Рішення № 11786703, 19.10.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

19.10.2010Справа №2-32/4090-2010

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Комбінат благоустрою» (98609, АР Крим, м. Ялта, пров. Дарсанівський, 5 ідентифікаційний код 24406586)

До відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Про стягнення 3585, 95 грн.

За участю представників:

Від позивача Комаров А.В., довіреність № 7 від 12.01.2010р. у справі.

Від відповідача не зявився.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Комбінат благоустрою» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про стягнення 3 585, 95 грн., у тому числі 2919, 75 грн. суми основного боргу, 144, 00 грн. 3% річних, 522, 20 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду від 12.08.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 26.08.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 26.08.2010р., від 06.09.2010р., від 14.09.2010р., від 27.09.2010р., від 07.10.2010р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обовязків за договором № 08/04/08 (07) від 01.05.2010р. «Про надання послуг з вивозу ТПВ, санітарному прибиранню прилеглої території», в частині повної та своєчасної оплати за отримані послуги.

У судовому засіданні представник позивача надав заяву про зменшення позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 3187, 45 грн., у тому числі 2592, 03 грн. суми основного боргу, 128, 43 грн. 3% річних, 466, 99 грн. інфляційних втрат.

Вказана заява була відправлена на адресу відповідача 18.09.2010р. відповідно до чеку, доданому до заяви.

В Інформаційному листі від 29.06.2010 р. N 01-08/369 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» на питання: Якими мають бути дії господарського суду, якщо в процесі розгляду справи позивач зменшив розмір позовних вимог? Вищий Господарський суд України відповів, що відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Про зменшення розміру позовних вимог господарський суд зазначає в описовій частині рішення зі справи; розгляд останньої і прийняття рішення в ній здійснюється виходячи з нового розміру позовних вимог (якщо судом не буде застосовано припис частини шостої згаданої статті щодо неприйняття зменшення розміру позовних вимог).

Отже, суд вважає за можливе задовольнити заяву позивача та подальший розгляд здійснювати в межах зменшених позовних вимог.

Відповідач, вшосте, без поважних причин, повноважного представника в судове засідання не направив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Крім того, адреса відповідача зазначена в позовній заяві повністю співпадає з відомостями, що містяться у Витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, що залучений до матеріалів справи. ( а.с. 45)

Кореспонденція, направлена господарським судом на адресу відповідача, повертається до господарського суду із відміткою «За закінченням терміну зберігання», що свідчить про небажання відповідача отримувати кореспонденцію.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги неодноразове відкладення розгляду справи, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів, та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також ту обставину, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

08.04.2008р. між Комунальним підприємством Ялтинської міської ради «Комбінат благоустрою» ( Виконавець) (позивач) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Користувач) (відповідач) був укладений Договір № 08/04/08 ( 07) про на надання послуг з вивозу твердих побутових відходів, утилізації, санітарного прибирання контейнерного майданчика та прибирання прилеглої території. (а.с. 18-19).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором надання послуг.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором

Відповідно до пункту 1.1 Договору предметом договору є оплатне надання Виконавцем Користувачеві послуг з вивозу ТПВ, санітарного прибирання контейнерного майданчика, дезінфекції, мийки контейнерів та прибирання прилеглої території.

Пунктом 3.1 Договору сторони передбачили, що оплата за послуги з вивозу ТПВ, мийки контейнерів, санітарного прибирання контейнерного майданчика та прибирання прилеглої території здійснюється в сумі 1442, 08 грн. за період з 01.05.2008р. по 31.12.2008р. в сумі 180, 26 грн. щомісячно не пізніше 5 числа кожного місяця, наступного за звітним на підставі виставлених рахунків.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Підпунктом 1 пункту 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші право чини.

Статтею 527 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так у підтвердження виконання зобовязань за договором позивачем наданий рахунок фактура № НОМЕР_4 від 09.08.2008р. на суму 1442, 08 грн. ( а.с. 46).

Проте, суд не може прийняти вказаний рахунок у якості доказу надання послуг за договором № 08/04/08 (07), оскільки зазначеним договором передбачена щомісячна оплата отриманих послуг сумі 180, 26 грн., а отже позивач не мав обґрунтованих підстав для виставлення рахунку на всю суму договору наступного дня після укладання договору, тоді як право вимоги навіть на суму 180, 26 грн. за квітень 2008р. згідно з умовами договору у позивача виникло з 05.05.2008р.

Отже, позивач не мав правових підстав для виставлення зазначеного рахунку.

Крім того, при обґрунтуванні позовних вимог, позивач посилався на те, що у звязку із надзвичайною ситуацією місцевого значення з вересня 2008р. до складу послуг було додано ще три види послуг, а саме: перевантаження, транспортування та захоронення ТПВ, що підтверджується доданими до позовної заяви рішеннями Виконкому Ялтинської міської ради.

Заявою про зменшення позовних вимог, позивач виключив з розрахунку послугу на захоронення, та пояснив, що перевантаження та транспортування є засобом вивозу ТПВ.

Пунктом 3.3.1 Договору. Встановлено, що вартість вивозу ТПВ, санітарного прибирання контейнерного майданчику, дезинфекції мийки контейнерів а також прибирання прилеглої території підлягає зміні, незалежно від бажання сторін в обовязкових випадках, передбачених законодавством, у випадках суттєвих технічних та економічних змін, що спричиняють збільшення ціни послуг, у випадку фактичного збільшення обєму вивозу ТПВ.

Проте. як вбачається з доданих до матеріалів справи рахунків № НОМЕР_2 від 31.12.2008р. та № НОМЕР_3 від 31.12.2008р. ( а.с. 47-48), посилання позивача на тотожність понять перевантаження , транспортування та вивіз ТПВ, спростовуються, оскільки позивач зазначає в рахунках всі ці поняття та окремо нараховує за них плату.

Отже виставлення рахунку за транспортування та перевантаження не має правових підстав, оскільки це є не подорожчання послуги за вивіз ТПВ, а по суті додавання нових послуг, які не передбачені умовами договору .

Стосовно подорожчання тарифів, суд вважає за необхідне також зазначити, що пунктом 6.5 Договору сторони передбачили, що всі зміни, додатки до Договору дійсні, якщо вони здійснені письмово та підписані особами , що мають право найму та звільнення працівників.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Позивачем не надано жодного доказу того, що послуги були ним надані, що умови договору виконувались, що саме неналежне виконання відповідачем обовязків зі сплати призвело до утворення заборгованості.

Усні посилання представника позивача у судовому засіданні на те, що рахунки не направлялись відповідачеві, також спростовуються матеріалами справи, оскільки позивачем наданий прибутковий касовий ордер на суму 360, 52 грн., які були сплачені відповідачем на підставі рахунку № НОМЕР_5 та № НОМЕР_6 ( а.с. 56), а отже у суду відсутні обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ігнорує позивача щодо виконання обовязків за договором.

Матеріали справи ж навпаки свідчать про невиконання позивачем умов договору в частині виставлення рахунків.

Крім того, пунктом 6.6 Договору сторони передбачили, що вважають обовязковим досудовий порядок вирішення спірних питань шляхом предявлення письмових вимог.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що закріплено в статті 627 Цивільного кодексу України.

Позивачем не надано доказів звернення до відповідача із відповідною вимогою, що є порушенням умов договору позивачем.

За таких обставин, наявні в матеріалах документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги, не є належними доказами в розумінні норм чинного законодавства та не підтверджують факт надання послуг, через що у суду відсутні достатні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних також не підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

За згодою представника у судовому засіданні 19.10.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 20.10.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.