Рішення № 117682816, 04.03.2024, Господарський суд Вінницької області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" березня 2024 р. м. Вінниця Cправа № 902/505/23

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючий суддя Міліціанов Р.В.,

при секретарі Московчук Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1

до: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо", просп. Космонавтів, 30-А, м. Вінниця, 21021, код - 13330414

до: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , код - НОМЕР_2

до: ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , код - НОМЕР_3

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_4 , АДРЕСА_4

про визначення розміру статутного капіталу

за участю представників:

позивача: Юрченко Тарас Петрович, посвідчення № 000487 від 25.10.2019 року

відповідача 1: не з`явилися

відповідача 2: не з`явився

відповідача 3: Жуков Володимир Петрович, ордер серії АВ № 1058618 від 02.06.2023 року

третьої особи: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/505/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визначення розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" та розмірів часток учасників товариства наступним чином: розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_1 становить 189 900,00 грн, що відповідає 63,33% статутного капіталу товариства; розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_2 становить 47 500,00 грн, що відповідає 15,83% статутного капіталу товариства; розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_4 становить 15 000,00 грн, що відповідає 5 % статутного капіталу товариства.; частка статутного капіталу в розмірі 47 500,00 грн, що відповідає 15,84% належить Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо".

Ухвалою суду від 15.05.2023 року відкрито провадження у справі № 902/505/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 06.06.2023 року.

Судом залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 31.08.2023 року зупинено провадження у справі № 902/505/23 до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 127/23784/23, що розглядається Вінницьким міським судом Вінницької області.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2023 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано ухвалу Господарського суду Вінницької області про зупинення провадження по справі № 902/505/23 від 31.08.2023 року. Справу № 902/505/23 направлено до Господарського суду Вінницької області для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 23.11.2023 року поновлено провадження у справі № 902/505/23 та призначено підготовче судове засідання на 07.12.2023 року.

07.12.2023 у зв`язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області, судове засідання у справі № 902/505/23, призначене 07.12.2023 на 12:30 не відбулось.

Ухвалою суду від 08.12.2023 року повідомлено учасників, що підготовче судове засідання у справі № 902/505/23 відбудеться 18.12.2023 року.

У судовому засіданні 18.12.2023 року судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання на 11.01.2024 року.

Ухвалою суду від 19.12.2023 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

11.01.2024 року від представника позивача надійшло клопотання (б/н від 10.01.2024 року) (вх.канц. 3 01-34/342/24 від 11.01.2024 року), в якому останній зазначає, що не заперечує проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.

11.01.2024 року до суду від представника відповідача 3 (Менчинського В.В.) надійшло клопотання (б/н від 11.01.2024 року) (вх.канц. № 01-34/363/24), в якому останній просить застосувати позовну давність та зазначає про пропуск строку позовної давності, тому просить відмовити у задоволенні позову повністю.

У судовому засіданні 11.01.2024 року постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 902/505/23 до судового розгляду по суті на 24.01.2024 року.

24.01.2024 року до суду від представника відповідача 3 надійшло клопотання (б/н від 24.01.2024 року) (вх.канц. № 01-34/807/24) про проведення судового засідання за його відсутності. Також у клопотання останній зазначає, що підтримує клопотання про відмову в задоволенні позову, в зв`язку із спливом строку позовної давності.

У зв`язку з оголошення сигналу "Повітряна тривога" судове засідання 24.01.2024 року не відбулось.

Ухвалою суду від 25.01.2024 року повідомлено учасників справи, що наступне судове засідання для розгляду справи по суті відбудеться 08.02.2024 року.

У судовому засіданні 08.02.2024 року постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 04.03.2024 року, на підставі ч. 1 ст. 216 ГПК України.

Ухвалою суду від 12.02.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

04.03.2024 року до суду від представника позивача надійшов супровідний лист (б/н від 04.03.2024 року) (вх.канц. № 01-34/2465/24).

04.03.2024 року супровідним листом долучено до матеріалів справи копію спадкової справи № 227/06 ОСОБА_5 та матеріали реєстраційної справи ТОВ фірма "КРЕДО".

У судовому засіданні 04.03.2024 року прийняли участь представники позивача та відповідача 3. Представники відповідача 1, 2 та третьої особи правом участі не скористались, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Щодо обізнаності представників відповідача 1, 2 та третьої особи про судове засідання, суд зазначає наступне.

Ухвалу суду від 12.02.2024 року надіслано відповідачу 1 та третій особі, засобами поштового зв`язку за наступними адресами: Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" (просп. Космонавтів, 30-А, м. Вінниця, 21021) та ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 )

Згідно інформації отриманої з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, адресована відповідачу 1 ухвала значиться, що 28.02.2024 року "відправлення вручено: за довіреністю".

Адресована третій особі ухвала значиться, що 28.02.2024 року "повернення за зворотною адресою".

Суд зазначає про те, що будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 42 ГПК України, зокрема, стосовно виявлення поваги до суду та до інших учасників судового процесу; сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Крім того, усі учасники процесу неодноразово повідомлялись щодо проведення судових засідань (т. 1 а.с. 39-42, 72-76, 86-91, Т. 2 А.С. 9-20, 24, 25, 38-40, 48, 53-55, 63-69, 76-82).

Отож, судом вжито достатніх та можливих заходів для належного сповіщення представників сторін.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідачів та третьої особи.

Стислий виклад процесуальних позицій сторін.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що на підставі протоколу зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Кредо" № 1 від 25.06.1997 року відбулись зміни до установчого договору, в складі засновників товариства, викладено статут в новій редакції.

Згідно статуту Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Кредо" (в редакції від 25.06.1997 року) власниками Товариства були наступні фізичні особи: ОСОБА_5 із часткою в статутному фонді - 8 906,25 грн, що становило 95% Статутного фонду; ОСОБА_4 із часткою в статутному фонді - 468,75 грн, що становило 5% Статутного фонду;

Загальний розмір статутного капіталу Товариства становив 9 375,00 грн.

В подальшому на підставі рішення учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Кредо", яке було оформлено протоколом № 19 від 11.11.2004 року внесено зміни до пункту 4.1. статуту щодо розміру статутного фонду, збільшено розмір статутного фонду товариства до 300 000,00 грн.

Зазначений розмір статутного капіталу залишився незмінним до моменту звернення із відповідним позовом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

29.03.2006 року ОСОБА_4 разом із позивачем було підписано протокол загальних зборів учасників №20, відповідно до якого Товариством прийняті такі рішення: виключити зі складу учасників Товариства ОСОБА_5 ; ввести до складу учасників Товариства наступних осіб: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; перерозподілити статутний фонд Товариства між учасниками наступним чином: ОСОБА_4 - 15 000,00 грн (5% статутного фонду); ОСОБА_1 - 105 000,00 грн (35% статутного фонду); ОСОБА_2 - 90 000,00 грн (30% статутного фонду) ОСОБА_3 - 90 000,00 грн (30% статутного фонду).

За твердженнями позивача, в подальшому вона з`ясувала, що в якості підтвердження набуття права на спадкування їй було видано свідоцтво на право на спадщину, яке було видане щодо спадкування на приватизовану ОСОБА_5 земельну ділянку.

На підставі зазначених обставин, відсутності належних документів на підтвердження права на спадкування, рішення загальних зборів учасників Товариства, оформлене протоколом № 20 від 26.03.2006 року, є незаконним, а особи набули право на участь в Товаристві без належних на це підстав.

Позивачкою у 2022 році отримано свідоцтво про право на спадщину частки у статутному капіталі ТОВ фірма "КРЕДО". Також, вона є співласницею половини належної частки померлому чоловіку, яка була набута у період шлюбу.

Тому, ОСОБА_1 просить визначити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" та часток учасників товариства наступним чином: розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_1 становить 189 900,00 грн, що відповідає 63,33% статутного капіталу; розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_2 становить 47 500,00 грн, що відповідає 15,83% статутного капіталу; розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_4 становить 15 000,00 грн, що відповідає 5 % статутного капіталу; частка статутного капіталу в розмірі 47 500,00 грн, що відповідає 15,84% належить Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" (т. 1 а.с. 1-5).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача 3 ( ОСОБА_3 ) заперечує проти позову та зазначає, що частка спадкоємця ОСОБА_5 увійшла до складу спадщини, яку прийняли спадкоємці першої черги. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє ОСОБА_3 права власності на частку в статутному фонді Товариства.

Відповідачі не відмовлялись від вступу до Товариства, що є єдиною підставою їх неприйняття до складу учасників, а відтак у своїй сукупності дані обставини свідчать про їх волевиявлення набути статус учасників Товариства.

Рішення зборів учасників ТОВ фірма "Кредо" ухвалено за участі позивачки, що свідчить про його законність.

Відповідач також вважає, що на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю не поширюється правовий режим спільної сумісної власності подружжя.

Майно господарського товариства, кооперативу належить членам на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю). Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.

Також відповідач просить закрити провадження у справі № 902/505/23 на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, стверджуючи, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки він виник щодо спадкування частки померлого ОСОБА_5 між його дружиною ОСОБА_1 та його дітьми ОСОБА_3 і ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 43-48)

У письмових поясненнях позивач вважає доводи відповідача необґрунтованими, оскільки статутом ТОВ фірма "Кредо" в редакції, що була чинною на момент смерті ОСОБА_5 , не було передбачено норми про автоматичне включення усіх спадкоємців до учасників товариства, а лише забезпечено їх беззаперечне право на участь та виключено можливість їх неприйняття до складу учасників товариства.

Таке право реалізується саме шляхом отримання відповідного свідоцтва на право на спадщину, в якому зазначається частка в статутному капіталі та подання заяви про прийняття до учасників товариства.

За відсутності такої заяви, будь-яка особа вважається такою, що не виявила свою беззаперечну волю на участь в діяльності Товариства. Водночас, особа не може бути примусово залучена до участі в діяльності товариства.

Як вбачається з позовної заяви, а також документів, що містяться в реєстраційній справі ТОВ фірма "Кредо" - відповідач ОСОБА_3 , як і інші особи не подавали заяв на прийняття їх до товариства, як учасників.

Також, позивач стверджує, що збори учасників товариства, рішення яких оформлено протоколом № 20 від 29.03.2006 року, не відбувались, протокол складено за відсутності встановленої процедури (т. 1, а.с. 97-100).

11.01.2024 року представником відповідача ОСОБА_3 подано клопотання про застосування строків позовної давності.

Оскільки, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачці було відомо про можливість звернення до суду з вимогами про визначення розміру частки у статутному капіталі, як об`єкта спільної сумісної власності, тому строк позовної давності закінчився 01.09.2008 року (т. 2 а.с. 43-45).

Із наявних матеріалів судової справи, спадкової справи №227/06, реєстраційної справи ТОВ фірма "КРЕДО" №117400067611 слідує, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 28.11.1980 року, виданого Вінницьким міським відділом РАЦС, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 28.11.1980 року уклали шлюб. Прізвище дружини після укладення шлюбу " ОСОБА_7 ".

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 10.07.1981 року, виданого Вінницьким міським відділом РАЦС, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 08.04.1989 року, виданого Вінницьким міським відділом РАЦС, батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Кредо" № 1 від 25.06.1997 року прийнято рішення про створення Товариства шляхом часткової зміни організаційної форми Фірми "Кредо" -ЛТД.

Товариство є правонаступником Фірми "Кредо" - ЛТД.

Згідно статуту Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Кредо" (в редакції від 25.06.1997 року) засновниками Товариства були наступні фізичні особи:

- ОСОБА_5 із часткою в статутному фонді - 8 906,25 грн, що становило 95% Статутного фонду;

- ОСОБА_4 із часткою в статутному фонді - 468,75 грн, що становило 5% Статутного фонду;

Загальний розмір статутного капіталу Товариства становив 9 375,00 грн.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, дата державної реєстрації ТОВ фірма "Кредо" - 07.07.1997.

На підставі рішення учасників Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "КРЕДО", яке було оформлено протоколом загальних зборів учасників №19 від 11.11.2004 року, збільшено розмір статутного фонду до 300 000,00 грн та розподілено частки між учасниками Товариства наступним чином: ОСОБА_5 - 285 000,00 грн, що становить 95% статутного фонду; ОСОБА_4 - 15 000,00 грн, що становить 5% статутного фонду.

07.12.2004 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань включено відомості про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо".

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 від 25.10.2005 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, про що в Книзі реєстрації смертей 02.09.2005 року зроблений актовий запис №2566.

27.02.2006 року до Першої Вінницької державної нотаріальної контори звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із заявою про прийняття майна спадкодавця ОСОБА_5 , видачу свідоцтв про право на спадщину за законом.

27.02.2006 року до Першої Вінницької державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_2 із заявою про прийняття майна спадкодавця ОСОБА_5 , видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.

ОСОБА_1 надала згоду на отримання неповнолітньою дочкою свідоцтва про право на спадщину за законом.

28.03.2006 року ОСОБА_1 до Першої Вінницької державної нотаріальної контори подано заяву, у якій зазначено про відсутність прав на видачу свідоцтва про право власності на земельну ділянку в АДРЕСА_5 , оскільки спадкове майно являється особистою власністю померлого, набуте в результаті безоплатної приватизації.

В матеріалах справи наявні свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме:

- свідоцтво про право на спадщину за законом від 28.03.2006 року, зареєстроване в реєстрі за №6-476 відповідно до якого ОСОБА_1 - дружині ОСОБА_5 , на підставі ст.1261 ЦК України належить одна третя частки майна - земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0241;

- свідоцтво про право на спадщину за законом від 28.03.2006 року зареєстроване в реєстрі за №6-480, відповідно до якого ОСОБА_2 - дочці ОСОБА_5 , на підставі ст.1261 ЦК України належить одна третя частки майна - земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0241;

- свідоцтво про право на спадщину за законом від 28.03.2006 року, зареєстроване в реєстрі за №6-478, відповідно до якого ОСОБА_3 - сину ОСОБА_5 , на підставі ст.1261 ЦК України належить одна третя частки майна - земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0241.

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників № 20 від 29.03.2006 прийняті рішення щодо введення до складу Товариства громадян України: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; виключення зі складу учасників Товариства громадянина України ОСОБА_5 у зв`язку зі смертю; перерозподілу статутного фонду Товариства між учасниками таким чином: ОСОБА_4 - 15 000,00 грн, що становить 5% статутного фонду; ОСОБА_1 - 105 000,00 грн, що становить 35% статутного фонду; ОСОБА_2 - 90 000,00 грн, що становить 30% статутного фонду; ОСОБА_3 - 90 000,00 грн, що становить 30% статутного фонду.

16.09.2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Першої Вінницької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом на майно ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема на 95% частки у статутному капіталі ТОВ фірма "КРЕДО", що становить 285 000,00 грн.

Також, ОСОБА_1 просила видати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя, оскільки вищевказане спадкове майно набуто за спільні кошти в період перебування у зареєстрованому шлюбі.

На підставі описаних звернень видано свідоцтва про право власності та про право на спадщину, а саме:

- свідоцтво про право власності від 16.09.2022 року, зареєстроване в реєстрі за №2-729, відповідно до якого ОСОБА_1 на підставі ст.63 Сімейного кодексу України належить 1/2 частка у праві спільної сумісної вартості на майно, набуте подружжям за час шлюбу, зокрема частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" в розмірі 285 000,00 грн, що становить 95% статутного капіталу;

- свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.09.2022 року, зареєстроване в реєстрі за №2-730, відповідно до якого дружині ( ОСОБА_1 ), дочці ( ОСОБА_2 ), сину ( ОСОБА_3 ) померлого ОСОБА_1 на підставі ст.1261 ЦК України належить по 1/3 частки на 1/2 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" в розмірі 285 000,00 грн, що становить 95% статутного капіталу. Зазначене свідоцтво про право на спадщину за законом видано ОСОБА_1 ;

- свідоцтво про право на спадщину за законом від 16.09.2022 року зареєстроване в реєстрі за №2-731, відповідно до якого дружині ( ОСОБА_1 ), дочці ( ОСОБА_2 ), сину ( ОСОБА_3 ) померлого ОСОБА_1 на підставі ст.1261 ЦК України належить по 1/3 частки на 1/2 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" в розмірі 285 000,00 грн, що становить 95% статутного капіталу. Зазначене свідоцтво про право на спадщину за законом видано ОСОБА_2 .

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом учасниками Товариства є:

- ОСОБА_4 - 15 000,00 грн, що становить 5% статутного фонду;

- ОСОБА_1 - 105 000,00 грн, що становить 35% статутного фонду;

- ОСОБА_2 - 90 000,00 грн, що становить 30% статутного фонду;

- ОСОБА_3 - 90 000,00 грн, що становить 30% статутного фонду.

З приводу юрисдикції вирішення даного спору, з огляду на клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд виходив з наступного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, що належать до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Аналізуючи положення пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 дійшла висновку, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до Постанови ВП ВС від 27.02.2019 у справі № 761/27538/17, оскільки спадкоємиці (позивачка та відповідачка) не набули статусу учасників ТОВ, його вищий орган не приймав рішень про зміну складу його учасників у зв`язку зі смертю засновника (учасника) цього ТОВ, вступу до нього спадкоємців та про внесення відповідних змін до статуту, у матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації таких змін, зазначений спір не є спором між учасниками (засновниками) ТОВ або між цим ТОВ та його учасником (засновником) щодо створення, діяльності, управління або припинення діяльності цієї юридичної особи, то цей спір не є корпоративним і не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Однак, за матеріалами даної справи усі сторони мають зареєстровані права на частки у статутному капіталі товариства, у матеріалах справи наявний протокол загальних зборів учасників про розподіл часток, тому фактичні обставини даної справи є відмінними від висновків Постанови ВП ВС від 27.02.2019 у справі № 761/27538/17.

Предмет спору стосується правомірності набуття права на частку у статутному капіталі відповідачами та підтвердження прав позивачка на частку більшого розміру шляхом визначення розміру статутного капіталу та часток учасників, що підпадає під регулювання ст. 20 ГПК України.

До предмету спору не входять вимоги щодо оскарження свідоцтв про право на спадщину.

Отже, розгляд цієї справи предметно підсудний господарському суду, тому судом відхилено клопотання відповідача про закриття провадження у господарській справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Надаючи правову оцінку предмету спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ЦК України (в редакції від 26.07.2005 року, чинній станом на 01.09.2005 року) товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Згідно з ч. 5 ст. 147 ЦК України, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

Згідно із положеннями п. 12.6. Статуту ТОВ фірма "КРЕДО", затвердженого Протоколом №1 Загальних зборів учасників від 25.06.1997 року (яка була чинною на момент смерті ОСОБА_5 ), у випадку смерті одного з Засновників Товариства, всі права та обов`язки переходять до спадкоємця, який має переважне право спадкування або у відповідності із заповітом померлого Засновника .

В разі відмови правонаступника від вступу в Товариство, йому видається в грошовій або натуральній формі, внесений дольовий внесок, що належить вибувшому Засновнику, отримана на дольовий внесок частка прибутку і відповідна частка майна Товариства на час вибуття Засновника.

Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вибув з Товариства, і в строк до 12 місяців з дня вибуття.

За правилами ст. 55 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції від 05.04.2005 року, чинній станом на 01.09.2005) при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.

Отже, для вступу новим учасником до товариства з обмеженою відповідальність після померлого учасника, необхідним є вчинення правочинів, які підтверджували б волевиявлення вступити до складу учасників товариства або відмови правонаступника від вступу в Товариство.

Наведений висновок узгоджується, як зі змістом Статуту ТОВ фірма "КРЕДО", так і нормами чинного законодавства.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ч.1 ст.1216 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1, 2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).

Положеннями ч.1,2, 5 ст.1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини (такий висновок наведено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.12.2022 у справі №463/1760/19).

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності від 16.09.2022 року державним нотаріусом на підставі ст. 63 Сімейного кодексу України посвідчено, що ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 28.11.1980 року, є дружиною ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спільне сумісне майно подружжя складається, зокрема, із частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" в розмірі 95% статутного капіталу вказаного товариства.

Таким чином, вказане свідоцтво про право власності посвідчує юридичні факти перебування позивачки у шлюбі з померлою особою та про наявність спільного сумісного майна подружжя, що складається із частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо".

Свідоцтва про право власності та про право на частку за законом, які видані ОСОБА_1 16.09.2022 року недійсними у судовому порядку не визнавалися, правомірність їх видачі підтверджено Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18.12.2023 року у справі № 127/23784/23, яке набрало законної сили 26.01.2024 року згідно ідомостей Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115922883#).

Судом відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого 16.09.2022 року державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за №2-729, відповідно до якого нотаріусом посвідчено право ОСОБА_1 на частку в статутному капіталі ТОВ «Фірма «Кредо» в розмірі 47,5%.

З приводу поширення спільної сумісної власності на частку у статутному капіталі ТОВ суд зазначає наступне.

Правовий режим виникнення права спільної сумісної власності на частку померлого ОСОБА_5 регулювався сімейним законодавством, чинним на момент створення ТОВ фірма «КРЕДО» (25.06.1997 року) та набуття померлим корпоративним прав.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України в редакції від 01.04.1996 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

В силу положень ст. 24 Кодексу, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Отже, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю не була віднесена до об`єктів роздільного майна подружжя.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012, в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 зазначила, що у пункті 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 зазначено, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя.

Отже, передусім статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не в усіх випадках, а лише за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка (якщо воно отримане, наприклад, у спадок).

Майно приватного підприємства - це об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, якщо виходити з того, що в резолютивній частині мається на увазі приватне підприємство як єдиний майновий комплекс (про що також йдеться в зазначеному абзаці з посиланням настаттю 191 ЦК України), а не лише як юридична особа.

Проведений аналіз свідчить, що висновки, викладені в рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя).

Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі №911/2780/20 дійшов правового висновку, що частка в статутному капіталі товариства, яка придбана (набута) за рахунок спільних коштів подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Право з частки належить подружжю, який став учасником такого товариства. Подружжя розпоряджається майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі товариства, за взаємною згодою, наявність якої презюмується.

З аналізу зазначених норм законодавства в їх взаємозв`язку із судовою практикою вбачається, що частка в статутному капіталі юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю.

За загальним правилом ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Наведена норма за аналогією закону підлягає застосуванню і до визначення розміру частки у майні, що є у спільній сумісній власності, без його поділу.

Наведені вище норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована одним з подружжя, який може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (Постанови Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17, від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц, ВП ВС від 21.11.2018 у справі № 372/504/17).

При винесенні Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18.12.2023 року у справі № 127/23784/23 судом встановлено, що ТОВ «Фірма «Кредо» було засноване під час перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у шлюбі і, відповідно, внески до статутного фонду були внесені під час шлюбу за спільні кошти подружжя, а тому виходячи з наведеного вище, частки в є спільною сумісною власністю подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому ОСОБА_1 має право на 1/2 частку у статутному капіталі.

Наведені висновки та встановлені при розгляді цивільної справи враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачці належить 1/2 частка у праві спільної сумісної вартості на майно, набуте подружжям за час шлюбу, зокрема частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" в розмірі 285 000,00 грн, що становить 95% статутного капіталу, тобто 142 500,00 грн, що становить 47,5% статутного капіталу Товариства, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 16.09.2022 року.

Окрім того, згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16.09.2022 року, зареєстрованого в реєстрі за №2-730 дружині померлого ОСОБА_5 належить 1/3 частки від 1/2 частки (47,5%) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо", тобто 47 500,00 грн, що становить 15,84% статутного капіталу товариства.

Таким чином, позивачка набула права на 63,34% статутного капіталу товариства.

Дочці померлого ОСОБА_5 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.09.2022 року, зареєстрованого в реєстрі за №2-731, належить 1/3 частки від 1/2 частки (47,5%) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо", тобто 47 500,00 грн, що становить 15,84% статутного капіталу товариства.

З приводу правомірності розподілу часток учасників після смерті ОСОБА_5 та набуття відповідачами прав на відповідні частки, суд зауважує наступне.

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників № 20 від 29.03.2006 року прийняті наступні рішення:

- згідно п. 1 порядку денного - ввести до складу Товариства громадян України: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ;

- згідно п. 2 порядку денного - виключити зі складу учасників Товариства громадянина України ОСОБА_5 у зв`язку зі смертю;

- згідно п. 3 порядку денного - перерозподілити статутний фонд Товариства між учасниками таким чином:

- ОСОБА_4 - 15 000,00 грн, що становить 5% статутного фонду;

- ОСОБА_1 - 105 000,00 грн, що становить 35% статутного фонду;

- ОСОБА_2 - 90 000,00 грн, що становить 30% статутного фонду;

- ОСОБА_3 - 90 000,00 грн, що становить 30% статутного фонду.

Підставами для прийняття даного рішення та розподілу часток нових учасників стали свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.03.2006 року про спадкування земельної ділянки площею 0,1200 га, кадастровий номер 0520680503:05:001:0241.

Матеріали спадкової справи не містять звернень спадкоємців або видачі свідоцтв про право на спадкування частки у статному капіталі ТОВ фірма «КРЕДО».

Крім того, розподіл між новими учасниками та спадквання частки у розмірі 47,5% було неможливим і протиправним, з огляду на її належність на праві спільної сумісної власності дружині померлого учасника - ОСОБА_1 (мотиви виникнення права спільної сумісної власності судом наведено вище).

За змістом статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Реалізація учасником господарського товариства передбачених законом прав учасника господарського товариства відбувається в рамках корпоративних відносин.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (ч. 3 ст. 167 ГК України).

Зважаючи на положення статті 167 ГК України та статей 58, 60 Закону України "Про господарські товариства" підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Перелік підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів носить невичерпний характер та може визначатись судом залежно від встановлених фактичних обставин справи.

Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства.

Верховний Суд зазначає про те, що рішення загальних зборів учасників господарського товариства є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин, про що правильно зазначив місцевий господарський суд.

Можливість оскарження учасником господарського товариства до суду рішення загальних зборів підтверджується і судовою практикою.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;

- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Самостійними підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів є, зокрема: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; відсутність протоколу загальних зборів.

Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства та з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори, а також щодо відповідності питань порядку денного зборів питанням порядку денного, які перелічені в отриманому учасником запрошенні на загальні збори учасників товариства.

Наведені висновки випливають зі змісту Постанови Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 01.09.2023 року у справі № 909/1154/21.

Вимоги до організації та проведення загальних зборів учасників ТОВ фірма «КРЕДО» 29.03.2006 року визначалися положеннями відповідної редакції Статуту товариства від 25.06.1997 року, з урахуванням часткових змін щодо збільшення розміру статутного капіталу від 07.12.2004 року.

Відповідно п. 8.1.2 Статуту, Збори , як правило, вирішують питання на своїх засіданнях. Допускається прийняття рішення шляхом опитування.

Збори засновників скликаються не рідше двох разів на рік. Позачергові збори скликаються Головою Товариства в разі неплатоспроможності Товариства, в будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси Товариства в цілому, на вимогу Засновників, що складають у сукупності не менше як 1/3 голосів, у будь який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності Товариства.

Якщо протягом 25 днів голова Товариства не виконав визначеної вимоги, вони вправі самі скликати Збори засновників. Засідання Зборів може бути скликано по вимозі Директора або ревізора (п. 8.1.3 Статуту).

Збори засновників визнаються правомочними, якщо на них присутні Засновники (представники засновників), що володіють у сукупності не менш як 2/3 голосів, а з питань, які потребують одностайності, - всі Засновники (п. 8.1.4 Статуту).

Згідно п. 8.1.5 Статуту про проведення загальних зборів Засновники повідомляються персонально. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання Зборів. Будь-який з Засновників Товариства вправі вимагати розгляду питання на Зборах засновників за умови, що питання ним було поставлене не пізніш, як за 25 днів до початку Зборів.

Збори не мають права приймати рішення по питаннях, не включених у порядок денний Зборів. Порядок денний Зборів розсилається не менш, як за 20 днів до початку Зборів (п. 8.1.6 Статуту).

Однак, окрім підписаного лише двома учасниками протоколу матеріали справи не містять доказів скликання загальних зборів, формування порядку денного, реєстрації учасників, фіксування порядку голосування, або інших доказів їх проведення.

Підпис спадкоємців померлого на новій редакції Статуту товариства, зареєстрованого 20.04.2006 року, тобто через місяць після дати проведення загальних зборів, не може підтверджувати участі та голосування усіх учасників на відповідних зборах.

Таким чином, матеріали судової справи, реєстраційної справи ТОВ фірма «КРЕДО», спадкової справи не містять жодних доказів на підтвердження обставин організації та проведення відповідних загальних зборів.

Позивачкою оспорено прийняття загальними зборами рішень 29.03.2006 року, у межах обраного ефективного способу захисту корпоративних прав шляхом визначення розміру статутного капіталу та часток учасників.

Враховуючи прийняття рішень загальними зборами про перерозподіл часток на підставі свідоцтв про право власності на земельну ділянку, за відсутності заяв спадкоємців про вступ до складу учасників товариства, а також з позбавленням позивачки права спільної сумісної власності на 47,5% частки у статутному капіталі, прийняття відповідного рішення порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 .

При цьому, суд враховує, що: позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (п. 60 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року у справі № 923/876/16).

Отже, вирішуючи спір за вимогами належного позову, суд уповноважений у мотивувальній частині судового рішення надати правову оцінку протоколу та рішенням загальних зборів учасників ТОВ.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимоги позивача правомірними та обґрунтованими, а прийняте рішення про розподіл часток 29.03.2006 року незаконним, оскільки реєстрація прав ОСОБА_3 на частку у статутному капіталі ТОВ фірма «Кредо» здійснена без належної правової підстави, а також з порушенням прав позивачки на 47,5% частки статутного капіталу, як спільного майна подружжя.

Сам факт вчинення дій з державної реєстрації частки не може підтверджувати переходу права власності на відповідну частку, оскільки дана реєстраційна дія не є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків.

Згідно ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в редакції від 29.01.2006 року (чинній на момент винесення рішення загальними зборами про розподіл часток), державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Отже, факт державної реєстрації є лише офіційним визнанням на державному рівні обставин існування певних вже здійснених юридичних актів та вчинків.

Відповідно до, ч. ч. 3, 4 ст. 29 Закону, у разі внесення змін до установчих документів, які пов`язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.

У разі внесення змін до установчих документів, які пов`язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи на підставі факту смерті фізичної особи - засновника (учасника) та відмови інших засновників (учасників) у прийнятті спадкоємця (спадкоємців) померлого до складу засновників, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається нотаріально посвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи або відповідна довідка органу реєстрації актів громадянського стану чи судове рішення про оголошення громадянина померлим.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації (відповідний висновок міститься у Постанові КГС ВС від 24 січня 2020 року № 910/10987/18).

Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати змісту первинних документів, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, котрі містяться у документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Згідно правових висновків Постанови ВП ВС від 24 лютого 2021 року у справі №911/1149/19, право власності на частку в статутному капіталі ТОВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Закон не пов`язує момент виникнення права участі у товаристві з обмеженою відповідальністю з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Помилковим є висновок про те, що право на розпорядження часткою виникає в особи лише після вчинення відповідних дій реєстраційним органом, суперечить положенням ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України.

У разі відступлення частки, особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину, а не внаслідок прийняття до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін.

Отже, для переходу прав на частку у порядку спадкування та прийняття до складу учасників товариства спадкоємців необхідне вчинення правочину, який би засвідчував волевиявлення нового учасника на вступ до складу учасників товариства.

Гарантоване ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» переважне право на вступ спадкоємців до складу учасників має бути належним чином підтверджено спадкоємцем (зверненням, заявою, листом про прийняття до складу учасників) або про відмову від такого права.

Виключно винесення рішення про перерозподіл часток недостатньо для вчинення відповідного правочину, який носить персоніфікований та індивідуальний характер.

Матеріали справи не містять заяв спадкоємців про вступ чи прийняття до складу учасників ТОВ фірма «КРЕДО», оформлених у письмовій або нотаріальній формі, а також свідоцтв про право власності на частку корпоративних прав.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, що статусу відомостей про державну реєстрацію, особа, за якою зареєстроване право власності, є його володільцем.

У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові.

Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому, заволодіння майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно.

Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном.

Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним).

Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності завжди належить власникові майна (п.п. 63-66 Постанови ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Суд вважає можливим застосування відповідних висновків при розгляді корпоративного спору.

Таким чином, факт реєстрації за ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 прав на частки у статутному капіталі товариства, яке здійснено:

- без отримання свідоцтв про право на спадщину,

- на підставі прийнятого рішення щодо прав спадкування земельної ділянки,

- за відсутності доказів подачі заяв про вступ до складу учасників,

- відомостей про фактичне проведення відповідних загальних зборів,

- всупереч праву позивачки на спільну сумісну власність подружжя,

не ґрунтується на належних правових підставах, є протиправним і суперечить вимогам законодавства.

Тому, відповідачів не можна вважати правомірними та належними володільцями відповідних часток.

За встановленими судом обставинами лише ОСОБА_1 та ОСОБА_10 доведено отримання свідоцтв про право на спадщину за законом відповідних часток, що підтверджує дійсність володіння, як складової права власності, а також надає можливість ОСОБА_1 звернення до суду з вимогами про відновлення правового становища, як дійсного та належного власника прав на 47,5% частки у статутному капіталі, а також 1/3 успадкованої частки.

При цьому, захист таких прав слід здійснювати з урахуванням особливостей захисту порушених прав у корпоративних правовідносинах.

Вирішуючи питання стосовно обраного позивачем способу захисту, суд враховує, що у своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16.

Ефективність позовної вимоги про визнання рішень зборів недійсними має оцінюватися, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (пункт 98 постанов Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18). Зокрема, у цій справі Велика Палата Верховного Суду визнала належним та ефективним способом захисту вимогу про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників, в тому числі щодо питання перерозподілу часток учасників.

Якщо після прийняття оскаржуваного рішення зборами товариства до державного реєстру вносилися зміни, зокрема, щодо складу засновників (учасників), розміру їх часток, розміру статутного капіталу, а наявний склад учасників товариства відрізняється від складу учасників, який прагне відновити позивач, у разі задоволення позову судове рішення з огляду на баланс інтересів усіх учасників буде стосуватися та впливати на права та інтереси інших учасників. Задоволення вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, яким виключено учасника зі складу учасників товариства, не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно не матиме наслідком відновлення становища позивача, яке існувало до прийняття оспорюваного рішення загальних зборів. Такий спосіб захисту є неефективний (п. п. 5.22, 5.23 Постанови Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 924/1304/20).

У частині п`ятій статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" міститься перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства. Цей перелік є чітко визначеним і є вичерпним. Частиною другою статті 25 зазначеного Закону передбачено перелік судових рішень, на підставі яких проводиться державна реєстрація змін до відомостей, які не стосуються розміру статутного капіталу, розміру часток у статутному капіталі чи складу учасників товариства (пункт 149 постанови Верховного Суду від 08 серпня 2022 року у справі № 911/2780/20, пункт 42 постанови Верховного Суду від 01 серпня 2022 року у справі № 907/166/21).

Позивач, обираючи правильний спосіб захисту (визначення розміру статутного капіталу та часток учасників), має формулювати свої позовні вимоги з урахуванням змін у розмірі статутного капіталу та складі учасників, які відбулися після його виключення, прав та інтересів інших учасників товариства (пункт 49 постанови Верховного Суду від 31 серпня 2022 у справі № 924/700/21).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що позов про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників товариства є належним способом захисту прав позивача, якого виключено зі складу учасників товариства, і він вимагає повернення йому статусу учасника. Відповідати за таким позовом мають товариство та інші учасники, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. Тобто Велика Палата Верховного Суду прямо робить висновок про можливість позбавлення учасників - відповідачів своїх часток у статутному капіталі за рішенням суду про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників товариства, у такому разі суд має надавати оцінку добросовісності поведінки відповідачів.

Корпоративна Палата робить висновок, що ухвалення судом рішення про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю не є втручанням у виключну компетенцію загальних зборів учасників товариства.

Отже, суд застосовує останні правові висновки, викладені у Постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 11 грудня 2023 року у cправі №907/922/21

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачкою обрано належний та ефективний спосіб захисту порушених прав.

Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Матеріали справи не містять доказів про отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом щодо частки в статутному капіталі ТОВ фірма «КРЕДО» та звернення до товариства з метою вступу до нього.

Щодо можливості вчинення відповідних дій зазначено державним нотаріусом при видачі 16.09.2022 року свідоцтво про право на спадщину за законом.

Ані положення Статусу товариства станом на 25.06.1997 року, ані чинна редакцій, також норми законодавства не передбачали автоматичного набуття права участі у товаристві з обмеженою відповідальністю спадкоємцем померлого учасника.

На даний час прийняття рішення загальними зборами учасників не є обов`язковим.

На підставі п.п. в п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; документ про сплату адміністративного збору; один із таких відповідних документів: заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

При цьому, згідно п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону, заявником може бути спадкоємець чи правонаступник учасника товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю або уповноважена ними особа - у разі подання заяви про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю в порядку спадкування (правонаступництва) для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі.

Положеннями Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено можливість набуття прав на частку у статутному капіталі ТОВ самим товариством (ст. 25 Закону), за матеріалами справи встановлено реєстрацію прав на частку за ОСОБА_3 без достатньої правової підстави.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 8 червня 2021 року у справі № 906/1336/19 зазначила, що вчинення правочину з відчуження частки не має наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача.

З моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки.

Моментом переходу корпоративних прав із частки у статутному капіталі є юридичний факт державної реєстрації зміни складу учасників

Тобто, для оформлення та реєстрацію на належній правовій підставі права володіння часткою у ТОВ фірма «КРЕДО» відповідачу 3 слід вчинити послідовні дії з отримання свідоцтва про право на спадщину за законом та подачі до державного реєстратора заяви про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю.

Тому, визначення судовим рішенням належності частки юридичній особі у власному статутному капіталі, не здійснення її розподілу між іншими учасниками сприятиме правовій визначеності та не порушуватиме прав ОСОБА_3 , який уповноважений оформити та зареєструвати право на відповідну частку з дотриманням вимог законодавства на основі власного волевиявлення.

Подібних висновків дійшов Північно-західний апеляційний господарський суд при розгляді справі №902/504/23 (Постанова від 31 жовтня 2023 року), за участі тих самих учасників та у подібних відносинах.

Встановивши обґрунтованість позову, суд констатує, що задоволення вимог можливе у випадку дотримання строків звернення до суду, на пропуску яких наполягав представник відповідача.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню трирічний, загальний строк позовної давності (ст. 257 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Тобто, Європейський суд з прав людини визначає критерії застосування строку позовної давності, а саме: забезпечення остаточності, юридичної визначеності, захист відповідачів, запобігання несправедливості, пов`язаної зі спливом значного проміжку часу з моменту виникнення обставин, які є предметом спору, посилання судом на докази, які втратили достовірність і повноту із плином часу.

Водночас, застосування норм національного законодавства, визначення підстав початку перебігу та спливу строку позовної давності віднесено до компетенції державних судових органів.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012.

Вимога особи про захист порушеного права повинна мати конкретний зміст та обґрунтування належними доказами або клопотанням про їх витребування, забезпечувати дотримання вимог ст. ст. 161 - 164 ГПК України.

Дані висновки узгоджуються з правовими позиціями Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення цього суду у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

У Постанові від 13 лютого 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду прийняв постанову у справі № 910/9452/17, зазначено, що в розумінні статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права.

Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушеного права.

Тобто, перебіг строку позовної давності обумовлено не лише наявністю у особи загальних відомостей про порушення прав, або наявністю можливості отримати загальну інформацію про таке порушення, а також можливість пред`явити до суду позовну вимогу конкретизовану підставами, якими вона обґрунтовується.

При розмежування термінів «довідалась» та «могла довідатись», у випадку відсутності підпису особи на оспорюваних документах, а також відсутності самої особи у місці вчинення правочинів, Верховним Судом вказано, що за вказаних обставин особа взагалі не знала про наявність цих документів, адже їх не підписувала, тому визначальним є саме момент, коли вона довідалася про порушення свого права (Постанова Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15).

У Постанові КЦС ВС від 30.09.2020 у справі №584/639/19 зазначено, що: «за загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин відсутні».

Таким чином, на вимоги про встановлення факту прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном позовна давність не поширюється.

Аналогічний висновок викладений і у Постановах Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №543/994/17, від 03.11.2021 у справі №452/938/18.

Суд виходить з того, що час на прийняття спадщини та отримання свідоцтва про права на спадщину є строком вчинення матеріально-правових дій.

Відповідний строк є відмінним від строку позовної давності, який обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

Можливість оформлення прав на частку у статутному капіталі ТОВ фірма «КРЕДО» у розмірі 47,5%, як об`єкта спільної сумісної власності, а також на 1/3 успадкованої решти частки померлого, виникли лише після отримання відповідних свідоцтв 16.09.2022 року.

Враховуючи неможливість самостійного оформлення прав на частку, з огляду на наявність у державному реєстрі відмінних відомостей від змісту отриманих свідоцтв про право власності та право на спадкування за законом, позивачка отримала можливість звернення до суду лише починаючи з 17.09.2022 року.

Отже, у даному випадку строк позовної давності не пропущено.

Крім того, на момент смерті ОСОБА_5 питання строків звернення до суду щодо поділу спадкового майна регулювалося ст. ст. 20, 72 Сімейного кодексу України в редакції від 01.09.2005 року.

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Додаткового регламентовано питання розірвання шлюбу ст. ст. 104-115 СК України.

Зокрема, законодавцем розмежовано юридичні поняття: припинення шлюбу внаслідок смерті (ч. 1 ст. 104) від його розірвання за судовим рішенням, згодою сторін, органом реєстрації, тощо.

Таким чином, внаслідок смерті ОСОБА_5 шлюб із ОСОБА_1 не розірвано, а припинено.

Положення ч. 2 ст. 72 СК України щодо застосування трирічної позовної давності до вимог про поділ майна не поширюється на випадки смерті одного з подружжя.

В силу ч. 2 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Тому, зміна законодавства не може обмежувати позивачку у праві звернення до суду, без застосування строків позовної давності, що випливає із системного тлумачення ст. ст. 20, 72, 104 СК України.

Підсумовуючи суд доходить висновку, на вимоги позивачки щодо визначення частки як об`єкта спільної сумісної власності не поширюється строк позовної давності.

Крім того, судом встановлено недобросовісне та безпідставне володіння іншими спадкоємцями часткою у статутному капіталі ОСОБА_1 , що є підставою для повернення майна належному володільцю згідно вимог ст. 387 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном і фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб.

Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб (Постанова ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Судом врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц) про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Протиправну державну реєстрацію права власності слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом (Постанова ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

З наведеного слідує, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Враховуючи протиправне набуття відповідачами прав на частки, позивачка має право звернутися з вимогами про захист своїх прав протягом усього часу тривання правопорушення, тобто на такі вимоги не поширюється позовна давність.

З урахуванням наведених висновків у сукупності, суд відхиляє заяву ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності, тобто підстави для відмови у задоволенні позовних вимог відсутні.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання держави у право власності є порушенням Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», § 43).

Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого заходу та чи буде таке втручання у право особи пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання.

Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності несе надмірний тягар.

Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

За матеріалами даної справи ОСОБА_3 не доведено виникнення у нього права власності на частку у статутному капіталі ТОВ фірма «КРЕДО» на підставі належним чином оформлених первинних документів (свідоцтва про право на спадщину за законом, заяв про втуп до складу учасників, рішення загальних зборів учасників, прийнятого з дотриманням вимог законодавства), внесення відомостей про такі права до державного реєстру не свідчать про їх виникнення (що описано судом вище).

При цьому, суд зазначає, що підстави втручання у володіння майном передбачено нормами національного законодавства, тобто здійснюється "згідно із законом".

Зокрема, в силу приписів ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Особа, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно вважається недобросовісним набувачем (ч. 1 ст. 390 ЦК України).

Оскільки, відповідачами оформлено право на частки на підставі свідоцтва про спадкування іншого майна (земельної ділянки), то суд виходить з того, що володіння часткою особою, яка її набула без відповідних правових підстав не переслідує легітимну мету, а поновлення прав законного володільця навпаки призводить до відновлення порушеного та невизнаного права власності позивачки. На підставі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Визначаючись щодо пропорційності втручання у право власності на частку суд констатує, що такий захист може забезпечуватись особі, яка добросовісно, відкрито та правомірно (мирно) володіє власністю, і внаслідок такого невиправданого втручання позбавляється певних благ, якими володіла без компенсації понесених витрат чи втрачених активів.

Однак, відповідачами не надано доказів понесення жодних втрат пов`язаних зі сплатою вартості частки у момент її набуття, понесення додаткових витрат на утримання майна протягом 18 років протиправного володіння, внесення додаткових вкладів до статутного капіталу, прийняття участі в управлінні товариством, сприяння у отриманні прибутків, тощо.

Тому, судом не встановлено, що відновлення прав належного власника частки у статутному капіталі товариства свідчитиме про непропорційне втручання у право власності або становитиме надмірний тягар для інших осіб.

Крім того, з урахуванням отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, розмір частки ОСОБА_10 визначається даним судовим рішенням; ОСОБА_3 не позбавляється прав на 1/3 частини успадкованого майна, склад учасників лише приводиться у відповідність до чинних, не спростованих первинних документів, з урахуванням можливості оформлення відповідних прав усіма спадкоємцями (що судом роз`яснено вище).

Таким чином, задоволення позовних вимог не порушуватиме майнових прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини основоположних свобод.

Оцінивши правову природу спірних правовідносин та надавши комплексну оцінку наявним у справі доказам, суд доходить висновку про задоволення позову повністю

Відповідно до ст.129 ГПК України на відповідачів покладається сплачений позивачкою судовий збір у рівних частинах по 1 500,00 грн на кожного.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

2. Визначити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" (код - 13330414), та розмір часток учасників наступним чином:

- розмір частки у статутному капіталі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) становить 189 900,00 грн, що відповідає 63,33% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" (код - 13330414);

- розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , код - НОМЕР_2 ) становить 47 500,00 грн, що відповідає 15,83% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" (код - 13330414);

- розмір частки в статутному капіталі ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , код НОМЕР_8 ) становить 15 000,00 грн, що відповідає 5 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" (код - 13330414);

- частка статутного капіталу в розмірі 47 500,00 грн, що відповідає 15,84%, належить Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" (код - 13330414).

3. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , код - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) 1 500,00 грн - судових витрат зі сплати судового збору.

4. Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , код - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) 1 500,00 грн - судових витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Кредо" (просп. Космонавтів, 30-А, м. Вінниця, 21021, код - 13330414) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) 1 500,00 грн - судових витрат зі сплати судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Примірник рішення надіслати учасникам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС та на електронні адреси, за їх відсутності - рекомендованим листом, з повідомлення про вручення поштового відправлення: представнику адвокату Юрченко Т.П. - ІНФОРМАЦІЯ_5 ; представнику відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_6

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Північно - західного апеляційного господарського суду.

Повний текст судового рішення складено 14 березня 2024 р.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (АДРЕСА_1)

3 - відповідачу 1 (просп. Космонавтів, 30-А, м. Вінниця, 21021)

4 - відповідачу 2 (АДРЕСА_2)

5 - відповідачу 3 ( АДРЕСА_3 )

6 - третій особі ( АДРЕСА_4 )