Рішення № 117807179, 19.03.2024, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/264/24

19 березня 2024 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого-судді Куценка О. О., секретаря судового засідання Двібородчин І. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Представник позивача Киричук Г.М. 22 лютого 2024 року в інтересах позивача через систему «Електронний суд» звернулась до суду із зазначеним позовом, просить стягнути на користь позивача з відповідача заборгованість за кредитним договором №1001978671001 від 22 вересня 2021 року, яка утворилась станом на 31 грудня 2023 року у розмірі 66664 грн. 05 коп., а саме: 38 326 грн. 33 коп. за тілом кредиту; 7 грн. 44 коп. за процентами; 28 339 грн. 28 коп. за комісією за обслуговування кредитної заборгованості та понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

За змістом позову, 22 вересня 2021 року між АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (надалі - Позивач) та ОСОБА_1 (Відповідачем) укладено кредитний договір №1001978671001, предметом якого є надання кредитних коштів у сумі 40 000 грн.

Так, за твердженням сторони позивача, кредитні кошти Відповідачу надано у спосіб, зазначений в Кредитному договорі. Отже, Позивач, свої обов?язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі. Відповідач перестав виконувати умови Кредитного договору в повній мірі, а саме сплачувати заборгованість по кредиту, процентах та комісії. Заходи позасудового врегулювання виявились безрезультатними.

На час звернення до суду відповідач не сплатив заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.

З вказаних підстав, враховуючи неможливість позасудового врегулювання спору, із посиланням на ст.16, 525-527, 530, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, оскільки відповідач продовжує ухилятись від виконання умов договору, укладеного між сторонами, який не розірваний, представник позивача просить задовольнити позов у визначений спосіб.

Ухвалою судді від 23 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням без виклику сторін. Згідно з ухвалою відповідачу визначено строк на подання відзиву та роз`яснено, що відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі його ненадання у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, за змістом позову відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України просить розглядати справу без участі сторони позивача, заперечень проти винесення заочного рішення по справі за відсутності відповідача не наведено.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином шляхом надіслання судових повісток за адресою реєстрації, що підтверджено матеріалами справи, 02 березня 2024 року особисто отримала судовий виклик, копію ухвали суду із копіями позовної заяви та доданими документами, своїм правом на подання відзиву у встановлений судом в ухвалі суду строк (відповідно до ч.4 ст.174 ЦПК України) не скористалась.

З огляду на викладене, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.

За приписами ч.1 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню у зв`язку з такими встановленими фактичними обставинами справи та відповідними їм правовідносинами.

Судом встановлено, що 22 вересня 2021 року між АТ «Перший Український міжнародний банк» та відповідачем, укладено кредитний договір №1001978671001, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит на загальні цілі (споживчий кредит) у сумі 40 000 гривень шляхом надіслання банківського переказу за визначеними у заяві реквізитами строком на 24 місяці, з розміром комісії за обслуговування кредитної заборгованості - 4,99% та розміром процентної ставки - 0,01 % річних(а.с.17-19)

Відповідно до умов договору клієнт підписанням цієї заяви беззастережно підтвердив, що приймає Публічну пропозицію банку на укладення Договору комплексного обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ», просить надати йому споживчий кредит.

Так, за змістом заяви №1001978671001 про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 22 вересня 2021 року, з умовами якої погодився відповідач, про що свідчить наявність його власноручного підпису в ній, визначено базову відсоткову ставку, розмір щомісячних платежів, розмір комісії. У розділі «підтвердження та запевнення» споживач банківських послуг підтвердив, що отримав примірник цієї заяви, ознайомлений із договором (ДКБО), тарифами банку та цілком згодний, а також отримав інформацію згідно з Законом України «Про захист прав споживачів».

Порядок погашення заборгованості встановлений у вказаній вище заяві та паспорті споживчого кредиту(а.с.20), за підписом позичальника, із зазначенням його прізвища та ініціалів, що також дублює умови надання кредитних коштів, викладені у заяві та визначений у формі ануїтет них платежів: платіжний період з 22 вересня 2021 по 22 вересня 2023 року, чиста сума кредиту - по 3662,84,05 гривень щомісяця, 3662,73 гривень - останній платіж, комісія - 1996 гривень щомісяця.

Пунктом 2.2.5 Розділу І Публічної пропозиції Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (роздруківка долучена до справи у редакції, що діє з 15 березня 2021 року(а.с.24-35), тобто, після укладення договору між сторонами не змінювалась) передбачено, що підписанням Заяви на приєднання до Договору, Клієнт беззастережно підтверджує, що на момент укладення Договору Клієнт ознайомився з повним текстом Договору (в тому числі Тарифами), повністю зрозумів його зміст та погоджується зі всіма умовами Договору.

Відповідно до п.5.1.4. Розділу І Публічної пропозиції Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, клієнт зобов`язаний своєчасно та повністю відшкодовувати Банку сплачені ним кошти.

Згідно з п.5.1.7. Розділу І Публічної пропозиції Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, клієнт зобов`язаний сплачувати заборгованість по договору, проценти за користування кредитними коштами, оплачувати комісії та неустойку, а також виконувати зобов`язання з повернення кредиту, в тому числі простроченої заборгованості, на умовах, в строки та в розмірі, що передбачені цим договором.

Судом також встановлено, що Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у обумовленій договором сумі, що підтверджується платіжною інструкцією №TR.52366908.59686.8810 від 22 вересня 2021 року (а.с.40).

За даними наявного розрахунку заборгованості встановлено, що станом на 01 січня 2024 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №1001978671001 від 22 вересня 2021 року, становить 66664,07 грн. в т.ч.: ??заборгованість по тілу кредиту - 38326,33 грн.; ??заборгованість по процентам - 7,46 грн.; ??заборгованість по комісії - 28330,28 грн.(а.с.41-43).

Крім того, за даними дослідженого судом розрахунку в період з березня 2022 року на 3 місяці позичальнику надавались кредитні канікули щодо сплати тіла кредиту.

На час звернення до суду відповідач не сплатив заборгованість за договором, доказів протилежного стороною відповідача до суду не подано.

Факт укладення договору з боку ОСОБА_1 під час провадження справи в суді не оспорювався. Даних про його розірвання сторонами до справи не надано.

Вимога про дострокове повернення кредиту від 02 січня 2024 року(а.с.36-39) відповідачем не виконана, доказів її отримання суду стороною позивача не подано. Втім, досудове врегулювання спору в справах даної категорії не є обов`язковим.

Задовольняючи позов частково, суд виходить з таких норм чинного законодавства.

За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених ч.2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд при розгляді справи застосовує правовий зміст норм, які регулюють загальні умови, строки виконання зобов`язань учасниками цивільних правовідносин, правові наслідки їх порушень, зокрема, у відносинах щодо позики, а саме, ст. 207, 509, 525-527, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України. Крім того, на дані правовідносини, поширюються положення про договір (ст. 626-629, 631 ЦК України). Зокрема, ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За приписами ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з ч.1,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.

Згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, судом враховується позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі №342/180/17, пр. 14-131цс19.

Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Враховуючи зміст наведених норм, можна вважати, що споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Оскільки такі умови договорів приєднання розробляються позивачем, як надавачем банківських послуг, відповідно, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору та під час його виконання діють певні вимоги у визначеній редакції.

У вказаній справі цієї умови в достатньому обсязі дотримано позивачем, відповідно, положення ст.634 ЦК України розповсюджуються на правовідносини, що склались між сторонами.

За нормою ч.2 ст.1050 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Так, ч.1 ст.1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Крім того, згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Так, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування кредитними коштами та міра відповідальності кредитора поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У цій справі позивачем заявлено вимоги про погашення кредиту, а саме, прострочених тіла кредиту, процентів, нарахованих на вказане тіло, а також комісії.

За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, під час розгляду справи суд дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов`язання за вказаним кредитним договором про надання банківських послуг, а саме, здійснив надання кредитних коштів ОСОБА_1 у обумовлений сторонами договору безготівковий спосіб.

Крім того, суд зауважує, що підтверджень розірвання договору за ініціативою відповідача чи його заперечень проти розрахунку суми заборгованості у вигляді простроченої суми кредиту та процентів, які заявлені до стягнення за вирахуванням сплачених сум, у матеріалах справи немає.

Так, з урахуванням наведених норм та наданого позивачем розрахунку суд встановив, що станом на 01 січня 2024 року відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань до звернення до суду належним чином не виконав, сума тіла кредиту та процентів (прострочених щодо обох складових), що підтверджена розрахунком, є обґрунтованою та підлягає стягненню з вказаної фізичної особи в повному обсязі, тобто 38 326 грн. 33 коп. за тілом кредиту; 7 грн. 44 коп. - за процентами, а всього 38 333 (тридцять вісім тисяч триста тридцять три) грн. 77 коп.

Із врахуванням норми ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав в судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення заборгованості відповідно до заявлених позовних вимог (щодо тіла кредиту та процентів) в повному обсязі.

Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом з цим, відповідно до ч.4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч.1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст.3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України. Таким чином дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.1,3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Суд з цього приводу враховує також правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2023 року у справі №199/7014/20, провадження № 61-17825св21.

Так, відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом № 1734-VIII) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом № 1734-VIII) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону № 1023-XII (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом № 1734-VIII) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Так, стаття 9 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції від 23 квітня 2021 року (тобто, на час виникнення правовідносин між сторонами - 22 вересня 2021 року, як дати укладення кредитного договору) врегульовує інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов`язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення».

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

10 червня 2017 року набув чинності Закон № 1734-VIII, у зв`язку з чим у Законі № 1023-XII текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону №1023-XII з набуттям чинності Закону №1734-VIII залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону №1734-VIII, визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону № 1734-VIII.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону №1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом №1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону № 1734-VIII Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Додатком 2 до Правил про споживчий кредит до платежів за додаткові та супутні послуги банку віднесено, у тому числі, розрахунково-касове обслуговування.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIII та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон №1734-VIII розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону № 1734-VIII після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону №1734-VIII умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом № 1734-VIII (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону № 1734-VIII.

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон № 1734-VIII.

Так, умовами кредитного договору №1001978671001 від 22 вересня 2021 року, позичальнику встановлено плату за обслуговування кредиту(кредитної заборгованості), без її конкретизації та без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у сумі 1996 грн. щомісяця, тобто ануїтетними платежами.

Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов`язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено та їх надання позичальнику за період користування кредитними коштами відповідно до матеріалів справи не доведено.

Так, у даній справі у заяві-договорі передбачено, що споживач ОСОБА_1 відповідно до заяви має сплачувати щомісячно комісію за обслуговування кредиту, ставка якої дорівнює 4,99% (від початкової суми кредиту).

У паспорті споживчого кредиту міститься аналогічне положення, а саме, про нарахуванням за ставкою 4,99% щомісячно комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Проте, висновків про те, які саме послуги банку маються на увазі під вказаним обслуговуванням кредиту або кредитної заборгованості надані стороною позивача письмові докази, досліджені судом у їх сукупності та взаємозв`язку, не дозволяють зробити.

Тому, суд приходить до висновку про те, що застосованими є нормативні приписи, відповідно до яких нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

З урахуванням наведеного особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується, зокрема в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову. Зазначене правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), а й щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party). Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 у справі № 607/11746/17, провадження № 61-18730св20.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Такий висновок висловлено Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного в постанові від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, провадження № 61-11сво17.

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як обслуговування кредитної заборгованості (або кредиту), має надаватися клієнту банку безоплатно. Враховуючи наведене, у стягненні з позичальника на користь позикодавця заборгованості за заявою-договором №1001978671001 про надання споживчого кредиту від 22 вересня 2021 року у виді простроченої комісії у сумі 28 339 грн. 28 коп. необхідно відмовити.

Дослідивши надані представником позивача на підтвердження позовних вимог письмові докази, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню відповідно до наведених вище доводів, шляхом стягнення з відповідача на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» кредитної заборгованості за договором №1001978671001 про надання споживчого кредиту від 22 вересня 2021 року, яка станом на 01 січня 2024 року, становить: 38 326 грн. 33 коп. заборгованість за тілом кредиту; 7 грн. 44 коп. заборгованість за процентами. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд встановив підстави для відмови.

За приписами ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, на користь позивача, як сторони по справі, чиї позовні вимоги задовольняються частково, із відповідача слід стягнути судові витрати у вигляді оплати судового збору у сумі 1392,88 грн., тобто, пропорційно до розміру заборгованості, що підлягає стягненню.

Керуючись ст. 2, 4, 5, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 133, 141, 178, 223, 247, 258-259, 263-265, 272-274, 279, 280-283 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором №1001978671001 від 22 вересня 2021 року, у розмірі 38 326 грн. 33 коп. заборгованість за тілом кредиту; 7 грн. 44 коп. заборгованість за процентами, а всього 38 333 (тридцять вісім тисяч триста тридцять три) грн. 77 коп.

У задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості за кредитним договором №1001978671001 від 22 вересня 2021 року у виді комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 28 339 грн. 28 коп. - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1392 (одна тисяча триста дев`яносто дві) грн. 88 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст судового рішення складено 20 березня 2024 року.

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», код ЄДРПОУ 14282829, адреса місцезнаходження: 04070, м.Київ, вул.Андріївська, буд.4, адреса електронної пошти: info@fuib.com..

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Суддя: