Рішення № 117616177, 12.03.2024, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження №2/235/472/24

Справа №235/540/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 березня 2024 року Красно армійський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючої судді : Величко О.В.,

при секретарі: Гришай О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ГУ ПФУ в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ « Краснолиманське», третя особа :ГУ ПФУ в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що з 05.11.2018 р. по 30.03.2020 р. перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ « Краснолиманське». Наказом № 90к від 30.03.2020 р. його було звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Під час роботи на підприємстві він отримав професійне захворювання: хронічний бронхіт 11 ст. в фазі загострення, прикореневий пневмосклероз, ЛН 1-11 ст.; хронічна двобічна сесоневральна приглухуватість з легким ступенем пониження слуху ( 11 ст.) за класифікацією Остапковича та Пономарьової

22.09.2021 р. за результатами огляду обласною профпатологічною МСЕК при первинному огляді йому було встановлено 11 група інвалідності безстроково, що підтверджується довідкою серії 12 ААВ № 222923, визначена втрата працездатності, за сукупністю -55%

Позивач вважає, що внаслідок професійного захворювання йому спричинена моральна шкода, яку позивач оцінює в 129855 грн., та яку просить стягнути з відповідача на свою користь.

Представник відповідача ТОВ « Краснолиманське» надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач дійсно отримав професійне захворювання, однак він свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров`я , не повідомляв адміністрацію про факт виникнення хронічної хвороби та переведення його на іншу менш шкідливу роботу. Позивачем не доведена неправомірність поведінки відповідача, внаслідок якої могла бути спричинена така моральна шкода, наявність вини відповідача у виникненні профзахворювання. Також зазначив, що позивач пропрацював на ТОВ « Краснолиманське» з 05.11.2018 р. по 30.03.2020 р. 1 рік 04 місяця 26 днів, а на інших підприємствах вугільної промисловості 30 років, що свідчить про те, що профзахворювання він отримав раніше, а не у позивача, а хвороба має довготривалий процес. Довідка МСЕК і акт розслідування профзахворювання не є документами, які підтверджують завдану позивачу моральну шкоду. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог. ( а. с. 53-57).

Позивач, представник позивача в судове засідання не з`явились, просили справу слухати у їх відсутність ( а. с. 82).

Представник відповідача ТОВ « Краснолиманське» в судове засідання не з`явився, просив справу слухати без участі представника .( а. с. 56).

Представник третьої особи ГУ ПФУ в Донецькій області в судове засідання не з`явився, просив справу слухати без участі представника ( а. с. 81).

Суд розглянув справу за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про день і час слухання справи, що відповідає положенням ст. ст. 128, 223 ЦПК України, з урахуванням поданих клопотань про розгляд справи за відсутності сторони, що , в свою чергу, не порушує прав та обов`язків учасників судової справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі ТОВ « Краснолиманське» з 05.11.2018 р. по 30.03.2020 р. ( а. с. 9-10).

Наказом № 90 к від 30.03.2020 р. позивача було звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. ( а. с. 9-10).

Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 01.09.2021 р. ОСОБА_1 отримав професійне захворювання : хронічний бронхіт 11 ст. в фазі загострення, прикореневий пневмосклероз, ЛН 1-11 ст.; хронічна двобічна сесоневральна приглухуватість з легким ступенем пониження слуху ( 11 ст.) за класифікацією Остапковича та Пономарьової ( а. с. 11-12). Хронічне професійне захворювання виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах на підприємствах вугільної промисловості, а саме ШУ « Новогродівська» з 24.07.1990 р. по 27.03.1996 р.; ДП « ВК «Краснолиманська» з 02.04.1996 по 08.10.2018 р., ТОВ « Краснолиманське» з 05.11.2018 р. по 30.03.2020 р. ( а. с. 13).

Відповідно до п. 18 Акту причина виникнення професійного захворювання : пил переважно фіброгенної дії з вмістом діоксиду кремнію від 5 до 10% ( 5,9%) фактична величина 22,8 мг/м3, при нормативному значенні 4 мг/м3; виробничий шум : еквівалентний рівень шуму на робочому місці складав 82 дБА при нормативному значенні 80 дБА. ( а. с. 11-16).

Згідно довідки МСЕК серії 12 ААВ за № 222923 ОСОБА_1 первинно за сукупністю встановлено 55% втрати працездатності, третя група інвалідності , визначена потреба у медикаментозному лікуванні ( а. с. 21-22).

Згідно з нормамиКонституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Статтею 46 Конституції Українизакріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідно ізстаттею 4 Закону України «Про охорону праці»державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до частин 1, 3статті 13 Закону України «Про охорону праці»роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Так, відповідно до частин 1-4статті 153 КЗпП Українина всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно до вимогстатті 173 КЗпП Українишкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Відповідно до п. 13Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно достатті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. Дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15.

Трудове законодавство не містить положень про звільнення підприємств з небезпечними й тяжкими умовами праці від відшкодування моральної шкоди, завданоїїх працівникам такими умовами.

Відповідно до ст.. 14 Закону України " Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( далі - Закону) до професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою. Втрата потерпілим професійної працездатності завжди пов`язана з неможливістю виконувати роботу за своєю професією ( фахом), про що зазначається у висновку медичного органу, який видається потерпілому відповідно до вимог ч. 3 ст. 34 Закону.

Судом встановлено, що у зв"язку з встановленням у позивача професійного захворювання : хронічний бронхіт 11 ст. в фазі загострення, прикореневий пневмосклероз, ЛН 1-11 ст.; хронічна двобічна сесоневральна приглухуватість з легким ступенем пониження слуху ( 11 ст.) за класифікацією Остапковича та Пономарьової, та втрати у зв`язку з цим 55% втрати працездатності , позивачу було заподіяно моральну шкоду , яка полягає в тому, що внаслідок вищезазначеного професійного захворювання у нього змінилися умови його життя, тобто знизилась життєва активність, систематичне нездужання, послаблення організму, переживання з приводу погіршання свого стану здоров`я.

Оскільки вказане професійне захворювання у позивача виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, обумовлених впливом шкідливого фактора важкість праці - пил , а також з навантаженістю, тобто у зв"язку з шкідливими умовами праці на підприємстві, суд приходить до висновку, що моральна шкода, яку зазнав позивач, є наслідком дій умов виробництва, пов`язаних з порушенням Закону України " Про охорону праці".

Доводи представникавідповідача ,про те,що вданому випадкутільки намедичні органипокладений обов`язоквстановлення фактузаподіяння моральноїшкоди позивачусуд неможе взятидо уваги,оскільки наявність професійного захворювання, причини його виникнення, а також ступінь втрати працездатності позивача підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, зокрема актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, за формою П-4, який є однією з підстав для здійснення медико-соціальної експертизи потерпілого.

Отже, висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого. Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачеві в результаті ушкодження здоровя, моральної шкоди й без висновку медичних органів.

Вищезазначені вимоги законодавства, а також роз`яснення Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року із змінами від 25.05.2001 року " Про судову практику по справам про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди" пов`язують факт заподіяння моральної шкоди не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Як встановлено судом, професійне захворювання позивача виникло у звязку з шкідливими умовами праці, тобто через порушення роботодавцем ст. 153 КЗпП Українитаст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обовязок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

Суд при цьому зазначає, що добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2ст. 153 КЗпП Українитаст. 13 Закону України «Про охорону праці»й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.

Виходячи із наведених вище обставин, довідки МСЕК, акту розслідування причин професійного захворювання, суд вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і згідно ст.. 237-1 КЗпП України, роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України позивач має право на його відшкодування.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує ступінь, характер, обсяг, інтенсивність і тривалість психічних страждань, той факт, що професійна працездатність у зв"язку з професійним захворюванням втрачена на 55% , та позивача визнано інвалідом третьої групи безстроково , що не виключає погіршення стану його здоров`я в майбутньому, позивач працював саме на підприємстві відповідача лише 1 рік 04 місяця 26 днів з 05.11. 2018 року по 30.03. 2020 рік , а його загальний стаж на інших підприємствах вугільної промисловості становить 30 років.

Отже, виходячи з принципів розумності та об`єктивності, приймаючи до уваги стаж роботи позивача на підприємстві відповідача, вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 13000 грн.

Аналогічна практика зменшення суми моральної шкоди у зв`язку з незначним стажем роботи на підприємстві відповідача викладена в постанові Дніпровського Апеляційного Суду від 14.08.2023 р. в справі № 204/10712/22 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 130 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України,

ст.ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ГУ ПФУ в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 13000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Краснолиманське»

на користь держави судовий збір в сумі 130 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю « Краснолиманське» ,

ЄДРПОУ 32281519, м. Київ, вул. Прорізна, 12 А.

Третя особа: ГУ ПФУ в Донецькій області, ЄДРПОУ: 13486010, місцезнаходження: Донецькаобласть, м.Слов`янськ,вул.Соборна,3.

Суддя: