Вирок № 117747689, 22.02.2024, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/4406/16-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2024 року Залізничний районний суд міста Львова

в складі :

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

представника потерпілого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, неодруженого, тимчасово непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

В С Т А Н О В И В :

11 липня 2016 року, обвинувачений ОСОБА_4 , близько 19 год. 00 хв., перебуваючи на сходовій клітці будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклого конфлікту та маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, умисно наніс потерпілому ОСОБА_7 два удари правою ногою в ділянку правої стопи, один удар правою рукою в ділянку підборіддя, після чого потерпілий ОСОБА_7 , втратив рівновагу та впав на сходову клітку, та продовжуючи свій злочинний умисел, завдав удар ногою в ділянку грудей, чим спричинив ОСОБА_7 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи, - поверхневу рану та садна на правій нозі, синці на правій нозі, на обличчі, на грудях, перелом другої плеснової кістки правої стопи, який відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , винність у вчиненому злочині заперечив частково та повідомив, що за адресою АДРЕСА_3 , він проживав разом з сімома колегами. В сусідній квартирі проживав чоловік на ім`я ОСОБА_8 , з яким в них постійно виникали конфліктні ситуації з приводу того, що хтось з них курить на балконі. 10 липня 2016 року, коли він вийшов на балкон з метою викурювання тютюнових виробів, через вікно квартири АДРЕСА_4 , чоловік на ім`я ОСОБА_8 почав висловлюватись до нього нецензурною лайкою та сказав йому щоб той вийшов на сходову клітину. Допаливши сигарету, він вийшов, в коридор загального користування, де його вже чекав сусід. Побачивши обвинуваченого, він почав голосно кричати з приводу його куріння, на що ОСОБА_4 , повідомив йому, що від паління він відмовлятись не буде, на що потерпілий ОСОБА_7 , обурився та взяв його правою рукою за шию та штовхнув на сходи, що йдуть вверх. Вказані дії спровокували обвинуваченого на удар потерпілого правою рукою в підборіддя з лівої сторони, після чого сусід впав на ліве коліно та вдарився спиною об стіну. Через якийсь час з приміщення квартири потерпілого ОСОБА_7 , вийшов молодий хлопець віком приблизно 25 років, який допоміг потерпілому встати та завів його до квартири АДРЕСА_4 . Через хвилин 15 до нього прибули працівники поліції. Повідомив, що потерпілому ОСОБА_7 , ним було нанесено лише один удар правою рукою в підборіддя з лівої сторони та більше жодних ударів він не наносив.

Незважаючи часткове заперечення обвинуваченим ОСОБА_4 , своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину підтверджується дослідженими під час судового розгляду доказами:

-протоколом приняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, з якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_7 , просив прийняти міри до невідомого чоловіка, який 10 липня 2017 року, близько 19 год. 00 хв., вийшов з квартири АДРЕСА_5 , викликавши його на сходову клітку та наніс своєю головою удар в область обличчя та ногою наніс удар в ногу потерпілого ОСОБА_7 . Крім того, ногою наніс удар в область нижньої щелепи, чим спричинив потерпілому ОСОБА_7 тілесні ушкодження /матеріали кримінального провадження а.с.8-9/.

-повідомленням оператора «102» про нанесення тілесних ушкоджень від 10 липня 2016 року о 19 год. 00 хв., та повідомленням про звернення потерпілого ОСОБА_7 , до травмпункту з діагнозом: закритий перелом другої племтової кістки правої ступні /матеріали кримінального провадження а.с.10-11/.

-висновкомексперта №1329КЗ ЛОР«Львівське обласнебюро судово-медичноїекспертизи»,яким встановлено,що згідно представлених медичних документів, рентгензнімку та при огляді потерпілого ОСОБА_7 виявлено: перелом 2-ї плеснової кістки правої стопи, синці на обличчі, грудях, правій нозі, поверхневу рану та садна на правій нозі. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупих предметів, могли виникнути 10 липня 2016 року. Перелом плеснової кістки відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я. Синці, садна та поверхнева рана відносяться до легкого тілесного ушкодження. Судово-медичних даних, про утворення тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_7 внаслідок падіння на площину, немає / матеріали кримінального провадження а.с.14-15/.

-протоколом проведення слідчого експерименту від 05 серпня 2016 року, разом з фототаблицею, з якого вбачаєтся, що в присутності учасників слідчого екперименту, потерпілий ОСОБА_7 , надав пояснення аналогічні поясненням в судовому засіданні /матеріали кримінального провадження а.с.33-42/.

-висновкомексперта №1570КЗ ЛОР«Львівське обласнебюро судово-медичноїекспертизи»,яким встановлено,що при проведенні первинної судово-медичної експертизи в липні 2016 року у потерпілого ОСОБА_7 були виявлені синці на обличчі, грудях, правій нозі, поверхневу рану та садна на правій нозі. Крім того, у потерпілого виявлено переломи 2-ї та 3-ї плеснових кісток правої стопи, що підтверджено первинним і контрольними рентгенобстеженнями та запідозрений перелом основи 4-го пальця правої стопи. Вказані тілесні ушкодження утворились від дій тупих предметів, до яких відносяться руки та ноги. Тілесні ушкодження виявлені в ділянці правої ноги могли виникнути від ударів ногою по правій нозі; синець на підборідді міг виникнути від удару кулаком; синець на грудях зліва міг виникнути від удару ногою, як вказує потерпілий ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту за його участі і що зафіксовано на фототаблиці до «протоколу проведення слідчого експерименту» від 05 серпня 2016 року акту /матеріали кримінального провадження а.с.59-61/.

-висновком експерта №233 КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи», яким встановлено, що в наданих матеріалах справи та медичній документації про наявність будь-яких ушкоджень на лівій нозі не вказано. Відповідно до записів медичної довідки міського травматологічного пункту №1 м. Львова №452, потерпілого ОСОБА_7 11 липня 2016 року, лікарями встановлено діагноз «забійна гематома грудної клітини зліва; закритий перелом основи ІІ-ої плесногвої кістки правої стопи; забійна гематома підборіддя зліва». З запису медичної карти амбулаторного хворого 15 липня 2016 року, при огляді травматологом вказаний діагноз повністю був підтверджений і хворому видано лікарняний лист для проходження амбулаторного лікування. 26 серпня 2016 року, в поліклініці, в процесі амбулаторного лікування виставлено діагноз «закритий перелом основи ІІ-ї та ІІІ-ї плеснових кліток правої стопи», а 05 вересня 2016 року, переломи ІІ та ІV кісток правої стопи. При проведенні додаткової експертизи та вивченні рентгенограми правої стопи за 10 липня 2016 року, і за 02 серпня 2018 року, діагностовано переломи ІІ-ї та ІІІ-ї плеснових кліток та запідозрений перелом ІV-го пальця правої стопи. Для уточнення вказаної травми рекомендовано додаткове рентген обстеження, яке на момент проведення додаткової судово-медичної експертизи не зроблено. При проведенні даної судово-медичної експертизи членами комісії були вивчені всі рентгенологічні та КТ дослідження, які були надані органом досудового розслудвання і описані рентгенологом-консультантом бюро ОСОБА_9 . На підставі наявних матеріалів, комісія вважає, що потерпілому ОСОБА_7 , були спричинені синець, поверхневу рану і садна правої ноги, перелом 2-ї плеснової кістки правої стопи. Інші травми діагностовані лікарями поліклініки при проведенні додаткової експертизи на правій нозі не підтверджені. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупих предметів, могли виникнути 10 липня 2016 року. В наданих матеріалах справи та медичній документації про наявність будь-яких ушкоджень ребер не вказано. Відповідно до записів медичної документації та даних судово-медичної експертизи у потерпілого ОСОБА_7 , виявлено на підборідді зліва синець, який міг виникнути 10 липня 2016 року. Синці, садна та поверхнева рана відносяться до легкого тілесного ушкодження. Закритий перелом 2-ї плеснової кістки відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я. Враховуючи характер тілесних ушкоджень, їх локалізацію на різних анатомічних ділянках тіла, малоймовірно утворення їх внаслідок падіння з висоти власного росту /т. 2 а.с. 238-243/.

-допитаний в судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_10 , підтвердив обставини, викладені ним в висновку експерта №233 КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи»;

-допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 , повідомив, що 10 липня 2016 року, він стояв на балконі своєї квартири та розмовляв з донькою, яка стояла в кімнаті. До нього звернувся мешканець квартири АДРЕСА_6 , з лоджії, однак потерпілий його не почув, а тому обвинувачений ОСОБА_4 , попросив його вийти на сходову клітину. Зустрівшись в коридорі, обвинувачений почав швидким темпом наближатись до нього та впиратись своїм лобом до його обличчя. Відчувши небезпеку, потерпілий почав відходити назад, задаючи йому питання хто він такий та що йому потрібно. З метою захисту, взяв обвинуваченого ОСОБА_4 , за шию руками та посадив на сходи. В цей момент обвинувачений почав наносити удари правою рукою, однак потерпілому вдалось від них ухилитись. В якийсь момент потерпілому здалось, що поверхом нижче хтось стоїть, та він підійшов щоб глянути. Через декілька секунд він отримав удари. Травми по стопі були нанесені ногою обвинуваченого, після чого також нанесено сильний удар рукою в підборіддя потерпілого ОСОБА_7 . Втративши рівновагу, потерпілий впав на спину. Одразу піднятись він не зміг, оскільки обвинувачений продовжував бити його ногами. Один з ударів він отримав в ліву частину грудей. Від подальших дій обвинуваченого ОСОБА_4 , його захистив син, який вибіг на допомогу. Після цього, було викликано поліцію, яка доставила його до відділку. Додатково вказав, що жодного удару ним нанесено до сусіда не було. Повідомив, що особа яка на нього напала була одягнена в вело-туфлі, дуже масивні, тверді, з металевою підошвою та короткі штани (до колін). Весь цей конфлікт, на його переконання, виник через те, що в квартирі в якій проживає обвинувачений крім нього проживають ще чоловік 10-15, які курять тютюнові вироби. Оскільки квартира в якій живе потерпілий знаходиться на поверх вище, весь дим з балкону заходить до приміщення квартири потерпілого ОСОБА_7 , а його донька має проблеми з легенями і задихається від цього смогу.

-допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 від 21 липня 2016 року, в якому він повідомив, що за адресою АДРЕСА_7 , він проживає тривалий час, разом з потерпілим, який є йому вітчимом. Сусідню квартиру АДРЕСА_8 винамають незнайомі йому хлопці. Потерпілий ОСОБА_7 , неодноразово звертався до них з проханням не палити на балконі, оскільки дим від сигарет заходить до їхньої квартири. 10 липня 2016 року, близько 19 год. 00 хв., він перебував за адресою проживання разом з вітчимом та сестрою. Дивлячись телевізор, він почув як вітчим з кимось говорить. На скільки він зрозумів з діалогу, хтось з мешканців квартири АДРЕСА_8 курив на балконі, оскільки було чути дим сигарет в кімнаті. Після цього, потерпілий ОСОБА_7 , вийшов на сходову клітину. Відчуваючи, що щось може трапитись, свідок пішов в коридор та стояв там. Перебуваючи в коридорі своєї квартири він чув як чоловіки голосно між собою розмовляють в під`їзді. Коли він відчинив двері, то побачив як на сходовій клітині стоїть потерпілий ОСОБА_7 , а перед ним невідовий чоловік, який винаймає квартиру АДРЕСА_8 та наносить удари його вітчиму правою рукою в обличчя. В яку саме ділянку обличчя було нанесено удар він не побачив, оскільки потерпілий стояв до нього спиною. Від удару потерпілий ОСОБА_7 , впав на підлогу спиною. Побачивши це, він підбіг до невідомої особи яка завдала ударів та схопив його за дві руки, не даючи можливості нанести інші удари. Після цього, вітчим піднявся та пішов в квартиру. Відпустивши руки обвинуваченого, він пішов разом з потерпілим ОСОБА_7 , до квартири.

Оцінюючи покази потерпілого, свідків та експерта, суд надає їм віри, оскільки вони знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з іншими матеріалами справи, нічим не спростовані та доповнюються іншими доказами.

Заперечення обвинуваченим ОСОБА_4 , нанесення потерпілому ОСОБА_7 , тілесних ушкоджень, крім одного удару в підборіддя, суд відхиляє, оскільки вони є суперечливі, не підтверджені належними та допустимими доказами, не відповідають фактичним обставинам справи, спростовуються об`єктивними доказами у справі, є способом захисту обвинуваченого та мають мету переконати суд у непричетності обвинуваченого до скоєного злочину та уникнення ним кримінальної відповідальності за скоєне.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_4 , щодо нанесення потерпілому ОСОБА_7 , лише одного удару не може бути прийнято судом, оскільки вчинення вказаного злочину стверджується й іншими дослідженим під час розгляду справи даними, в тому числі й -висновками експертів №1570 КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи», та №233 КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи», якими встановлено наявність у потерпілого ОСОБА_7 , синців на обличчі, грудях, правій нозі, поверхневу рану та садна на правій нозі, переломи 2-ї та 3-ї плеснових кісток правої стопи.

Також вказані показання обвинуваченого ОСОБА_4 , повністю спростовуються показаннями, що надані потерпілим ОСОБА_7 , та свідком ОСОБА_11 , які повідомили, що тілесні ушкодження наносилися саме обвинуваченим, на ґрунті раптово виниклого конфлікту.

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд вважає, що факт скоєння злочину та винність обвинуваченого ОСОБА_4 , у вчиненні злочинних дій доведено повністю. Дії обвинуваченого ОСОБА_4 , слід кваліфікувати за ч.1 ст.122 КК України, оскільки він, спричинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_7 .

Вказані висновки суду ґрунтуються на всебічно досліджених і об`єктивно оцінених судом доказах, та для цього проаналізовані і оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази в їх сукупності, та саме сукупність дослідження доказів, а не кожного доказу окремо, на переконання суду, мають визначальне значення для встановленні істини у кримінальному провадженні.

Дати іншу оцінку доказам, про що фактично просить сторона захисту, а також виправдати обвинуваченого ОСОБА_4 , і закрити кримінальне провадження, на переконання суду, підстав немає.

Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного злочину, який відноситься до злочину середньої тяжкості /станом на день вчинення/; його наслідки завдання потерпілому ОСОБА_7 , тілесних ушкоджень легкого та середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я; невідшкодування потерпілому матеріальної шкоди, завданої його здоров`ю; особу обвинуваченого, який раніше не суджений, на обліках у психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває; позитивно характеризується за місцем проживання; неодноразово ухилявся від явки до суду, внаслідок чого був оголошений в розшук, обставини які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину відсутні, обставини, які обтяжують покарання відсутні.

На основі наведеного суд вважає, що покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , слід обрати в межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України, за якою кваліфіковано злочин у виді обмеження волі, із звільненням від відбуття покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 , попередження нових злочинів, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, та на переконання суду саме таке покарання відповідатиме гуманності, справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Щодо клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 , та його захисника про необхідність закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КК України (станом на день вчинення злочину), санкція статті передбачала покарання за вчинене правопорушення у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років, що згідно ст. 12 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 49 КК України (станом на день вчинення злочину), перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п`ятнадцять років.

При цьому, як зазначено в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 травня 2018 року (справа N 665/2387/14-к) та в постанові колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 26 травня 2020 року (справа N 127/6935/16-к), факт ухилення особи від досудового розслідування та суду є обставиною, що виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційований строк, передбачений ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону N 1183-VIIвід 8 квітня 2014 року). Час такого ухилення дорівнює часу зупинення перебігу давності диференційованого строку, а загальний строк - п`ятнадцять років - спливає далі, незалежно від ухилення. Відтак, у разі підтвердження факту ухилення особи від слідства, строки давності для неї становлять п`ятнадцять років із часу вчинення інкримінованого злочину.

Для застосування зазначеної норми обов`язково має бути підтверджено факт ухилення особи від досудового слідства або суду, що є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційований строк, передбачений ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону N 2617-VIII від 22 листопада 2018 року). При цьому час, який минув із дня вчинення кримінального правопорушення до дня, коли особа почала ухилятися від слідства або суду, не втрачає свого значення, а зберігається і зараховується до загального строку давності, що продовжує спливати. Тобто, у цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду оскільки факт свідомого ухилення особи від відповідальності свідчить про те, що вона все ще є суспільно небезпечною, тож це зумовлює необхідність більш суворого підходу до неї при вирішенні питання про давність притягнення до кримінальної відповідальності.

Так, під час розгляду справи, внаслідок систематичних неявок обвинуваченого для розгляду обвинувального акту відносно нього, ухвалами суду від 02 серпня 2018 року, 02 жовтня 2018 року та 06 квітня 2021 року до нього було застосовано приводи.

В судові засідання, що були призначені на 04 лютого 2021 року, 16 березня 2021 року та 27 травня 2021 року, обвинуваченого було повідомлено судовими повістками та шляхом здійснення виклику по телефону, що стверджується наявними в матеріалах справи доказами (т.2 а.с.245, т.2 а.с.249, 251, т. 3 а.с. 17).

Крім того, згідно ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 18 червня 2021 року, обвинуваченого було оголошено в розшук у зв`язку з його неявками в судове засідання. Вирішено зупинити провадження до розшуку обвинуваченого ОСОБА_4 . На вказане судове засідання обвинуваченого було повідомлено у встановленому законом порядку,- шляхом здійснення виклику по телефону (т.3 а.с.20).

Судом було встановлено, що судове засідання по справі було призначено на 04 лютого 2022 року, про що обвинуваченого було повідомлено у встановленому законом порядку. Вказане підтверджується власноручно написаною обвинуваченим розпискою (т.3 а.с.44).

Наступне судове засідання по справі було призначено на 25 березня 2022 року, про що обвинуваченого було повідомлено шляхом здійснення виклику по телефону (т. 3 а.с. 61). Однак, на вказане судове засідання ОСОБА_4 не зміг з`явитись, у зв`язку з ускладненим міжміським рухом транспорту (т. 3 а.с.67).

Після цього, судові засідання по справі були призначені на 19 квітня 2022 року та 06 травня 2022 року. Обвинуваченого та його захисника було повідомлено у встановленому законом порядку. Вказане стверджується власноручно написаною розпискою захисника обвинуваченого (т. 3 а.с.69), повідомленням обвинуваченого секретарем судового засідання, а також розпискою про вручення поштового відправлення (т. 3 а.с.71, 76, 78). Вказані повідомлення суду були направлені на адресу обвинуваченого, що вказана в обвинувальному акті та підтверджена ним під час розгляду справи. Однак, ОСОБА_4 , в черговий раз не з`явився для розгляду обвинувального акту відносно нього.

Засідання, що було призначене по справі на 08 червня 2022 року не відбулось, у зв`язку з клопотанням обвинуваченого про відкладення розгляду справи. Повідомив суд, що не може з`явитися для розгляду справи у зв`язку з ускладненим міжміським рухом транспорту (т. 3 а.с.82).

Про судове засідання, що призначено по справі на 01 серпня 2022 року, ОСОБА_4 , також було повідомлено у встановленому законом порядку, що стверджується наявною в матеріалах справи його власноручною розпискою (т. 3 а.с. 85). На вказане судове засідання він не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обвинувачений ОСОБА_4 , будучи повідомленим про необхідність явки до суду та будучи обізнаним про наслідки систематичних пропусків судових засідань, неодноразово не з`являвся до суду для розгляду обвинувального акту відносно нього, внаслідок чого перебував в розшуку. Вказане безумовно свідчить про умисне затягування ним строків давності розгляду справи та намагання уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, що судом допущено бути не може, оскільки вказане призведе до уникнення обвинуваченим ОСОБА_4 , покарання, а також уникнення відшкодування потерпілому ОСОБА_7 , безумовно завданої йому матеріальної та моральної шкоди.

Крім того, суд вважає, що формальне застосування строків давності у даному кримінальному провадженні без врахування поведінки обвинуваченого, який вчиняв дії спрямовані на сплив таких строків, порушують принцип рівності сторін, а саме - обвинуваченого та потерпілого у даному кримінальному провадженні та порушують принцип, на який неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях про невідворотності кримінальної відповідальності обвинуваченого, вина якого безумовно встановлена в ході розгляду кримінального провадження. Крім того, на переконання суду, таке застосування строків давності унеможливить отримання потерпілим належної сатисфакції та відшкодування понесеної ним шкоди, що на переконання суду є неприпустимим.

Посилання сторони захисту на позиці, що викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 02 лютого 2023 року (у справі 735/1121/20), не може бути прийнято судом, оскільки стосується не аналогічних обставин. Згідно вказаної правової позиції Великої Палати Верховного суду, таке закриття кримінального провадження, можливо виключно в тому випадку якщо з плином часу, вчинене в далекому минулому діяння перестає бути показником соціальної небезпечності особи, а тривала законослухняна поведінка обвинуваченого свідчить про його виправлення.

В той же час, сторона захисту посилаючись на цю позицію Великої Палати Верховного суду, не врахувала окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_16 , згідно якої, вони висловились з приводу зазначеної стороною захисту постанови, та вказали, що сформульований у постанові від 02 лютого 2023 року висновок, відходить від буквального змісту ч. 2 ст. 49 КК у чинній редакції, а при її тлумаченні Велика Палата фактично підмінила собою законодавця, оскільки перебрала на себе функції, не властиві органу судової влади.

На переконання суддів, що викладено в окремій думці, за відсутності чіткого унормування ч. 2 ст. 49 КК шляхом унесення відповідних змін, висновок про її застосування не може виходити за межі буквального змісту закону. А тому в постанові Великої Палати необхідно було встановити, що факт ухилення особи від досудового розслідування чи суду унеможливлює застосування диференційованих строків давності, визначених у ч. 1 ст. 49 КК; у випадку встановлення такого факту особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності (або від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК) після спливу з часу вчинення кримінального правопорушення 15 років, а кримінального проступку 5 років відповідно до ч. 2 ст. 49 цього Кодексу.

При цьому, в ході розгляду кримінального провадження поведінка обвинуваченого ОСОБА_4 , навпаки була спрямована на уникнення кримінальної відповідальності, шляхом затягування розгляду справи та спливу строків давності притягнення його до відповідальності за вчинений злочин, що стверджується зазначеними вище неодноразовими неявками його в судові засідання, оголошенням приводів та розшуку.

Вчинений обвинуваченим ОСОБА_4 , злочин, на переконання суду, жодним чином не втратив своєї соціальної небезпечності, зокрема для потерпілого ОСОБА_7 , який протягом тривалого часу відстоював свої законні права та інтереси в ході судового розгляду, на що обвинувачений ОСОБА_4 , не реагував, не відшкодував завдану ним ні матеріальну ні моральну шкоду. Таке закриття кримінального провадження значно погіршить становище та порушить права потерпілого ОСОБА_7 , що призведе до порушення засад рівності перед законом та доступу до правосуддя.

Відтак, в ході судового розгляду судом не здобуто, а стороною захисту не надано суду жодного належного та допустимого доказу, а також вагомого аргументу, підкріпленого таким доказом, що діяння обвинуваченого ОСОБА_4 , перестало бути показником соціальної небезпечності особи, а поведінка обвинуваченого свідчить про його виправлення, розкаяння чи сприяння слідству.

З вказаних обставин, судом не приймається й клопотання сторони обвинувачення про застосування ст. 49 КК України, та закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності.

Так, потерпілим ОСОБА_7 , було заявлено до обвинуваченого цивільний позов, вимоги якого мотивовано тим, що в наслідок протиправних дій обвинуваченого, йому було завдано тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Внаслідок вчинених дій, потерпілому також завдано фізичний біль, який супроводжує його і станом на день подання позовної заяви. Тривалий час він був змушений перебувати на лікарняному та носити гіпсову пов`язку, а відтак поніс витрати на медикаменти, послуги таксі а також адвоката. Повідомив, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 , він став інвалідом, та для відновлення нормального функціонування нижніх кінцівок, йому доведеться провести хірургічну операцію. Щодо моральної шкоди, зазначив, що така полягає в душевних стражданнях, які він переносить починаючи з липня 2016 року, усвідомлюючи той факт, що не зможе повноцінно рухатись, жити і працювати. Крім того, моральна шкода полягає й в приниженні його честі та гідності, які він відчув під час фізичного побиття та відчуває і станом на момент розгляду обвинувального акту в суді. Враховуючи вищевикладене, просив суд стягнути з ОСОБА_4 , моральну шкоду в розмірі 110000 грн., та матеріальну шкоду в розмірі 4764 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що в ході судового розгляду встановлено, що потерпілому ОСОБА_7 , внаслідок незаконних дій обвинуваченого ОСОБА_4 , завдано майнову та моральну шкоду, яка полягає у фізичних та моральних стражданнях, через вчинення щодо нього, ушкодження його здоров`я, емоційний стрес, порушення установленого способу життя, необхідність лікування та докладання зусиль для відновлення нормального життя, та позовні вимоги слід задовільнити в повному обсязі лише в частині стягнення матеріальної шкоди. В той же час, щодо моральної шкоди в розмірі 110 000 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд в контексті спірних правовідносин звертає увагу на те, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості.

Відтак, при визначенні розміру моральної шкоди, суд оцінює ступінь моральних страждань позивача, враховує короткочасність конфліктної ситуації, наявність психологічного стресу у позивача після подій, а тому, приходить до переконання про необхідність задоволення позовної заяви частково, в розмірі 50 000 грн., оскільки такі на переконання суду є справедливими, співмірними із завданою моральною шкодою, відповідають критерію розумності та добросовісності.

Щодо клопотання представника потерпілого про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_4 , витрат на правову допомогу, в розмірі 3000 грн., суд зазначає наступне. На підтвердження дійсності вказаних витрат, суду було подано ордер серії ЛВ №072155, на надання правової допомоги потерпілому ОСОБА_7 , договір про надання правової допомоги №365, що укладений між адвокатом ОСОБА_6 , та потерпілим ОСОБА_7 , квитанцію №304, про оплату 3000 грн., за ведення спави в суді.

Враховуючи вищевикладене, той факт, що суду надано належні та допустимі докази того, що між потерпілим ОСОБА_7 , та адвокатом ОСОБА_6 , укладено договір про надання правової допомоги в даному кримінальному провадженні, суд приходить до переконання про необхідність стягнення з обвинуваченого ОСОБА_4 , на користь потерпілого витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст. 369-371, 374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та обрати йому покарання у виді 2 /двох/ років позбавлення волі.

Відповідно до статті 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбуття призначеного покарання із визначенням 1 /одного/ року іспитового строку.

Відповідно до частини 1 статті 76 Кримінального кодексу України зобов`язати ОСОБА_4 :

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , - задовільнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в розмірі 4764 /чотири тисячі сімсот шістдесят чотири/ гривні.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 50 000 /п`ятдесят тисяч/ гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 /три тисячі/ гривень.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляція до Львівського апеляційного суду протягом 30 діб з моменту проголошення, засудженим у цей же термін з моменту вручення копії вироку

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору.

Суддя: ОСОБА_1