Рішення № 117577498, 07.02.2024, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/2773/23

н/п 2/953/493/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2024 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.

за участю секретаря Черниш О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович, Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» про зняття арешту з майна,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивачі просять зняти арешт з частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенка Д.А. про арешт майна боржника від 10.05.2018 у ВП №56351194.

Свої позовні вимоги позивачі обгрунтовують тим, що починаючи з 01.09.1997 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належала квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 01.11.2012 ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали Договір про встановлення розміру часток, яким встановлено розмір часток у спільній сумісній власності наступним чином: у власності кожного, а саме у ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 знаходиться по частині квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 05.11.2012 на підставі Свідоцтва про право власності на житло та Договору про встановлення розміру часток було зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у таких частках: належить ОСОБА_3 , частка належить ОСОБА_2 , частка належить ОСОБА_1 та частка належить ОСОБА_4 . 07.11.2012 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено Договір дарування частини квартири, зі змісту якого вбчається, що ОСОБА_3 передав у власність, а ОСОБА_1 прийняла у власність частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та 26.11.2012 зареєстровано відповідне право власності. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, та після його смерті з заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 17.10.2019 приватним нотаріусом ХМНО Орловською В.Г. ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частку спадкового майна, яке складається з частки у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на 1/8 частину вказаної квартири. 17.10.2019 приватним нотаріусом ХМНО Орловською В.Г. сину спадкодавця ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частку спадкового майна, яке складається з частки у праві власності на спірну квартиру, внаслідок чого за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на 1/8 частину вказаної квартири. 26.10.2019 державним реєстратором Департаменту реєстрації та цифрового розвитку ХМР проведено державну реєстрації права власності за позивачами. Таким чином, позивачам на праві спільної часткової власності належить спірна квартира. У грудні 2019 року позивачам стало відомо, що постановою про арешт майна боржника від 10.05.2018 у ВП №56351194 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенком Д.А. накладено арешт на частину ї кватири, де боржником зазначений ОСОБА_3 , який не є власником квартири. У зв`язку з чим, вони звернулись до приватного виконавця з заявою про зняття арешту, на що їм було відмовлено та рекомендовано звернутись до суду, що і стало підставою для звернення з вказаним позовом, оскільки позивачі не є учасниками виконавчого провадження.

Відповідач не скористався своїм право на подання відзиву.

Позивачі в судове засідання не з`явились, повідомлялись судом у встановленому законом порядку, на адресу суду спрямували заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повідомлявся у встановленому законом порядку, на адресу суду в системі «Електронний суд» спрямував заяву про розгляд справи за його відсутності, та визнав позов в повному обсязі, оскільки він не є власником арештованого нерухомого майна.

Треті особи в судове засідання не з`явились, повідомлялись судом у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомити.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без учасників судового розгляду, та за наявними в справі доказами.

13.04.2023 вказана позовна заява надійшла до Київського районного суду м. Харкова, та розподілена судді Зубу Г.А.

Ухвалою судді від 04.05.2023 вказану позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 25.05.2023 прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та відкрито провадження в ній за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 14.09.2023 закрито підготовче провадження по справі, та справу призначено до судового розгляду по суті.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право на житло від 01.09.1997, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, співвласниками квартири АДРЕСА_2 на праві спільної сумісної власності стали ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

За договором про встановлення розміру часток від 01.11.2012, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Прокопенко А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 5074, кожному із співвласників ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належить 1/4 частка квартири АДРЕСА_2 .

07.11.2012 ОСОБА_3 подарував позивачці ОСОБА_1 свою 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 .

Згідно витягу про державну реєстрацію прав від 26.11.2012 за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 07.11.2012 зареєстровано право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 .

Як вбачається з повідомлення КП «Харківське міське БТІ» №11324/04-08 від 09.10.2018, яке було надіслано приватному нотаріусу ХМНО Орловській В.Г., згідно матеріалів інвентаризаційної справи реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 станом на 31.12.2012 проведено наступним чином: 3/4 частини на праві спільної часткової власності на ім`я ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 по 1/4 частині кожному, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01.09.1997 та 1/4 частина на праві приватної власності на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 07.11.2012.

У зв`язку з технічною помилкою допущеною при реєстрації права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 07.11.2012 в електронному реєстрі було помилково виключено « ОСОБА_4 » замість « ОСОБА_3 ».

Таким чином, позивачці ОСОБА_1 належить на праві власності 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 , що відображено в Державному реєстрі прав нерухомого майна та відповідає дійсності. Позивачу ОСОБА_2 належить на праві власності частка спірної квартири.

Втой жечас вДержавному реєстріправ нерухомогомайна відображено,що ОСОБА_3 належить1/4 частки квартири АДРЕСА_2 .

07.05.2018 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Бабенко Д.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №56351194 з примусового виконання виконавчого листа № 640/5888/15-ц, виданого Київським районним судом м. Харкова 27.11.2017 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 521813,08 грн., та в межах вказаного ВП складено постанову про арешт майна від 10.05.2018, відповідно до якої накладено арешт на частку спірної квартири. Доказів оскарження боржником вказаної постанови в порядку ст. 447 ЦПК України матеріали справи не містять.

Співвласник спірної квартири ОСОБА_3 помер, та після його смерті прийняли спадщину на належну йому частку спірної квартири відповідачі, отримавши свідоцтва про право на спадщину по 1/8 частині вказаної квартири.

Таким чином, позивачці ОСОБА_1 належить на праві власності 1/2 та 1/8 частина квартири АДРЕСА_2 , позивачу ОСОБА_2 належить на праві власності та 1/8 частка спірної квартири, що відображено в Державному реєстрі прав нерухомого майна та відповідає дійсності.

За вказаних обставин, позивачі звернулись до суду за захистом свого права, оскільки існуючий арешт на частку спірної квартири порушує їх права.

Частиною 1 ст. 317 ЦКУ визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає випадки зняття арешту з майна, в тому числі арешт майна може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк або іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) виклала висновок про те, що … [вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції].

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Зазначена норма є спеціальною, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень у особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно такої особи і у разі виникнення спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зроблено висновок про те, що … [відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки

задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору]. Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином,позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику(речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Такий же висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі ставлять перед судом питання про звільнення належного їм нерухомого майна з-під арешту, оскільки накладення арешту на квартиру порушує їх право власності, захист якого передбачено статтею 41 Конституції України, статями 317, 319, 321, 391 ЦК України.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором(частина перша статті 5 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14 (провадження № 14-703цс19) вказано, що за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Однак відповідачем у цій справі позивачі визначили тільки боржника.

Позивачі не заявляли клопотань про залучення інших співвідповідачів у справі, зокрема не залучено особу, в інтересах якої накладено арешт на майно.

Таким чином, при зверненні до суду позивачі неповно визначили суб`єктний склад учасників справи, зокрема, крім боржника, не залучено особу, в інтересах яких накладено арешт, співвідповідачем, що унеможливлює правильне встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті.

Вирішити питання про скасування арешту, накладеного у межах виконавчого провадження, без залучення до участі у справі в якості відповідача особи, на користь якої накладено такий арешт, є неможливим.

Таким чином, за наявності вказаних обставин власники майна не позбавлені права звернутися з вимогою, зокрема, про визнання права власності та зняття арешту з майна, визначившись правильно із суб`єктним складом, і саме такий спосіб захисту може бути належним та ефективним у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.16ЦК України обраний позивачами спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права позивачів та характеру правопорушення, а тому позовні вимоги задволенню не підлягають за наведених вище обставин.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4,5, 12,13, 137,141, 259, 264,265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович, Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» про зняття арешту з майна відмовити в повному обсязі.

Судові витрати компенсувати за рахунок позивачів.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , місцеперебування: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Позивач: ОСОБА_2 , місцеперебування: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , місцеперебування: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович, місцеперебування: м. Харків, вул. Молочна, 18, к. 25.

Третя особа: акціонерне товариство «Сенс Банк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714.

Повний текст рішення виготовлено 07 лютого 2024 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ