Рішення № 11787550, 15.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 жовтня 2010 р. Справа 9/131-10

за позовом: Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", код ЄДРПОУ 09807750 (61050, м. Харків, пр-т. Московський, 60)

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентиф. номер НОМЕР_1 (АДРЕСА_1

про стягнення 1596666,12 грн.

Головуючий суддя Балтак О.О.

Секретар судового засідання Кравчук Н.Л.

Представники сторін:

позивача: Хейніс О.Г. - представник за довіреністю;

відповідача: ОСОБА_1 - Свідоцтво про державну реєстрацію НОМЕР_2 від 11.07.2000р.;

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором за № 11110703000 від 25.01.2007р. на суму 1596666,12 грн.

03.08.2010р. господарським судом Вінницької області порушено провадження у справі № 9/131-10 та призначено її до розгляду в засіданні на 31.08.2010р.

У зв"язку з ненаданням сторонами витребуваних ухвалою суду від 03.08.2010р. доказів, розгляд справи відкладено на 15.10.10р.

В судовому засіданні 15.10.2010р. позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача згідно наданих усних пояснень в судовому засіданні та у клопотанні від 23.09.2010р. (вх. № 10726 від 23.09.2010р.) позовні вимоги визнав.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.01.2007р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (банк) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 11110703000, відповідно до умов якого банк зобов"язується надати позичальнику, а позичальник прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 200 000,00 дол. США у порядку та на умовах, визначених цим договором, з терміном користування до 24.01.2018р., відсотковою ставкою за користування кредитом - 12,3 річних та зі сплатою платежів згідно додатку № 1 - Графіку погашення кредиту. (пп. 1.1., 1.2.2., 1.3.1. договору).

На виконання умов договору, позивач надав відповідачу кредитні грошові кошти в сумі 200 000,00 дол. США.

Проте відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором кредиту зобов'язання, неналежним чином проводив кредитні платежі.

У зв"язку з чим, станом на 15.06.2010р. заборгованість відповідача перед позивачем становить: прострочений основний борг - 1307158,00 грн., прострочені проценти - 237962,89грн., заборгованість по комісії - 30459,70 грн.

На підтвердження проведених відповідачем розрахунків та існування суми боргу у вказаному в позовній заяві розмірі позивачем надано довідки-розрахунки заборгованості (а.с. 14-10).

Позивач з метою досудового врегулювання спору неодноразово надсилав відповідачу повідомлення-вимоги та заяву про погашення заборгованості (а.с. 27, 29, 31, 33, 35). Проте відповідач суму боргу не сплатив.

Крім того, суду надано обопільно підписаний акт звірки взаємних розрахунків від 14.10.2010р., між позивачем та відповідачем, що є доказом визнання відповідачем суми заборгованості по кредитному договору.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши надані докази, суд дійшов такого висновку.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п. 5.5 договору передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати комісії строком більше ніж на один місяць та/або порушення інших умов договору та/або у випадку порушення позичальником та/або заставодавцем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 договору.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1307158,00 грн. - простроченого основного боргу, 237962,89грн. - прострочених процентів, 30459,70 грн. - заборгованості по комісії підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов"язань позивачем нараховано та заявлено до стягнення 20585,53 грн. - пені та 500,00 грн. - неустойки (штрафу).

Розглянувши дані вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Відповідно до п. 7.1. договору за порушення термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов"язань, передбачених договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за кредит та/або комісії, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню.

Згідно п. 7.6 договору позичальник зобов"язаний сплатити банку штраф (неустойку) у сумі 500 грн. за порушення своїх зобов"язань (в тому числі, і за порушення термінів виконання зобов"язань), встановлених пп. 4.3., .4.4, 4.5., 4.7. договору.

Перевіркою розрахунку суми пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту та відсоткам, судом не виявлено помилок.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 20585,53 грн. - пені та 500,00 грн. - неустойки (штрафу) заявлено правомірно, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

На підставі викладеного, враховуючи, що позов підтверджений матеріалами справи, відповідачем визнаний, а тому підлягає задоволенню, з відшкодуванням судових витрат за рахунок відповідача, відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-5, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентиф. номер НОМЕР_1 (АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", код ЄДРПОУ 09807750, пр-т. Московський, 60, м. Харків, 61050 (р/р 29099952710024, МФО 351005) 1307158,00 грн. - простроченого основного боргу, 237962,89грн. - прострочених процентів, 30459,70 грн. - заборгованості по комісії, 20585,53 грн. - пені, 500,00 грн. - неустойки (штрафу), 15966,66 грн. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 20 жовтня 2010 р.

Віддрук. 1 прим.:

1- до справи.