Рішення № 11786637, 19.10.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

19.10.2010Справа №2-32/4237-2010

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинка-Юг» (99040, АР Крим, м. Севастополь, вул.. Ген. Коломійця, 11-Б, ідентифікаційний код 34541410)

До відповідача Приватного підприємства «Реарді» ( 49600, м. Дніпропетровськ, вул.. Панікахи, 2, ідентифікаційний код 32702478) в особі Сімферопольської філії приватного підприємства «Реарді» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Гагаріна, 3)

Про стягнення 16444, 90 грн.

За участю представників:

Від позивача – Іванова Г.В., довіреність № 15 від 05.10.2010р. у справі.

Від відповідача – не з’явився.

Представнику роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тульчинка-Юг» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Сімферопольської філії приватного підприємства «Реарді» про стягнення 16 444, 90 грн., утому числі 14740, 64 грн. – суми основного боргу, 1704, 26 грн. пені.

Ухвалою господарського суду від 21.08.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 13.09.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов’язків за договором поставки № 096/08-К/131 від 25.01.2008р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 13.09.2010р. замінено відповідача на належного - Приватне підприємство «Реарді» в особі Сімферопольської філії приватного підприємства «Реарді»

06.10.2010р. у судовому засіданні представником позивача надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України , відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 14740, 64 грн. основного боргу та 2410,08 грн. – пені.

Суд вважає за можливе задовольнити заяву позивача та подальший розгляд справи здійснювати в межах збільшених позовних вимог.

Відповідач явку представника у судове засідання жодного разу не забезпечив.

Адреса відповідача зазначена в позовній заяві повністю співпадає з відомостями, що містяться у Довідці з ЄДРПОУ ( а.с. 27).

Крім того, суд направляв ухвалу на адресу відповідача, згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи ( а.с.28).

Отже, оскільки суд направляв кореспонденцію за всіма відомими адресами відповідача.

Відповідно до пункту 3.6 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги неодноразове відкладення розгляду справи, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів, та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також ту обставину, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

25.01.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тульчинка-Юг» (Постачальник) (позивач) та Приватним підприємством «Реарді» в особі Сімферопольської філії приватного підприємства «Реарді» (Покупець) ( відповідач) був укладений Договір поставки № 096/08-К/131 (а.с. 9-13).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з пунктом 1.1 Договору, Постачальник зобов’язується передати товар у власність Покупцеві, а останній – прийняти та оплатити його на умовах, визначених дійсним договором.

Відповідно до пункту 2.1 Договору кількість товару, ціна, асортимент зазначаються в накладній, що складена на підставі письмової заявки Покупця, що є невід’ємною частиною договору .

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що координати підрозділів покупця зазначаються в дислокації ( додаток №1), що є невід’ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору покупець зобов’язаний здійснити оплату протягом 45 календарних днів з моменту отримання товару.

Згідно з пунктом 7.1 Договору, сторони встановили, що в разі несвоєчасної оплати товару Покупець зобов’язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Так, як вбачається з доданої до матеріалів справи Дислокації , позивач повинен був поставити товар у місті Сімферополь лише на адресу: пр. Кірова, 36. ( а.с. 56).

На виконання умов Договору та дислокації, що є невід’ємною його частиною позивачем був поставлений відповідачу на адресу: пр. Кірова, 36. , а відповідачем прийнятий товар, що підтверджується накладними, підписаними відповідачем № Т-0008352 від 22.10.2008р. на суму 641, 00 грн., ( а.с. 57), № Т-0007633 від 01.10.2010р. на суму 572, 00 грн. (а.с. 66), № Т-0009240 від 19.11.2008р. на суму 1196, 00 грн. ( а.с. 72), № Т-0009535 від 26.11.2008р. на суму 296, 00 грн. ( а.с. 76).

Стосовно відсутності довіреності на отримання товару , суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до норм Цивільного кодексу України встановлюють загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для того, щоб операція вважалася дійсною. Зокрема, це вимоги щодо здійснення її у формі, встановленій законом (пункт 4 статті 203 Цивільного кодексу України).

В даному випадку – обов'язковій письмовій формі договору у відповідності до положень статті 208 Цивільного кодексу України, підтверджуючого угоду, досягнуту між юридичними особами. Так Договір № 096/08-К/131 від 25.01.2008р. укладений з дотриманням приведених загальних вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, дана операція вважається дійсною, і сторони зобов'язалися дотримувати умови даного договору, виконуючи свої зобов'язання по ньому. Довіреність на отримання цінностей – не єдиний документ, підтверджуючий здійснення постачання і відпустки товару. Такий документ уповноваженому керівництвом покупця особі може бути виписаний на підставі Договору, у виконання якого і проводиться дана операція, що і є підставою для підтвердження такої операції – тобто виконання зобов'язань сторонами Договору. Навіть якщо покупець отримав товар без наявності довіреності, оформленої згідно Інструкції про порядок реєстрації виданої, поверненої і використаної довіреності на отримання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.96 р. № 99, то це не означає, що факт виниклих правовідносин ні до чого не зобов'язує покупця. Крім того, на зазначених накладних поставлена печатка ПП «Реарді», що вказує на те, що товар був отриманий саме уповноваженою підприємством особою.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується поставка товару на суму 2705, 00 грн.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надані у якості доказу поставки товару на суму 14740, 64 грн. накладні не можуть бути прийняті судом у якості належних та допустимих доказів, оскільки з них вбачається, що товар був поставлений на інші адреси, які не входять до дислокації, що є невід’ємною частиною договору, о отже поставку за цими накладними не можна ідентифікувати, як поставку в рамках договору № 096/08-К/131 від 25.01.2008р.

Наданий позивачем договір на проведення маркетингових досліджень, заходів та надання послуг мерчендайзингу № 083/08-КМ від 25.01.2008р. також не може бути прийнятий судом у якості підстави стягнення суми, оскільки в обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається саме на договір № 096/08-К/131 від 25.01.2008р.. як на підставу виникнення заборгованості.

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог н а власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Таким чином, суд не вправі самостійно змінити підставу позову та вважає за необхідне розглядати позовні вимоги на підставі договору № 096/08-К/131, який позивач визначив в якості підстави виникнення заборгованості.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 2705, 00 грн., та ця сума підлягає стягненню з відповідача.

Посилання ж позивача на підписаний акт звірки на суму 14740, 64 грн. спростовуються матеріалами справи, оскільки в зазначеному акті підпис відповідача взагалі відсутній. ( а.с. 14).

Також, необхідно зазначити, що дані бухгалтерії, на які посилається позивач у позові, по-перше, документально не підтверджені, а по-друге, не є доказами в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 2410, 08 грн.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з пунктом 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені повинна обчислюватись наступним чином:

За накладною № Т-0008352 від 22.10.2008р. період нарахування пені становить з 07.12.2008р. ( оскільки відповідач повинен був сплатити отриманий товар протягом 45 календарних днів) по 07.06.2009р.

641, 00 грн. х 183 дня прострочення х 24% (подвійна облікова ставка НБУ з 30.04.2008р. по 14.06.2009р..) / 365 дн. = 77, 13 грн.

За накладною № Т-0007633 від 01.10.2008р. період нарахування пені становить з 16.10..2008р. ( оскільки відповідач повинен був сплатити отриманий товар протягом 45 календарних днів) по 16.04.2009р.

572, 00 грн. х 183 дня прострочення х 24% (подвійна облікова ставка НБУ з 30.04.2008р. по 14.06.2009р..) / 365 дн. = 68, 83 грн.

За накладною № Т-0009240 від 19.11.2008р. період нарахування пені становить з 04.01.2009р. ( оскільки відповідач повинен був сплатити отриманий товар протягом 45 календарних днів) по 05.07.2009р.

1196, 00 грн. х 162 дня прострочення х 24% (подвійна облікова ставка НБУ з 30.04.2008р. по 14.06.2009р..) / 365 дн. = 127, 40 грн.

1196, 00 грн. х 21 день прострочення х 22% (подвійна облікова ставка НБУ з 15.06.2009 по 11.08.2009) / 365 дн. = 15, 14 грн.

За накладною № Т-0009535 від 26.11.2008р. період нарахування пені становить з 11.01.2009р. ( оскільки відповідач повинен був сплатити отриманий товар протягом 45 календарних днів) по 12.07.2009р.

296, 00 грн. х 155 днів прострочення х 24% (подвійна облікова ставка НБУ з 30.04.2008р. по 14.06.2009р..) / 365 дн. = 30, 17 грн.

296, 00 грн. х 28 днів прострочення х 22% (подвійна облікова ставка НБУ з 15.06.2009 по 11.08.2009) / 365 дн. = 5, 00 грн.

А всього сума пені , що підтверджується матеріалами справи складає 323, 67 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, суд зазначає, що позивачем при поданні заяви в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач фактично збільшив розмір позовних вимог, додавши 705, 82 грн. пені, що не були нараховні в позовній заяві, не не було доплачено держане мито у розмірі 7, 06грн., що є порушенням частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Так, ціна позову з урахуванням заначеної заяви становить 17150,72 грн., в той час як державне мито сплачено позивачем у розмірі 164, 45 грн.

Пунктом а) частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» №7-93 від 21.01.1993 р. встановлено, що ставка державного мита із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, за позовну вимогу щодо стягнення 17150, 72 грн. перерахуванню підлягає сума державного мита у розмірі не меншому 1% від стягуваної суми, що становить 171, 51 грн.

Позивачем було сплачено 164, 45 грн. державного мита згідно платіжного доручення № 1153 від 27.04. 2010р. ( а.с. 6).

Отже, сума державного мита у розмірі 7, 06 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 43, 49, 75, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства «Реарді» ( 49600, м. Дніпропетровськ, вул.. Панікахи, 2, ідентифікаційний код 32702478) в особі Сімферопольської філії приватного підприємства «Реарді» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Гагаріна, 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинка-Юг» (99040, АР Крим, м. Севастополь, вул.. Ген. Коломійця, 11-Б, ідентифікаційний код 34541410) 2705,00 грн. заборгованості, 323, 67грн. пені, 30, 29 грн. державного мита та 41, 67 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині в позові відмовити.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинка-Юг» (99040, АР Крим, м. Севастополь, вул.. Ген. Коломійця, 11-Б, ідентифікаційний код 34541410) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: ГУ ДК України в АР Крим, м. Сімферополь МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) 7, 06 грн. державного мита.

5.          Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду АР Крим                                         А.М. Барсукова

За згодою представника у судовому засіданні 19.10.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 19.10.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.