Вирок № 117874840, 22.03.2024, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4386/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2024 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді: ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгород кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023071170000045 від 17 січня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Чоп Ужгородського району Закарпатської області (згідно з КОАТУУ), який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години ЗО хвилин 24 лютого 2022 року строком на ЗО діб. Разом з тим зі змінами, внесеними Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, та Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

11 січня 2023 року близько 23 години 30 хвилин ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, прагнучи задовольнити особисті потреби за рахунок незаконного вилучення майна, тобто діючи з корисливим мотивом та метою, реалізовуючи раптово виниклий умисел, спрямований на крадіжку, вважаючи, що робить це непомітно для потерпілого та інших осіб, тобто діючи таємно, проникнув до приватного будинку, шляхом взлому вхідних дверей будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , звідки незаконно, безоплатно та поза волею власника помешкання викрав належний потерпілому, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , бензопилу марки «GRUNHELM» модель «GS-5200V» ринкова вартість якого становить 2650.00 гривні (дві тисячі шістсот п`ятдесят гривні 00 копійок), тобто викрав чуже майно. Враховуючи викладене, своїми умисними діями ОСОБА_6 завдав матеріальну шкоду ОСОБА_7 на суму 2650 гривень.

У такий спосіб ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжці), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло, в умовах воєнного стану.

Окрім цього, 13 січня 2023 року близько 21 години 30 хвилин ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлюючи, суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, прагнучи задовольнити особисті потреби за рахунок незаконного вилучення майна, тобто діючи з корисливим мотивом та метою, реалізовуючи раптово виниклий умисел, спрямований на крадіжку, вважаючи, що робить це непомітно для потерпілого та інших осіб, тобто діючи таємно, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу, проникнув до приватного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , звідки незаконно, безоплатно та поза волею власника помешкання викрав належний потерпілому, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шуруповерт марки «STURM» модель «CD3212DFR» у кейсі з комплектом до нього, ринкова вартість якого становить 1300,00 гривні (одна тисяча триста гривні 00 копійок), гель для душу ТМ «NIVEA MEN» Active Energy 24Н Fresh Effect 3ini (250 мл) ринкова вартість якого становить 128,66 гривень (сто двадцять вісім гривень шістдесят шість копійок), шампунь ТМ «GARNIER DRUCTIS» Алое Аквабомба (400 мл.) ринкова вартість якого становить 101,00 гривень (сто одна гривня 00 копійок), гель для душу ТМ «FA MEN» Pure Relax 2inl (250мл.) ринкова вартість якого становить 85,66 гривень (вісімдесят п`ять гривень шістдесят шість копійок), тобто викрав чуже майно.

Враховуючи викладене, своїми умисними діями ОСОБА_6 завдав матеріальну шкоду ОСОБА_7 на суму 1615,32 гривень.

У такий спосіб ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжці), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло, в умовах воєнного стану.

Окрім цього, 15 січня 2023 року близько 22 години 00 хвилин ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, прагнучи задовольнити особисті потреби за рахунок незаконного вилучення майна, тобто діючи з корисливим мотивом та метою, реалізовуючи раптово виниклий умисел, спрямований на крадіжку, вважаючи, що робить це непомітно для потерпілого та інших осіб, тобто діючи таємно, в умовах воєнного стану, шляхом взлому вхідних дверей за допомогою ломика, проникнув до приватного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , звідки незаконно, безоплатно та поза волею власника помешкання викрав належні потерпілій ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вентилятор марки «UP» моделі «SF-1615B», ринкова вартість якого становить 367 гривень 00 копійок (триста шістдесят сім гривень 00 копійок), електричний чайник марки «TRISTAR», ринкова вартість якого становить 97 гривень 00 копійок (дев`яносто сім гривень 00 копійок), тобто викрав чуже майно та покинув місце вчинення злочину, маючи у такий спосіб реальну можливість розпорядитися викраденим майном.

Враховуючи викладене, своїми умисними діями ОСОБА_6 завдав матеріальну шкоду ОСОБА_8 на суму 464 гривень 00 копійок.

У такий спосіб ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднаному з проникненням у житло, в умовах воєнного стану.

Окрім цього, 25 січня 2023 року близько 21 години 00 хвилин ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, прагнучи задовольнити особисті потреби за рахунок незаконного вилучення майна, тобто діючи з корисливим мотивом та метою, реалізовуючи раптово виниклий умисел, спрямований на крадіжку, вважаючи, що робить це непомітно для потерпілого та інших осіб, тобто діючи таємно, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу, проникнув до приватного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , звідки незаконно, безоплатно та поза волею власника помешкання викрав належні потерпілій ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сковороду марки «MAESTRO», ринкова вартість якої становить 177 гривень 00 копійок (сто сімдесят сім гривень 00 копійок), електричний чайник марки «SENCOR», ринкова вартість якого становить 200 гривень 00 копійок (двісті гривень 00 копійок), електричний чайник марки «VEGAS», ринкова вартість якого становить 204 гривень 00 копійок (двісті чотири гривень 00 копійок), тобто викрав чуже майно та покинув місце вчинення злочину, маючи у такий спосіб реальну можливість розпорядитися викраденим майном.

Враховуючи викладене, своїми умисними діями ОСОБА_6 завдав матеріальну шкоду ОСОБА_8 на суму 581 гривню - 00 копійок.

У такий спосіб ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену повторно, поєднану з проникненням у житло, в умовах воєнного стану.

Окрім цього, 02 лютого 2023 року близько 23 години 00 хвилин ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, прагнучи задовольнити особисті потреби за рахунок незаконного вилучення майна, тобто діючи з корисливим мотивом та метою, реалізовуючи раптово виниклий умисел, спрямований на крадіжку, вважаючи, що робить це непомітно для потерпілого та інших осіб, тобто діючи таємно, в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу, проникнув до приватного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , звідки незаконно, безоплатно та поза волею власника помешкання викрав належні потерпілій ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , металевих тарілок діаметром 19,5 см у кількості 10 одиниць, ринкова вартість яких становить 548 гривень 00 копійок (п`ятсот сорок вісім гривень 00 копійок), поверхневий насос для води марки «Delta» моделі «JSWm» 10m, ринкова вартість якого становить 2057 гривень 00 копійок (дві тисячі п`ятдесят сім гривень 00 копійок) тобто викрав чуже майно та покинув місце вчинення злочину, маючи у такий спосіб реальну можливість розпорядитися викраденим майном.

Враховуючи викладене, своїми умисними діями ОСОБА_6 завдав матеріальну шкоду ОСОБА_8 на суму 2605 гривень 00 копійок.

У такий спосіб ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену повторно, поєднану з проникненням у житло, в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні прокурор просив визнати ОСОБА_6 , винним та призначити йому покарання у виді позбавлення волі, та врахувати наявність попереднього вироку, остаточно визначивши покарання у відповідності до вимог ст. 71 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 , свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальному акті, визнав повністю, не оспорюючи фактичних обставин, місця та часу події, про які зазначено в обвинувальному акті. Пояснив, що дійсно вчинив вказані крадіжки. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо не карати.

Захисник у судовому засіданні просила врахувати, що ОСОБА_6 вину визнав повністю, просила звернути увагу на те, що згідно відомостей про право власності будинок в якому вчинено крадіжку не належить на праві власності потерпілому ОСОБА_7 та врахувати те, що попередній вирок не набув законної сили на момент вчинення кримінальних правопорушень тому, підстав для застосування статті 71 КК України не вбачає.

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 показав, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 належить сім`ї його брата, який разом з сім`єю виїхав за межі території України. Оскільки ОСОБА_7 залишився проживати на місці, брат залишив йому ключі від будинку та просив за ним дивитись, оскільки там знаходиться майно сім`ї. ОСОБА_7 вже тривалий час за будинком дивився, періодично приїжджає туди після роботи. Коли останній час після роботи приїхав, то побачив, що двері були відкриті, викликав поліцію саме він, заяву про злочин писав також він. Приїхали працівники поліції все описали. Викрадені речі, а саме дріль, шампуні та інше ОСОБА_9 повернув. Цивільний позов не подає.

У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_8 показала, що за адресою АДРЕСА_2 , проживає її бабуся ОСОБА_10 та вона. Бабуся виїхала два роки тому, залишила їй доручення дивитись за будинком. Коли прийшла додому, побачила що відкриті двері та були викрадені речі. Речі викрали в тому числі бабусі. Вона передзвонила бабусі, яка сказала дзвонити в поліцію. Відповідно вона викликала працівників поліції та звернулась з заявою про злочин в поліцію.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта згідно з вимогами ст. 337 КПК України.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Оскільки обвинувачений, ОСОБА_6 повністю визнав вину у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжці), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло, в умовах воєнного стану, погодився з кваліфікацією вчинених ним діянь, та прокурор, захисник, потерпілі не заперечили щодо встановлених фактичних обставин, суд, на підставі ч. 3 ст.349 КПК України, з`ясувавши правильність розуміння учасниками судового провадження змісту обставин справи, не маючи сумніву у добровільності їх позицій, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

Суд оцінює, що обвинувачений у судовому засіданні визнав, що фактичні обставини відповідають суті тих подій, які викладені в обвинувальному акті, тому об`єктивних сумнівів у доведеності вини ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст.185 КК України, у суду не має.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які, відповідно до ст. ст. 22, 26 КПК України, були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Враховуючи викладене, суд, заслухавши учасників судового засідання, допитавши обвинуваченого в судовому засіданні, потерпілого ОСОБА_7 та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу ОСОБА_6 , прийшов до висновку, що винуватість останнього у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

При цьому, суд констатує факт, що стороною захисту під час підготовчого судового засідання та судового розгляду не заявлялися клопотання щодо виклику свідків сторони захисту, витребування речей та документів, приєднання речей та документів в якості доказів.

Таким чином, обвинувачений був вільний у реалізації процесуальних прав сторони захисту.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

З врахуванням обсягу доказів, які досліджувались у судовому засіданні, суд вважає доведеною вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), за ч.4 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжці), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло, в умовах воєнного стану.

При обранні виду та міри покарання ОСОБА_6 , суд виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує ступінь тяжкості злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, є умисним злочином, дані про особу, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, та відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України, призначає покарання необхідне і достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Так, обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 суд визнає щире каяття, про що свідчила його поведінка в судовому засіданні, активне сприяння розкриттю злочину . Обставин, що обтяжують покарання, не встановлено не було.

Відомостей у матеріалах справи, що обвинувачений перебуває на обліку психіатра, нарколога відсутні, останній має постійне місце проживання, інформація про негативну характеристику відсутня. Раніше притягався до кримінальної відповідальності.

На підставі викладеного, враховуючи конкретні обставини вчинення злочину, особу винного, його ставлення до вчиненого, наявність обставин, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості й індивідуалізації покарання, вважає, що для виправлення ОСОБА_6 , та попередження нових злочинів йому необхідно призначити покарання саме у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч.4 ст. 185 КК України.

З урахуванням того, що у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями (п. 1 примітки до ст. 185 КК); у разі визнання особи винуватою у вчиненні декількох діянь, які відповідають складу злочину, передбаченого однією і тією самою статтею (частиною статті) закону про кримінальну відповідальність, всі ці діяння кваліфікуються в сукупності за відповідною статтею (частиною статті) лише один раз і окремої кваліфікації не потребують (див. постанову ВС від 27 вересня 2018 року у справі № 686/6613/16-к); у ч. 3 ст. 185 КК йдеться про крадіжку з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

У правовому висновку, викладеному в постанові від 18 квітня 2018 року (справа № 569/1111/16-к), Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про наявність чи відсутність ознаки «проникнення», вказала, що, як правильно зазначено в постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2012 року у справі № 5-15кс12в, під час здійснення такої правової оцінки необхідно виділяти фізичний та юридичний критерії розуміння поняття «проникнення». Зокрема, для визначення фізичного критерію підлягає встановленню: 1) факт входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища); 2) час, спосіб, місце та обставини входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) з урахуванням режиму доступу до нього та до майна, яким бажає заволодіти особа.

Для з`ясування юридичного критерію слід встановлювати: 1) незаконність входження (потрапляння) в приміщення (житло, інше приміщення чи сховище) або перебування в ньому, що обумовлюється відсутністю в особи права на перебування там, де знаходиться майно, яким вона бажає незаконно заволодіти; 2) мету, яку досягає особа, вчиняючи обрані дії, усвідомлення нею характеру вчиненого суспільно небезпечного діяння, зокрема й факту незаконного входження (потрапляння) до приміщення (житла, іншого приміщення чи сховища) чи перебування в ньому, передбачення наслідків вчиненого діяння.

Тобто, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 569/1111/16-к, «проникнення як кваліфікуюча ознака передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення розбою. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має. При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище» вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення та наявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном».

Разом з цим при призначенні покарання суд приймає до уваги, що вказані злочини є тотожними, усі вчинені проти власності та не мають самостійної окремої санкції за епізодами злочинної діяльності, тобто підпадають під дію однієї і тієї ж частини однієї статті закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст.185 ч.4 КК України, тому не потребують окремого призначення покарання та не утворюють тієї сукупності злочинів, які дають підстави для застосування ч.1 ст.70 КК України.

Прокурор надав суду належним чином завірені копію вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.04.2021, відповідно до якого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 02 (два) роки, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнений від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, з іспитовим строком 02 (два) роки. На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_6 покладено обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Разом з тим, ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 13.06.2023 вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.04.2021 щодо ОСОБА_6 - змінно. Виключено з мотивувальної частини вироку посилання на прізвище, ім`я та по батькові осіб - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які разом з ОСОБА_13 вчинили кримінальне правопорушення, і вважати, що злочинні діяння ОСОБА_14 вчинив разом з особами, відносно яких матеріали кримінального провадження виділені в окреме провадження. В решті вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.04.2021, щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Діяння, яке є предметом судового розгляду вчинені ОСОБА_6 в період з 11.01.2023 року по 02.02.2023 року, тобто після постановлення вироку суду від 27.04.2021, та відповідно під час іспитового строку.

Відповідно до речення першого частини четвертої статті 70 КК за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

Згідно з частиною першою статті 71 КК у разі, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Вирішуючи питання щодо того, які саме з наведених приписів необхідно застосувати, призначаючи ОСОБА_6 остаточне покарання, суд вважає за доцільне звернути увагу на висновок, викладений ВС у постанові від 01.06.2020 (справа № 766/39/17), згідно з яким суди, призначаючи остаточне покарання, повинні застосовувати статтю 71 КК, якщо кримінальне правопорушення вчинене саме після постановлення попереднього вироку, а не після набрання ним законної сили.

Як зазначено вище, суду надана належним чином завірена копія вироку від 27.04.2021, відповідно до якого ОСОБА_6 засуджений до умовного покарання. Слід зауважити, що частиною першою статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) визначено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду. Отже, початок відбування покарання за вироком від 27.04.2021 слід рахувати з моменту проголошення зазначеного вироку. Незважаючи на це, ОСОБА_6 в період з 11.01.2023 року по 02.02.2023 року, тобто до закінчення визначеного за вироком суду іспитового строку, вчинив кримінально карані діяння, які є предметом судового дослідження у зазначеному кримінальному провадженні.

Слід зазначити, що у постанові від 23.10.2018 (справа № 202/1154/17) ВС зазначив, що норма частини першої статті 71 КК містить імперативну вимогу про призначення судом покарання за сукупністю вироків (шляхом повного або часткового приєднання до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком) у випадку, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин. Тобто приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов`язком суду, який призначає покарання за сукупністю вироків.

Тому суд вважає, що при призначенні ОСОБА_6 остаточного покарання слід керуватися саме приписами частини першої статті 71 КК. При цьому, суд зазначав, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) звернув увагу на законодавчо встановлену презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. А обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, як зазначив ВС у цій постанові, покладається на сторону обвинувачення.

Отже, з урахуванням положень статті 71 КК, зважаючи на те, що під час судового розгляду прокурор не доводив необхідність призначення обвинуваченому остаточного покарання саме шляхом повного складання покарань, суд дійшов до переконання, що в цьому випадку ОСОБА_6 слід призначити остаточне покарання саме шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком суду від 27.04.2021 з урахуванням приписів частини першої статті 72 КК. Тобто остаточним покаранням, яке необхідне призначити ОСОБА_6 з урахуванням наведених приписів кримінального закону буде покарання у виді позбавлення волі.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд при цьому враховує, що у постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) ВС зауважено, що неготовність до самокерованої правослухняної поведінки виключає призначення покарання, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства. Також у постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) ВС зауважено, що наявність попередніх судимостей, за якими особу було звільнено від відбування покарання з випробуванням є перепоною для застосування щодо такої особи положень статті 75 КК.

Отже, суд враховує обставини зазначені вище, а саме те, що ОСОБА_6 вчинив умисне кримінальне правопорушення в період іспитового строку, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, а тому суд дійшов до переконання, що правові підстави для його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням відсутні, а виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства не можливе.

Також, суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що в кримінальному провадженні відсутня потерпіла особа, оскільки потерпілий ОСОБА_7 з урахуванням наявності відомостей з реєстру прав нерухомого майна не є власником будинку за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

З пояснень ОСОБА_7 , наданих в судовому засідання, вбачається, що вказане домоволодіння належить сім`ї його брата, який разом з сім`єю виїхав за межі території України. Оскільки ОСОБА_7 залишився проживати на місці, брат залишив йому ключі від будинку та просив за ним дивитись, оскільки там знаходиться майно сім`ї. ОСОБА_7 вже тривалий час за будинком дивився, періодично приїжджає туди після роботи. Коли останній час після роботи приїхав, то побачив, що двері були відкриті, викликав поліцію саме він, заяву про злочин писав також він.

В будь-якому випадку питання права власності на домоволодіння та законності володіння ним ОСОБА_7 або іншою особою перебуває у площині цивільних правовідносин. При цьому, суд зважає на те, що в межах даного кримінального провадження не вирішується питання про стягнення шкоди заподіяної злочином, оскільки цивільний позов не подавався.

Крім цього, в даному випадку на вирішення питання про наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.185 КК України не впливає встановлення наявності законних підстав у потерпілого володіти майном, яке стало предметом злочину. Для встановлення складу злочину передбаченого ч.4 ст.185 КК України передусім має значення суб`єктивна сторона злочину, зокрема, вина у формі прямого умислу, спрямованого на відкрите заволодіння чужим майном.

В будь-якому випадку, під час заволодіння вказаним майном обвинувачений ОСОБА_4 не перевіряв правовстановлюючі документи на домоволодіння в АДРЕСА_2 та законність володіння майном або нерухомістю певними особами.

При цьому, викрадені речі з вказаного домоволодіння, якими заволодів ОСОБА_6 , знаходились в домоволодінні, що не дозволяло ідентифікувати майно як знахідку і саме по собі вказувало на те, що воно належить іншій особі. Тобто, ОСОБА_6 , будучи судимим за злочини проти власності, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, повторно, таємно, поєднано з проникненням у житло, заволодів з корисливою метою чужим майном.

Клопотань про обрання запобіжного заходу або про продовження дії попередньої ухвали до суду не подавалось. Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Цивільний позов не заявлявся. Згідно з приписами частини другої статті 124 КПК процесуальні витрати необхідно покласти на обвинуваченого.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 394, 475 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового складання до покарання, призначеного за даним вироком, невідбутої частини покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 27.04.2021 остаточно до відбуття визначивши ОСОБА_6 остаточне покарання у виді 5 (п`ять ) років і один місяць позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Речові докази: шампуні та гелі для душу (14 одиниць), шуруповерт марки «STURM» модель «CD3212DFR» у кейсі з комплектом до нього, бензопилу марки «GRUNHELM» модель «GS-5200V», які передано потерпілому ОСОБА_7 на відповідальне зберігання, вважати повернутим потерпілому; вентилятор марки «UP» моделі «SF-1615B», електричний чайник марки «TRISTAR», сковороду марки «MAESTRO», електричний чайник марки «SENCOR», електричний чайник марки «VEGAS», поверхневий насос для води марки «Delta» моделі «JSWm» 10m, металеві тарілки діаметром 19,5 см. у кількості 10 од., які передано потерпілому ОСОБА_8 на відповідальне зберігання, вважати повернутим потерпілій ОСОБА_8 ; два окурки сигарет марки «Компліментт», три відрізки скотчу зі слідами папілярних візерунків - знищити.

Стягнути з ОСОБА_16 , на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні, а саме: за судово-товарознавчу експертизу № СЕ-19/107-23/618-ТВ від 20.01.2023, витрати на проведення якої становлять 943 гривні 90 копійок; судово-товарознавчу експертизу № СЕ-1-9/107-23/615-ТВ від 24.01.2023, витрати на проведення якої становлять 1132 гривні 68 копійок; судово-товарознавчу експертизу № СЕ-19/107-23/616-ТВ від 23.01.2023, витрати на проведення якої становлять 943 гривні 90 копійок; судово-дактилоскопічну експертизу № СЕ-19/107-23/748-Д від 26.01.2023, витрати на проведення якої становлять 1132 гривні 68 копійок; судово-товарознавчу експертизу № СЕ-19/107-23/1826-ТВ від 09.03.2023, витрати на проведення якої становлять 1887 гривень 80 копійок; судово-товарознавчу експертизу № СЕ-19/107-23/1808-ТВ від 01.03.2023, витрати на проведення якої становлять 1510 гривень 24 копійок; судово-товарознавчу експертизу № СЕ-19/107-23/1806-ТВ від 07.03.2023, витрати на проведення якої становлять 755 гривень 12 копійок; судово-дактилоскопічну експертизу № СЕ-19/107-23/1823-Д від 24.02.2023, витрати на проведення якої становлять 943 гривні 90 копійок.

Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, у разі не подання на нього апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених статтею 394 КПК України до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити засудженому, його захиснику та прокурору.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1