Рішення № 11788200, 24.09.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.09.10р.Справа № 9/195-10(27/22-09(25/157-08(10/53-07)) За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

до Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок, м. Дніпропетровськ

Третя особа -1 Комунальне підприємство "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", м. Дніпропетровськ

третя особа - 2 Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

про визнання права державної власності на нерухоме майно

Суддя Подобєд І.М.

При секретарі судового засідання - спеціаліст Бобир Ю.В.

Представники:

Від позивача - Янушкевич Т.В., довіреність №85 від 09.12.09 р. начальник відділу

Від відповідача - Скляров Г.С., довіреність від 15.07.10р. № 01/25/01-290 представник

- Полянська С.Д., довіреність № 1 від 01.07.10 р. представник

- Шестіріков В.В., довіреність від 13.05.10 р. представник

Від третьої особи-1: Попов О.О., довіреність № 13941 від 23.11.09р. представник

Від третьої особи-2: Ревякіна Н.М. - довіреність №4/11-495 від 31.12.09р.гол. спец-т

В судовому засіданні прийняли участь -

СУТЬ СПОРУ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області звернулось у грудні 2006 року з позовом до Дніпропетровського обласного об'єднання профспілок про визнання права державної власності на нерухоме майно "Будинок Союзів", розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 93.

В обґрунтування позовних вимог Позивач вказує, що спірна будівля, була побудована у дорадянські часи і згідно Декрету ВЦВК “Про скасування права приватної власності на нерухомість у містах” від 20.08.1918 року всі будівлі, вилучені із приватної власності, були передані в розпорядження місцевих рад, як обєкти права державної власності. Під час первісної передачі цієї будівлі у 1922 році окружній раді профспілок державні органи розпорядилися державною власністю шляхом передачі у користування, на виконання вимог статті 26 Конституції УРСР 1919 року. Під час дії Конституції УРСР від 15.05.1929 року, згідно акту від 08.05.1932 року виконавчого комітету міськвиконкому, який діяв як державний орган місцевої радянської влади, спірна будівля була передана обласному бюро професійних союзів. Здійснення повторної передачі цієї будівлі обласному бюро професійних союзів державними органами у 1932р. підтверджується листом міжміського бюро технічної інвентаризації від 24.10.1991р. №209. До початку 70-х років спірна будівля за своїм технічним станом потребувала комплексного капітального ремонту і рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради від 25.01.1972р. було дозволено Дніпропетровській обласній раді профспілок надбудову 5-го поверху, прибудову до Будинку Союзів зали засідань на 450 місць, їдальні на 150 місць та двоповерхову прибудову приміщення товариства охорони природи та служби парку. Рішенням виконкому від 29.06.1979р. №420 затверджено акт державної комісії від 29.06.1979р. про прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією та розширенням будівлі Будинку Союзів, побудованого БУ “Металургбуд” тресту “Дніпроважбуд” та дозволено відділу капітального будівництва обласної ради профспілок експлуатувати зазначену будівлю, передавши її на баланс. Вказує, що фактично була зроблена реконструкція будівлі, яка знаходилася з 1922 року та на час проведення цієї реконструкції у державній власності, а не будівництво нової будівлі. З 1918 року по 1991 рік, коли вступив в дію Закон України “Про власність”, вся власність була або державною або кооперативно-колгоспною і статус державного майна не змінився. З урахуванням Порядку фінансування будівництва, затвердженого в 1965р. постановою Ради Міністрів Союзу РСР можна вести мову лише про державні капіталовкладення в реконструкцією цієї будівлі. Вказує, що державне майно, незалежно від того на балансі якої організації воно знаходиться, не втрачає статусу державної власності, а майно колишніх профспілкових організацій після 24.08.1991р. було і на даний час залишається державною власністю, оскільки до набуття чинності Конституцією України, відповідно до Закону України “Про власність”, державна власність поділялася на загальнодержавну та комунальну власність (власність адміністративно-територіальних одиниць). Вказує, що після прийняття Конституції України поняття “державна власність” є тотожним поняттю “загальнодержавна власність”, яке застосовувалось раніше. Вказує на те, що право власності на спірне майно було зареєстроване за Дніпропетровським обласним обєднанням профспілок на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 29.06.1979р. №420, однак вказаним рішенням майно передавалося на баланс, а не у власність. Вважає, таким чином, що право власності на спірне майно зареєстроване за Відповідачем 06.10.1997р. за № 712-74 з порушенням ст.328 Цивільного кодексу України. Вказує, що згідно ст.7 Закону України “Про управління обєктами державної власності”, Фонд державного майна України відповідно до законодавства забезпечує захист майнових інтересів держави на території України. Вказує, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 20.07.2006 року №20420/2/1-06 проводиться робота щодо забезпечення проведення у 2006 році інвентаризації майна, яке знаходиться у фактичному володінні Федерації профспілок України та здійснення разом з правоохоронними органами незалежних заходів щодо повернення до державної власності незаконно відчуженого майна. Наказом від 19.10.2006 року №1610 Фондом державного майна України створено робочу групу щодо опрацювання питання з визначення державної частки у майні, яке знаходиться у фактичному володінні Федерації профспілок України.

Дніпропетровське обласне обєднання профспілок заперечує проти позову з посиланням на те, що Позивачем не доведені викладені в заяві обставини, а доводи Позивача є надуманими та суперечать конституційним гарантіям права власності та міжнародним зобовязанням України. Зі своєї сторони вказує, що рішення виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів №420 від 29.06.1979 року “Про затвердження акту державної комісії про прийняття в експлуатацію завершеної реконструкцією і розширенням будівлі Будинку Спілок по пр. К. Маркса, 93а в Кіровському районі” не було рішенням про передачу державою спірної будівлі обласній раді профспілок, а стосувалося виключно затвердження акту прийняття в експлуатацію вказаної будівлі, яким підтверджувалася відповідність будинку будівельним нормам і правилам. Згідно з матеріалами справи стара будівля не збереглася в натурі, тому вказане рішення фіксувало створення відповідно до архітектурно-будівельних норм нової речі, а фінансування зазначеного будівництва здійснювалось з профспілкового бюджету. Вказує, що в Цивільному кодексі УРСР в редакції 1963 року, який діяв станом на 1979р. (коли було затверджено акт введення в експлуатацію будинку), містилася окрема глава 9 в якій профспілкові та інші громадські організації розглядалися як самостійні суб'єкти права власності. В ст.10 Конституції УРСР 1978 року була прямо передбачена власність профспілок на майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань, як одна з форм соціалістичної власності. Профспілки в Україні ніколи не підпорядковувалися і не входили до системи загальносоюзних державних органів, а завжди зберігали статус республіканської (Укрпрофрада - нині ФПУ), чи регіональної (міжгалузевої) громадської організації, що виключає можливість поширення на їх майно правового режиму майна організації союзного підпорядкування чи державного. Вважає, що Регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській області є неналежним позивачем, оскільки не має повноважень щодо управління об'єктами державної власності. Вказує, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані Закон України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, постанова Верховної Ради УРСР “Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29.11.1990 року №506, постанови Верховної Ради України від 10.04.1992р. №2268-ХІІ “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР” і від 04.02.1994 року №3943-ХІІ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”. Вказує, що 18.11.1990 року загальна Конфедерація профспілок СРСР і Федерація незалежних профспілок України уклали договір, яким закріпили за останньою на праві власності майно згідно переліку (в якому є і спірна будівля), чим підтверджено відсутність прав загальносоюзних профспілкових органів на майно українських профспілок. Вважає, що оскільки спірна будівля не знаходилася у державній власності, Закон України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” не може застосовуватися до спірних правовідносин. Вважає також, що введений постановою Верховної Ради УРСР “Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29.11.1990 року №506 мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону УРСР про роздержавлення майна не стосується спірного будинку, оскільки він ніколи не був обєктом державної власності, тому спірна будівля була зареєстрована за Відповідачем під час дії Закону УРСР “Про власність” саме на праві колективної власності. До того ж вказує на те, що Позивачем пропущений строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Справа розглядалась судами неодноразово. Востаннє постановою Верховного Суду України від 27.04.2010 року скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2009р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.08.2009р. та постанову Вищого господарського суду України від 03.12.2009р. у цій справі, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області із вказівкою на те, що для вирішення даного спору судам необхідно було зясувати організаційно-правовий статус профспілок УРСР у структурі організацій профспілок СРСР, і, відповідно, належність або ні відповідача на час виникнення спірних правовідносин до загальносоюзних громадських організацій, а тому під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі обєктивної оцінки наявних в ній доказів, зясувати дійсні права та обовязки сторін, і залежно від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

У додаткових поясненнях Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській області вказує, зокрема, що на запит Позивача Державний архів Дніпропетровської області надав низку документів, серед яких наявне рішення від 24.07.1953 року №1695 виконкому Дніпропетровської обласної ради депутатів трудящих про затвердження рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 21.05.1951 року про передачу на баланс Дніпропетровської обласної Ради профспілок будівлі по проспекту Карла Маркса №129, а також просить Раду Міністрів УРСР затвердити це рішення. Вважає цей документ є доказом того, що спірна будівля знаходилася у державній власності та відповідними державними органами приймалось рішення про передачу цієї будівлі не у власність, а на баланс Дніпропетровської обласної ради профспілок та підтверджує здіснення у 1949-1950 роках капітального ремонту цієї будівлі за грошові кошти не відповідача, а за асигновані ВЦРПС найвищого органу професійних спілок СРСР, згідно Статуту професійних спілок СРСР. Вказує, що до матеріалів справи наданий виключно в декількох редакціях Статут професійних спілок СРСР, що означає відсутність статутних документів до 2000 року у Відповідача, а відтак означає відсутність будь-якої самостійності у прийнятті рішень щодо використання коштів профспілкових організацій області. Вважає, що надані до матеріалів справи Статут професійних спілок СРСР та Статут ВЦРПС, фінансовий звіт про виконання профспілкового бюджету за 1976 рік, проектне завдання реконструкції фасадів Будинку Союзів в м. Дніпропетровську датоване 1954 роком, яке було затверджене постановою Секретаріату ВЦРПС підтверджують те, що Дніпропетровський облсовпроф входив до складу професійних спілок СРСР та питання щодо спірної будівлі неодноразово вирішувалось на ВЦРПС вищого органу професійних спілок СРСР, згідно статуту професійних спілок СРСР. Звертає увагу, що надана Відповідачем історична довідка також містить посилання на те, що фінансування здійснювалось за рахунок коштів профспілкового бюджету ВЦРПС, Української Ради профспілок та дольової участі обласної ради та галузевих профспілок області. Вказує, що таким чином, матеріалами справи підтверджено, що рішення по реконструкції спірної будівлі не приймалось ним самостійно, а приймалося вищим органом професійних спілок СРСР ВЦРПС та те, що фінансування реконструкції цієї будівлі здійснювалось і за рахунок коштів ВЦРПС. Вважає, що Відповідач приховує той факт, що згідно Статуту професійних спілок СРСР входив до складу загальносоюзної громадської організації - професійні спілки СРСР та саме відносно майна загальносоюзної громадської організації - професійні спілки СРСР і була прийнята постанова Верховної Ради України №3943-ХІІ від 04.02.1994р. Звертає увагу на те, що в постанові Верховного Суду України по цій справі містяться посилання на необхідність застосування до спірних правовідносин правових позицій щодо визначення правового режиму майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України до законодавчого визначення субєктів права власності, згідно постанови Верховної Ради України №3943 від 0402.1994 року, неодноразово викладених в інших постановах Верховного Суду України, зокрема, від 18.10.2005 року у справі №30/106-04-344, від 29.05.2007 року у справі № 2-6/954-2006, від 04.11.2008 року №10/324/04/Нр та інших, які обовязкові до застосування для всіх судів України.

Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" письмові пояснення по суті спірних правовідносин не надало.

Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради пояснив, що 06.10.1997р. за №712-74 Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” зареєструвало право власності на будівлю №93 по пр. К. Маркса в м. Дніпропетровську за Дніпропетровським обласним обєднанням профспілок та надало реєстраційне посвідчення, згідно з яким встановлений правовий режим спірного майна. Вказує, що згідно з п. 5 ст. 34 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” позбавлення профспілок права власності, а також права володіння та користування майном, переданим їм у господарське відання, може мати місце лише за рішенням суду на підставах, визначених законом. Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається обєктами власності , які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, зїзди тощо). Вказує, що відповідно до Цивільного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених вищевказаним Кодексом та іншими законодавчими актами України. Профспілки не позбавлені права власності на будівлю, яка знаходиться у колективній власності. Вважає, що мораторій на будь-які зміни форм власності і власників державного майна, який введено Постановою Верховної Ради УРСР “Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29.11.1990 року №506, не стосується спірного будинку, оскільки він не був обєктом державної власності. Навпаки, це майно належало до обєктів права власності профспілок, яке прямо передбачалося за нормами Конституції УРСР 1978 року та Цивільного кодексу УРСР 1963 року (ст. 87 та Глава 9). Вважає також, що стосується організаційно-правового статусу профспілок УРСР у структурі організацій профспілок СРСР, і, відповідно, незалежність або ні Відповідача на час спірних правовідносин до загальносоюзних громадських організацій, то профспілкова організація ніколи не була організацією союзного підпорядкування та її майно ніколи не було державною власністю, на що вказує положення установчих документів радянських профспілок, наданих Відповідачем до матеріалів справи. Згідно з вищевказаними установчими документами профспілки ніколи не підпорядковувались державі, а тільки взаємодіяли з нею у певних питаннях. Звертає увагу на те, що в процесі експлуатації спірного будинку було створено нове майно за рахунок коштів профспілок, що підтверджується матеріалами справи, а будівля по пр. К. Маркса, 93, яка була націоналізована державою та знаходилась на місці “Будинку союзів” була знесена, отже її не існує в натурі, тому наведені Позивачем обставини щодо належності раніше існуючої будівлі за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. К. Маркса, 93 до державної форми власності не впливають на вирішення спору щодо права власності на спірну будівлю. Просить прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства на підставі матеріалів, що знаходяться у справі.

На підставі повідомлення від 13.05.2009 року у справу вступив прокурор Дніпропетровської області, який погодився з вимогами Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області з посиланням на обставини, викладені в позовній заяві. Заявою від 03.03.2010р. генеральний прокурор України відмовився від касаційного подання Генеральної прокуратури України на постанову Вищого господарського суду України від 03.12.2009р. у цій справі. Під час нового розгляду справи представники прокуратури у судові засідання не зявились, будь-яких змін до своєї правової позиції у цій справі не висловили.

В судовому засіданні 24.09.2010 року було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін і третіх осіб та дослідивши надані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з реєстраційним посвідченням на обєкти нерухомого майна, які належать юридичним особам Дніпропетровського бюро технічної інвентаризації від 06.10.1997 року основна будівля літ. “А-5”, що розташована в м. Дніпропетровську по пр. К. Маркса №93 зареєстрована за Обєднанням профспілок Дніпропетровської області на праві колективної власності. У якості підстави такої реєстрації зазначено рішення виконавчого комітету Дніпропетровської ради народних депутатів №420 від 29.06.1979 року.

Реєстраційне посвідчення від 06.10.1997 року щодо реєстрації права власності Відповідача на спірне майно було видано Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації з урахуванням Правил державної реєстрації обєктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 року N56.

В подальшому рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №1315 від 16.07.1998 року “Про надання земельної ділянки по пр. К.Маркса, 93 у постійне користування Обєднанню профспілок Дніпропетровської області (міжгалузевій раді профспілок), код 02657827, по фактичному розміщенню адміністративного будинку” було вирішено надати земельну ділянку площею 8032 кв. м по пр. Карла Маркса, 93 у постійне користування з видачею Державного акта обєднанню профспілок Дніпропетровської області (міжгалузевій раді профспілок) для обслуговування адміністративного будинку по його фактичному розміщенню за рахунок земель громадської забудови. На підставі зазначеного рішення Обєднанню профспілок Дніпропетровської області (міжгалузевій раді профспілок) був виданий Державний акт на право постійного користування землею.

Відповідно до п.п. 5, 7 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна. Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.

Таким чином, отримавши державну реєстрацію власності, Обєднання профспілок Дніпропетровської області встановило своє право на майно шляхом підтвердження цього права державою через органи державної реєстрації такого права.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (надалі за текстом також Позивач) стверджує про неправомірність реєстрації за Обєднанням профспілок Дніпропетровської області права власності на спірну будівлю з огляду на те, що вказана будівля належить до державної власності, а відтак просить визнати за державою право власності на зазначене нерухоме майно.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, визнання права є одним із способів захисту цивільних прав і інтересів.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як зазначав Верховний Суд України для правильного вирішення даного спору необхідно зясувати, зокрема, правовий статус спірного майна та організаційно-правовий статус профспілок УРСР у структурі організацій профспілок СРСР і, відповідно, належність або ні Відповідача на час виникнення спірних правовідносин до загальносоюзних громадських організацій.

Згідно ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається із історичної довідки, яка надана Дніпропетровським обласним обєднанням профспілок (надалі також - Відповідач), в 1910-1912 роках на Катеринославському проспекті міста Катеринослава між центральним входом до міського парку і католицьким костьолом була збудована чотирьохповерхова будівля для "Товарищества заботы о Женьком образовании" та його школи, про первісного власника якої відомостей сторонами до матеріалів цієї судової справи не надано.

Після Жовтневої революції 1917 року зазначена будівля, згідно Декрету ВЦВК “Про скасування права приватної власності на нерухомість у містах” від 20.08.1918 року, була націоналізована та на підставі постанови ВУЦВК “О предоставлении помещений для “Дворцов Труда” від 12.02.1921 року, яким були зобовязані всі Губвиконкоми та Уєздвиконкоми надати Губпрофспілкам та Уєздпрофспілкам приміщення для “Дворцов Труда”, “вполне пригодные и достаточные для удобного размещения в них всех местных профорганизаций”, передана у користування Окружній раді профспілок, що підтверджується відповідною карткою володіння від 29.06.1922 року.

Таким чином, під час первісної передачі зазначеної будівлі у 1922 році Окружній раді профспілок, утворені на той час державні органи розпорядилися зазначеною будівлею шляхом передачі її у постійне користування окружним профспілковим організаціям.

В послідуючому з жовтня 1931 року по травень 1932 року у основній будівлі був розташований Дніпропетровський Комуністичний Університет ім. Й. В. Сталіна, а з травня 1932 року будинок одночасно із земельною ділянкою знову був переданий обласному бюро професійних союзів по акту виконавчого комітету міськвиконкому від 08.05.1932 року.

З 1939 по 1946 роки зазначена будівля використовувалась під резервний госпіталь, а після закінчення Великої вітчизняної війни відновлена будівля знову була передана у користування обласної ради профспілок і до 1960 року у цьому будинку одночасно із профспілками були розташовані організації, які займалися партійною просвітою та товариство по розповсюдженню політичних та наукових знань.

У 1955 році за проектним завданням реконструкції будинку, затвердженим постановою Секретаріату ВЦРПС №36 від 20.05.1955 року, була проведена реконструкція фасадів зазначеної будівлі.

На підставі рішення виконкому Дніпропетровської обласної ради депутатів трудящих від 24.07.1953 року №1695 про затвердження рішення виконкому Дніпропетровської міської ради від 21.05.1951 року про передачу на баланс Дніпропетровської обласної Ради профспілок будівлі по проспекту Карла Маркса №129, зазначена будівля як “Дом Союзов” (надалі за текстом українською мовою “Будинок Союзів”) знову була передана у користування профспілок.

25.01.1972 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської Ради депутатів трудящих було прийнято рішення №39 “Про дозвіл Дніпропетровській обласній раді професійних спілок надбудови 5-го поверху і прибудови до будівлі Будинку Союзів по пр. К.Маркса, 93”. Пунктом 1 наведеного рішення надано дозвіл Дніпропетровській обласній раді профспілок здійснити надбудову 5 поверху будівлі “Будинок Союзів”, прибудову до будівлі зали засідань на 450 місць та їдальні на 150 місць та двоповерхову прибудову приміщень товариства охорони природи та служб парку.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради депутатів трудящих №449 від 11.07.1974 року було надано дозвіл Дніпропетровській обласній раді профспілок на знесення житлового будинку місцевих Рад, сараїв та гаражів по пр. К. Маркса, 93.

В процесі реконструкції, яка проводилася за період 1974-1979 років, зазначений будинок був повністю перебудований, про що свідчить лист Державного підприємства “Дніпропетровський державний проектний інститут житлового і цивільного будівництва “Дніпроцивільпроект”№145 від 06.03.2007 року.

Так, згідно з вказаним листом на момент реконструкції існуюча будівля “Будинок Союзів” була непридатна до послідуючої експлуатації та зазнала значної перебудови, починаючи з фундаментів та закінчуючи надбудовою додаткових поверхів, тобто фактично була побудована заново.

Також, в матеріалах справи міститься технічний висновок Придніпровської державної академії будівництва та архітектури від 12.03.2007 року щодо оцінки віку будівельних конструкцій будівлі, розташованої за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 93. Відповідно до цього висновку, за результатами візуальних і інструментальних досліджень, хімічного аналізу і розрахунків вік конструкцій будівлі по пр. К. Маркса, 93 складає біля 25-40 років. Лише залишки стін підвалу мають значно більший вік. У цьому ж висновку зазначено, що зовнішні стіни будівлі виконані з керамічної цегли на цементно-вапняково-пісковому розчині. Візуальне обстеження свідчить про те, що в підвалі до рівня 1,8 м стіни виконані з кладки більш раннього строку будівництва. Вище цієї кладки спостерігається кладка більш пізнього періоду. В деяких місцях встановлені збірні фундаментні блоки. На “нову” кладку спираються збірні залізобетонні плити перекриттів. Спеціалісти зазначили, що виробництво збірних залізобетонних виробів було налагоджено в Україні у 60-х роках минулого століття. Тому максимальний вік стін підвалу, перекриттів і відповідно вищих конструкцій складає не більше 40 років.

Внаслідок вказаної вище перебудови змінився як зовнішній вигляд, так і внутрішнє планування приміщень, що підтверджується наданими сторонами до цієї судової справи фотографічними матеріалами, кресленнями та будівельною документацією тощо.

Таким чином, наявні матеріали справи дозволяють зробити висновок про те, що за результатами реконструкції фактично була збудована нова будівля (від старої будівлі використані лише залишки кладки в підвалі).

29.06.1979 року виконкомом Дніпропетровської міської ради прийнято рішення №420 “Про затвердження акту державної комісії про прийняття в експлуатацію завершеної реконструкцією і розширенням будівлі “Будинку Союзів” по пр. К. Маркса, 93а в Кіровському районі”.

Відповідно до наведеного рішення, виконком затвердив Акт державної комісії від 29.06.1979 року про прийняття до експлуатації закінченого реконструкцією та розширенням Будинку Союзів по пр. К. Маркса, №93а, а також дозволив відділу капітального будівництва обласної ради профспілок ввести до експлуатації будівлю “Будинок Союзів” з передачею на баланс обласній раді профспілок.

Виходячи із положень Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31.01.1966 року Міністерством комунального господарства Української РСР, яка діяла на час прийняття вказаного рішення виконкому міської ради №420 від 29.06.1979 року, цим рішенням затверджувався документ, яким підтверджувалася відповідність спірного будинку будівельним нормам і правилам.

Отже, вказане вище рішення фіксувало створення відповідно до архітектурно-будівельних норм нової нерухомої речі - будівлі “Будинок Союзів”, реконструкція і розширення якого були завершені у 1979 року, та придатність даної речі до експлуатації і наведене рішення не може розглядатися як доказ перебування будівлі в державній власності.

Навпаки зазначені рішення виконкому та акт комісії від 29.06.1979 року свідчать про те, що замовником будівництва виступала Обласна рада профспілок в особі свого структурного підрозділу - відділу капітального будівництва та що спірна будівля була побудована будівельним управлінням “Металургбуд” тресту “Дніпроважбуд” саме для відділу капітального будівництва Обласної ради профспілок.

Згідно ст. ст. 332, 345 Цивільного кодексу УРСР (який був чинний на час здійснення реконструкції) саме на замовника покладено обов'язок оплатити виконану роботу.

На підтвердження того, що нова будівля будувалася повністю за рахунок коштів професійних спілок, Відповідачем було надано суду низку документів, зокрема:

- постанови Секретаріату Української республіканської ради профспілок від 24.01.1972 року, від 26.04.1977 року і від 05.04.1979 року про плани фінансування нецентралізованих капітальних вкладень на 1972 рік, 1977 рік, 1979 рік по профспілковим організаціям Української РСР з додатками до них з визначенням списку будівництв, які фінансуються у 1972, 1977, 1979 роках за рахунок профспілкового бюджету;

- розшифровка виконання плану капітальних робіт за 1972 рік по Дніпропетровській обласній раді профспілок;

- титульні списками будівництва на 1973 рік, 1975 рік, 1976 рік, 1979 рік Української республіканської ради профспілок;

- довідки про фінансування будівництва та витрат на будівництво на 1973р., 1975 рік, 1976 рік, 1977 рік, 1978 рік, 1979 рік;

- плани нецентралізованих капітальних вкладень на 1974 рік, 1975 рік, 1977 рік по будівництву та проектуванню обєктів профспілок Української республіканської ради профспілок;

- звіти Дніпропетровської обласної ради профспілок про капітальне будівництво за 1975 рік, 1976 рік;

- договір від 05.06.1979р. №10096к, укладений між державним проектним інститутом “Дніпроцивільпроект” та Дніпропетровською обласною радою профспілок на виконання проектних та пошукових робіт та додатками до нього;

- акти приймання будівельних робіт за жовтень 1978 року;

- відомість витрат на нове будівництво за 1975 рік;

- відомість витрат на дольову участь в будівництві за 1977 рік;

- відомість поправок до плану 1977 року по обєктам управління капітального будівництва Української ради профспілок;

- довідку про безоплатно прийняті Українською республіканською радою профспілок від Управління капітального будівництва ради основних фондів по введеним в експлуатацію профспілковим обєктам за 1979 рік;

- звіти виконання плану введення обєктів в експлуатацію;

- перелік управління капітального будівництва Української ради профспілок введених в дію обєктів і переданих на баланс експлуатуючим організаціям за 1979 рік тощо.

Вказані вище документи свідчать про те, що фінансування здійснювалось за рахунок коштів профспілкового бюджету ВЦРПС, Української ради профспілок, дольової участі обласної ради та галузевих профспілок області.

Звіти Дніпропетровської обласної ради профспілок про капітальне будівництво, яке здійснювалось за рахунок нецентралізованих вкладень за 1976-79 роки, затверджувалися в Укрсовпрофі та подавалися до ВЦРПС.

Позивач зі своєї сторони доказів на спростування доводів Відповідача про державне фінансування витрат на реконструкцію та перебудову спірної будівлі протягом 1972 1979 років суду не надав.

З приводу посилань Позивача на Порядок фінансування будівництва, затвердженого в 1965 році постановою Ради Міністрів СРСР щодо можливості лише державних капіталовкладень в реконструкцією спірної будівлі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 Правил фінансування будівництва, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 08.10.1965 року №746, за цими правилами Будбанк СРСР фінансує капіталовкладення державних підприємств, організацій і установ.

Обласна рада профспілок до вказаного переліку не належала, а тому дані Правила не поширювалися на фінансування будівництва будівлі “Будинок Союзів” та не спростовують фінансування будівництва спірної будівлі профспілками.

До того ж, вказаними Правилами було передбачено, що фінансування будівництва може бути здійснене безпосередньо зацікавленими організаціями (нецентралізовані капіталовкладення) або через ради депутатів трудящих (державні капіталовкладення).

Як зазначалось вище будівництво спірного обєкту здійснювалося із залученням нецентралізованих капіталовкладень - коштів профспілок.

Отже, фінансування фактично нового будівництва спірної будівлі було здійснено з профспілкового бюджету і наведене не спростовано Позивачем.

На підтвердження своїх вимог Позивач посилається також на лист Дніпропетровської обласної ради професійних спілок від 20.09.1991р. за вих. №1, у якому Управління з господарського забезпечення міжгалузевої ради профспілок просить Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради повідомити, хто є володільцем Будинку союзів по пр. К. Мркса, 93 на момент початку післявоєнної реконструкції (1949-1950 років), його кошторисну та відновлювальну власність, та на лист-відповідь на це звернення Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради від 29.10.1991р. за №209, у якому зазначено що за станом на 20.08.1950 року відновлювальна вартість будинку по пр. К. Маркса, 93 складала 4176857 руб., а дійсна вартість 3456555 руб.

Однак щодо цих доводів Позивача про необхідність зясувати чи дійсно старої будівлі чи її елементів взагалі не існує, а також перевірити яка дійсна вартість старої будівлі та нової, відсоток перебудови будівлі (з урахуванням реконструкції та добудови приміщень), виходячи із відомостей, які наведені у вищевказаному листі Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації від 29.10.1991р. за №209, то суд вважає, що фактична відсутність старої будівлі на час розгляду судом цієї справи робить неможливим проведення судової експертизи для встановлення її дійсної вартості, а встановлення такої вартості за станом на 1950 рік є недоцільним з огляду на те, що, як зазначено вище наступна докорінна реконструкція та перебудова цієї будівлі, що була здійснена у 1976-1979 роках, відбулась повністю без залучення державних коштів.

Відповідно до ч.1 ст. 128 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963 року, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Таким чином, внаслідок фактичного створення нового майна за договором про реконструкцію та розширення зазначеної будівлі Обласна рада профспілок набула право власності (право оперативного управління) на будівлю “Будинок Союзів” по пр. К. Маркса, 93, яка з 29.06.1979 року постійно перебувала на балансі та утриманні цієї особи, з 1991 року знаходилася на балансі та утриманні Обєднання профспілок Дніпропетровської області, а в подальшому на балансі та утриманні Відповідача.

При цьому слід враховувати, що перебування майна на балансі підприємства дійсно не може свідчити про наявність або відсутність у такого підприємства права власності на дане майно, оскільки баланс субєкта є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату, тобто майно може перебувати на балансі як у власника, так і у користувача.

Таким чином, лише сам факт перебування будівлі на балансі Відповідача не може підтверджувати відсутності у цієї особи зазначеного майна на праві власності, як і не може бути підтвердженням належності цієї будівлі до державної власності.

Щодо правового статусу спірної будівлі та організаційно-правовий статус профспілок УРСР у структурі організацій профспілок СРСР і, відповідно, належність або ні Відповідача на час виникнення спірних правовідносин до загальносоюзних громадських організацій, то виходячи із наданих сторонами у цю судову справу доказів можливо дійти наступного висновку.

Як стверджує Позивач, з 1922 року держава в особі своїх органів декілька разів передавала зазначене майно профспілкам лише у користування із прийняттям цього майна на баланс, а не у власність, і, відповідно, цей правовий статус спірного майна до цього часу залишився незмінним, тобто зазначена будівля продовжує належати на праві власності державі.

Проте з такими доводами Позивача не можна погодитись з огляду на наступне.

Як свідчать вищевказані обставини, після націоналізації в Україні будинків в 1917-1920 роках, зазначений будинок з 19.06.1922 року був переданий державними органами профспілкам, які набули статус юридичного володіння “на праві виключного володіння”, згідно постанови Всеукраїнського ЦВК від 05.05.1922 року “Про палаци Праці, палаци-комуни і будинки робітників”, а в подальшому остаточно у 1959 році після його відновлення продовжили це володіння без будь-яких перешкод з боку інших осіб до 1972 року до дати початку його реконструкції.

В радянський період в УРСР і в Україні до 01.01.2004р. дати набрання сили Цивільним та Господарським кодексом України майно за державними підприємствами закріплювалось на праві “повного господарського відання”, а за державними організаціями на праві “оперативного управління”.

Щодо інших громадських обєднань, то вони також могли мати відособлене майно і самостійний баланс та мали статус юридичних осіб (ст. 24 Цивільного кодексу УРСР 1963 року).

Правовий зміст терміну “відання”, що вживається в колишніх Союзі РСР та Українській РСР стосовно керування, управління підприємствами, установами, організаціями не має законодавчого трактування у чинному законодавстві України.

Якщо звернутись до ст. 19 Конституції (Основного закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції 1937 року, то можна зробити висновок, що основним змістом відання є не окремо виділені відносини власності, а керування (управління) підприємствами, установами, організаціями без будь-яких обмежень.

Як відомо і цей факт не потребує доказування, в УРСР керування передбачало всі права щодо володіння, користування та розпорядження майном цих юридичних осіб, що сучасним законодавством України трактується як право власності.

Отже, передання профспілковим організаціям, які згідно до своїх статутів наділялись правами юридичних осіб, певного відособленого майна, яке закріплювалось за цими особами та обліковувалось на їх самостійному балансі, можна ототожнювати із сучасним поняттям набуття права власності на таке майно.

Необґрунтованими є і твердження Позивача стосовно того, що майно колишніх профспілкових організацій у радянські часи, після 24.08.1991 року і на даний час було та залишається державною власністю, оскільки на його думку до набуття чинності Конституцією України, відповідно до Закону України “Про власність”, державна власність поділялася на загальнодержавну та комунальну власність (власність адміністративно-територіальних одиниць).

Так, у Цивільному кодексі УРСР 1963 року (який був чинний станом на 1979 рік, коли було затверджено акт введення в експлуатацію спірного будинку), містилася окрема Глава 9 “Власність профспілкових та інших громадських організацій”, де останні розглядалися як самостійні суб'єкти права власності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.10 Конституції УРСР 1978 року, основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Як вказувалось вище, про віднесення майна профспілок до соціалістичної власності безпосередньо зазначалось у пункті 70 Статуту професійних спілок СРСР ( в редакції 1987 року).

Отже, державна та соціалістична власність не є тотожними формами власності, а до складу соціалістичної власності було віднесено і майно профспілкових та інших громадських організацій.

За ст.11 Конституції УРСР, державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Таким чином, статтею 11 Конституції УРСР було визначено саме зміст обєктів державної форми власності та основних засобів виробництва, до яких спірна будівля “Будинок Союзів” не може бути віднесена, оскільки не була призначена та не використовувалася як засіб виробництва, а також була та є майном профспілкової організації.

Згідно з ст.87 Цивільного кодексу УРСР (в редакції на час введення в експлуатацію спірного будинку 1979 року) соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна), власність; власність колгоспів, інших кооперативних організацій, їх обєднань, власність громадських організацій.

За ст. 97 Цивільного кодексу УРСР (у відповідній редакції), профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Статтею 98 Цивільного кодексу УРСР (у відповідній редакції), встановлено, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Отже, майно профспілок не відносилось до державної власності.

Таким чином, зазначене спірне майно після безоплатної передачі його від держави до профспілок набуло статус майна, що належить профспілкам, як різновид соціалістичного майна.

З урахуванням наведеного, твердження Позивача про те, що спірна будівля була націоналізована у 20-х роках ХХ століття і тому до теперішнього часу належить державі, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки в процесі експлуатації будинку було створено нове майно за рахунок коштів профспілок, що підтверджується матеріалами справи, а будівля, яка була націоналізована державою та знаходилася на місці “Будинку Союзів” була знесена і не існує в натурі.

Згідно Статуту професійних спілок СРСР, який був затверджений ХІІ зїздом профспілок СРСР (з частковими змінами, які внесені ХІУ зїздом профспілок СРСР 04.03.1968 року, ХУ зїздом профспілок СРСР 24.03.1972 року і ХУІ зїздом профспілок СРСР 25.03.1977 року), професійні спілки будуються на основах демократичного централізму (пункт 13 Статуту), організуються по виробничому принципу (пункт 14 Статуту), в республіках, краях і областях утворюються міжсоюзні органи республіканські, краєві і обласні ради професійних союзів (пункт 15 Статуту). Вищим органом професійних спілок є зїзд професійних спілок СРСР (пункт 25 Статуту), який, зокрема, вибирає Всесоюзну Центральну Раду Професійних Спілок (ВЦРПС), яка у час між зїздами профспілок СРСР керує всією діяльністю профспілок (пункти 26 та 28 Статуту). Згідно пункту 59 Статуту перерозподіл майна. Належного професійним організаціям між республіками (краями, областями і автономними республіками РСФСР) здійснюється по рішенню ВЦРПС.

ХУІІІ зїздом профспілок СРСР в 1987 році був затверджений Статут, в якому було встановлено тотожні положення з попереднім Статутом професійних спілок СРСР щодо побудови та організації діяльності професійних спілок СРСР, згідно до яких в республіках. Краях і областях вибираються міжсоюзні органи республіканські, краєві і обласні ради професійних спілок (пункт 19 Статуту), а вищим керівним органом профспілкової організації є профспілкове зібрання або конференція (для первинних організацій), конференція (для районних, міських, окружних, обласних, краєвих, республіканських і інших прирівняних до них організацій), зїзд (для професійної спілки, профспілок союзної республіки, професійних спілок СРСР) (пункт 21 Статуту); вищим органом професійних спілок СРСР є зїзд профспілок, який вибирає Всесоюзну Центральну Раду Професійних Спілок, яка в період між зїздами профспілок СРСР керує всією діяльністю профспілок (пункти 31, 32, 32.4, 33.1 Статуту), а також приймає участь, зокрема, в розподілі централізованих капіталовкладень на житлове і культурно-побутове будівництво (пункт 39.9 Статуту). При цьому вищим профспілковим органом в республіці, краї, області є зїзд профспілок союзної республіки, краєва, обласна міжсоюзна конференція профспілок. Республіканська, краєва, обласна рада професійних спілок здійснює керівництво і координує діяльність профспілкових організацій на відповідній території (пункти 42, 43, 43.1 Статуту). Відповідно до пункту 70 Статуту професійних спілок СРСР, майно профспілок, необхідне їм для здійснення статутних завдань, є соціалістичною власністю. Пункт 72 цього ж Статуту встановлює, що профспілкові комітети обєднань, підприємств, колгоспів, установ, організацій, районні, міські, окружні, обласні, краєві, республіканські і інші прирівняні до них комітети, центральні комітети професійних спілок, обласні, краєві, республіканські ради профспілок, ВЦРПС є юридичними особами.

Сторонами не було надано до матеріалів справи вичерпних документів для відновлення усього хронологічного ланцюга щодо утворення, розвитку та діяльності професійних спілок як загальносоюзних організацій так і республіканських та обласних профспілок УРСР, тому суд вважає за можливе використати для встановлення певних фактів Висновок Науково-правової експертизи, яку проведено Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук.

Так, як вказано у Науково-правовому висновку Науково-правової експертизи, яку проведено Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук на запит Федерації професійних спілок України щодо науково-правової оцінки нормативно-правових актів України, що стосуються права власності профспілок України та їх майнових прав і обовязків, правовідносини щодо володіння, користування та розпорядження майном профспілковими організаціями за радянських часів розвивались наступним чином. Федерація профспілок України, як правонаступник Укрпрофради на правах власника має майно, у тому числі лікувально-оздоровчі, туристські, спортивні, культурно-освітні та інші установи. Відповідне майно у своїй власності мають також членські організації Федерації профспілок. Значна частина зазначеного майна створена за рахунок профспілкових коштів, певна частина (згідно з постановами Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету від 12.02.1921 року №66 та від 05.04.1922 року №12/61, Ради міністрів СРСР від 10.03.1960 року №336 та іншими) передана профспілкам у виключне володіння чи відання. Деякі санаторно-курортні та спортивні обєкти профспілок збудовані за рахунок пайової участі державних підприємств, міністерств та відомств. Зазначене будівництво здійснювалось на підставі відповідних угод (договорів), які не передбачали надання права власності на споруджувані обєкти не профспілковим учасникам пайового будівництва. Форма угоди (договору) була встановлена ВЦРПС і узгоджена з відповідними органами державної влади. Ці договори укладалися на основі “Основних условий заключения договоров на участие министерств. Відомств, предприятий, организаций, учреждений и колхозов / советов колхозов в строительстве и реконструкции здравниц профсоюзов”, які передбачали певну форму еквівалентної оплатності робіт по побудові, реконструкції, обслуговуванню виконання будівельних робіт, особливості якої полягали в тому, що міністерства, відомства, підприємства, колгоспи і інші за їх участь в розвитку здравниць отримували певну кількість (відповідно до проценту їх участі) путівок , як правило, “в те здравницы, которые построены или реконструированы и расширены ими или при их долевом участии”. В окремих випадках дозволялось виділяти до 50% путівок від загальної кількості (“Основне условия”, затверджені Серетаріатом ВЦРПС від 09.01.1984 року №1-54). Як бачимо, договори чітко визначали правове становище сторін їх зобовязання, які і передбачали відповідну оплату робіт за відповідне їх виконання, отже правових підстав для визнання вказаних міністерств, відомств, інших державних або громадських установ чи організацій власниками чи співвласниками немає. Власник був і залишався один профспілки. / …./ Відповідно до Статуту професійних спілок колишнього СРСР (ВЦРПС), затвердженого ХІІ зїздом профспілок СРСР 01.11.1963 року, із наступними змінами і доповненнями і Статутом спілки професійних спілок УРСР (Укрпрофради), Статутом Федерації професійних спілок України, затвердженим ІІ позачерговим зїздом Федерації незалежних профспілок України 21.11.1992 року з наступними доповненнями профспілки на рівні України (раніше УРСР) ВЦРПС в колишньому СРСР створювались на засадах добровільності і членства знизу доверху, від профспілкових організацій підприємств до ВЦРПС. На рівні УРСР вони обєднувались в Укрпрофраду. Профорганізації створювались на рівні підприємств, організацій та установ і добровільно обєднувались в профспілки всіх рівнів з метою вираження, представлення і забезпечення захисту економічних, соціальних і трудових інтересів членів профспілок. Держава передавала їм і функції соціального страхування трудящих та їх оздоровлення. Для здійснення своїх статутних завдань профспілки створювали свою матеріально-технічну базу. Конституція колишнього СРСР (1977 року) та Конституція УРСР 1978 року в ст. 10 поряд з державною і колгоспно-кооперативною формою власності визнавала і власність профспілкових та інших громадських організацій, що потрібна їм для здійснення статутних завдань. Відповідно до цієї ж статті Конституції УРСР держава охороняла соціалістичну власність і створювала умови для її примноження. Віднесення майна профспілкових організацій до соціалістичної власності не означало, що це майно ставало державною власністю. Джерелом формування власності професійних спілок були членські внески, доходи від власної господарської діяльності, а також від передачі окремого майна чи доходів державних підприємств у власність профспілок. Так, у відповідності із ст. 251 Кодексу УРСР про працю, підприємства та організації зобовязані відраховувати кошти профспілковим органам на культурно-масову і культурну роботу. Такі відрахування в розмірі 0,15 % фонду заробітної плати робітників і службовців здійснювались у відповідності із постановою Ради Міністрів СРСР від 15.01.1959 року та від 27.08.1959 року (СП СССР, 1959, №2 ст. 13; №17 ст. 131). Використання коштів, отриманих від державних органів, здійснювалось у відповідності із постановою ВЦРПС від 06.02.1959 року (Справочник профсоюзного работника, М. 1983, с. 485). Законом України “Про підприємства в Україні” передбачено право підприємства передавати майно іншим організаціям (ст. 10 п. 5, 6), а також можливість передавати у власність трудового колективу частину чистого прибутку (ст. 18 п. 3). Порядок використання цієї частини прибутку здійснюється радою або зборами (конференцією) трудового колективу. Оскільки трудові колективи не є субєктами права власності, то очевидно, що виділена доля трудового колективу частина прибутку. Як правило, передається в розпорядження профкому підприємства, який є юридичною особою. Тим більш мали право передавати окремі обєкти і цілісні майнові комплекси у власність профспілок Рада Міністрів СРСР, Рада Міністрів УРСР, керівники загальносоюзних і республіканських міністерств і відомств, виробничих обєднань. В той період передача майна у власність профспілок здійснювалась у формі “передачі у відання”. Правовою ознакою такої передачі було взяття майна на баланс підприємства, організації або ж передача в підпорядкування органів системи профспілок. В цій частині експертиза повністю підтримує висновок 22.10.1993 року відомих в Україні та за її межами професорів-цивілістів ОСОБА_1 (м. Харків), ОСОБА_2, ОСОБА_3 (м. Київ), члена-кореспондента НАН України, професора ОСОБА_4 спеціаліста в галузі державного права і управління. В практиці Радянської держави були випадки, коли вона вилучала у власність профспілкових організацій, були випадки, коли безкоштовно передавала майно у власність профспілок. (…) 06.10.1990 року Установчим зїздом незалежних профспілок було прийнято Декларацію про утворення Федерації незалежних професійних спілок України. В п. 26 Декларації записано, що “рада Федерації є правонаступником Укрпрофради … Основні фонди., все майно Федерації, яке необхідне для виконання цілей і завдань Федерації, становлять її власність і охороняються законом”. 21.11.1992 року вона була перейменована у “Федерацію професійних спілок України (ФП України)”. (…) 16.01.1992 року Рада Фонду профспілкового майна ВЦРПС прийняла постанову №4-4 “Про передачу прав власності на загально профспілкове майно”. Нею вирішено: “Передати права на володіння, користування, і розпорядження, тобто право власності на загально профспілкове майно рухоме, нерухоме, фінансові кошти обєктів профспілкової власності профспілкам, діють в НД в особі профобєднання (профцентру) Незалежної Держави …”. Постанова Верховної Ради України “Про майнові комплекси і фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташованих на території України”, якою передбачалось до визначення правонаступників загальносоюзних організацій колишнього СРСР передати тимчасово Фонду Державного майна України майно і фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та обєктів, що перебувають у віданні центральних органів цих організацій, була прийнята 10.04.1992 року. Постановою Верховної Ради України “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР” від 04.02.1994 року було встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю”. В постанові зазначено, що вона прийнята у звязку з тим, що до цього часу правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР законодавчо не визначено та з метою його збереження в інтересах громадян України. Ці дві постанови не мають юридичного значення щодо загально-профспілкового майна. Оскільки в інтересах робітників, селян, службовців, з метою не допустити розкрадання майна спритними ділками, Фонд майна ВЦРПС значно раніше ще в січні 1992 року передбачливо встановив своїх правонаступників, передав загально профспілкове майно профспілковим органам незалежних держав, в тому числі Укрпрофраді. Постанови ж Верховної Ради України стосуються лише тих громадських і центральних громадських організацій, в яких на день прийняття постанов доля майна була невизначеною. До вищевикладеного слід додати таке: згідно з ст. 63 Статуту профспілок СРСР ВЦРПС і відповідно Рада Фонду профспілкового майна мали право розпоряджатися спільним профспілковим майном, отже, видана Фондом постанова №4-4 від 16.01.1992 року “Про передачу права власності на загально профспілкове майно” є цілком правомочною, адже завдяки їй власник виконував свої правомочності розпорядження майном. Оскільки вказана постанова чітко вказувала правонаступника профспілки, що діють в незалежній державі, нема правових підстав ігнорувати цю вказівку, оскільки за засадами цивільного права майно ліквідованої організації може перейти до держави лише у випадку, коли ця організація ним не розпорядилась. Потрібно вказати також на те, що вищенаведені постанови Верховної Ради України “Про майнові комплекси і фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташованих на території України від 10.04.1992 року, і “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР” від 04.02.1994р. є постановами загального плану. Між тим Закон “Про обєднання громадян” (прийнятий 16.06.1992 року) в ст. 1 виділяє профспілки як громадську організацію, що вимагає окремого правового регулювання. Виходячи з цього цілком закономірним є окремий порядок регулювання права власності Ради професійних спілок України, який склався в звязку з її правонаступництвом. Із аналізу законодавства колишнього СРСР, УРСР та України, а також із нормативних актів ВЦРПС, Укрпрофради та Ради Федерації профспілок України, майнових відносин, які склалися в системі профспілок слід зробити висновок, що: 1. Рада профспілок України та всі профспілки України у відповідності із Законом України “Про власність” (ст. 20) є повноправними субєктами права власності на майно, набуте за рахунок власних коштів, результатів господарської діяльності створених профспілками підприємств та організацій, передане їм “у відання” на самостійний баланс компетентними державними органами, передане їм Фондом майна ВЦРПС в порядку правонаступництва. 2. Майно Ради Федерації профспілок України має бути віднесене до колективної власності, якій у відповідності із ст. 2 п. 5. та ст. 48 п. 8 Закону України “Про власність” державою забезпечуються рівні умови захисту права власності поряд із захистом інших форм власності. У відповідності із ст. 55 п. 1 цього ж Закону власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом або іншими законодавчими актами України. Жоден державний орган не має права втручатися у здійснення власником правомочностей власника (ст. 56 Закону України “Про власність”). Лише у випадках, передбачених законодавчими актами України, майно може бути безоплатно вилучено (конфісковано) у власника за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення, але вказані випадки до питань, поставлених перед експертами, не стосуються. (…). 3. На третє запитання висновок такий: постанова Верховної Ради України “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”від 04.02.1994 року не стосується загально профспілкового майна ВЦРПС, оскільки за постановою Фонду майна ВЦРПС, прийнятою раніше 16.01.1992 року, вказане майно передано Федерації незалежних профспілок України (Додаток №1 до постанови), тобто правонаступництво у майні системи профспілок колишнього СРСР установлено самостійно в установленому порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд погоджується із вищевказаним Науково-правовим висновком та вважає наведені у ньому оцінки таким, що можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін спору у даній справі.

Таким чином, наведенні вище положення Статутів професійних спілок СРСР дають підстави стверджувати, що профспілки УРСР як союзної республіки, зокрема Українська республіканська рада професійних спілок, та обласні профспілкові організації УРСР входили до 1991 року до системи профспілок, які мали статус загальносоюзних громадських організацій.

Щодо теперішнього правового статусу Відповідача, то згідно Статуту Дніпропетровського обласного обєднання профспілок (міжгалузева рада профспілок), який було прийнято ХХІ обласною звітно-виборчою конференцією 21.12.2005 року, Дніпропетровське обласне обєднання профспілок (міжгалузева рада профспілок), далі профобєднання, є добровільним обєднанням організацій всеукраїнських профспілок, що діють на території області (далі членські організації); воно створене 08.02.1991 року на Пленумі облпрофради на основі прийнятої Декларації та є правонаступником Обласної ради профспілок (пункт 1.1. Статуту). Профобєднання є незалежним від органів влади й органів місцевого самоврядування, роботодавців, їх організацій та обєднань, громадських організацій, політичних партій, їм непідзвітне і непідконтрольне, будує свої відносини з ними на основі принципів соціального партнерства і діалогу, дотримання норм чинного законодавства (пункт 1.4. Статуту). Профобєднання є неприбутковою громадською організацією, юридичною особою тощо. Відповідно до п. 5.1. і 5.2 Статуту профобєднання може мати у власності будинки, в тому числі набуті в порядку правонаступництва. Місцем знаходження виборних органів цього профобєднання визначено м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 93, ідентифікаційний код 02657827.

Суд вважає безпідставними і посилання Позивача на Закон України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, постанову Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 року №506 “Про захист суверенних прав власності Української РСР”, постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 року №2268-ХІІ “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР” і від 04.02.1994 року №3943-ХІІ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”.

Так, введений постановою Верховної Ради УРСР від 29.11.1990р. №506 “Про захист суверенних прав власності Української РСР” мораторій на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону УРСР про роздержавлення майна не розповсюджується на спірну будівлю, оскільки з урахуванням викладених вище обставин цей будинок не був обєктом державної власності, а належав до обєктів права власності профспілок, яке це прямо передбачалося наведеними нормами ст. 10 Конституції УРСР (1978 року) та ст. 87 і Глава 9 Цивільного кодексу УРСР (1963 року).

07.02.1991 року був прийнятий спеціальний закон, що визначав відносини власності Закон УРСР “Про власність”. Відповідно до ст.20 цього Закону, професійні спілки були визнані суб'єктами права колективної власності, що і обумовило реєстрацію спірного майна за Відповідачем під час дії цього закону саме на праві колективної власності.

З набранням чинності новим Цивільним кодексом України було введено наступні форми власності: власність народу України, право приватної власності, право державної власності, право комунальної власності.

Отже, власність всіх юридичних осіб приватного права (в т.ч. і профспілок) була визнана приватною (ст. 325 Цивільного кодексу України). Саме на праві приватної власності Відповідачу і належить спірне майно на даний час.

Крім того, 18.11.1990 року (тобто до прийняття вищенаведених нормативних актів) Загальна Конфедерація профспілок СРСР і Федерація незалежних профспілок України уклали договір, яким закріпили за останньою на праві власності майно згідно переліку (в якому є і спірна будівля). Цим було підтверджено відсутність прав загальносоюзних профспілкових органів на майно українських профспілок.

Не може бути застосовано до спірних правовідносин і Закон України “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10.09.1991 року №1540-ХІІ виходячи з наступного.

Даний закон регулює майнові відносини, що виникли у звязку з припиненням існування однієї держави (Союзу РСР) та виникненням на частині її території нової держави (України), яка є правонаступницею прав та майна свого правопопередника.

Тобто від моменту проголошення незалежності України згідно даного Закону до України переходить все майно, що раніше належало на праві державної власності вже неіснуючому Союзу РСР та знаходиться на території України (в тому числі майно підприємств, установ та організацій, що знаходилися на території України, але підпорядковувалися напряму союзного керівництву).

Закон не розкриває поняття “підприємства, установи та організації союзного підпорядкування”. Однак, при його тлумаченні слід враховувати наступні положення Конституції (Основного Закону) СРСР від 07.10.1977 року.

Відповідно до п.7 ст.73 Конституції (Основного закону) СРСР, віданню Союзу Радянських Соціалістичних Республік в особі його найвищих органів державної влади і управління підлягають: керівництво галузями народного господарства, обєднаннями і підприємствами союзного підпорядкування; загальне керівництво галузями союзно-республіканського підпорядкування.

Частиною 3 ст. 77 Конституції (Основного Закону) СРСР встановлено, що діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування координує і контролює у питаннях, що належать до її відання, союзна республіка, тобто УРСР.

Згідно з п.1 ст.131 Конституції (Основного Закону) СРСР Рада Міністрів СРСР у межах своїх організує управління промисловими, будівельними, сільськогосподарськими підприємствами і обєднаннями, підприємствами транспорту і звязку, банками, а також іншими організаціями й установами союзного підпорядкування.

Таким чином, під поняттям “підприємства, установи та організації союзного підпорядкування” слід розуміти ті підприємства, установи та організації, які мали статус загальнодержавних (загальносоюзних), керувалися рішеннями найвищих органів державної влади і управління Союзу РСР, управління якими організовувала Рада Міністрів СРСР, діяльність яких координували і контролювали органи влади союзної республіки (УРСР) та майно яких належало державі СРСР на праві державної власності.

Безпосередньо Відповідач, як профспілкова організація, ніколи не був організацією союзного підпорядкування і його майно ніколи не було державною власністю.

Враховуючи наведені обставини, не можуть застосовуватись з наступних підстав до спірних правовідносин і постанови Верховної Ради України:

- від 10.04.1992р. №2268-ХІІ “Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР”, згідно з якою, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій;

- від 04.02.1994р. №3943-ХІІ “Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, якою було встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Згідно норм Конвенції “Про свободу асоціації та захист права на організацію” від 09.07.1948 року, Міжнародного Пакту про громадські та політичні права від 16.12.1966 року, ратифікованих Україною, Законів України “Про обєднання громадян” та “Про профспілки, їх права та гарантії”, профспілкові організації здійснюють свою правоздатність і дієздатність відповідно своїх статутних документів.

Так, згідно вищевказаних Статутів профспілок СРСР, профспілки Союзу РСР, були єдиною системою (до складу якої входили і профспілки України), визнавали все профспілкове майно Союзу РСР єдиною, неподільною і виключною власністю профспілок СРСР, право розпорядження яким належало вищому профспілковому органу управління ВЦРПС.

На ХУ зїзді профспілок України, який відбувався у Києві з 04 по 07.10.1990 року, Укрпрофраду було перетворено у Федерацію незалежних профспілок України, яку визнано правонаступником Укрпрофради. Делегатами зїзду було прийнято Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України (ФНПУ), яка проголосила себе самостійною і незалежною від будь-яких інших організацій (у тому числі і від ВЦРПС). Членські організації зобовязалися діяти відповідно до цієї Декларації та Положення про ФНПУ.

Зазначеним зїздом було затверджено Положення про Федерацію незалежних профспілок України, в якому також зазначено про те, що ФНПУ є правонаступником Укрпрофради. У пункті 26 Положення зазначено, що Рада ФНПУ розпоряджується майном і коштами, які делеговані членськими організаціями.

Згідно ст. 18 Закону СРСР “Про громадські обєднання” від 09.10.1990 року, повноваження професійних союзів і обєднань, що входять до їх складу, щодо володіння, користування та розпорядження майном, що належить цим союзам та обєднанням, що входять до їх складу, визначаються їх Статутами. Власність громадських обєднань охороняється законом.

На ХІХ зїзді профспілок СРСР 27.10.1990 року, учасником якого була Федерація незалежних профспілок України, ВЦРПС було перетворено у Всезагальну Конфедерацію профспілок СРСР (ВКП СРСР), яку було визначено правонаступником ВЦРПС.

Згідно п. 36 Статуту Всезагальної Конфедерації профспілок СРСР, затвердженому ХІХ зїздом профспілок СРСР, власність профспілок СРСР була визначена єдиною та неподільною, Порядок володіння, користування та розпорядження якою визначається Радою Конфедерації. У пункті 45 вказаного Статуту зафіксовано факт правонаступництва ВКП СРСР усіх прав та обовязків ВЦРПС, у тому числі його коштів та майна.

Профспілки СРСР, в особі Всезагальної конфедерації профспілок СРСР, правонаступника ВЦРПС, згідно Основ цивільного законодавства Союзу СРСР від 31.05.1991 року, Закону СРСР “Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності” від 10.12.1990 року та відповідно до Постанови ради Всезагальної Конфедерації профспілок СРСР від 18.11.1990 року №2-1а, постанови ХІХ зїзду профспілок СРСР від 27.10.1990 року, затвердили Договір від 18.11.1990 року про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном, яке знаходиться на території України за Федерацією незалежних профспілок України, згідно з додатком до якого, у власність профспілок України перейшло певне майно, серед якого і будівля “Будинок Союзів”, розташований у м.Дніпропетровську по пр. К. Маркса, 93.

Підтвердженням тих обставин, що спірне майно не належить до державної власності є також постанова Федерації професійних спілок України від 29.01.1993р. №К-1-11 “Про власність професійних спілок” і постанова президії Федерації професійних спілок України від 24.03.1993р. №П-3-5 “Про переліки майна профспілок України”. Зазначені постанови не скасовані і недійсними не визнавалися.

Отже, з 08.02.1991 року Відповідач - Дніпропетровське обласне обєднання профспілок є правонаступником Обласної ради профспілок, на балансі якої обліковувалася будівля “Будинок Союзів”, що був отриманий у володіння після реорганізації ВКП СРСР, який був правонаступником ВЦРПС.

Таким чином, вказані вище обставини свідчать, що держава, як первісний власник цього майна після його націоналізації у 1922 році безоплатно передала зазначене майно у виключне володіння іншій особі профспілкам, в подальшому ще декілька разів підтверджувала свою волю на передачу цього майна профспілкам у 1937 році, у 1946 та у 1950 році, а останні на законних підставах отримали це майно та реалізовували щодо нього усі права та обовязки як власника майна. При цьому Відповідач набув спірну будівлю “Будинок Союзів” добросовісно, як правонаступник тих профспілок, які законно володіли спірним будинком на праві “виключного володіння” з 1922 року та продовжує ним володіти відкрито, безперервно і протягом тривалого часу з 1991 року, тобто понад 18 років, як власник відноситься до свого майна.

І навпаки, Позивач не довів, що держава відносилась до даного будинку як власник відноситься до свого майна, зокрема не проводила ніяких витрат на його утримання.

Слід, також зазначити, що вищенаведені постанови Верховної Ради України є підзаконними актами, якими згідно ст.92 Конституції України правовий режим власності регулюватися не може та були прийняті пізніше ніж профспілки право попередники Відповідача набули право власності на спірну будівлю (по закінченню будівництва у 1979 році, згідно з чинним на той час законодавством) і отже, не мають зворотної дії у часі та не можуть впливати на правовий режим спірного майна.

Згідно з п. 5 ст. 34 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, позбавлення профспілок права власності, а також права володіння та користування майном, переданим їм у господарське відання, може мати лише за рішенням суду на підставах, визначених законом.

До цього часу жодним Законом України не визначено підстав для вилучення зазначеного спірного майна у Відповідача, який є добросовісним його набувачем та законним власником, відповідно до норм цивільного законодавства УРСР та України, яке діяло протягом використання цього майна з 1922 року по теперішній час.

Стосовно посилань Позивача на статті 141, 145 Господарського кодексу України слід зазначити, що вказані норми регулюють відносини, які не повязані з предметом спору і поширюються на відносини, які виникли після набрання ним чинності (п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України).

Також, суд вважає, що Позивач звернувся з даним позовом по закінченню строку позовної давності, який встановлений ст.71 Цивільного кодексу УРСР.

Так, згідно з ст. 76 Цивільного кодексу УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Однак, як вбачається із листування між Дніпропетровським відділенням Фонду державного майна України та Дніпропетровською обласною профспілковою організацією Всеукраїнської профспілки працівників харчової, переробної промисловості та суміжних галузей, яке міститься у матеріалах судової справи, тільки у 2006 році у Позивача постало питання щодо правомірності використання Відповідачем зазначеного спірного будинку.

Проте 14.07.1997р. за вих. 10-31-1130 Федерація професійних спілок України надіслала до Фонду державного майна України на його запит узгоджені переліки організацій, установ, підприємств, які за станом на 24.08.1991 року знаходились у віданні всесоюзних та республіканських (регіональних) профспілкових організацій (обєднань) на території України, до яких не було включено спірного майна "Будинку Союзів" у м. Дніпропетровськ по пр. К. Маркса, 93.

Право власності на спірну будівлю було зареєстровано за Відповідачем 06.10.1997 року.

Отже, Позивач як орган уповноважений здійснювати управління державним майном повинен був дізнатися про порушення прав власності держави ще у 1997р., але позов було предявлено лише у грудні 2006 року.

При цьому, суд враховує, що відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2003р.), правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк предявлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Строк предявлення даного позову закінчився до набрання чинності Цивільного кодексу України, а тому до цього позову застосовуються правила про позовну давність, що встановлені Цивільним кодексом УРСР.

В силу ч.1 ст.80 Цивільного кодексу УРСР, закінчення строку позовної давності до предявлення позову є підставою для відмови в позові.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що в ході вирішення спору встановлена законність набуття Відповідачем права власності на нерухоме майно “Будинок Союзів” (російською мовою “Дом Союзов”), розташованого за адресою: м.Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 93, а позовні вимоги Позивача є необґрунтованими як з точки зору законодавчого обґрунтування, так і з огляду на відсутність доказів належності спірного майна до державної власності, тому у задоволенні зазначених позовних вимог Позивача про визнання за державою права власності на це майно слід повністю відмовити.

Судові витрати у справі, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Позивача, але стягненню не підлягають, оскільки ця особа звільнена від їх сплати, згідно п. 35 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.

Керуючись ст. ст. 4, 32-36, 43, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Судові витрати у справі покласти на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетрвоського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяІ.М. Подобєд Рішення підписано- 06.10.2010р.