням законодавства.

Враховуючи викладене, слід зазначити, що на час призначення на посаду 26 листопада 2019 року ОСОБА_1 мала стаж державної служби 11 років 08 місяців 19 днів, що також констатовано у наказі Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області №911/07-12 від 26 листопада 2019 року.

Тому, оскільки 28.11.2019 ОСОБА_1 прийнята на посаду державної служби (старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області) не вперше, враховуючи положення ч.5 ст.39 Закону № 889-VIII , суд вважає, що при прийнятті на посаду їй мав бути присвоєний ранг у межах категорії "В" з урахуванням сумарного відпрацьованого часу на посадах державної служби в інших державних органах та порядку присвоєння чергового рангу відповідно до ч.6 ст.39 Закону № 889-VIII .

Слід зазначити, що ч.1 п.10 Порядку №306 передбачено врахування попереднього періоду роботи державного службовці, якому присвоєно ранг відповідно до Закону № 3723-ХІІ, лише на займаній посаді. Але вказане положення, на думку суду, суперечить положенням ч.5 ст.39 Закону № 889-VIII, які передбачають присвоєння найнижчого рангу державного службовця лише у разі призначення на посаду державного службовця вперше, а тому не підлягає застосуванню.

Інше правова позиція призведе до нівелювання більш ніж 10-річного загального стажу державної служби ОСОБА_1 при визначенні рангу (звання) державної служби та прирівнює його до державного службовця, якій після отримання необхідної освіти призначений на цю ж саму посаду за відсутності стажу роботи на державній службі.

Крім того, суд враховує, що загальний відпрацьований період роботи позивача на державній службі, відповідно до ст.46 Закону № 889-VIII зарахований при призначенні надбавки за вислугу років, яка визначена в розмірі 33%.

Такі обставини, на думку суду, лише підтверджують необхідність врахування загального періоду роботи державного службовця на такій службі не лише при призначенні надбавки за вислугу років, а й при встановленні відповідного рангу, за який також встановлена відповідна надбавка.

Положення ч.9 ст.39 Закону № 889-VIII про те, що у разі переходу на посаду нижчої категорії або звільнення з державної служби, що мало місце у випадку з позивачем, за державним службовцем зберігається раніше присвоєний йому ранг, не враховує ситуації, коли попередній стаж роботи отриманий ним в період дії Закону № 3727-ХІІ, який передбачав 15 рангів державної служби, та позивач за час роботи на державній службі отримав з 15 по 11 ранг. Проте, призначення позивача на посаду старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області відбулось вже під час дії нового Закону № 889-VIII, який передбачає всього 9 рангів державної служби.

Суд зауважує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України, стаття 6 КАС України).

Конституційний Суд України в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Однак, що несправедливість положень Порядку № 306 по відношенню до державних службовців, ранг яким призначений у відповідності до Закону № 3727-ХІІ, ніж Закон № 889-VIII, та не проходження ними державної служби на час набрання чинності Законом № 889-VIII, не може бути покладена в основу відмови у даному позові в повному обсязі.

Такий висновок зробив також П`ятий апеляційний адміністративний суду у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 420/6871/18, та Верховний Судпідтвердив його правильність у постанові від 26.11.2019 у справі № 420/6871/18.

З огляду на викладене, суд висновує, що ОСОБА_1 неправомірно присвоєно 9 ранг державного службовця у межах категорії В при призначенні її на посаду старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області згідно наказу №911/07-12 від 26 листопада 2019 року.

Оцінюючи встановлені обставини справи, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про іншийспосіб захиступрав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно висновків Європейського Суду з прав людини, обираючиспосіб захиступорушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України»).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Одночасно, слід врахувати, що суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Поняття дискреції міститься в пункті 1.6 Методологи проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5. Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

У цьому випадку суд зазначає, що саме відповідач зобов`язаний вирішити питання в межах своїх дискреційних повноважень щодо присвоєння ОСОБА_1 відповідного рангу державного службовця та внести зміни до електронної трудової книжки ОСОБА_1 , починаючи з 28.11.2019, з урахуванням стажу державної служби 11 років 08 місяців 19 днів.

Щодо вимог про нарахування і виплату ОСОБА_1 за період з 28.11.2019 по 15.02.2021 різниці надбавки між 7 і 9 рангом державного службовця; нарахувати і виплатити за період з 28.11.2019 по 15.02.2021, різниці між сумою нарахованої і виплаченої заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням донарахованої надбавки за ранг державного службовця, з індексацією, відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення, та компенсацією, відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.

Так, згідно ст. 50 Закону 889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Згідно ч.2 ст. 52 Закону 889-VIII, розмір надбавки за ранг державного службовцявизначається Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Дана норма ставить у залежність суму заробітної плати за період відпустки від виплат, які нараховуються особі за 12 календарних місяців роботи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що вказані вище виплати заробітної плати за час відпустки, допомоги по тимчасовій непрацездатності та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань взаємозалежні від заробітної плати, розмір якої включає також надбавку за ранг.

Крім того, суд звертає увагу, що у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, зазначено, що під заробітною платою, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Оскільки з 28 листопада 2019 року позивачу нараховувалась та виплачувалась надбавка за 9 ранг державного службовця, що входила до заробітної плати, то враховуючи вищезазначені висновки суду, ОСОБА_1 має бути донараховано та виплачено ОСОБА_1 заробітну плату за період з 28.11.2019 по 15.02.2021 виходячи з розміру відповідної надбавки за ранг державного службовця, визначеного на виконання вказаного рішення суду, з індексацією, відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення, та компенсацією, відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення, обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі, якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст.4 Закону № 1282-ХІІ).

Водночас, статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Також, зі змісту статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2 та 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Суд звертає увагу, що використане у статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16).

На підставі вищевказаного суд приходить до висновку у зв`язку з недоотриманням заробітної плати позивачкою, вона має право на індексації і компенсації втрати частини грошових доходів.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі у розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Судом встановлено, що 14 грудня 2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання правничої (правової) допомоги 141223.

20 січня 2024 року укладено Додатковий договір №200224 до Договору який визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвоката за надання правової допомоги за супроводження в Запорізькому окружному адміністративному суді справи № 280/10725/23.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

В межах розгляду даної справи представником позивача було надано інші види правової допомоги (складання процесуальних документів).

20.02.2024 сторони склали Акт приймання-передавання наданих робіт/ послуг до Договору від 14 грудня 2023 р. в якому зазначено, що адвокат надав клієнтові, а клієнт прийняв/отримав таку послугу/правову допомогу: супроводження в Запорізькому окружному адміністративному суді справи № 280/10725/23, за позовною заявою ОСОБА_1 (далі позивач) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Вказано також наступне: «вартість послуг, вказаних в п. 1 Акту становить 10000,00 (десять тисяч) грн. Клієнт не має претензій до наданих юридичних послуг, зазначених у п. 1. Даного Акту/ Адвокат своїм підписом свідчить про оплату Клієнтом всієї суми наданих послуг, а Клієнт підтверджує факт оплати зазначеної грошової суми та відсутність будь-яких претензій щодо наданих Виконавцем послуг.».

Акт підписано адвокатом та клієнтом Потаповою К.І.

Відповідач подав заперечення щодо відшкодування витра на правничу допомогу вх. №9652 від 27.02.2024, де вказав, що провадження у справі № 280/10725/23 розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання розумність розміру сплати за надання послуг адвоката Потаповій К.І. ставиться під сумнів. Також вказує, що рішення по справі не прийнято, достатніх та обґрунтованих доказів про розумність сплаченої суми від позивача не надійшло, обсяг та конкретика наданих адвокатських послуг не надана Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не доцільні, не обґрунтовані та такі що не підлягають задоволенню.

Cуд зауважує, що згідно позиції ВС від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, розмір відшкодування судових витрат дійсно повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціну позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Верховного Суду по справі № 905/1795/18 ід 07.11.2019, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тож, перевіривши зміст наведених документів, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за період розгляду справи у суді першої інстанції, з урахуванням частково задоволених позовних вимог та у співмірності до наданих послуг становить 6000,00 грн.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вулиця Розумовська, 37, м. Одеса, Одеська область, 65091, код ЄДРПОУ 43315529) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), які полягають у присвоєнні ОСОБА_1 9 рангу державного службовця у межах категорії В з при призначенні її на посаду старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя 28.11.2019.

Зобов`язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) вирішити питання щодо присвоєння ОСОБА_1 відповідного рангу державного службовця та внести зміни до електронної трудової книжки ОСОБА_1 з 28.11.2019, з урахуванням стажу державної служби 11 років 08 місяців 19 днів.

Зобов`язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса) донарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 28.11.2019 по 15.02.2021 виходячи з розміру відповідної надбавки за ранг державного службовця, визначеного на виконання вказаного рішення суду, з індексацією, відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення, та компенсацією, відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 25 березня 2024 року.

Суддя Л.Я. Максименко