Рішення № 117883187, 26.05.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/3313/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2020 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Ситику Р.В.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача-1: не з`явився,

представника відповідача-2: П`яних М.Є. ,

представника відповідача-3: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури міста Києва, Головного управління Національної поліції в м. Києві про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач-1, ДКС України), Прокуратури міста Києва (далі - відповідач-2, Прокуратура), Головного управління Національної поліції в м. Києві (далі - відповідач-3, ГУ НП у м. Києві) про відшкодування моральної шкоди, у якому просив стягнути з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на свою користь 30 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 24.09.2018 року слідчим Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100080007729 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності. При цьому, ОСОБА_4 , якого визнано потерпілим у зазначеному кримінальному провадженні, 19.10.2018 року подав до Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві заяву про відмову від приватного обвинувачення та закриття кримінального провадження в порядку ст. 284 КПК України. Разом з цим, всупереч п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження не було закрите, а позивача протиправно притягнуто до кримінальної відповідальності шляхом незаконного повідомлення про підозру, а в подальшому складення обвинувального акту та передачі до суду. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.12.2018 року у справі № 759/19312/18 кримінальне провадження за обвинувальним актом стосовно позивача у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, у кримінальному провадженні від 24.09.2018 року № 12018100080007729 закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України. Таким чином, зазначеною ухвалою встановлено факт незаконного повідомлення позивачу про підозру під час досудового розслідування у кримінальному провадженні від 24.09.2018 року № 12018100080007729 та проведення інших процесуальних дій, які обмежують чи порушують права позивача (зокрема, проведений 30.10.2018 року допит позивача як підозрюваного). Внаслідок того, що слідчий Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві Телепенько О. А. та прокурор Київської місцевої прокуратури № 8 Черніченко І. В. не закрили кримінальне провадження позивач зазнав моральної шкоди, яка полягала в постійному переживанні з приводу незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та направлення обвинувального акта до суду. При цьому, перебування позивача у стані психологічного напруження та хвилювання тривало значний час, а саме, з 30.10.2018 року (з дати повідомлення про підозру) по 18.12.2018 року (до дати закриття кримінального провадження судом). Завдана позивачеві моральна шкода також полягала у необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя під час досудового розслідування та підготовчого судового провадження. В результаті протиправного пред`явлення обвинувачення позивачу 30.10.2018 року довелось брати участь у слідчій дії - допиті як підозрюваного, ознайомленні з матеріалами кримінального провадження (20.11.2018 року та 27.11.2018 року), брати участь у підготовчому судовому засіданні (18.12.2018 року). Для цього позивач був змушений переносити заплановані зустрічі, змінювати інші свої особисті плани.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2019 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.01.2019 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури міста Києва, Головного управління Національної поліції в м. Києві про відшкодування моральної шкоди та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 25.04.2019 року.

12.02.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від ГУ НП у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому останнє просило відмовити в задоволенні позову, зважаючи на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, зокрема, відповідач-3 вказував на те, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження завдання йому моральної шкоди.

22.02.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від Прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити в задоволенні позову, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, зокрема, вказувала на те, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) до спірних правовідносин не застосовується, а позивач не довів наявності неправомірної поведінки органів досудового розслідування та прокуратури під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження.

04.03.2019 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив ГУ НП у м. Києві в якій позивач просив позов задовольнити з викладених у позовній заяві підстав.

25.04.2019 року, у зв`язку з відсутністю вільних залів судових засідань, справу знято зі складу та наступне судове засідання призначено на 19.08.2019 року.

19.08.2019 року справу знято зі складу, у зв`язку з перебування головуючого судді на лікарняному, наступне судове засідання призначено на 29.10.2019 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.10.2019 року, відповідно до ч. 2 ст. 240 ЦПК України, у судовому засіданні оголошено перерву до 03.02.2020 року.

03.02.2020 року справу знято зі складу, у зв`язку з відсутністю вільних залів судових засідань, та наступне судове засідання призначено на 26.05.2020 року.

В судове засідання 26.05.2020 року з`явились позивач та представник позивача, представник відповідача-2. Представник відповідача-1 та представник відповідача-3 в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується даними розписки та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 92, 96).

Оскільки, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників відповідача-1 та відповідача-3.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав та просили їх задовольнити.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував з викладених у відзиві підстав та просив у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши вступне слово позивача та представника позивача, представника відповідача-2, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суд встановив, що за заявою ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, слідчим Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві Телепеньком О.А. було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100080007729 та розпочато досудове розслідування.

Кримінальне провадження щодо кримінального правопорушення, передбаченого статтею 125 КК України, може бути розпочате слідчим, дізнавачем, прокурором лише на підставі заяви потерпілого та є кримінальним провадження у формі приватного обвинувачення, тобто кримінальне провадження № 12018100080007729 від 24.09.2018 року здійснювалось у формі приватного обвинувачення.

18.10.2018 року ОСОБА_4 , якого було визнано потерпілим у вказаному кримінальному провадженні, подав до Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві заяву про відмову від приватного обвинувачення та закриття кримінального провадження в порядку ст. 284 КПК України.

25.10.2018 року слідчий Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві Телепенько О.А. за погодженням з прокурором Київської місцевої прокуратури № 8 І.В. Черніченко повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

30.10.2018 року ОСОБА_1 допитано в якості підозрюваного та 30.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві Телепенька О.А. із клопотанням про закриття кримінального провадження в порядку ст. 284 КПК України.

27.11.2018 року слідчим Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві Телепеньком О.А. складено обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100080007729 від 24.09.2018 року відносно ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, який було затверджено прокурором Київської місцевої прокуратури № 8 Черніченком І.В.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.12.2018 року у справі № 759/19312/18 кримінальне провадження за обвинувальним актом стосовно ОСОБА_1 , який обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, (ЄРДР № 12018100080007729 від 24.09.2018 року) закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв`язку із відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у форм приватного обвинувачення.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 та 2 ст. 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Як визначено у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон), відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Частиною 2 ст. 1 Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

У пункті 5 статті 3 Закону визначено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, моральна шкода.

Статтею 4 Закону встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно зі ст. 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тож, чинне законодавство чітко визначає випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі, моральної шкоди.

Разом з тим, кримінальне провадження № 12018100080007729 від 24.09.2018 року за обвинувальним актом стосовно ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, закрито на підставі п.7 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Статтею 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження, які, у свою чергу, класифікуються за декількома критеріями: реабілітуючими та нереабілітуючими.

Реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину, а нереабілітуючі - вказують про вчинення особою злочину.

До реабілітуючих підстав належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Коли йдеться про реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження, слід виходити з того, що особа не вчинила протиправного діяння, передбаченого кримінальним законом, i, як результат, має право на реабілітацію. До таких підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, і мають наслідком зняття підозри, відновлення доброго імені, гідності та репутації.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник, відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством.

Виходячи із засад диспозитивності і змагального характеру кримінального судочинства, до числа процесуальних прав потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення належить його право на відмову від обвинувачення.

Оскільки приводом до початку кримінального переслідування у такому провадженні є порушення приватного права, що належить конкретній особі, ця особа повинна мати можливість вибору форми його правового захисту, у тому числі й право впливати на рух кримінального провадження.

З огляду на це законодавець передбачив підставу закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, що безпосередньо залежить від волевиявлення особи, яка постраждала від кримінального правопорушення, - відмову потерпілого від обвинувачення (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України). Обов`язковим наслідком відмови потерпілого від обвинувачення є закриття кримінального провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 26 КПК України відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК України, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, проте закриття кримінального провадження у цьому випадку не є закриттям у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, тобто провадження закрито з нереабілітуючих підстав.

Отже, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито з підстави, яка відмінні від наведених у ч. 1 ст. 2 Закону, відтак, у позивача не винило право на відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених вказаним законом.

Крім того, Святошинським районним судом м. Києва в ухвалі від 18.12.2018 року не встановлено факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного проведення процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи ОСОБА_1 , незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем також не надано належних, достатніх та допустимих доказів, зокрема, судового рішення, яким встановлено факт незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_1 , незаконного проведення в ході кримінального провадження процесуальних дій, що обмежують чи порушують його права та свободи як громадянина, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

За таких обставин, правові підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що позивачем також не надано належних, достатніх та допустимих доказів в обґрунтування заподіяння моральної шкоди відповідачами, не обґрунтовано її розмір, не наведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та заподіяною шкодою. Наявні в матеріалах справи докази не дають підстав вважати, що діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, позивачу заподіяно моральну шкоду.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Разом з тим, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі закону, а відповідачем не було надано суду доказів, які б підтверджували понесення інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 55, 56 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1167, 1173, 1176 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2, 3, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274-279, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Прокуратури міста Києва, Головного управління Національної поліції в м. Києві про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 08.06.2020 року.

Суддя І.В. Григоренко