Рішення № 117851815, 19.03.2024, Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області (до 25.04.2025 - Комсомольський міський суд Полтавської області)

Справа №534/1720/23

Провадження №2/534/454/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року м. Горішні Плавні

Комсомольський міський суд Полтавської області

у складі: головуючого судді Комарової Д.Ю.,

за участі: секретаря судового засідання Лук`янчикової О.А.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визначення місця проживання малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду зі згаданим позовом до відповідача, в якому просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 за адресою постійного проживання матері ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що разом з відповідачем мають спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який наразі проживає разом з нею. Відповідач неодноразово забирав дитину та повертав додому в узгоджений час, тобто спору між батьками не було щодо місця проживання дитини. Проте останнім часом відповідач почав приводити сина пізніше, ніж вони домовлялись, а 14 серпня 2023 року відповідач забрав ОСОБА_4 та на момент складання позовної заяви (21.08.2023) не повернув дитину. Отже між сторонами виник спір про місце проживання дитини.

Ухвалою суду від 16.10.2023 відкрито провадження у справі з призначенням справи до підготовчого судового засідання за правилами загального позовного провадження.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, проте у судове засідання не з`явились.

У судовому засіданні 12.03.2024 позивач позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим, в судове засідання не з`явився, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Представник органу опіки та піклування ОСОБА_5 у своїй заяві зазначила, що дитина проживає разом з матір`ю, спору між сторонами про визначення місця проживання дитини не має. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні від 19.03.2024 заслухано думку малолітнього ОСОБА_2 , який показав, що проживає разом з мамою ОСОБА_6 , в нього є своя кімната. Мама про нього піклується. В нього є тато, з яким він хотів би бачитися, але однозначно повідомив, що хоче проживати разом з мамою вдома.

У зв`язку з ненаданням відзиву відповідачем, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, що відповідає положенню ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі письмових доказів, дійшов наступних висновків.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Комсомольськ Полтавської області народився ОСОБА_3 , батьками якого у свідоцтві зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (а.с.8).

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 22.01.2019 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 розірвано (а.с.9).

Судовим наказом, виданим Комсомольським міським судом Полтавської області від 26.11.2019 стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина(а.с.10-11).

Згідно свідоцтва про зміну імені ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_8 » (а.с.12).

Відповідно до довідок, наданих сектором з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб житлового відділу департаменту економічного розвитку та ресурсів виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_1 належить на праві приватної власності квартира загальною площею 65,6 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14).

Сім`я ОСОБА_1 перебуває на обліку відділу соціальної роботи ССДСМП як така, що опинилась у складних життєвих обставинах, відповідно до проведеної перевірки, викладеної в заяві ОСОБА_2 (а.с.21), про що відповідно складено висновок оцінки потреб сім`ї (а.с.23-24) та Акт проведення оцінки рівня безпеки дитини (а.с.25-29).

Виниклі між сторонами спірні правовідносини регулюються нормами Сімейного Кодексу України, також судом взято до уваги положення Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 25.01.1996) та норми Закону України «Про охорону дитинства».

Відповідно до ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства, з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, сім`ї.

За змістом ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав, виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Як вбачається із змісту позову, ОСОБА_1 просить визначити місце проживання малолітнього сина разом з нею, посилаючись на те, що з цього питання є спір між нею та відповідачем, який не може бути вирішено у позасудовому порядку.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Проте, з огляду на закріплену у ст.141 СК України рівність прав обох батьків щодо дитини, вказаний принцип, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити як надання певної переваги матері перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Разом із тим, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (частина перша, друга статті 161 СК України).

Як убачається з копії довідки, наданої сектором з питань реєстрації місця проживання фізичних осіб житлового відділу департаменту економічного розвитку та ресурсів виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_1 разом з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно інформації про виконання батьківських обов`язків ОСОБА_7 та ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_3 , наданого директором ЗДО «Дюймовочка», мати ОСОБА_9 на належному рівні виконувала батьківські обов`язки, систематично приводила сина в дитячий садок, вчасно забирала, цікавилася успіхами дитини, прислухалася до порад вихователів, брала активну участь у житті групи і ЗДО. Батько ОСОБА_2 приходив рідко, але цікавився успіхами сина, брав участь у облаштуванні групи. ОСОБА_3 ходив до ЗДО чистий, охайний, повністю забезпечений одягом і взуттям, мав все необхідне для розвитку (а.с.20).

Згідно довідки ТОВ «НоваПей» позивач з 24.10.2017 та станом на 17.08.2023 перебуває на посаді начальника філії №10 (а.с.18).

За змістом роз`яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати (пункт 18).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

За нормою ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із ч.4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

За змістом ч.2 ст.159 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч.2 ст.161 СК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», заява N 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07.12.2006, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Положеннями статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд вказує, що орган опіки та піклування Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області не надав висновок щодо доцільності/недоцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , через відсутність спору між батьками.

Відповідно до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд наголошує, що спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права від протиправних дій, невизнання або їх оспорювання.

З матеріалів справи вбачається, що спору між сторонами про визначення місця проживання дитини після розірвання шлюбу дійсно не існувало. Після розірвання шлюбу між батьками, малолітній син залишився проживати разом з матір`ю, про що батько дитини не заперечував.

За змістом ст. 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо відсутності спору та закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю спору, суд вказує, що у постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2020 у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зроблено висновок, що «закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.05.2020 у справі № 686/20582/19-ц ( провадження № 61-1807св20) суд вказав, що «відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі». Отже, матеріалами справи підтверджено наявність спору між сторонами про місце проживання спільної дитини.

У матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 , адресована начальнику ССДСМП від 08.08.2023 про те, що ОСОБА_1 ображає свого сина словесно, кричить на нього та б`є. Суд критично ставиться до цієї заяви та вважає її способом вплинути на визначення місця проживання дитини. Що також доводить наявність спору між сторонами з цього приводу. Під час заслуховування думки малолітнього ОСОБА_3 у судовому засіданні в порядку ст. 171 СК України, викладені у заяві батька обставини, не знайшли свого підтвердження. ОСОБА_3 з гордістю розповів, що його батько служить у Збройних Силах України, що він любить з ним гуляти, проте однозначно, без зволікань повідомив, що жити хоче вдома з мамою.

Судом встановлено, що найкращим для гармонійного розвитку та належного виховання дитини буде проживання з мамою. Проте, суд наголошує, що встановлення місця проживання дитини з одним із батьків не означає заборону для іншого з батьків на спілкування, виховання та утримання цієї дитини.

Вирішуючи вказаний спір, керуючись виключно інтересами дитини, суд, сприявши всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, оцінивши доводи позивача та дослідивши матеріали справи, доходить висновку про задоволення вимог позивача щодо визначення місця проживання дитини разом із нею.

Питання про судові витрати вирішено судом відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про визначення місця проживання малолітньої дитини - задовольнити повністю.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 , за адресою постійного проживання матері ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 073 грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 адреса: АДРЕСА_2 .Відповідачі: Третя особаОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_3 ; Орган опіки та піклування виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, код 04057646, адреса: 39800, Полтавська область, Кременчуцький район, м.Горішні Плавні, вулиця Миру, 24;

Суддя Д.Ю. Комарова

Повний текст рішення виготовлено 22.03.2024.