Рішення № 117854565, 22.03.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2024 року № 640/23878/21

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лапія С.М.,

суддів Щавінського В.Р., Балаклицького А.І.,

розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання рішень, дій та бездіяльності протиправною,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся громадянин ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними (незаконними, самоуправними, свавільними) рішення та дії вчинені, Кабінетом Міністрів України, Міністерством юстиції України: що пов`язані із створенням та впровадженням (прийняттям) незаконних (протиправних) положень підзаконних нормативно-правових актів, що порушили його законні права та інтереси, завдали та завдають йому збитків (майнової та моральної шкоди) а саме: пункти 1, 2, 3, 5, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі також - Постанова 103) та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб;

пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду;

частини 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року №1088 Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян;

щодо вчинення обману для прийняття незаконної Постанови №103 шляхом внесення до офіційних документів завідомо недостовірних відомостей про відповідність зазначеного підзаконного акту Закону №2262-ХІІ та Конституції України;

щодо порушення принципу правової визначеності та впровадження самоуправних та свавільних методів управління в Державі (що суперечать закону), шляхом надання відкритого дозволу підпорядкованим органам державної влади (Пенсійний Фонд України та Державна Фіскальна служба України) позбавити його майна (коштів пенсії) без законних підстав на підставі положень Постанови №103;

вчинення прямого впливу на підконтрольні державні органи (Пенсійний фонд України, Державна фіскальна служба України) для виконання ними протиправних положень Постанови №103 та Постанови №649 всупереч норм Закону №2262-ХП, статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів та Конституції України;

щодо привласнення функцій суду шляхом зупинення виконання рішень суду підзаконним нормативно-правовим актом - Постановою 649;

щодо завдання позивачу майнової шкоди у формі коштів пенсії позивача, що не обчислені та не сплачені йому з вини відповідачів внаслідок прийняття Постанови №103 і перешкоджання отримання належних та законних довідок про грошове забезпечення для перерахунку пенсій та які (кошти) він отримав би за звичайних умов - за відсутності протиправних дій відповідачів та положень Постанови №103 в правовому полі України (ст.1173, 1174 ЦК України);

щодо протиправного набуття майна позивача та зберігання його у відповідачів за рахунок позивача без достатньої правової підстави (частини 1, 2, пункт 4 частини 3 статті 1212 ЦК України);

щодо заперечення обов`язковості судового рішення, що набрало законної сили, шляхом прийняття незаконних Постанови №649 і Постанови №1088 та завдання йому додаткової майнової шкоди у формі інфляційних втрат та втрати доходу за несвоєчасну виплату пенсії з вини відповідачів та у зв`язку з зупиненням виконання рішень суду ухвалених на користь позивача;

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь позивача (відшкодувати суму збитків (майнової та моральної шкоди), заподіяної протиправними (незаконними) рішеннями, діями та бездіяльністю відповідачів (Кабінет Міністрів України (код ЄДРПОУ 00031101), Міністерство юстиції України (Код ЄДРПОУ 00015622)) у розмірі 11 897 271,93 грн, (одинадцять мільйонів вісімсот дев`яносто сім тисяч двісті сімдесят одної грн. 93 коп), в тому числі: майнової шкоди у формі упущеної вигоди (не отримані доходи у формі не обчисленої та не сплаченої частини пенсії та поштові витрати) з вини органу державної влади у розмірі 2 379 871,93 грн. (два мільйона триста сімдесят дев`ять тисяч вісімсот сімдесят одна грн. 93 коп.), із яких 2 003 880,60 грн. (два мільйона три тисячі вісімсот вісімдесят грн. 60 коп.) - це основна сума боргу з невиплаченої пенсії, 375 991,33 грн - це інфляційні втрати, 3200 грн. - це поштові збитки.); моральної шкоди: 9 517 400, 00грн. (дев`ять мільйонів п`ятсот сімнадцять тисяч чотириста грн. 00 коп.).

Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідачів щодо прийняття оскаржуваних постанов Кабінету Міністрів України, які завдали позивачу матеріальної та майнової шкоди, яка полягає у несвоєчасній виплаті йому пенсійних коштів.

Представником відповідачів до суду подано відзив на позовну заяву відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечують повністю.

Третьою особою до суду подані письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 прийнято адміністративну справу до провадження та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи колегією суддів у порядку письмового провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.03.2024 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними пунктів 1, 2, 3, 5, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі також - Постанова 103) та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб; пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду; частини 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2019 року №1088 Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Чернігівській області та отримує пенсію на підставі Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 09.04.1992 № 2262-XII.

Позивач зазначає, що судові рішення у справі №640/7499/21, №620/7591/22, №620/1299/21, №620/9954/21 за його позовами до УПФ про перерахунок пенсії не виконані у зв`язку із прийняттям оскаржуваних постанов Кабінету Міністрів України.

Позивач, вважаючи оскаржувані дії та бездіяльність відповідачів протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України Закон України Про Кабінет Міністрів України.

Статтею 1 Закону України Про Кабінет Міністрів України визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Основні повноваження Кабінету Міністрів України врегульовані статтею 20 Закону.

Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень врегульовані положеннями ст. 264 КАС України.

Відповідно до вказаних положень правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст. 264 КАС України).

Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині (ч. 9 ст. 264 КАС України).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За висновками рішення Верховного суду України у справі № 21-1465а15 від 16.09.2015 року, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача, а також встановлення правомірності винесення оскаржуваних постанов є саме визнати протиправними та нечинними їх окремі пункти.

При цьому суд наголошує, що позивачем жодним чином не обґрунтовано, в чому полягає вина Кабінету Міністрів України при прийнятті оскаржуваних постанов, а саме, якими діями чи бездіяльністю порушені права позивача.

Суд також зазначає, що законодавець делегував Уряду повноваження на забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту, але не надавав Уряду повноважень щодо встановлення механізму виконання судових рішень, які набрали законної сили, оскільки такий механізм визначений Законом України "Про виконавче провадження" та Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а обов`язковість виконання судових рішень визначена Конституцією України та Законом України "Про судоустрій та статус суддів".

Частиною другою статті 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, яка регламентує виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Таким чином, правовідносини, які виникли між сторонами стосовно нарахування пені та трьох процентів річних з урахуванням встановленого індексу інфляції, не є зобов`язальними в розумінні ст. 625 ЦК України, вони розглядаються в рамках спору, що регулюються спеціальним законодавством про пенсійне забезпечення громадян окремої категорії.

Отже, до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесена виплата пенсій та пені, щодо прострочення таких виплат, а порядок виконання судового рішення визначений Законами України Про виконавче провадження та Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, якими встановлено обов`язок боржника виконати рішення суду в повному обсязі.

Таким чином, судом не встановлено протиправних дій Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, а тому в цій частині позовних вимог має бути відмовлено.

Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України. Так, у Цивільному кодексі України відшкодуванню шкоди присвячена глава 82, положення якої за своїм змістом є зобов`язаннями деліктного характеру або відносинами зобов`язальними і пов`язані з цивільно-правовою відповідальністю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3).

У п. 1 і п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснено, що відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Як зазначено у статті 8 Конституції України, вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, а відтак суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано.

Відповідальність держави за зобов`язаннями визначено у Главі 11 ЦК України та ст.ст. 1173-1174 ЦК України.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Зі змісту статті 22 Цивільного кодексу України вбачається, що майнова шкода виражається у формі збитків. В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

У той же час, частиною п`ятою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

У зв`язку із тим, що позовні вимоги про стягнення моральної та майнової шкоди є похідними вимогами від первинних. у задоволенні яких судом відмовлено, тому вони також не можуть бути задоволеними.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, на підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено повністю.

Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб`єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно до статей 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Судді Лапій С.М.

Щавінський В.Р.

Балаклицький А.І.