Вирок № 117875262, 22.03.2024, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/7739/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2024 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові судовий розгляд у кримінальному провадженні №12023141390000591 з розгляду обвинувального акта про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Львова, українця, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, має на утриманні двох дітей 2009 та 2014 року народження, працюючого керівником складського терміналу у ТзОВ «Керама Маркет», місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , та який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,

встановив:

ОСОБА_5 в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року та строк дії якого продовжено на підставі Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №254/2023 від 01.05.2023 року з 05.30 год. 20.05.2023 року строком на 90 діб, 17.06.2023 року, близько 17.30 год., перебуваючи у приміщені торговельного центру «Епіцентр К», де здійснює діяльність ТОВ «Епіцентр К», який розташований за адресою: м.Львів, вул.Городоцька, 302, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів з метою власного збагачення, скориставшись послугами консультантів магазину взяв нагрівальний кабель «Evro - Termo 15 129Вт, 9м», в картонному упакуванні, вартістю 1066 грн. без ПДВ, терморегулятор «Terneomex», в картонному упакуванні, вартістю 592,50 грн. без ПДВ., відміряний провід «ПВС 3*6,0 ExpertPower», довжиною 25 м, без упакування, вартістю 3541,67 грн. без ПДВ, кухонну витяжку «Interline bravo BL A/60/GL/K», в картонному упакуванні, вартістю 8499,17 грн. без ПДВ, та взявши з полиці стелажу платформу для шліфування для кутової шліфмашини 125 мм Hardy, в картонному упакуванні, вартістю 161,25 грн. без ПДВ, які поклав у свою металеву корзину для товару.

Після цього, ОСОБА_5 , вийшовши із зазначеним товаром на відкритий майданчик « ІНФОРМАЦІЯ_2 », впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи таємно, помістив вказаний товар з металевої корзини в салон транспортного засобу «Toyota Camry», який перебував у його користуванні.

У подальшому, підійшов до стелажу з будівельними матеріали, які знаходяться на відкритому майданчику «Драйв Арени» та взяв 5 мішків піску яружного ємністю 30 л, вартістю 55 грн. за мішок, які поклав у багажне відділення транспортного засобу «Toyota Camry», та сівши у вказаний транспортний засіб, рушив в напрямку каси «Драйв Арени», де пред`явив для оплати касиру та здійснив розрахунок лише за пісок яружний на суму 275 грн. та при цьому не оплативши за інший вказаний товар на загальну суму 13860,58 грн. без ПДВ, який знаходився у салоні вказаного транспортного засобу та покинув територію торгового центру «Епіцентр К», чим спричинив ТОВ «Епіцентр К» матеріальної шкоди на загальну суму 13860,58 грн. без ПДВ.

Враховуючи, що учасниками судового провадження не оспорювались фактичні обставини кримінального провадження, з`ясовано, що вони правильно розуміють зміст цих обставин і немає сумнівів у добровільності та істинності такої їх позиції, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, провів судовий розгляд у порядку, передбаченому даною нормою, обмежившись лише допитом обвинуваченого.

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.4 ст.185 ККУкраїни, визнав повністю, не заперечив фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, та дав суду показання, зазначивши зокрема, що він17.06.2024 року, перебуваючи в торговельному центрі «Епіцентр К», таємно викрав зазначений в обвинувальному акті товар, поклавши такий в багажне відділення автомобіля «Toyota Camry», після чого, не оплативши його вартості, покинув територію торгового центру «Епіцентр К». Зазначив, що щиро розкаюється у вчиненому, просить суд його суворо не карати.

Таким чином, аналізуючи наведене, суд вважає, що вина ОСОБА_5 у таємному викраденні чужого майна (крадіжці) в умовах воєнного стану, доведена повністю і його дії слід кваліфікувати за ч.4 ст.185 КК України.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Положеннями ст.50, 65КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також даним та особливостям особистості винного.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення в санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд у ході призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.66, 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання Ї конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2022 року (провадження № 51-536кмо20).

Обставинами, що пом?якшують покарання ОСОБА_5 , є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, за вчинення якого передбачено покарання лише у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років, характеризується умисною формою вини та корисливим мотивом; конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, зокрема час і місце його вчинення, значну вартість викраденого, сума якого склала 13860,58 грн., та період вчинення, а саме під час запровадженого в країні воєнного стану. При цьому, суд зауважує, що законодавець свідомо посилив кримінальну відповідальність за вчинення кримінальних правопорушень під час дії воєнного чи надзвичайного стану, оскільки ціллю було втримання можливого росту злочинності під час війни, коли люди залишили свої домівки, поїхали із заощадженнями і цінностями в інші області держави чи взагалі в інші держави, ускладнилася в зв`язку з цим робота підприємств, в тому числі і підприємств торгівлі. Обсяг роботи правоохоронних органів із початком повномасштабного вторгнення рф в Україну також суттєво зріс.

Також суд враховує встановлені дані щодо особи винного, який раніше не судимий (т.1, а.с.157), одружений (т.1, а.с.145), має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_6 , 2009 року народження, та малолітнього сина ОСОБА_7 , 2014 року народження (т.1, а.с.143-144), працює, на обліку щодо узалежнень та в психоневрологічному диспансері не перебуває (т.1, а.с.164, т.2, а.с.61), негативних характеризуючих даних з місця проживання відносно нього не встановлено (т.1, а.с.146), за місцем праці характеризується позитивно (т.1, а.с.147).

Крім цього суд бере до уваги позицію представника потерпілого ТОВ «Епіцентр К» - ОСОБА_8 , викладену в заяві від 29.08.2023 року (т.1, а.с.187), що жодних матеріальних претензій до ОСОБА_5 . підприємство не має, а також враховує ту обставину, що обвинуваченим повністю відшкодовано заподіяну потерпілому шкоду.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 слід обрати покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч.4 ст.185 КК України. На переконання суду, таке покарання відповідатиме вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, справедливим та таким, що відповідає ст.65 КК України. З огляду на положення ст.50 КК України це покарання узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність і принципами співмірності та індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Враховуючи вказане обґрунтування, суд не вбачає при призначенні ОСОБА_5 покарання підстав для застосування положень ст.69 КК України.

Разом з тим, суд, приймаючи до уваги наведені обставини, які пом`якшують покарання, відсутність обтяжуючих обставин, особу обвинуваченого та його ставлення до вчиненого,вважає за можливе застосувати до ОСОБА_5 ст.75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, оскільки його виправлення можливе без реального відбування покарання, встановивши іспитовий строк тривалістю один рік, який буде оптимальним, покаже стійкість такого виправлення і неможливість вчинення ним в подальшому інших кримінальних правопорушень. На переконання суду застосування відносно ОСОБА_5 звільнення від відбування покарання з випробуванням не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини та легітимна мета покарання.

Суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 обов`язки, передбачені п.1, 2 ч.1, п.2 ч.2 ст.76 КК України.

На підставі ч.9 ст.100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Відтак, питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати відсутні.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого на час ухвалення вироку обраний не був, клопотання про застосування щодо ОСОБА_5 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили прокурором заявлено не було.

Керуючись ст.100, 368-371, 373-375 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на п?ять років.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання із випробуванням протягом іспитового строку тривалістю один рік.

Зобов`язати ОСОБА_5 , відповідно до ст.76 КК України, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази:

-диск «DVD-R» із відеозаписом з камер відеоспостереження торгового центру «Епіцентр К»на АДРЕСА_3 за 17.06.2023 року (т.1, а.с.29) - залишити в матеріалах справи;

- платформу для шліфування для кутової шліфмашини 125 мм Hardy та кухонну витяжку «Interline bravo BL A/60/GL/K» (т.1 а.с.57, 106) - повернути ОСОБА_5 , як власнику.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення учасниками процесу до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя: ОСОБА_1