Вирок № 117571619, 11.03.2024, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/3107/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2024 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в м. Ужгород, кримінальне провадження №12022071030001823 від 26 грудня 2022 року, за обвинуваченням громадянина України

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород, Закарпатської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні ним кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 186 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та в подальшому неодноразово продовжено.

Так, близько 15 години 55 хвилин 25.12.2022 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх суспільну небезпечність та протиправність, реалізуючи свій злочинний намір направлений на незаконне заволодіння чужим майном, підійшов до потерпілого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрито, шляхом ривка вирвав з рук ОСОБА_6 , належний йому мобільний телефон марки «Motorolla G-31IMEL356420668951577, вартість якого відповідно до звіту про оцінку складає 3189, 45 грн. ( три тисячі сто вісімдесят дев`ять гривень сорок п`ять копійок), та гаманець з грошовими коштами в сумі 3300 гривень, заволодівши ними та маючи реальну можливість розпоряджатися викраденим майном на власний розсуд ОСОБА_4 , побіг у невідомому напрямку, чим спричинив матеріальної шкоди потерпілому ОСОБА_6 на загальну суму 6489,45 грн. (шість тисяч чотириста вісімдесят дев`ять гривень сорок п`ять копійок).

Таким чином, за вищевикладених обставин ОСОБА_4 , обвинувачується у відкритому викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.

У судовому засіданні прокурор просив визнати ОСОБА_4 , винним та призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених в обвинувальному акті, визнав повністю, не оспорюючи фактичних обставин, місця та часу події, про які зазначено в обвинувальному акті. Пояснив, що внаслідок відсутності коштів не мав можливості придбати їжу, проживає разом з бабусею та неповнолітніми сестрами та братами. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо не карати. Просив врахувати, що на даний час працює офіційно, потерпілий претензій не має до нього, шкоду відшкодовано, а він фактично є єдиним членом сім`ї який працює.

Захисник обвинуваченого просив врахувати пом`якшуючі обставини справи, та застосувати відносно ОСОБА_4 покарання в порядку вимог статті 69 КК України.

Потерпілий в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином. Прокурором подана заява від потерпілого, який просить проводити судовий розгляд справи за його відсутності, оскільки у зв`язку із зайнятістю не може прибути в судове засідання.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта згідно з вимогамист. 337 КПК України.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 91 КПК Україниу кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Оскільки обвинувачений, ОСОБА_4 повністю визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 186 КК України, погодився з кваліфікацією вчиненого ним діяння, та прокурор не заперечили щодо встановлених фактичних обставин, потерпілий в судове засідання не з`явився, заяв про невизнання або заперечення щодо встановлених фактичних обставин не подавав, суд, на підставі ч. 3 ст.349 КПК України, з`ясувавши правильність розуміння учасниками судового провадження змісту обставин справи, не маючи сумніву у добровільності їх позицій, роз`яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

Суд оцінює, що обвинувачений у судовому засіданні визнав, що фактичні обставини відповідають суті тих подій, які викладені в обвинувальному акті, тому об`єктивних сумнівів у доведеності вини ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст.186 КК України, у суду не має.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які, відповідно до ст. ст. 22, 26 КПК України, були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Враховуючи викладене, суд, заслухавши учасників судового засідання, допитавши обвинуваченого в судовому засіданні та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу ОСОБА_4 , прийшов до висновку, що винуватість останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

При цьому, суд констатує факт, що стороною захисту під час підготовчого судового засідання та судового розгляду не заявлялися клопотання щодо виклику свідків сторони захисту, витребування речей та документів, приєднання речей та документів в якості доказів.

Таким чином, обвинувачений був вільний у реалізації процесуальних прав сторони захисту.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

З врахуванням обсягу доказів, які досліджувались у судовому засіданні, суд вважає доведеною вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), за ч. 4 ст. 186 КК України, тобто у відкритому викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану.

При обранні виду та міри покарання ОСОБА_4 , суд виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує ступінь тяжкості злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, санкція якого передбачає: покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до десяти років, є умисним злочином, дані про особу, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, та відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України, призначає покарання необхідне і достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Так, обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття, про що свідчила його поведінка в судовому засіданні, засудив свою протиправну поведінку, протягом усього строку досудового розслідування активно сприяв розкриттю вчиненого кримінального правопорушення, визнавав свою винуватість, у зв`язку з чим, на думку суду, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, згідно зіст. 66 КК України, є щире каяття (щирий жаль з приводу вчинення кримінальних правопорушень та осуд своєї поведінки), вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих і сімейних обставин, офіційно працевлаштувався, та згідно обвинувального акта матеріальну шкоду відшкодовано.

Обставин, що обтяжують покарання, встановлено не було.

Відомостей у матеріалах справи, що обвинувачений перебуває на обліку психіатра, нарколога відсутні, останній має постійне місце проживання, інформація про негативну характеристику відсутня. Раніше притягався до кримінальної відповідальності.

При призначенні покарання суд враховує, що відповідно дост. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»при розгляді справ суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободі практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (див. п. 31 Рішення Sadocha v. Ukraine, заява № 77508/11), суд неодноразово повторював, що для того, щоб втручання було пропорційним, воно має відповідати серйозності вчиненого правопорушення, а санкція - серйозності злочину, який вона має покарати.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (рішення від 16.10.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Такожу справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 9.06.2005 року) та «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.02.2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним».

Крім того, загальні засади призначення покарання визначені вст. 65 КК України, відповідно до якої покарання призначається 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цьогоКодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другоюстатті 53 цього Кодексу, 2) відповідно до положень Загальної частини цьогоКодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінальногоправопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. А згідно зст. 50 КК Українипокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

За змістом статей50,65 КК Україниособі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Відповідно до частини першоїстатті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи (пункти 4.1., 4.2. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15рп/2004 «у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положеньстатті 69 Кримінального кодексу України(справа про призначення судом більш м`якого покарання)).

Статтею 69 ККУкраїни передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цьогоКодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цьогоКодексуза цей злочин.

Частина 1статті 69 ККнадає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2статті 66 ККУкраїни; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей66та69 ККУкраїни та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, який відповідно до ст.12 КК відносяться до категорії тяжких; враховує пом`якшуючі обставини, якими визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, розмір матеріальних збитків, завданих потерпілійособі 6489,45 грн., та те що згідно обвинувального акту матеріальну шкоду було відшкодовано, наслідки вчинення кримінальних правопорушень, зокрема, потерпіласторонане заявляла претензій матеріального характеру, як і не заявляла цивільний позов. Також суд враховує відомості про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, офіційно працевлаштований, є особою, молодою за віком, згідно наданої характеристики Закарпатського обласного ромського об`єднання «Романі червень» ОСОБА_4 проживає у багатодітній сім`ї, працює робочим у КП «Комунальне шляхове-експлуатаційне підприємство», своїми заробітками утримує хвору бабку та малолітніх ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які є його сестрами та братами, вчинив кримінальне правопорушення внаслідок важкого матеріального становища в сім`ї, відсутності коштів для придбання їжі.

Також суд враховує, що хоча обвинувачений і вчинив кримінальне правопорушення під час дії режиму воєнного стану, але злочинбув вчиненийна території м. Ужгород Закарпатської області, поза межами районів вогневого ураження, тимчасової окупації або проходу військ.

Зазначене вище, з урахуванням особи винного, істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину за ч. 4 ст. 186КК України, а тому суд приходить до висновку, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції ч. 4 ст. 186КК України буде явно несправедливим, а тому зазначене відповідно до частини першоїстатті 69 ККУкраїни є підставою для призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4статті 186 ККУкраїни.

За таких обставин суд доходить висновку, що ОСОБА_4 необхідно призначити покарання за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням частини першоїстатті 69 ККУкраїни у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки6 місяців.

Оцінюючи всі вищезазначені обставини щодо скоєних злочину у їх сукупності, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно зі ст. 12 КК України є тяжкими, суд вважає, що розмір покарання ОСОБА_4 , за ч.4 ст. 186 КК України, з урахуванням статті 69 КК України, відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого та вважає, що лише таке покарання буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення злочинів як ним самими, так і іншими особами.

Разом з тим, з огляду на щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, беззаперечне визнання винуватості обвинуваченим, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих і сімейних обставин, офіційного працевлаштування, відсутності обтяжуючих обставин, суд приходить до висновку про можливість застосування статті 75 КК України та звільнити ОСОБА_4 , від призначеного покарання з випробуванням, та приходить до висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.

Суд, враховуючи, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, якої обвинувачений за вчинене ним кримінальне правопорушення не уникнув, другорядну роль кари як мети покарання, вважає можливим звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням із застосуванням ст. 75 КК України, з покладенням на нього передбачених ст. 76 КК України обов`язків.

Таке покарання, на переконання суду, є не лише співмірним протиправному діянню, а й необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження нових злочинів та запобігатиме вчиненню нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м`якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Разом з цим, відповідно до вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 листопада 2023 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України та призначено йому покарання: за ч. 4 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років; за ч. 1 ст. 357 КК України - у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік. На підставі ст. 70 КК України призначено ОСОБА_4 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі. На підставістатті75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 (два) роки, та покладено обв`язки передбачені ст. 76 КК України.Даний вирок набрав законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієїстатті (шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань), призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

Таким чином, приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов`язком суду, який призначає покарання за сукупністю вироків.

Зважаючи на те, що кримінальне правопорушення, за яким обвинувачується ОСОБА_4 в даному кримінальному провадженні вчинене ним до постановлення попереднього вироку від 23.11.2023,при призначенні покарання застосовуєтьсяст. 70 ч.4 КК України.

Відповідно до правового висновку, сформульованого об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15 лютого 2021 року у справі №760/26543/17, якщо до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватися залежно від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочин, вчинені до постановлення попереднього вироку.

У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч.4ст.70 КК Українищодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовується, а кожний вирок - попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально - виконуються самостійно.

Кримінальне правопорушення за даним кримінальним правопорушенням вчинено до постановлення попереднього вироку та звільнення від відбування покарання з іспитовим строком зберігає свою законну силу.

Крім того, постановою об`єднаної палати Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 199/1496/17 передбачено, що якщо особа, щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання на підставі і в порядку ст. 75 КК, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від відбування якого також звільняється з випробуванням, суд визначає остаточне покарання згідно ч. 4 ст. 70 КК, а також звільняє особу від відбування остаточного покарання, встановивши іспитовий строк за правилами ст. 75 КК.

Об`єднана палата виходить з того, що самостійне виконання вироків порушує приписи ч. 4 ст. 70 КК, які не визначають відмінних варіантів призначення покарання залежно від того, чи застосовано при призначенні покарання звільнення від його відбування з випробуванням. Закон про кримінальну відповідальність в ч. 1 ст. 70 КК встановив три альтернативних способи призначення покарання: поглинання менш суворого більш суворим, повне складання покарань, часткове складання покарань. Зміст ст. 70 КК не передбачає самостійного виконання вироків.

Крім того, згідно висновку щодо застосування норм права викладеного у вище зазначеній постанові вбачається, що Кримінально-правові норми, передбачені статтями 70, 75 КК не передбачають окремого порядку призначення покарання за сукупністю злочинів в тих випадках, коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від покарання з іспитовим строком, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від відбування якого вона також звільняється з іспитовим строком.

Оскільки самостійне виконання таких вироків не засноване на вимогах закону про кримінальну відповідальність, призначаючи остаточне покарання згідно з вимогами ч. 4 ст. 70 КК, суд має право вмотивовано вирішити питання про звільнення особи від відбування остаточного покарання з випробуванням, та визначити іспитовий строк в порядку та в межах, передбачених ст. 75 КК.

Європейський суд з прав людини у справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року зазначив, що покарання, як втручання держави в особисте приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, у відповідності до ст.ст. 50, 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів,обставини його вчинення, наслідки, розмір завданої шкоди, його особу якийвину у вчинені злочину визнав повністю, щиро покаявся, згідно обвинувального акту матеріальний збиток відшкодовано, цивільний позов не заявлено потерпілим, за місцем проживання характеризується позитивно, відомостей про перебування на обліку в лікаря нарколога відсутні, на облік в медичний заклад КНП «Закарпатський обласний медичний центр психічного здоров`я та медицини залежностей» не звертався, не одружений, офіційно працює, проживає разом з бабусею, та малолітніми сестрами та братами (згідно характеристики по місцю проживання), вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих і сімейних обставин та відсутність обтяжуючих обставин та призначає покарання за ч.4 ст. 186 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців та на підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за даним вироком,більш суворим покаранням, призначеним за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 листопада 2023 року, остаточно призначає покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, та на підставі ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням встановивши іспитовий строк, яке є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним та іншими особами кримінальних правопорушень.

Враховуючи всі встановлені обставини та дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , спосіб його життя, суд приходить до переконання, що його виправлення і перевиховання можливе без ізоляції від суспільства протягом іспитового строку, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та перевиховання, запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень і буде відповідати основним засадам та принципам індивідуалізації, обгрунтованості, гуманності, законності та справедливості призначення покарання, та дасть можливість обвинуваченому оцінити свої дії та стати на шлях виправлення в результаті проведення органами пробації профілактичних заходів.

Встановлені обставини свідчать про те, що мета кари виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів, що уособлює основний принцип кримінального права не тяжкість покарання, а його невідворотність, буде досягнута у разі призначення обвинуваченому покарання не пов`язаного з позбавленням волі із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України, що буде відповідати принципу розумності та справедливості і буде необхідним і достатнім видом покарання для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 , обирався у виді домашнього арешту, строк дії якого закінчився. Клопотань про обрання, зміну або продовження дій запобіжного заходу не подавалось. Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся. Питання щодо речових доказів вирішується в порядку ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати на залучення експерта відсутні.

Керуючись ст.ст.100,349,368-370,373,374,394,395 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України та із застосуванням ст.69 КК України, призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.

Відповідно до ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покаранням за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 листопада 2023 року та остаточно призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставістатті75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 2 (два) роки.

У відповідності зіст. 76 КК Українипокласти на засудженого ОСОБА_4 , наступні обов`язки, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України покласти нагляд за засудженим ОСОБА_4 на уповноважений орган з питань пробації за місцем його проживання.

Речові докази: DVD-R диски з відеозаписом проведення слідчих експериментів та з відеозаписом з камер відеоспостереження - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його оголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1