Рішення № 11786741, 18.10.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 307

РІШЕННЯ

Іменем України

18.10.2010Справа №2-33/4197-2010 за позовом приватного підприємства «Баярд-Крим» (95053, м. Сімферополь, вул.. М.Залки, 7, кв.6)

до приватного підприємства «Транспортна компанія «Ірина» (95021, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 94, кім.720-б)

про стягнення 19815.87 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Позивача: Шишаєв Сергій Михайлович, директор, ПП «Баярд-Крим».

Відповідача: Асейкін Роман Володимирович, представник, довіреність від 03.08.2010 р., ПП «Транспортна компанія «Ірина».

Суть спору: приватне підприємство «Баярд-Крим» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача, приватного підприємства «Транспортна компанія «Ірина», та просить суд стягнути 19815.87 грн., у тому числі 14304.25 заборгованості за договором про надання послуг охорони автобази, 5069.01 грн. – пені, 442.61 грн. – компенсації за затримання заробітної плати, 3000.00 грн. – моральної шкоди.

В судовому засіданні, 04 жовтня 2010 року, позивач надав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 12804.25 грн. заборгованості; 5653.29 грн. – пені, 442.61 грн. - компенсації за затримання заробітної плати, 3000.00 грн. – моральної шкоди та 2447.56 грн. - судових витрат (а.с. 77-79).

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором про надання послуг охорони в частині їх оплати та обґрунтовані посиланнями на статті 525, 526 625 Цивільного кодексу України та статтю 225 Господарського кодексу України.

Відповідач позов визнав в частині стягнення суми боргу, а в частині стягнення 5653.29 грн. пені, 442.61 грн. – компенсації за затримку заробітної плати та 3000.00 грн. – моральної шкоди – просив в позові відмовити, за мотивами що викладені у відзиві (а.с. 124-126). Також відповідач просив надати йому розстрочку виконання рішення в частині стягнення заборгованості в сумі 13804.25 грн. строком на 12 місяців рівними частинами (а.с. 124-126).

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ним и російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

           встановив:

15 червня 2009 року між приватним підприємством «Баярд-Крим» (виконавець) та приватним підприємством «Транспортна компанія «Ірина» (замовник) укладений договір про надання послуг охорони автобази, відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере під охорону територію автобази, загальною площею 1772.2 кв.м., складські приміщення та бокси для автотранспорту, розташовані за адресою: м. Севастопольська, 8, с. Чистеньке Сімферопольського району АР Крим. Територія об’єкту відображена в плані-схемі автобази (додаток № 1 договору) (а.с. 6-9).

Вид та схема охорони об’єктів, дислокація постів зазначається виконавцем та погоджується з замовником. Умови охорони об’єктів, пропускної та внутрішньооб’єктовій режими встановлюються замовником, а здійснення вказаних заходів проводиться виконавцем на підставі сумісно затвердженої Інструкції (додаток № 2).

Договір передбачає основні види охоронних послуг:

-          здійснення контрольно-пропускного режиму на об’єктах замовника та патрулювання на їх території;

-          забезпечення громадського порядку на об’єктах замовника;

-          охорону матеріальних цінностей, що здаються під охорону (пункт 1.3 договору).

Ціна послуг вказується в доданому до договору розрахунку (пункт 2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору сторони домовилися, що оплата за послуги охорони проводиться замовником щомісячно в строк до 05 числа місяця, наступного за звітним, на підставі актів виконаних робіт та наданих виконавцем рахунків.

Строки оплати визначені наступним чином: 50% розрахункової суми в місяць оплачується замовником в якості авансу до 15 числа місяця, решта 50% розрахункової суми в місяць оплачується замовником по закінченню розрахункового місяця на підставі акту здачі-приймання послуг за звітний місяць. У разі несвоєчасної оплати послуг охорони, виконавець вправі нарахувати пеню в розмірі 0.1% від загальної вартості послуг за кожний день прострочення.

У разі зміни норм витрат на охорону, у тому числі при проведенні державної індексації доходів, інших заходів, що викликають збільшення (зменшення) витрат на утримання працівників, сума оплати охоронних послуг збільшується (зменшується) у відповідності з новим розрахунком, наданим замовнику шляхом оформлення додаткової угоди (пункт 2.3 договору).

Акт виконаних робіт підписується сторонами наприкінці кожного календарного місяця, а також за спливом строку дії договору (пункт 2.4 договору).

Пунктом 3.1 договору виконавець зобов’язався, зокрема, організувати та забезпечити охорону та зберігання матеріальних цінностей замовника, не допускати проникнення сторонніх осіб на охоронювані об’єкти.

Договір укладений на строк з 15 червня 2009 року по 15 червня 2010 року та набув чинності з моменту його підписання (а.с. 7.1 договору).

На виконання умов договору, виконавцем були виставлені замовнику акти здачі-приймання послуг за договором, а саме:

-          від 30 листопада 2009 року № 37, відповідно до якого сплаті підлягає 8869.50 грн. (а.с. 10);

-          від 31 грудня 2009 року № 40 на суму 8869.50 грн. (а.с. 11);

-          від 31 січня 2010 року № 44 на суму 8869.50 грн. (а.с. 12);

-          від 03 лютого 2010 року № 45 на суму 583.20 грн. (а.с. 13).

01 червня 2009 року сторонами підписана угода про розірвання договору від 15 червня 2010 року № 15, з огляду на закінчення строку дії договору оренди приміщень по вул. Севастопольське шосе, 8 у с. Чистеньке, укладеного між замовником та товариством з обмеженою відповідальністю «Кримтехпоставка», а також з огляду на наявність заборгованості замовника перед виконавцем за надані послуги охорони в розмірі 22043.25 грн. (а.с. 14).

Пунктом 2.2 угоди про розірвання договору, замовник зобов’язався провести оплату послуг охорони відповідно до виставленого виконавцем рахунку до 15 квітня 2010 року (а.с. 14).

Крім того, листом № 12 від 29 січня 2010 року, відповідач зобов’язався погасити заборгованість до 15 квітня 2010 року (а.с. 32).

Невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг з’явилося підставою для звернення приватного підприємства «Баярд-Крим» до господарського суду АР Крим із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Оскільки спірні правовідносини виниклі у зв’язку з невиконанням зобов’язання за договором надання послуг, вони регулюються положеннями глав 48, 63 Цивільного кодексу України з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України, що регулюють виконання господарських зобов’язань.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судом було встановлено, що при підписанні актів здачі-приймання послуг за договором (а.с. 10-13), відповідачем будь-яких претензій стосовно якості отриманих послуг пред’явлено не було.

При зверненні позивача із даною позовною заявою, він посилався на наявність у відповідача заборгованості за надані послуги в сумі 14304.25 грн.

В процесі розгляду справи відповідачем частково погашена заборгованість, а саме 26 серпня 2010 року – 500.00 грн. (а.с. 127).

Отже, позивачем були зменшенні позовні вимоги в цієї частині, він просив стягнути з відповідача заборгованість, яка станом на 27 вересня 2010 року склала 13804.25 грн. (а.с. 77-79).

З відзиву на позов та з пояснень, наданих представником відповідача в процесі розгляду справи, вбачається, що він визнає факт наявності у приватного підприємства «Транспортна компанія «Ірина» вказаної заборгованості, виплату якої, зокрема, просив розстрочити (а.с. 82-86).

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, заборгованість за надані позивачем та прийняти відповідачем охоронювані послуги, станом на час розгляду справи складає 13804.25 грн.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів проведення повного обсягу оплати робіт відповідачем надано не було.

Враховуючи викладене, сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на підставі статей 525, 526 Цивільного кодексу України, згідно з якими, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи факт наявності заборгованості та відсутність доказів її сплати, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення суми боргу в розмірі 13804.25 грн. такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, позивач просив стягнути з відповідача 5653.29 грн. пені за період з жовтня 2009 року по вересень 2010 року.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати послуг охорони, виконавець вправі нарахувати пеню в розмірі 0.1% від загальної вартості послуг за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Однак, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з довідки, наданої позивачем, пеня, нарахована ним із розрахунку 0.1% від загальної вартості послуг за кожний день прострочення, а саме, помісячно, починаючи з 05 жовтня 2010 року по 16 серпня 2010 року.

При цьому, позивач вказує, що відповідачем виставлені рахунки були частково оплачені (а.с. 26-27).

Однак, із наданого представником позивача розрахунку не здається можливим встановити ані період, в якій відбулося прострочення платежу, ані розмір заборгованості за певний період, за який повинна бути нарахована пеня.

Крім того, з даного розрахунку вбачається, що він проведений із значною кількістю помилок, у зв'язку з чим, ухвалою від 06 вересня 2010 року, суд зобов’язав позивача надати детальний та обґрунтований розрахунок суми пені (а.с. 47).

23 вересня 2010 року, позивачем представлена довідка-розрахунок нарахування пені (а.с. 52-54), з якої також неможливо встановити яким чином позивачем проведений такий розрахунок, виходячи з чого позивач вказує суму боргу, на яку нараховується пеня. Крім того, сума заборгованості, на яку позивач нараховує пеню, не співпадає з наданими ним рахунками, що виставлялися відповідачу (а.с. 55-65).

Більш того, неможливим також, з огляду на надані розрахунки, є встановлення 6-місячного періоду, передбаченого статтею 232 Господарського кодексу України, оскільки відповідачем здійснювалися проплати, але позивачем не зазначені рахунки та періоди, на погашення яких ці проплати були ним виставлені.

Зазначеним вище вимогам, також не відповідає розрахунок, долучений позивачем до заяві про збільшення позовних вимог (а.с. 77-79).

В пункті 18 Інформаційного листа від 11 квітня 2005 року № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році», Вищий господарський суд України доповів таке: господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати «перерахунок» замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо.

Однак, з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Суд неодноразово витребував у позивача детальний, обґрунтований розрахунок пені, однак, враховуючи те, що з наданих позивачем розрахунків перевірити правильність нарахування пені не представляється можливим, з огляду на їх неповність та наявність помилок, суд, на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, залишає вимоги позивача про стягнення 5653.29 грн. пені – без розгляду.

Одночасно, позивач просив стягнути з відповідача 442.61 грн. – компенсації за затримання заробітної плати.

Суд вважає, що в задоволенні таких вимог належить відмовити, виходячи з наступного.

Наявність у підприємства заборгованості перед працівниками щодо заробітної плати є підставою для притягнення посадових осіб такого підприємства до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної і навіть кримінальної відповідальності. Такі санкції передбачено чинними нормативними актами за порушення законодавства про оплату праці.

За ненарахування та невиплату компенсації також передбачено відповідальність.

Зазначене обумовлено тим, що статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відмову власника або уповноваженого ним органу від виплати компенсації може бути оскаржено працівником у судовому порядку (ст. 7 Закону «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).

Ненарахування та невиплата працівникам компенсації за затримку заробітної плати є порушенням трудового законодавства і тягне за собою притягнення посадових осіб, винних у невиплаті компенсації, до адміністративної відповідальності.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про оплату праці» та статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата повинна виплачуватися працівникам регулярно у строки, установлені в колективному договорі, але не менше ніж два рази на місяць. При цьому проміжок часу між виплатами не повинен перевищувати шістнадцять календарних днів.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» та статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», при порушенні термінів виплати заробітної плати працівникам повинна виплачуватись компенсація втрати частини заробітку. Порядок нарахування зазначеної компенсації передбачено Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1427 від 20 грудня 1997 року.

Доказів того, що між сторонами по спірному договору існували трудові відносини, суду надано не було, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні цих позовних вимог.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 3000.00 грн. моральної шкоди.

Суд вважає, що в задоволенні таких вимог також слід відмовити, при цьому судом прийнято до уваги наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

-          у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

-          у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

-          у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

-          у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважати, що їй заподіяно моральну шкоду. Найбільш характерними випадками заподіяння моральної шкоди таким особам є поширення, у тому числі, через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам. Авторське право може належати як фізичній особі, так і підприємству чи організації. Порушення авторського права і суміжних прав також: тягне за собою обов'язок відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди передбачають, зокрема, Закон України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про інформацію», Закон України «Про телебачення і радіомовлення» та Закон України «Про авторське право і суміжні права».

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, з якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За змістом частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Таким чином, дія норм чинного законодавства, які передбачають відшкодування моральної шкоди, не поширюється на зобов'язання, які виникають з угод (договорів). Що ж до останніх, то відповідальність особи, винної у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання, обмежується обов'язком відшкодувати завдані цим збитки та сплатою неустойки.

Крім того, слід зазначити, що у позовної заяві позивач просить стягнути на користь приватного підприємства «Баярд-Крим» 3000.00 грн. як відшкодування завданої моральної шкоди, що настала внаслідок зниження престижу та підриву довіри позивача.

Але в обґрунтуваннях моральної шкоди позивач зазначає, що він був позбавлений привичного графіку роботи та відпочинку, що також спричинило відповідачу душевний дискомфорт, та просить стягнути на користь позивача, в особі директора, моральну шкоду. Суб'єктивний склад, яким обґрунтовується «моральна шкода» юридичної особи позивач помилково ототожнює з «переживаннями» посадових осіб підприємства.

Таким чином, підстав для стягнення моральної шкоди суд не вбачає.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 2447.56 грн.

В судовому засіданні, 18 жовтня 2010 року, позивач, на вимогу суду, надав суду розрахунок судових витрат на суму 2447.56 грн., які складаються з 30.72 грн. – поштові витрати, 198.16 грн. – державне мито, 31.00 грн. – доплата державного мита, 236.00 грн. – витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1602.25 грн. - винагорода адвоката, 282.75 грн. – податку на прибуток, 41.47 грн. – відрахування до фонду соціального страхування на випадок безробіття, 25.12 грн. – банківських витрат (а.с. 119-120).

Суд вважає, що такі вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У пункті 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04 березня 1998 року № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначається, що відповідно до розділу VI ГПК судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

Тобто, чинним законодавством не передбачено віднесення до судових витрат поштових витрат, витрат, пов’язаних з оплатою податку на прибуток, відрахувань до фонду соціального страхування на випадок безробіття, а також банківських витрат.

З огляду на зазначене, суд відмовляє в задоволенні вимог про стягнення 30.72 грн. – поштових витрат, 282.75 грн. – податку на прибуток, 41.47 грн. – відрахувань до фонду соціального страхування на випадок безробіття, а також 25.12 грн. – банківських витрат.

Щодо вимог про стягнення 1602.25 грн. – витрат пов’язаних з оплатою адвоката, то суд вважає їх такими, що підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Як вже було зазначене вище, статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до судових витрат, зокрема, відносяться витрати з оплати послуг адвоката.

В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

В якості доказів своїх вимог про стягнення з відповідача 1602.25 грн. оплати послуг адвоката, позивачем надані наступні документи: ордер № 18 від 25 травня 2010 року, відповідно до якого адвокат Шарапа Андрій Володимирович уповноважений на представництво інтересів приватного підприємства «Баярд-Крим» в господарському суді АР Крим (а.с. 118), квитанція від 25 вересня 2010 року про сплату Шарапову А.В. 1602.25 грн. (а.с. 113), а також договір про надання юридичних послуг від 25 травня 2010 року (а.с. 111) та договір доручення 9угода) № 21 від 15 червня 2010 року (а.с. 112).

Витрати по оплаті державного мита та витрат інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 13304.25 грн. заборгованості, 1602.25 грн. – оплати послуг адвоката, 171.65грн. - державного мита та 236.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Також, слід звернути увагу на те, що в судовому засіданні, представник відповідача просив надати йому розстрочку виконання рішення суду (а.с. 86).

Розглянувши заяву про надання розстрочки виконання рішення суд вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначає, що з метою стабілізації діяльності підприємства та розширення транспортної бази протягом 2008 року підприємство було вимушено вступити к кредитні відносин. З метою подолання негативних наслідків фінансової кризи банком прийнято ряд дій щодо обмеження в користування майном відповідача.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 року № 02-5/333«Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України» встановлено наступне.

Застосовуючи заходи, передбачені статтею 121 ГПК, господарські суди повинні мати на увазі таке. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Так, суд звертає увагу на те, що, у розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які можуть послужити підставою для надання відстрочки виконання рішення, у обов’язковому порядку мають носити виключний характер.

Слід підкреслити, що під час розгляду даної справи, судом було встановлено, що відповідач, у порушення взятих на себе зобов’язань за договором належним чином не виконував оплату наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, що спричинило звернення позивача у справі з відповідним позовом до суду.

Крім того, представник позивача заперечував проти надання відповідачеві розстрочки виконання рішення, у зв'язку з чим, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України. Повне рішення складено 21 жовтня 2010 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з приватного підприємства «Транспортна компанія «Ірина» (95021, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 94, кім.720-б,р\р 26001320371 у банку філії ВАТ «МТБ», МФО 384748, ЄДРПОУ 34523590) на користь приватного підприємства «Баярд-Крим» (95053, м. Сімферополь, вул. М.Залки, 7, кв.6, фактична адреса: м. Сімферополь, вул. Ларіонова, 44, р\р 26000174138 «Райффайзен Банк «Аваль», м. Київ, МФО 380805, ЄДРПОУ 33979482) 13804.25 грн. заборгованості, 1602.25 грн. – оплати послуг адвоката, 171.65 грн. – державного мита та 236.00 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині вимог про стягнення 5653.29 грн. пені - позов залишити без розгляду.

4.          В частині вимог про стягнення 442.61 грн. – компенсації за затримку заробітної плати, 3000.00 грн. – моральної шкоди 30.72 грн. – поштових витрат, 282.75 грн. – податку на прибуток, 41.47 грн. – відрахувань до фонду соціального страхування на випадок безробіття, 25.12 грн. – банківських витрат – в позові відмовити.

5.          В задоволенні клопотання приватного підприємства «Транспортна компанія «Ірина» про надання розстрочки виконання рішення – відмовити.

6.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Радвановська Ю.А.