Рішення № 11787218, 12.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

12 жовтня 2010 р.           Справа 15/83-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова", м. Київ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-П", с. Гопчиця Погребищенського р-ну Вінницької обл.

про стягнення 12197,43 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники сторін:

          позивача : Циганенко О.С., довіреність б/н від 29.07.2010 року (була присутня в судовому засіданні 17.09.2010 року)

          відповідача : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою суду від 18 серпня 2010 р. порушено провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-П", с. Гопчиця Погрибищенського району Вінницької області про стягнення 12197,43 грн. боргу, що включає в себе: 8855,79 грн. - основної суми боргу; 534,87 грн. - пені; 68,02 грн. - інфляційних втрат; 82,01 грн. - 3% річних; 2656,74 грн. - штраф та призначено до слухання на 17.09.2010 р.

Ухвалою від 17 вересня 2010 року розгляд справи відкладено до 12 жовтня 2010 року в зв'язку з неявкою відповідача.

          Фіксація судового процесу шляхом звукозапису не здійснювалась в зв’язку з неподанням клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу, оскільки відповідно до ч.7 ст. 81-1 ГПК України технічна фіксація судового процесу це право, а не обов’язок суду.

Відповідач правом участі у судових засіданнях не скористався. Про дату, місце та час слухань справи відповідач повідомлений належним чином.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п. 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13 серпня 2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На перших примірниках ухвал від 18.08.2010 року про порушення провадження у справі та від 17.09.2010 року про відкладення слухання є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

А також 30.08.2010 року до канцелярії суду надійшло повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали про порушення провадження у справі № 15/83-10 від 18.08.2010 р.), підписане представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Відсутність представника відповідача в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

          З урахуванням наведеного, справа слухається за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку доданим до справи доказам, суд з’ясував наступне.

Між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу № 12063 від 15 грудня 2009 року, за яким продавець (позивач) зобов'язується передати у власність товари, а покупець (відповідач) зобов'язався прийняти такі товари та своєчасно сплачувати їх вартість. Розрахунки за отриманий товар здійснюються протягом 14 календарних днів з дати приймання-передачі товару.

Протягом строку дії договору, позивачем було передано відповідачу товар на суму 9242,49 грн. згідно наступних видаткових накладних:

№ 41371795 від 12.03.2010 року на суму 2466,16 грн., оплата по якій мала бути здійснена не пізніше 26.03.2010 року;

№ 41371807 від 12.03.2010 року на суму 1113,82 грн., оплата по якій мала бути здійснена не пізніше 26.03.2010 року;

№ 41449238 від 17.03.2010 року на суму 1214,47 грн., оплата по якій мала бути здійснена не пізніше 01.04.2010 року;

№ 41586469 від 24.03.2010 року на суму 885,34 грн., оплата по якій мала бути здійснена не пізніше 06.04.2010 року;

№ 41726128 від 31.03.2010 року на суму 1828,28 грн., оплата по якій мала бути здійснена не пізніше 14.04.2010 року;

№ 41777928 від 02.04.2010 року на суму 936,24 грн., оплата по якій мала бути здійснена не пізніше 17.04.2010 року;

№ 41883657 від 09.04.2010 року на суму 714,30 грн., оплата по якій мала бути здійснена не пізніше 24.04.2010 року;

№ 41883664 від 09.04.2010 року на суму 83,88 грн., оплата по якій мала бути здійснена не пізніше 24.04.2010 року.

Відповідач розрахувався з позивачем частково на суму 386,70 грн., що підтверджується матеріалами справи.

03 червня 2010 року позивач надіслав відповідачу претензію з вимогою сплатити суму заборгованості. Відповідач відповіді на претензію не надав.

В обопільно підписаному Акті звірки взаємних розрахунків від 18 червня 2010 року відповідачем визнано борг перед позивачем в сумі 8855,79 грн.

Таким чином, станом на 26 липня 2010 року залишок боргу відповідача перед позивачем склав 8855,79 грн.

Саме з такими позовними вимогами позивач звернувся до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд приходить до висновку про наступне.

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) загальними засадами цивільного законодавства є зокрема свобода договору. Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України), в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як зазначено в ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність покупця, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача 8855,79 грн. боргу підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 68,02 грн. - інфляційних втрат, 82,01 грн. - 3% річних, 534,87 грн. - пені та 2656,74 грн. штраф.

Так відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно із ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції.

Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Стаття 232 ГК України передбачає, що вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушені.

Вище зазначені положення Господарського кодексу України кореспондуються із положеннями Цивільного кодексу України.

Так ст. 546 ЦК України зазначає, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

Частина 2, 3 ст.549 ЦК України стверджує, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.4 договору укладеного між сторонами - покупець в разі необґрунтованої відмови від оплати товару зобов'язаний сплатити на користь продавця штраф у розмірі 30% від вартості отриманого та неоплаченого в строк товару.

З огляду на викладене вимога позивача про стягнення з відповідача 2656,74 грн. - штрафу підлягає задоволенню.

Згідно із п. 7.1 договору за порушення строків розрахунків відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки.

Відповідно до ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Стаття 3 Закону України „ Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” зазначає, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України - нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем пеня нарахована за період шість місяців протягом якого мало місце порушення майново-господарського зобов'язання.

Отже вимога позивача про стягнення з відповідача 534,87 грн. - пені підлягає задоволенню.

В п. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши в судовому засіданні надані докази та розрахунки, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 82,01 грн. - 3% річних підлягає задоволенню в повному обсязі, а 68,02 грн. - інфляційних втрат пораховані не зовсім вірно. Тому суд зробивши власний розрахунок, вимог позивача, щодо інфляційних втрат дійшов висновку про задоволення 6,24 грн.

А в сумі 61,78 грн. інфляційних втрат відмовити, як безпідставно заявлених, без урахування строків виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу і, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 12197,43 грн., з яких: 8855,79 грн. - основного боргу, 534,87 грн. - пені, 2656,74 грн. - штрафу, 68,02 грн. - інфляційних втрат, 82,01 грн. - 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме 8855,79 грн. - основного боргу, 534,87 грн. - пені, 2656,74 грн. - штрафу, 6,24 грн. - інфляційних втрат, 82,01 грн. - 3% річних.

В частині стягнення 61,78 грн. інфляційних втрат слід відмовити, як безпідставно заявлених.

Згідно положень ст. 49 ГПК України, судові витрати підлягають покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовільнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля-П" (22216, Вінницька область, Погребищенський р-н, с. Гопчиця, код 34334860 п/р № 26004053105040 в Київському ГРУ Приватбанку, МФО 321842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Савсервіс-Мова" ( 03115, м. Київ, вул. Краснова, 27, код 30776789, п/р № 260020012212 в КРД ВАТ "Райффайзен банк Аваль" м. Києва, МФО 322904) 8855,79 грн. - основного боргу; 534,87 грн. - пені; 2656,74 грн. - штрафу; 6,24 грн. - інфляційних втрат; 82,01 грн. - 3% річних; 121,35 грн. - витрат на сплату державного мита; 234,80 грн. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення направити сторонам.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 14 жовтня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - ТОВ "Савсервіс-Мова" - м. Київ, вул. Краснова, 27

3 - ТОВ "Поділля-П" - с. Гопчиця, Погребищенський р-н, Вінницька обл.