Рішення № 11786675, 11.10.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 122

РІШЕННЯ

Іменем України

11.10.2010Справа №2-31/3664.1-2010 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський завод монтажних заготовлень» (95047, м. Сімферополь, вул. Вузлова, буд. 18, ЄДРПОУ 01412644)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Крим-1» (96012, м. Армянськ, вул. Сімферопольська, буд. 3)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення 37 813,10 грн. та спонукання до виконання певних дій

Суддя А.В. Привалова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача не зявився

Від відповідача Бойко О.С., дов. у справі; Кібенко В.І., директор, наказ №1 від 30.09.92

Від третьої особи не зявився

Обставини справи: У липні 2009 року відкрите акціонерне товариство "Сімферопольський завод монтажних заготовлень" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-1" про стягнення 9339,82 грн. заборгованості по орендній платі, 18679,64 грн. неустойки, 9793,64 грн. пені та зобов'язання відповідача повернути позивачу з незаконного володіння майно, що передане за умовами договору оренди від 17 березня 2000 року і знаходиться у відповідача без достатньої правової підстави.

Під час розгляду справи відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський завод монтажних заготовлень" в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України подана заява про зміну предмету вимоги, викладеної в пункті 3 позовної заяви, відповідно до якої останній просить зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю "Крим-1" повернути йому майно з незаконного володіння, а саме, майно, зазначене в розділі "Споруди" переліку до акта приймання-передачі від 17.03.2000, крім під'їзних доріг до цеху, майно, зазначене в розділах "Придаточні устройства", "Силове обладнання", "Енергетичне обладнання", "Інше обладнання" того ж переліку, а також майно, зазначене в додатку № 2 до акта приймання-передачі від 17.03.2000, за виключенням станка-розмотувача (пункт 9 розділу "Обладнання на зберігання") (т.1, а.с.53). Інші вимоги залишені без змін.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 2 листопада 2009 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 січня 2010 року, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 9339,82 грн., 18679,64 грн. неустойки, 9793,64 грн. пені та судові витрати. Зобов'язано відповідача повернути позивачу з незаконного володіння певне майно, перелічене в заяві позивача про уточнення предмету позову від 29 вересня 2009 року за вих. № 22.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.05.2010 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 та рішення господарського суду АРК від 02.11.2009 у справі №2-29/3835-2009 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно резолюції голови господарського суду АРК справа передана на розгляд судді Приваловій А.В., з присвоєнням справі номеру №2-31/3664.1-2010.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір оренди від 17.03.2000 розірваний 27.03.2007, але відповідачем орендоване майно не повернуто, і орендна плата не сплачується з лютого 2008 року.

Відповідач у відзиві на позов проти задоволення позову заперечує, посилається на те, що 28.02.08 позивач повідомив відповідача про розірвання договору з 27.03.07, а також про те, що виробнича ділянка, тобто майно, що орендується відповідачем, за адресою АДРЕСА_2 продане 18.12.07р., громадянину ОСОБА_1 і надалі всі взаємовідносини по оренді майна відповідачеві необхідно вирішувати з гр. ОСОБА_1. Вказує, що позивач тільки 28.02.08р. повідомив відповідача про одностороннє розірвання з 27.03.07р. договору оренди. Однак, при цьому відповідач продовжував до 01.02.08р. сплачувати оренду плату. Посилаючись на те, що оренда майна сплачена відповідачем по 01.02.08р. та це майно 18.12.07р. продане іншій особі, відповідач вважає позовні вимоги про стягнення 37813,10 грн., незаконними. Також відповідач вказує на те, що орендоване майно залишилося на виробничій ділянці, яка продана громадянину ОСОБА_1, а позивач у свою чергу умисне не робив ніяких дій, щоб його забрати.

Представник позивача у судове засідання не зявився, надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з відрядженням.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти відкладення розгляду справи і просили у задоволені позову відмовити.

Клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, задоволенню не підлягає через відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому, за приписами ст.ст.69, 77 ГПК України відкласти розгляд справи можливе тільки в межах встановлених процесуальних строків.

Оскільки позивач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, встановленого ст..69 ГПК України, та з огляду на сплив 15.10.2010 строку вирішення спору, що позбавляє суд процесуальної можливості відкласти розгляд справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представника позивача. При тому, що представник позивача надавав суду свої пояснення та докази у попередніх судових засіданнях по суті заявлених позовних вимог.

Третя особа у судові засідання не зявилася. Відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України вона належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, проте не реалізувала своє процесуальне право на участь у судовому засіданні, тому суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутність.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, передбаченого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Скасовуючи рішення господарського суду АРК від 02.11.2009 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 по даній справі, Вищий господарський суд України в своєї постанові від 26.05.2010 зазначив, що судами попередніх інстанцій не встановлено, яке саме право позивача, що підлягає судовому захисту, порушено або оспорено відповідачем, з урахуванням того, що власником нежитлового приміщення, яке наряду з іншим майном орендує відповідач, є третя особа ОСОБА_1. При цьому, судами не перевірено належним чином, чи дотримано в даному випадку сторонами у справі порядку розірвання договорів, встановленого ст.188 ГК України. Між тим зясування даних питань має істотне значення для вирішення спору та правильного застосування норм матеріального права. При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, зясувати дійсні права та обовязки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

Згідно зі ст.111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.

При новому розгляді справи судом встановлено наступне.

17.03.2000 між відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський завод монтажних заготовлень" (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Крим-1" (орендар) укладено договір оренди, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець зобов'язався передати в тимчасове користування, а орендар - прийняти виробничу ділянку та основні засоби, розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2, згідно з актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору, строком на 10 років (т. 1, а. с. 11).

Факт передачі майна в оренду відповідачу підтверджується актом приймання-передачі матеріальних цінностей від 17.03.2000 (т. 1, а. с. 13). Додатками № 1, № 2 до цього акта сторони узгодили перелік основних засобів, переданих в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Крим-1", та матеріалів, переданих на відповідальне зберігання (т. 1, а. с. 14, 17).

23.12.2006 відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський завод монтажних заготовлень" на адресу відповідача направлений лист № 01/351 від 23.11.2006 про розірвання договору оренди від 17.03.2000 у зв'язку з порушенням останнім пунктів 2.1, 5.1 вказаного договору та утворенням заборгованості за період з грудня 2005 - жовтня 2006 року в розмірі 5 891, 20 грн. (т. 1. а. с. 18). Посилаючись на пункт 8.2 договору оренди, позивач зазначив, що договір буде розірваним через три місяця з дня отримання товариством з обмеженою відповідальністю "Крим-1" цього листа.

Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1, а. с. 18 на звороті) відповідачем даний лист отриманий 26.12.2006.

Проте, матеріали справи свідчать, що товариство з обмеженою відповідальністю "Крим-1" після 26.03.2007 продовжувало користуватися орендованим майном та оплачувати рахунки, що виставлялися відкритим акціонерним товариством "Сімферопольський завод монтажних заготовлень". Дані обставини сторонами не заперечуються та підтверджуються призначенням платежу, вказаним в платіжних документах, рахунками-фактурами (т. 1, а. с. 84 - 86).

У листі за вих. №88/02-08 від 28.02.2008 позивач повідомив товариство з обмеженою відповідальністю "Крим-1" про те, що власником майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі-продажу від 18.12.2007 став ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 87). Відкрите акціонерне товариство "Сімферопольський завод монтажних заготовлень" також зазначило, що у зв'язку з розірванням договору оренди від 17.03.2000; укладеного між сторонами, з 27.03.2007, відповідач повинен подальші взаємовідносини щодо оренди приміщень вирішувати з новим власником майна.

Відповідно до договору купівлі-продажу (т. 1, а. с. 97) ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_2. Вказані будівлі складаються з адміністративного корпусу (літ. "А") площею 1 679, 8 кв. м., виробничого корпусу (літ. "Б") площею 3 824, 3 кв. м.

Крім того, у листі за вих. № 88/02-08 від 28.02.2008 позивач на підставі статті 785 Цивільного кодексу України пред'явив до товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-1" вимогу про сплату неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном за весь час прострочки.

У листі за вих. № 98/03-08 від 06.03.2008 відкрите акціонерне товариство "Сімферопольський завод монтажних заготовлень" запропонувало відповідачу у зв'язку з розірванням договору оренди підготувати до передачі майно, зазначене у додатку № 2 до акта приймання-передачі від 17.03.2000, та письмово повідомити про це позивача (т. 1, а. с. 19).

Невиконання відповідачем своїх зобовязань за договором оренди від 17.03.2000 стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Дослідивши всі обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 Цивільного кодексу України. Цією нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Враховуючи положення статті 54 Господарського процесуального кодексу та межі повноважень суду при прийнятті рішення за статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає предмет та підстави поданого позову, вказує, яке саме його право чи охоронюваний законом інтерес є порушеними, доводячи це належними та допустимими доказами.

Розглядаючи ж спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність порушення чи оспорювання цивільного права чи охоронюваного законом інтересу позивача, відповідність обраного ним способу їх захисту способам, визначеним законодавством, забезпечення внаслідок прийняття рішення відновлення порушених прав позивача.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відсутність же цивільного права чи інтересу, про захист яких подавався позов, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Слід зазначити, що наявність права на предявлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого нормами закону щодо захисту прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

Статтею 13 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Як встановлено судом, власником приміщень, переданих позивачем відповідачу у оренду став фізична особа Кобець В.А. на підставі договору купівлі-продажу від 18.12.2007 (а.с.97, т.1).

Відповідно до частини 1 статті 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Тобто, при переході права власності на здане у найм майно від наймодавця до іншої особи в порядку правонаступництва, ця особа становиться наймодавцем з покладенням на нього усіх прав та обовязків за договором найму. Договір найму зберігає силу і в тому випадку, якщо новий власник, до якого перейшло право власності, не знав про те, що воно здано у найм.

Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу від 18.12.2007р. покупцю - ОСОБА_1. доведено до відома що будівлі за цим договором на момент його нотаріального посвідчення, надані в користування наймачам (орендарям).

Як вбачається з договору оренди від 17.03.2000 ТОВ «Крим-1» прийняв у оренду окрім нерухомого майна виробничої ділянки ще й споруди, обладнання та інше майно цієї виробничої ділянки, зазначене у переліку основних фондів до акту приймання-передачі (а.с.11-17, т.1).

Статтею 186 Цивільного кодексу України встановлено, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 187 Цивільного кодексу України передбачає, що складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Таким чином, позивач не є орендодавцем спірного майна, не є стороною в зобовязані відтак не має права вимоги до орендаря про виконання зобовязань за цим договором.

В силу статті 512 Цивільного кодексу України кредитор в зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, правонаступництва, тобто при переході прав і зобовязань від однієї особи до іншої.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, фізична особа ОСОБА_1 набув права та обовязку орендодавця з 18.12.2007 в обсязі і на умовах договору оренди від 17.03.2000.

Як вбачається з матеріалів справи новий орендодавець - ОСОБА_1 будь-яких вимог до орендаря ТОВ «Крим-1» не предявляв, пропозицію про розірвання договору оренди, як то передбачено вимогами ст.188 Господарського кодексу України, орендарю не надсилав.

Таким чином, позовні вимоги ВАТ «Сімферопольський завод монтажних заготовлень» про стягнення 9339,82 грн. заборгованості по орендній платі, 18679,64 грн. неустойки, 9793,64 грн. пені та зобов'язання відповідача повернути позивачу з незаконного володіння майно, що передане за умовами договору оренди від 17 березня 2000 року і знаходиться у відповідача без достатньої правової підстави не підлягають задоволенню з огляду на відсутність порушених або оспорюваних прав позивача.

Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, позивачем не доведено суду яке саме матеріальне право позивача порушено відповідачем, на захист якого подано позов.

Відсутність порушених або оспорюваних прав виключає можливість задоволення позову. Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що за підставами, викладеними у позовній заяві, вимоги Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський завод монтажних заготовлень» задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошена в судовому засіданні. Повний текст рішення оформлено та підписано 18.10.2010 р.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримПривалова А.В.